Розділ 225 — Не хвилюйся (6)
Розділ 225 — Не хвилюйся (6)
Ерухабен теж здригнувся.
«…Віддячити?»
Він збентежено озирнувся на інших присутніх. Чхве Хан кивнув з ностальгічним виразом обличчя.
«Ти маєш рацію. Йому, безперечно, треба платити за їжу»
Мері теж кивнула, а Раон радісно вигукнув, літаючи поруч з Ерухабеном.
«Ти правий! Ти мусиш платити за їжу! У цьому світі не буває безкоштовних обідів! Я теж плачу за їжу й отримую 20 срібних монет як кишенькові гроші!»
Вираз обличчя Ерухабена ставав дедалі гіршим. Тоді він почув, як Кейл знову звернувся до Пендріка.
«Я чув, що ельфи не матеріалістичні. Ти ж не попросиш винагороди за добру справу, правда?»
Він говорив лагідним тоном. І це не було неправильним твердженням.
Кейл згадав, як ельфійське селище намагалося ним скористатися, і подумав, як він міг би використати Пендріка та інших ельфів.
Потім він спокійно звернувся до мовчазного Пендріка.
«Гм? Пендріку, ти ж згоден?»
«…Так»
«Добре!»
Пендрік безвиразно дивився на Кейла, який з широкою посмішкою поплескав його по плечу. Він міркував, у яку халепу він вляпався, щойно тільки з'явився тут. У цей момент Кейл вручив йому бездоганно білу священницьку сутану.
Це була та сама мантія, яку група носила, коли в минулому разом зі Святим Джеком прикидалася священниками.
«Гаразд, берися до роботи»
«Гхум, працюй старанно»
Кейл віддав наказ лагідним голосом, а Ерухабен удавано кашлянув і відступив. Пендрік продовжував дивитися розгублено, а потім взяв мантію від Кейла.
Через годину священник, якого Кейл привів із собою, почав випромінювати святе біле світло з-під південної стіни замку.
Битва за замок Леона.
Те, що настало наприкінці тієї битви, було ще однією битвою.
«Йооо, моя спина. Мабуть, мені час кинути військову службу»
«Ти вже давно цим займаєшся, якщо служив солдатом п'ятнадцять років. Я думав, ти збираєшся піти на пенсію й відкрити ресторан?»
«Та планую»
Солдат, який служив з 20 років, поплескав його по спині, сідаючи на купу каміння.
Молодий солдат поруч оглянув замок Леона, а потім заговорив.
«Я нарешті зрозумів, що мають на увазі, коли кажуть: за однією війною стоїть інша»
Замок Леона та береги перед ним.
Зараз тут багато людей метушилися, зайняті роботою. Вони працювали над тим, щоб відновити цю місцевість до того стану, в якому вона була до битви.
Молодий солдат і ветеран були двома з тих, кого призначили відновлювати стіни замку.
«Я думав, що ми зможемо відпочити й розслабитися кілька днів, оскільки битва закінчилася»
Ветеран презирливо хмикнув, почувши коментар молодого солдата.
«Малий негідник. Ми ще навіть не очистили всю мертву ману. Принаймні нас добре годують»
«Мабуть, це правда»
Королівство Каро влаштовувало для солдатів розкішні бенкети після здобуття перемоги. У день перемоги їм навіть подали по чашці алкоголю.
Ветеран звернувся до молодого солдата, який, здавалося, був розчарований тим, що реальність не відповідала його уявленням.
«Це тому, що Його Високість – справедлива людина. Ми мусимо це робити, щоб захиститися від майбутніх нападів і щоб ми могли повернутися до нормального життя, коли війна закінчиться»
Він підборіддям вказав на центральну вежу, продовжуючи говорити.
«Навіть високопоставлені зараз не відпочивають»
Він почав хмуритися.
«Є також люди, які не можуть рухатися, бо поранені. Як ми можемо зараз відпочивати й розслаблятися?»
«…Командир-нім зараз одужує, чи не так?»
«Так. Так вони й казали»
Молодий солдат теж почав хмуритися.
Про кого вони говорили?
Це був не хтось із Королівства Каро.
Кейл Хенітус, командувач північно-східного регіону Королівства Роан. Ось про кого вони говорили.
