Розділ 227 — Але ж тут зручніше? (1)

Однак у Кейла залишилася остання надія, коли він обернувся до кам'яного стовпа.

Він бачив великий кам'яний стовп, а також темно-червоне магічне коло на землі навколо нього. Там також були ланцюги, що розривалися.

«…Ланцюги?»

Кейл озирнувся на Ерухабена, який почав посміхатися.

«Ні, кам'яний стовп»

"Який же безрозсудний стародавній Дракон!"

«Так, Золотавий! Давай знищимо це все!»

"Чи Дракони просто люблять руйнувати речі?"

Кейл поглянув на Раона, який махав крилами, на розвеселену божевільну жрицю Кейдж, на майстриню меча Ханну, яка постійно стискала й розтискала кулак, ніби їй щось свербіло, та на стурбованого Святого Джека, після чого зітхнув і почав говорити.

"Я тут єдиний нормальний"

«Ерухабен-нім, а що, якщо це призведе до того, що з того боку прийдуть монстри?»

У Лісі Темряви було багато мутованих монстрів.

Коли він досліджував це питання, з'ясувалося, що мутанти – це результат того, що монстри зі Східного Континенту потрапили на Західний Континент саме цим шляхом.

Суперкамінь збудував у цій підземній площі віллу, а також кам'яний стовп, щоб запечатати цей шлях. Ось чому існувала ймовірність, що монстри знову перейдуть, якщо зламають печатку, і–

"Мій дім буде зруйновано"

Ось чому Кейл був таким серйозним.

«Кейле Хенітусе»

На обличчі Ерухабена був серйозний вираз. Потім він вказав пальцем на себе.

«Я – Дракон»

Той, хто створив цю печатку, був лише людиною. Хоча навіть на думку Ерухабена це була унікальна й потужна печатка, все ж це було лише творінням людини.

«Мені просто треба запечатати її ще раз. Це не так вже й складно»

Кейл мовчки спостерігав за стародавнім Драконом із біло-золотим волоссям, який спокійно посміхався. Раон повільно наблизився до них.

«Людино, я теж скоро зможу це зробити. Якщо цього разу я подивлюся, як це робить Золотий Дракон, то наступного разу зможу зробити це сам. Я дуже добре вчуся!»

Святий Джек також почав говорити.

«Дорогий Боже, Дракони справді величні й могутні»

Кейл вказав на кам'яний стовп, а двоє Драконів дивилися на нього.

«Тоді давайте його знищимо»

"Звісно, знищимо. Давайте знищимо все"

Кейл подивився на кам'яний стовп, який незабаром мав бути знищений. Однак реакція стародавнього Дракона виявилася іншою, ніж очікував Кейл.

«Звісно»

Ерухабен коротко відповів, а потім махнув рукою в повітрі.

Псш-ш-ш-ш–

Сірий пил повільно піднявся в повітря.

Велика кам'яна колона повільно розсипалася на пил. Кейл відчув мурашки по шкірі, спостерігаючи, як вона зникає, не видаючи жодного звуку.

Скре-е-е-е-е-ег– скре-е-е-е-е-еґ–

«Угх»

Божевільна жриця Кейдж прикрила вуха долонями. Ханна вже прикривала вуха своєму братові Джеку.

Скре-е-ег– скр-скр-скр-

Скрип металу лунав на площі. Джерелом цього шуму був не кам'яний стовп, не талісмани, що оточували стовп, і навіть не ланцюги.

Він долинав із темно-червоного магічного кола на землі.

Це магічне коло випромінювало досить зловісне відчуття.

Магічне коло верещало, починаючи деформуватися.

«Це тому, що печатка була зламана. Воно незабаром зникне»

Шум незабаром зник, саме як і передбачав Ерухабен.

Талісмани й ланцюги парили в повітрі, а кам'яна колона розчинилася в ніщо.

«Мм»

Кейл несвідомо зробив крок назад.

У нього не було вибору.

Його тіло відчувалося дивно.

Усе тіло ніби пульсувало.

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

[« Схоже, мені знову доведеться щось з'їсти? »]

Голоси Суперкаменю та ненажерливої жриці лунали в його голові.

Бум! Бум! Бум!

Його серце теж почало шалено битися. Раптом активувалася Життєздатність Серця. Одночасно біля його рук і ніг почали з'являтися Вогонь Руйнування та Звук Вітру.

Кейл зрозумів причину цього.

Хлоп. Хлоп.

Рука Ерухабена та лапа Раона опустилися на плечі Кейла.

«Слабка людино, що відбувається?»

«Малий. Тобі справді треба питати? Це через ту стежку»

Круглі очі Раона спрямувалися на стежку, що світилася фіолетовим світлом. На землі з'явилася надзвичайно широка стежка, схожа на печеру.

