Розділ 226 — Не хвилюйся (7)

Настав день від'їзду Кейла.

Звісно, не всі представники Королівства Роан вирушали. Однак Кейл, а також частина магів, лицарів і темних ельфів – усі вони вирушали сьогодні.

Більшість військ Імперії також вирушала.

«…Командире»

Хап.

Кейл ледь зміг посміхнутися наслідному принцу Валентіно, який знову схопив його за руки.

«До наступної зустрічі, Ваша Високосте»

«Так, так»

Валентіно лагідно посміхнувся Кейлу з сумним виразом обличчя, а потім стер усі емоції з обличчя й повернувся, щоб подивитися на когось іншого, зберігаючи лише посмішку на обличчі.

«Дякую за вашу допомогу, герцогу Хутене»

«Ні, Ваша Високосте. Про дружбу між Імперією Могору та Королівством Каро знають усі»

"Сраки дружба"

Кейл про себе презирливо хмикнув, слухаючи слова герцога Хутена, і водночас милувався безпристрасним обличчям Валентіно.

"Він добре грає"

Кейл згадав, що Альберу розповів йому під час вчорашньої розмови.

« Валентіно? Він досить людяний. Чесно кажучи, він досить хороша людина »

Валентіно був тим, хто виявляв гнів, коли злився, і смуток, коли сумував. Він був тим, хто дбав про громадян свого королівства, водночас вміючи використовувати страх і гнів за потреби.

Такою була оцінка Валентіно з боку Альберу.

« Але Королівство Каро – це країна казино й аукціонів. Він – людина, яка піднялася до посади кронпринца в такому королівстві »

Однак емоції й розсудливість – це дві абсолютно різні речі.

« Він розраховує все швидше, ніж будь-хто з тих, кого я знаю. Ось чому він не відпустить нас аж до кінця війни, незалежно від того, чи довіряє він нашим словам, чи ні. А ще… »

Альберу подивився на Кейла з дивним виразом обличчя.

« Схоже, він досить сильно захоплюється Королівством Роан »

« …Ваша Високосте, він пояснював своє захоплення з серйозним обличчям? »

Альберу та Кейл подивилися один на одного й посміхнулися.

« …Його стиль мені не до душі »

« Мені теж »

Вони вперше за довгий час дійшли згоди.

Кейл згадав ту розмову, коли до нього підійшов герцог Хутен.

Наслідний принц дякував кожному з лідерів Імперії та Королівства Роан і прощався з ними по черзі. Герцог Хутен скористався цією нагодою, щоб підійти до Кейла.

«Сподіваюся побачити вас знову в майбутньому»

«Я теж на це сподіваюся, герцог-нім»

Безумовно. Кейл безумовно хотів побачити його знову в майбутньому.

«Добре. Я в житті не бачив нікого з таким потужним щитом. Для мене честь знати людину з такою глибокою силою»

«Мені ніяково чути це від такого майстра меча, як ви, герцог-нім»

Вони весело розмовляли. Герцог Хутен похитав головою.

«Ні. Я багато розмірковував після того, як побачив вас і Королівство Роан»

На обличчі герцога Хутена була щира посмішка. Потім він поглянув на людей навколо Кейла.

«…Ось так і слід нарощувати свою силу»

"Ставати надзвичайно сильним, залишаючись непомітним"

Герцог Хутен не вимовив цю частину вголос. Потім його погляд знову повернувся до Кейла.

"Червона блискавка"

Він досі не з'ясував, що це за сила.

Вона була достатньо потужною, щоб знищити магічне коло Руки. Кому ж могла належати ця сила?

Вона не належала ані Імперії, ані Руці, ані Непохитному Альянсу.

Тож це мав бути хтось із Королівства Роан.

А людина, що стояла перед ним, була центром сил Королівства Роан.

«Ха-ха, герцог-нім. Ця сила стане марною, щойно війна закінчиться»

Герцог Хутен жартома почав хитатися, дивлячись на Кейла.