Казали, що Кейл Хенітус, як і в Королівстві Роан, використовував свій великий щит і зараз одужує від отриманих травм.
«А люди з Королівства Роан зараз найзайнятіші, тож як ми можемо розслаблятися, коли це наша територія?»
Погляд ветерана спрямувався до берегів.
Він дивився на темних ельфів, про яких йому колись розповідали, що вони страшні й жахливі. Ті Темні Ельфи зараз використовували своїх елементалів, щоб зібрати залишки мертвої мани.
Вони працювали так наполегливо, не відпочиваючи ні вдень, ні вночі, аби очистити мертву ману хоч трохи швидше.
Спостерігаючи за ними, ветеран відчув докори сумління.
Чого він не знав, так це того, що Темні Ельфи були надзвичайно щасливі, збираючи всю цю мертву ману. Вони ніколи раніше не бачили такої величезної купи дорогоцінної мертвої мани.
«Гей, гей. Зберіть усе до останньої краплі. Це все – дорогоцінні ліки, чудодійні препарати»
Таша прошепотіла так, щоб чули лише темні ельфи, закликаючи їх поспішати. Однак у цьому не було потреби.
«Ми це вже знаємо, шефе. Зараз не розмовляйте з нами. Нам треба зосередитися на тому, щоб не змарнувати жодної краплі»
Темні ельфи вже наполегливо працювали з посмішками на обличчях, аби не змарнувати навіть жодної краплі мертвої мани. Завдяки їхнім зусиллям береги швидко очищалися.
Велика кількість мертвої мани не давала темним ельфам перестати посміхатися.
Солдати, які не знали про це, були зворушені тим, як темні ельфи наполегливо працювали, зосередивши погляди на південній вежі.
Потім вони повернулися, щоб подивитися на ворота південної вежі.
Крізь відчинені ворота було видно людей Королівства Роан.
«…Я дивуюся щоразу, коли бачу це світло»
«Я теж»
З іншого боку воріт виходило біле світло.
Людина, яку зворушило це святе біле світло, підхопилася й вклонилася комусь.
«Дуже дякую»
«Та це дрібниця»
Лагідна посмішка вродливого чоловіка також здавалася святою.
«Кажуть, це той священник-нім, якого викликав командир-нім?»
«Так, він сказав, що привів його, бо вважав, що нам потрібен хтось, хто лікуватиме рядових солдатів»
Хоча у священника був шрам біля ока, він не виглядав страшним – цей слабкий на вигляд чоловік старанно лікував солдатів Королівства Каро.
Некромант допомагав йому з різними справами.
Вродливий священник доторкнувся до куточків своїх тремтячих губ, шепочучи Мері, перш ніж прибув наступний пацієнт.
«Пані Мері, коли… я зможу трохи перепочити?»
«Не знаю»
Пендрік наразі користувався магічним пристроєм Таші, щоб виглядати як людина. Він з відчаєм поглянув на Мері, але вона була суворою.
«Молодий пан сказав, щоб ви робили все, що вважаєте за потрібне, аби оплатити своє харчування. Я рада, що можу зробити щось хороше»
Мері просто висловлювала правду та свої власні почуття, проте Пендрік сприйняв її механічний голос інакше.
"Ти справді думаєш про те, скільки роботи ти виконуєш, коли робиш щось добре?"
Хоча це й не було наміром Мері, обличчя Пендріка стало ще блідішим. Йому здалося, що механічний голос Мері був холодним.
[«Гей, Ельфику, давай працювати! Допомагати людям – це весело! Давай разом врятуємо всіх!»]
У його голові лунали нескінченні балачки Раона, які, здавалося, промивали йому мозок. Раон був поруч із ними, залишаючись невидимим, як наказав йому Кейл, щоб захистити їх.
Звісно, Раон погодився на це лише тому, що Чхве Хан та Ерухабен виконували обов'язки лицарів-охоронців Кейла.
«Ха, ха-ха-ха…»
Пендрік знову посміхнувся, вітаючи наступного пацієнта. Однак проблема полягала в тому, що він виглядав як священник, який радіє, бачачи вилікуваного пацієнта.
Солдат, який не міг цього знати, дивився на нього з захопленням. Потім він згадав про когось іншого.