«Це через ту моторошну ауру, що виходить звідти? Людино, ти занадто слабкий! Навіть той Святий там у порядку!»

Тц-тц.

Ерухабен відсунув галасливе Драконяче дитя від Кейла й погладив його по плечу.

"…Гм?"

Кейл відчув, як заспокоюється, коли Ерухабен це зробив.

Життєздатність Серця та всі інші сили також повільно заспокоїлися.

«Кейле Хенітусе, цей шлях – незавершений. Мабуть, саме тому незавершені істоти так чутливо на нього реагують»

Стародавній Дракон і Кейл зустрілися поглядами.

«Стародавня Сила водяного атрибуту, якою ти володієш. Це те, що ти маєш, але що не знаходиться всередині твого тіла, чи не так? Через це твоє тіло є незавершеним»

Ерухабен, погладивши Кейла по плечу, оточив його магією стихії води.

"Вода Суду"

Стародавня Сила, яку він ще не відкрив для себе, промайнула в свідомості Кейла. Він також подумав про корону, яку збирався використати згодом.

«Тепер я в порядку»

Почувши відповідь Кейла, Ерухабен опустив руку й повільно рушив у бік стежки. Кейл йшов за ним. Ерухабен видав звук, заглянувши всередину стежки.

«…Хо»

Це був здивований вигук.

«Що таке…»

Кейл не зміг закінчити речення, бо й сам втратив дар мови, заглянувши всередину стежки.

«Оппа, не дивись туди»

«…Це… жахливо…»

Фальшива Свята Діва спробувала швидко прикрити свого брата Джека, але він уже встиг зазирнути всередину. Навіть божевільна жриця Кейдж не могла перестати хмуритися, поглянувши туди.

Що ж було всередині великої стежки, яка сяяла фіолетовим світлом? Світло з площі дозволяло їм бачити, що відбувається всередині стежки.

Золотий Дракон трохи опустив очі.

«Схоже, тут була війна»

Шлях був заповнений численними скелетами.

Скелетів було так багато, що вони заповнили стіни великої печери. Уся печера, за винятком невеликої стежки, завширшки лише на одну людину, була заповнена скелетами.

Ці скелети якимось чином не розклалися з часом.

У печері були скелети різних розмірів. Деякі з найбільших були заввишки з Кейла. Хоча він не мав змоги дізнатися, яким істотам належали ці кістки, він принаймні міг сказати, що вони були величезними.

Однак експерти – Ерухабен, майстриня меча Ханна та Раон – усі щось усвідомили.

Голос стародавнього Дракона пролунав луною в цьому місці.

«Їх усіх вбила одна персона»

Одна персона.

Це зробила одна-єдина людина.

Шлях був настільки глибоким, що з входу не було видно його кінця. Стародавній Дракон усвідомив, що одна людина заповнила весь цей шлях кістками.

Нічого не можна було вдіяти.

Ерухабен повернув голову, щоб поглянути на Кейла.

«Ти поглинув цю силу, правда?»

Кейл не міг нічого сказати.

Він був зайнятий розгляданням численних скелетів.

Він також бачив зброю, якою їх було вбито.

Великі списи.

Великі списи з каменю – їх були сотні, ні, тисячі – пронизали кістки й притиснули монстрів до стін печери.

Посеред списів залишилося лише стільки місця, щоб одна людина могла пройти.

Кейл думав про ту людину.

Страшний Гігантський Граніт.

Він досі нічого не знав про ту силу.

Це було тому, що Кейл не хотів жертвувати собою. Він так і не відповів на запитання Суперкаменя.

Однак сьогодні він побачив частину тієї сили.

«Схоже, це була людина середнього зросту»

Саме таке спостереження зробив Ерухабен, оглянувши печеру. Між кістками та кам'яними списами було достатньо місця лише для дорослої людини середнього зросту.

«… Схоже, він був досить сильним. Ймовірно, він пробудив свої здібності після того, як брав участь у занадто багатьох війнах»

Ерухабен оглянув печеру, а потім раптом поставив запитання.

«Але як він туди потрапив?»

«Мені теж це цікаво»

Кейл підтримав думку Ерухабена.

Але він відчував щось. Це було майже як інтуїція.

Люди не можуть пройти цим шляхом.

Суперкамінь пояснив Кейлу, коли той вперше прибув до вілли.

[ «Людей вигнали. Те саме стосувалося ельфів і дворфів. Схоже, пройти могли лише монстри» ]

[ «Ми з друзями не змогли розгадати таємницю цього шляху, проте ми запечатали шлях зі сходу на захід, щоб не допустити проникнення ще сильніших мутованих монстрів, а я охороняв західний вхід» ]

Суперкамінь сказав, що на цю стежку можуть потрапити лише монстри.