«Я боюся Королівства Роан»

«Чого тут боятися? Королівство Роан та Імперія перебувають у дружніх стосунках. У мене з собою є символ цієї дружби»

Кейл вказав на медаль, що лежала під його піджаком.

Це була почесна медаль Імперії Могору.

Він виглядав надзвичайно гордим цією медаллю, коли знову перевів погляд на герцога Хутена.

Герцог Хутен посміхнувся у відповідь.

Кейл Хенітус.

Він був не лише центральною фігурою сили Королівства Роан, а й ниткою, що пов'язувала Імперію та Королівство Роан.

Їм залишалося лише повільно проводити розслідування щодо Королівства Роан. Вони могли це робити, обережно поводячись із Кейлом Хенітусом.

«Ха-ха-ха, звичайно. Я надзвичайно радий бачити на вас медаль Імперії Могору. Мені вже час йти. До наступної зустрічі»

«Звісно, герцог-нім. Ми мусимо зустрітися знову»

Кейл виглядав так, ніби справді хотів знову відвідати Імперію, коли вимовив слово "мусимо". Герцог Хутен приховав своє полегшення та презирливу посмішку, крокуючи до магічного кола для телепортації.

Кейл мовчки дивився, як той відходить.

[«Слабка людино, хіба ми не прямуємо до Імперії, щоб наступного разу все знищити?»]

Кейл, звісно, проігнорував запитання Раона.

Потім він доторкнувся до куточків своїх губ.

На його обличчі вимальовувалася природна посмішка.

Його посмішка не була вимушеною, адже він говорив правду.

Він обов'язково повернеться до Імперії Могору.

[«Людино! Про що ти думаєш? Ти думаєш про те, щоб щось знищити?»]

Кейл проігнорував і це, перш ніж ступити на магічне коло телепортації.

Чхве Хан, Мері, Таша та Гілсман. Він бачив обличчя кожного з них. Кейл заплющив очі, коли магічне коло телепортації почало вібрувати, а решта стояли там із незрозумілими виразами на обличчях.

Потім він розплющив очі. Він уже повернувся до Королівства Роан.

«Хьон-нім»

«Орабуні!»

Передній фронт Королівства Роан у північно-східному регіоні. Територія Хенітус.

Саме сюди він повернувся, коли розплющив очі.

Він повернувся додому сам.

Його родина була тут, щоб зустріти його.

«Я повернувся»

[«Людино! Я теж повернувся! Ми повернулися до будинку #1!»]

Раон, звісно, був поруч із ним.

Граф Дерут підійшов до Кейла, який сходив із магічного кола телепортації. Він подивився на обличчя та постать свого сина, а потім поплескав його по плечу.

«З поверненням»

Більше він нічого не сказав. Те саме стосувалося й графині Віолан. Вона кивнула, коли Кейл вклонився їй, а потім відвернулася.

«Я наказала приготувати всі твої улюблені страви, тож ходімо їсти»

Потім вона першою рушила до їдальні. Граф Дерут пішов разом із нею.

Кейл відчув полегшення, коли й сам почав іти. У цей момент до нього підійшли його брат і сестра, Басен та Лілі.

«…Брате»

«Мені не вдалося купити жодних сувенірів»

Кейл відповів, а потім кивком підборіддя дав зрозуміти, що їм слід поспішати. Басен, побачивши жест Кейла, на мить завагався, а потім почав говорити.

«…Я чув, що буде великий святковий парад на честь жителів Королівства Роан, яким вдалося здобути нищівну перемогу в Королівстві Каро. Чому ти повернувся сюди сам?»

Усі, крім Кейла, прямували з Королівства Каро до столиці Королівства Роан. Сторона Королівства Роан підготувала для них парад на честь повернення.

Басен вважав, що саме його брат найбільше заслуговував бути там. Однак його брат відмовився від цього місця й повернувся додому сам.

Батьки не розпитували про це. Проте і Басен, і Лілі були зацікавлені. Вони хотіли дізнатися, чому Кейл уникає такої славетної позиції. Адже Кейл був для них джерелом гордості.

Басен бачив, як Кейл нахмурився, ніби те, що він сказав, не мало жодного сенсу.