«Священник-нім із Королівства Роан тут допомагає нам, а єпископ втік»
«…Хе, ти бачив, як він тікав? Я бачив їхні зади, коли вони тікали від світлових стріл. Ось тобі й ті, хто заявляє, що служить Світлу!»
Солдат з недовірою похитав головою.
«І це ще не все. Після битви вони потайки повернулися й заявили, що будуть лікувати людей, але були готові лікувати лише лицарів або людей вищого рангу. А простим солдатам вони лише кинули рулон бинтів»
«І не кажи. Вони навіть віддали ті бинти лише тому, що Його Високість на цьому наполягав»
Один із солдатів у гніві встромив лопату в землю.
«Вони були справді швидкими, коли брали наші пожертви, але втекли ще швидше! Брудні виродки!»
«Недобре! Будь розсудливим. Віряни розгніваються на тебе, якщо почують це»
Почувши зауваження друга, солдат розлютився ще більше.
«Я сам один із тих вірян!»
Причиною його гніву було те, що він був одним із вірян у Бога Сонця.
«Я добровільно пішов у солдати, бо довіряв слову нашого бога! Бог Сонця наказав мені це зробити! Він сказав, що я маю виступити вперед і стати світлом, коли на нас насувається темрява! Ось чому я вступив до армії, і саме тому мої батьки так пишалися мною!»
Його друг не міг нічого сказати, щоб заспокоїти розлюченого солдата. Все, що він міг зробити – це поплескати по плечу солдата, який опустив голову.
«Збадьорись. Бог Сонця осяює цю землю світлом саме тому, що є такі люди, як ти»
«…Здається, ти точно знаєш, що сказати, хоча й не віриш у бога»
«Це ще дрібниця»
Солдат усміхнувся й підвів голову, почувши зауваження друга. Він і далі бачив, як священник лікує інших солдатів.
«…До якої церкви належить той священник-нім?»
«А! Ти ще не чув?»
«Про що?»
Солдат здивовано подивився на свого друга. Той швидко поділився інформацією, яка вже поширювалася.
«Багато людей запитували його, до якої церкви він належить. Він просто мовчки підняв руку, і…!»
«І?»
Його друг вказав пальцем вгору.
«Він просто вказав на небо й посміхнувся, нічого не сказавши»
«На небо?»
Він підняв голову до неба. Він бачив блакитне небо і сонце.
Так, сонце. Яскраве сонце заважало йому довго дивитися вгору.
«…Неважливо»
Він похитав головою, проте все ж поглянув у бік священника, який випромінював світло, яскраве, як сонце. Посмішка священника, здавалося, дуже природно поєднувалась із яскравим світлом.
«Ах! Мабуть, він ще щось сказав разом із цим»
«Що він сказав?»
Він придушив биття серця, дивлячись на свого друга, який відповів.
«Він сказав: "Шанована персона каже, що світло сяє в темряві й не згасає, навіть якщо ним ділитися. Світло, що просвічує темряву, незабаром з'явиться у світі. Я просто ділюся цим світлом із людьми, чекаючи на той момент"»
Почувши відповідь друга, вираз обличчя солдата став дивним.
Він згадав вчення Церкви Бога Сонця.
< Сонце знаходить темряву й осяює її своїм світлом. Сонце достатньо величне, щоб осяяти своїм світлом усі форми життя. >
Солдат відчув, як його серце шалено б'ється. Тоді його друг поплескав його по плечу.
«Ну, ну. Давай просто повернемося до роботи»
«…Гаразд»
Його друг повернувся до роботи, а солдат підняв лопату й підвів голову. За стіною він бачив центральну вежу. Сонце саме тоді було видно над верхівкою вежі.
«…Сонце»
Солдат думав про Бога Сонця, знову беручись за лопату. Він відчував, як сонце світить на нього.
З іншого боку, була ділянка, яка залишалася холодною, навіть попри те, що на неї світило сонце.
Стіл усередині був накритий смачною їжею. Такий бенкет став можливим лише завдяки закінченню битви, однак він також символізував важливість цієї зустрічі.
Проте з Валентіно, наслідним принцом Королівства Каро, щось було не так. Він не міг вимовити ні слова, навіть маючи перед собою цей бенкет.
