Розділ 229 — Але ж тут зручніше? (3)

У ту мить навколо запала повна тиша. Однак цю тишу незабаром порушив чийсь гучний сміх.

«Ха-ха-ха! Ви збираєтеся мене схопити й побити? А-ха-ха-ха, ах, ви справді кумедні виродки»

Бум.

Велика сокира на його руці з гуркотом впала на землю. Ватажок розбійників почав грізно дивитися на Кейла.

«Я найбільше ненавиджу слабаків, які командують іншими»

Він походив з місця, де тримали рабів під замком і змушували їх битися.

Арена гладіаторів.

Це було місце, де йому довелося битися проти свого названого молодшого брата. Його молодший брат змушував його посміхатися аж до самого дня бою.

Ватажок банди мусив виживати на арені з 12-річного віку.

Ті виродки, які змусили його битися проти свого молодшого брата, були слабаками, які віддавали накази лише пальцями.

«Як же приємно вбивати таких виродків!»

Його масивне тіло почало рухатися.

«Акх!»

Бандит, якого Кейл втішав, ахнув, побачивши, як ватажок бандитів наближається до нього з великою сокирою. Сокира була розміром із середньостатистичного дорослого чоловіка.

Це був символ неймовірної сили ватажка бандитів, а також джерело страху для інших. Навіть купці лякалися, побачивши цю сокиру.

"Я… я зараз помру? Чи треба ухилятися?"

У голові бандита вирували найрізноманітніші думки, а тіло заціпеніло. Однак у цю мить він почув чийсь голос.

«Що ти там за нісенітниці мелеш?»

Бандит обернувся.

На обличчі рудоволосого чоловіка він побачив вираз, ніби його несправедливо засудили.

"Він вважає, що це несправедливий вирок?"

Розбійникові це здалося дивним, але Кейл справді відчував, що його скривдили.

"Лише сидіти склавши руки й віддавати накази?"

Кейл мріяв про таке життя. Навіщо б йому було їхати аж на Східний Континент, якби він міг жити так? Він би валявся в ліжку й ніколи не вставав.

Кейл, відчуваючи себе скривдженим, був таким емоційним, як ніколи раніше, коли простягнув руку.

Ба-а-а-а-а-ах!

Гучний вибух пролунав по всій горі.

Розбійник дивився вперед, роззявивши рота від подиву. Він бачив Кейла. Він також бачив щит, що виринув із тіла Кейла.

Сокира була заблокована щитом.

Вона навіть не встигла залишити на щиті найменшої подряпини.

Ватажок бандитів доклав ще більше сили до своїх рук.

Він бачив рудого чоловіка, який дивився на нього з-за щита. Він не знав, чи цей щит зроблений за допомогою магії, чи з чогось іншого, проте його долоня заніміла в ту мить, коли сокира влучила в нього.

Він народився з природним фізичним даром. Саме тому він ніколи не відчував болю чи нестачі сили. Він навіть міг перемогти більшість лицарів середнього рангу. Однак уперше в житті він відчув, що йому бракує сили.

Куточки його рота почали підійматися.

«Хе-хе-хе»

Він бачив холодний погляд чоловіка з-за щита.

Так, саме це відчуття.

Гладіатор.

Було щось, що дозволило такому, як він, який спочатку навіть не міг підняти меч, піднятися з самого дна.

Це була не його природна сила, а саме це відчуття.

Таке ж хвилювання, яке відчуваєш, коли йдеш по канату.

Зрештою, він убив свого названого брата. У мить, коли він убив його, він відчув і смуток, і хвилювання. Був смуток від того, що тепер він залишився сам. Однак було й хвилювання від того, що він переміг свого брата, який був сильнішим за нього.

Він усвідомив, що є божевільним виродком.

«Хе-хе-хе»

На його обличчі з'явилася яскрава посмішка.

«То ти не слабак. Ти все ж також сильний»

Він бачив, як рудоволосий чоловік відкрив рота, щоб щось сказати.

«Ти навіть до його щиколоток не дотягнешся»

"Що?"

Кейл продовжував, а очі ватажка бандитів наповнювалися здивуванням.

«Мені шкода Тунку»

"Кого?"

Ватажок бандитів почав хмуритися, бо його супротивник говорив про когось іншого, коли він сам стояв прямо тут. Він знову підняв сокиру.

В ту ж мить–

Він відчув щось за спиною.

Його почало морозити.

Ватажок банди здригнувся й скрутив тіло.

Однак було вже запізно.

«Угх!»

Його велике тіло нахилилося назад. Рука в білій рукавичці душила його. Чоловік у білій рукавичці з легкістю потягнув його тіло вперед. Ватажок банди намагався чинити опір, але це було марно.

Він перевів погляд убік. У той момент, коли його тіло падало назад, він побачив погляд чоловіка.

У цьому погляді відчувалися холод і роздратування.

Чоловік виглядав бездоганно, тримаючи у руці в рукавичці великий меч.

Чоловік спокійно поставив ватажкові банди запитання.

«Ти останнім часом мився?»

«Що за хрі- угх!»

Пум!

Тіло ватажка бандитів, що падало, відкинуло вбік. Ребро кинджала влучило в тіло ватажка, і удар прокотився по всьому його тілу.

Ба-а-а-а-ах!

Тіло ватажка бандитів з силою врізалося в дерев'яну огорожу.

«Аааа! Земля трясеться! Тримайтеся!»

«Гей, тримайтеся за мене!»

Розбійники, які схилилися над дерев'яним парканом, трималися щосили, не в змозі приховати своїх емоцій.

Тривога, шок і страх.

На обличчях розбійників відбивалися найрізноманітніші емоції, але Бікрос не звертав на це уваги, дивлячись у бік Кейла. Кейл відкрив рота, щоб щось сказати.