«Таке мені не підходить. Головне, що ми перемогли. Більше мені нічого не потрібно»

Якби він пішов на парад, йому довелося б терпіти жахливе видовище – людей, що махають йому щитами.

Кейл відчув полегшення, що зміг втекти самостійно.

Навіть без його присутності Чхве Хан, Мері та Таша будуть у центрі уваги всіх.

Саме це й було його метою.

До того ж він не хвилювався через те, що не братиме участі в процесії.

"Гілсман, Таша та Його Високість про все подбають"

Поєднання заступника капітана Гілсмана, темної ельфійки Таші, яка добре зналася на політиці королівства, та кронпринца, який вмів вирішувати справи, було надійним. З цими трьома поруч йому не доводилося турбуватися ані про жахливого актора Чхве Хана, ані про невинно добру Мері.

"Чхве Хан і Мері також погодилися"

Він очікував, що вони обоє заперечуватимуть, проте обидва, особливо Чхве Хан, здавалося, уважно слухали все, що він їм говорив.

« Ах, Чхве Хане. Просто ігноруй дворян, навіть якщо вони до тебе звертатимуться. Його Високість про все подбає »

« Розумію. Будь ласка, не хвилюйтеся »

Кейл побачив невинну посмішку на обличчі Чхве Хана й пішов далі. У той момент він почув голос Раона.

« Чхве Хане, чому ти так посміхаєшся? »

" Гм?

Чому він це каже Чхве Хану? "

Кейл обернувся, почувши, як Раон вимовив слова, які зазвичай використовував, коли він збирався когось обдурити. Він і далі бачив Чхве Хана з тією самою невинною посмішкою. Він також бачив Мері, яка стояла там, стиснувши кулаки.

« Ха-ха-ха! Не хвилюйтеся, молодий пане. Пан Чхве Хан і наша Мері впораються на славу. Вони обоє сильніші, ніж ви думаєте »

« … Але ж я й так знаю, що вони сильні? »

« Ха-ха-ха-ха! »

Кейл почав хмуритися, бо не розумів, чому Таша так голосно сміється. Потім він поплескав по плечу останнього бешкетника, Гілсмана, і виголосив йому попередження.

« …А ти, не верзи ту нісенітницю про молодого пана Срібного Щита чи що там ще »

« Ха-ха-ха-ха! Я зрозумів! Молодий пане-нім! »

Кейл згадав гучний сміх Гілсмана, коли почав йти. Потім він пробурмотів собі під ніс.

«…Найспокійніше це бути вдома»

Кожного разу, коли він виходив з дому, йому доводилося виконувати купу роботи.

Його брат і сестра, які почули коментар Кейла, переглянулися, але промовчали. Велика спина їхнього старшого брата сьогодні здавалася досить маленькою.

Кейл про все це не мав ані найменшого уявлення, зосередившись на їжі перед собою. Однак йому доводилося час від часу відповідати на запитання графині Віолан.

«Кейле, чи добре тебе годували в Королівстві Каро?»

«Так, годували»

«Кейле, ти добре спав?»

«Мм. Ну, зазвичай я сплю добре»

«Ясно. Кейле, чи хтось коли-небудь зневажав тебе за те, що ти не маєш титулу?»

«Не з цієї причини, але єпископ Церкви Бога Сонця справді зневажав мене»

«…Розумію»

Кейл чесно відповів на запитання, а потім взяв ще один шматочок соковитої ковбаски, приготованої шеф-кухарем родини Хенітус, і почав посміхатися.

З іншого боку, граф Дерут поглянув на холодний погляд у очах своєї дружини, а потім – на сина, який радів через просту ковбаску, і наповнив свій гіркий шлунок холодною водою.

* * *

«Це наш дім! Скільки ж часу минуло!»

Раон у захваті пробіг повз Кейла й попрямував до підземної площі, де розташована Вілла Суперкаменя.

«Тц-тц, малий лише набрав фізичної сили»

Ерухабен клацнув язиком, неквапливо крокуючи поруч із Кейлом.