Суп перед ним теж уже охолов.
Валентіно не звертав уваги на суп, дивлячись у бік когось.
Він дивився на Кейла Хенітуса, який сидів навпроти нього.
Кейл, здавалося, без проблем продовжував їсти.
Навіть охоронці були поза кімнатою, тож за столом сиділи лише вони двоє.
Кейл випромінював дуже благородну ауру, продовжуючи їсти.
Однак руки Валентіно тремтіли настільки, що він не міг твердо тримати ні ложку, ні виделку.
Єдине, що він міг вхопити тремтячими руками – це ніж, що лежав поруч із виделкою. Ніж. Саме на нього зараз був спрямований погляд Валентіно.
«…Отже, що ви мені кажете?»
Валентіно говорив уривчасто.
Він знову поглянув на документи, що лежали поруч із його мискою з супом.
«Бомби з мертвою маною створила Імперія?»
Кейл продовжував їсти, не відповідаючи. Валентіно не образився і продовжив:
«Імперія та Непохитний Альянс – на одному боці?»
Валентіно повільно почав хмуритися.
«Але Імперія все одно надіслала до нас солдатів? І Адін, той виродок, теж прийшов, щоб підбадьорити мене?»
Адін.
Імперський принц Імперії Могору.
Кейл підвів голову в ту мить, коли згадали Адіна.
Він подивився Валентіно в очі, відповідаючи.
«Будь ласка, їжте. Вам треба наїстися, щоб битися»
Потім він знову опустив голову й продовжив їсти.
Валентіно не міг нічого сказати, дивлячись на Кейла.
Спочатку він хотів сказати, що Кейл і Королівство Роан брешуть. Документам, які вони надали, спочатку було важко повірити, і він хотів сказати їм, щоб вони не руйнували добрі стосунки між Імперією та Королівством Каро.
Королівство Роан не було особливо близьким до Королівства Каро. Він не міг сліпо довіряти словам такого королівства.
Однак Валентіно не говорив нічого, не обдумавши це спочатку, і через деякий час почав схилятися до однієї думки.
Королівство Роан перебувало в ситуації, найбільш схожій на ситуацію Королівства Каро.
Він також бачив бліде обличчя Кейла.
Валентіно повернув голову.
Він бачив темних ельфів та людей з Королівства Роан, що працювали на березі. Вони допомагали з прибиранням, і він також чув про те, як священник та некромант лікували простих солдатів.
Крім того, Кейл і його майстер меча вели запеклу битву, під час якої ледь не загинули.
Хоча йому ще не вдалося розпитати Кейла про вогняну блискавку, він добре знав про щит Кейла. Така сильна людина захистила Замок Леона, отримавши при цьому поранення.
Валентіно повільно підняв ложку.
Потім він відкрив рота, щоб щось сказати.
«Так. Ми маємо бути ситими, щоб дати відсіч»
Кейл підвів голову, а погляд Валентіно спрямувався на ніж.
«Нам треба наїстися, щоб підняти наші мечі»
Дзень.
Однак Валентіно незабаром знову поклав ложку. Потім він підняв цілу миску супу й почав пити з неї.
Це був вчинок, що зовсім не личив його статусу.
Дзень!
Порожню миску поставили на стіл, а Валентіно поглянув на Кейла й продовжив говорити.
«Коли ти голодний, ти можеш їсти що завгодно. Ти також стаєш зневіреним»
Валентіно був голодний.
Інформація, влада, відчуття несправедливості, гнів і зрада. Усе це викликало в нього голод. Йому потрібно було наповнити свій порожній шлунок.
«Командире Кейле, я хотів би поговорити наодинці з наслідним принцом Альберу»
«Звісно»
Кейл взяв ніж і, відповідаючи, відрізав шматок стейка.
«Він наповнить ваш порожній шлунок, Ваша Високосте»
Валентіно поглянув на стейк на тарілці Кейла, який той нарізав на шматочки, і ковтнув слину. Потім він знову зустрівся поглядом із Кейлом.
Обидва почали посміхатися.
Один думав про помсту, а інший – про те, щоб підірвати Імперію й церкву разом.
Ці двоє людей, які мали різні думки, обидва широко посміхалися.