Тож чи не був власник цих кам'яних списів саме Суперкаменем?

"Ні. Це точно Суперкамінь"

Інтуїція Кейла підказувала йому, що саме так і є. Вона підказувала, що ці кам'яні списи – це сила Суперкаменю.

«Я взагалі не можу цього зрозуміти»

«Справді»

Кейл уже з самого початку погоджувався з Ерухабеном.

"Справді"

Це було єдине, що він міг сказати зараз. Ось чому він просто повторював одне й те саме знову й знову.

«Тоді я маю зайти всередину»

«Справді. Вибачте?»

Кейл поглянув на Ерухабена.

«Але всередину можуть зайти лише монстри»

«Але я Дракон»

Кейл не зміг на це нічого відповісти.

«Але я не можу піти!»

Раон втрутився, і Ерухабен відповів:

«Я найближчий до досконалості в цьому світі. Малий, ти ще навіть не пройшов свою першу фазу зростання»

«…Мені нема що сказати!»

Раон визнав поразку, а Ерухабен усміхнувся й сказав щось Кейлу, перш ніж увійти на стежку.

«Я піду з'ясую, куди на Східному Континенті веде ця стежка»

Однак Кейл зупинив його, перш ніж той встиг піти.

«Ерухабене-нім»

«Що?»

«Чому б нам не створити магічне коло телепортації біля того входу?»

«Навіщо?»

Кейл радісно відповів на очевидне запитання Ерухабена.

«Щоб я міг піти»

Вода Суду та війська Руки.

Йому потрібно було вирушити на Східний Континент, щоб знайти про них хоч якусь інформацію.

Проблема полягала в тому, що Кейл нічого не знав про Східний Континент.

У тих частинах роману, які прочитав Кім Рок Су, про Східний Континент майже не йшлося.

«Гаразд, я розумію. Просто зачекай»

Ерухабен рушив стежкою. Кейл просто сів на землю. Він не хвилювався за стародавнього Дракона, але знав, що Раон нікуди не піде.

«Людино, я чекатиму тут!»

«Так, так»

Кейл просто ліг на землю. Його дім справді був найкращим. Лежати на подвір'ї було надзвичайно приємно. Святий Джек і божевільна жриця Кейдж залишили для них кошик з їжею, перш ніж піти.

Через кілька днів Ерухабен повернувся з таким виразом обличчя, ніби він бачив багато дивних речей.

«Ерухабен-нім, чому у вас такий дивний вираз обличчя?»

Вони зараз перебували на площі, проте Кейл сидів на зручному дивані, їв фрукти.

Тоді Ерухабен поглянув на Раона, який погладжував свій повний живіт і вивчав підручник з мови Східного Континенту, перш ніж відповісти.

«…Бідний я»

Кейл зміг зрозуміти, про що думав Ерухабен, виходячи з їхньої розмови. Саме тому він стрибнув на магічне коло телепортації, знаючи, що Ерухабен насправді не мав цього на увазі.

Група, яка збиралася вирушити на Східний Континент, зібралася навколо нього.

«Давно ми вже не подорожували!»

«Я вперше їду на Східний Континент!»

«Просто довіртеся мені! Великий і могутній Раон Міру вивчив напам'ять усі мови Східного Континенту!»

«Наш наймолодший – справжній розумник!»

Діти, середній вік яких становив дев'ять років, базікали між собою, кружляючи навколо Кейла. Однак Кейл не дивився на дітей – його погляд був прикутий до інших людей.

Те, що Ерухабен вирушає, було цілком логічно, проте він не надто радів з приводу інших, хто мав їхати з ними.

Східний Континент. Їм потрібен був хтось, хто добре знав Східний Континент, щоб супроводжувати їх.

Ось чому Рон і Бікрос їхали з ними.

Рон мав би добре знати планування Східного Континенту.

Крім того, йому потрібна була фізична сила, оскільки Чхве Хана тут не було. Ерухабеном було важко керувати. Ось чому з ним їхав ще один майстер меча.

«Ханна, будь обережна там»

«Оппа, я зрозуміла. Якщо трапиться надзвичайна ситуація, скористайся пристроєм для відеозв'язку. Я одразу повернуся, щоб усіх їх убити»

«Ха-ха, ти завжди занадто переймаєшся за мене. Навіщо тобі вбивати людей? Не хвилюйся»

Кейл нахмурився, почувши злісний коментар майстрині меча Ханни. У ту мить їхні погляди зустрілися, і Ханна посміхнулася йому.

«Дякую. Мені вже кілька днів свербіло»

"Що саме свербіло?"