Вони перебували у Віллі Суперкаменю, що розташована під Лісом Темряви. Кейл, який повернувся сюди вперше за довгий час, поглянув на святих близнюків та божевільну жрицю, які розмовляли з Раоном, і краєм ока подивився на Ерухабена.

«У чому справа?»

Стародавній Дракон відчув погляд Кейла й запитав.

«Напівкровний Дракон з Руки, якого ми зустріли, помилково прийняв мене теж за напівкровного Дракона»

Як він міг сплутати його з чимось настільки абсурдним? Кейл був шокований надзвичайно дивною думкою того виродка й не міг збагнути, чому хтось міг так подумати.

Саме тому він поділився цим фактом з Ерухабеном і зміг побачити його реакцію.

«…Ти?»

Здавалося, він ледь стримував сміх. У Кейла почало виникати недобре передчуття, коли він дивився на стародавнього Дракона, який дуже намагався стримати сміх.

Тоді Ерухабен підійшов до Кейла й неквапливо відповів.

«Як ти можеш бути напівкровним Драконом, якщо у тебе з собою є той предмет?»

Той предмет.

Почувши це, Кейл здригнувся.

У просторовій кишені, що знаходилася у внутрішній кишені Кейла, лежала корона. Це була та сама корона, про яку говорили, що вона полюбляє драконячу кров.

Потім він почув тихе хихикання Ерухабена.

«Тобі справді надзвичайно не щастить. Ти завжди приносиш такі марні речі»

Кейл не знав, що сказати.

Водночас він був вражений.

Недарма стародавній Дракон був стародавнім Драконом.

Він був вражений тим, що Ерухабен зміг відчути ауру корони, яку Раон не зміг відчути.

Саме тому він відчув полегшення, стоячи перед тремтячим кам'яним стовпом. Божевільна жриця Кейдж, яку він давно не бачив, почала говорити спокійним голосом.

«Приблизно 2/5 ланцюгів розірвані»

«Але, схоже, ти використала силу Бога Смерті, щоб утримати його»

«Він мав би хоча б це зробити»

Кейл відвернув погляд від Кейдж, яка, здавалося, не надавала ситуації належного значення, і знову подивився на кам'яний стовп.

Це був шлях, який, як кажуть, запечатав Суперкамінь. Він мав простояти 100 000 років.

"Я знав, що він звучав трохи божевільно, але, схоже, я не можу йому довіряти"

"В дупу ті 100 000 років"

Здавалося, що вона ось-ось зламається.

Скре-ег, скрг.

Ланцюги все ще рухалися, а кам'яний стовп виглядав так, ніби ось-ось впаде. Кожного разу, коли стовп підскакував, він міг поглянути на шлях, що пролягав під ним.

Він мав дивний фіолетовий колір.

Це не виглядало як місце, куди Кейл хотів би спуститися. Кейл повернув голову й подивився на Ерухабена, який почав говорити.

«Схоже, інша сторона була порушена. Ось воно і реагує на це»

«Інша сторона? Східний Континент?»

«Так. Хтось, мабуть, втручається в це зі сторони Східного Континенту»

Вираз обличчя Кейла похмурнішав.

Хто ж торкався цього кам'яного стовпа?

Ніхто, хто мав би достатньо сили, не наважився б торкатися печатки на цьому кам'яному стовпі.

"Це Рука?"

Кейл звернувся до великого стародавнього Дракона, який знав навіть про ту корону.

«Ерухабене-нім, то що нам робити?»

Ерухабен відповів одразу, ніби тут не було чого обговорювати.

«Що ти можеш зробити? Просто не переймайся цим»

Його обличчя виглядало дуже надійним, коли він казав Кейлу не хвилюватися. Кейл подумав, що бачить мудрість старого Дракона. Кейл чекав на відповідь Ерухабена, коли той лагідно посміхнувся й суворо відповів:

«Ми можемо просто спочатку його знищити»

«Ооо, Золотавий! Давай знищимо його!»

Те відчуття надійності Ерухабена швидко зникло з думок Кейла.