Кейл хотів запитати про це, але вирішив не робити цього. Потім він жестом покликав Ерухабена, який мовчки активував магічне коло.

Це було надзвичайно велике магічне коло, призначене для телепортації між континентами.

Крім того, на нього було накладено мовне заклинання, щоб вони могли користуватися спільною мовою Східного Континенту.

Це було складне заклинання навіть для стародавнього Дракона. Магічне коло почало пульсувати.

«Щасливої дороги»

«Повертайтеся швидше!»

Кейл дозволив магічному колу керувати своїм тілом, поки Кейдж і Джек прощалися з ним.

«Коли ми прибудемо, напевно, вже буде пізня ніч»

Кейл прислухався до слів Ерухабена й заплющив очі.

Коли він розплющив очі, то стояв на вершині гори.

«Сонце сходить»

Кейл теж це бачив.

Незабаром мав настати ранок. Ранні пташки, мабуть, уже прокинулися й прямували на роботу.

Кейл повільно обернувся.

Він побачив великий кам'яний стовп.

Зруйновані ланцюги та розірвані талісмани були зібрані біля стовпа.

«Боже мій»

Кейл презирливо скривився, дивлячись на стан цього кам'яного стовпа. Тоді він почув голос, що долинув з-за спини.

«Х-хто ви такі?!»

Кейл повернув голову.

Він подивився вниз, у бік гори. Близько середини гори стояли десятки будинків. Багато людей ходили туди-сюди між будинками.

Крім того, Кейл побачив людей із скульптурними інструментами та сокирами, які піднімалися до місця, де він стояв.

Він зустрівся з ними поглядом.

«Х- хто ви, в біса, такі?»

Кейл подивився на одяг людей, які з ним розмовляли.

Вони були одягнені в вбрання з тваринного хутра та шкір, а також мали виготовлені власноруч стріли, тупі мечі та сокири. Всього було п'ятеро людей.

«…Ха»

Будь-хто міг би сказати, що це гірські розбійники.

Кейл був у цьому впевнений завдяки багаторічному досвіду читання фентезійних романів, а також тому, що колись, дорогою до столиці, бачив гірських розбійників. У цей момент він почув голос Ерухабена.

«Схоже, вони живуть на цій горі»

Гора, вкрита дикими чагарниками та людьми. Це було місце, де збиралися награбовані речі.

Усі люди, що сходили з кораблів і піднімалися на них, були гірськими розбійниками.

Кейл зрозумів, чому Ерухабен раніше бурмотів щось про своє життя. Кейл ще раз озирнувся через плече.

Він побачив великий кам'яний стовп.

Зараз з нього витесували скульптуру.

Хоча вона була завершена лише частково, Кейлу здалося, ніби він бачить потворного гірського розбійника з великою сокирою в руці.

Розбійники перед ним усі виглядали наче якісь посіпаки.

А той, кого зображувала незавершена скульптура, був, звісно ж, ватажком.

Це було просте припущення.

Кейл знову почув, як розбійники розмовляють.

«Що це за старі й дурнуваті люди?»

«Ви насмілюєтеся вторгнутися на гору Непохитного Правителя?!»

Ерухабен додав пояснення.

«Їхнього ватажка, мабуть, звуть "Непохитний Правитель"»

Кейл зітхнув.

Чому в імені обов'язково має бути слово "Непохитний"? Він уже втомився від цього імені.

Однак так було навіть краще.

«Роне»

«Так, молодий пане-нім»

«Чи не підказує тобі твоя інтуїція, як людині, що колись жила на Східному Континенті, що це гірські розбійники?»

«Схоже, що саме так, молодий пане»

Кейл повернув голову. Бікрос уже надягав пару білих рукавичок. Коли їхні погляди зустрілися, Бікрос упевнено запитав:

«Мені йти?»

Кейл поглянув у інший бік. Майстриня меча Ханна клацала піхвами. Он і Хон, які, ймовірно, були разом із невидимим Раоном, були зайняті спогляданням краєвидів, ніби ця розмова їх не стосувалася.

Кейл знову повернувся до розбійників.

Він не хотів бачити крові, коли дворфи викопали для них ями. Він не хотів звикати до вбивств і не хотів, щоб хтось постраждав.

Однак у нього не було жодної свіжої інформації про Східний Континент.

«Бікросе, зніми рукавички. Рон, Ханна»

У такому разі йому залишалося лише пограбувати їх.

Погляд Кейла знову спрямувався на середину гори.

Його прийшли привітати чудові друзі.

Він мав прийняти їхнє вітання.

«Давайте просто познайомимося»

Кейл широко посміхався до розбійників.

«Привіт, друзі»

Тут не було нікого, кого він знав. Кейл планував провести тотальну зачистку.

Забрати речі у цих розбійників буде першим кроком.