«Ще два удари»

Бікрос зітхнув і надів нову пару білих рукавичок, наближаючись до ватажка бандитів.

«Ухк»

Ватажок бандитів повільно підвівся з землі. На дерев'яній огорожі залишилася величезна вм'ятина у формі його тіла. Але, як людина, що народилася з природно обдарованою статурою, він не мав на тілі жодної подряпини.

Однак його внутрішні органи все ще тремтіли від удару.

«Якого хріна?»

На обличчі ватажка банди було видно шок.

Його розум був ще більше розхитаний, ніж внутрішні органи, які досі тремтіли від удару.

Він очікував, що ворог буде сильним. Однак він ніколи не очікував, що вони будуть настільки сильними. Він поглянув на Бікроса, який наближався до нього, і знову стиснув сокиру. Його руки тремтіли.

"Чому такі сильні люди з'явилися на Горі Ліб?"

Він стиснув кулак і почав посміхатися, розмірковуючи над цим питанням. Йому просто потрібно було перемогти цих сильних людей. Якщо йому це вдасться, він знову відчує те захоплення.

З іншого боку, Кейл зітхнув.

«Тунка, безперечно, сильніший»

Він очікував більшого від цього ватажка розбійників, оскільки він і Тунка здавалися людьми одного типу, проте цей хлопець не міг навіть дістатися до щиколотки Тунки.

Але, мабуть, саме тому він і був розбійником.

«Молодий пане, хіба Бікрос не сильний?»

«Чому ти ставиш таке очевидне запитання?»

Кейл недбало відповів на очевидне запитання Рона, спостерігаючи за Бікросом.

Рон мав талант до використання кинджала для вбивств.

Його син Бікрос був його повною протилежністю, оскільки використовував великий меч.

Син створив власний шлях, використовуючи знання, передані йому батьком.

Він був тим, хто бився мовчки, навіть коли орудував великим мечем.

Стиль володіння мечем Бікроса був таким же бездоганним і чистим, як і його вбрання. Його стиль був вишуканішим, ніж у більшості лицарів.

Це було так, ніби він красиво прикрашав страву.

Він атакував так, ніби знав, які місця на людському тілі болять найбільше.

Стиль володіння мечем Бікроса був поєднанням усього цього.

Ба-а-а-а-а-ах!

Пролунав ще один гучний звук. Кейл бачив, як сокира відлетіла вбік, коли долоня Бікроса спрямувалася до спини ватажка бандитів.

Пам!

«Це вже два»

«Угх!»

Ватажок бандитів впав вперед після удару в спину. У його погляді відбивалися гнів і сильний біль.

Він відчував слабкість. Він був надто слабким.

Саме тому він згадав, що робив у молодості, коли був гладіатором, аби вижити.

Він вхопив жменю землі, перш ніж його тіло впало на землю.

Неважливо, чи це було несправедливо. Це був його спосіб виживання.

Його тіло скрутилося, перш ніж впасти на землю. Ватажок розбійників зустрівся поглядом з Бікросом, і його рука почала рухатися. При цьому він почув голос рудоволосого чоловіка.

«Гм?»

Він звучав здивовано.

Ватажок банди почав посміхатися.

"Так, я мушу хоча б це зробити, щоб заслужити титул Непохитного Правителя!"

Землю в руці він кинув у бік очей Бікроса. Йому здавалося, що він мусить це зробити, щоб почуватися краще.

Земля злетіла в повітря, коли тіло ватажка банди впало.

Бум.

Він впав із гучним гуркотом, проте ватажок бандитів, лежачи на землі, сміявся, дивлячись на Бікроса, який був вкритий брудом. Цей чоловік, що спочатку виглядав бездоганно, немов аристократ, тепер здавався таким само обшарпаним, як і він сам.

У ту мить він знову почув голос рудоволосого чоловіка.

«…Мені його шкода»

"Що?"

Саме в цю мить ватажок бандитів відчув, що щось не так.

«Ти померти бажаєш?»

Покритий брудом Бікрос гнівно поглянув на ватажка бандитів.

«Шч- що?!»

Ватажок бандитів відчув, як його тіло заціпеніло, побачивши новий злісний погляд в очах Бікроса. Великий меч встромився в землю поруч із ним.

Гу-ук.

Великий меч глибоко встромився в землю, а розлючені очі Бікроса продовжували пильно дивитися на ватажка бандитів.

Бікрос зняв свої білі рукавички.

Плюх. Плюх.

Білі рукавички впали на землю. Потім Бікрос почав говорити до ватажка бандитів, який дивився на нього.

«Я не вб'ю тебе і не змушу тебе стікати кров'ю. Я навіть не буду тебе катувати»

"Що? Катування?"

Бікрос підняв палець, а ватажок банди з подивом дивився на нього.

Один.

Це могло означати той єдиний удар, що в нього ще залишився, однак Бікрос мав на увазі дещо інше.

«Сто ударів. Просто витримай ще сто ударів»

Кейл слухав голос Бікроса, спрямувавши погляд на далеку гору.

Бах, бах, бах!

Гучний шум лунав наче фонова музика, яка, на диво, чудово гармоніювала з прекрасною горою, на яку дивився Кейл.

«Ааакх! Благаю! Припини! Мені т- угх!»

Кейл чув крик ватажка розбійників, а також бурмотіння розбійника, що стояв поруч із ним.

«Бачите, ось чому вам слід було мене послухати. Ви нічого не знаєте»

Кейл поплескав розбійника по плечу. Обличчя розбійника зблідло, а потім посиніло, проте Кейл не звернув на це особливої уваги, дивлячись у бік дерев'яної огорожі.

Інші бандити здригнулися під його поглядом, а потім вхопилися за виступ або за свою зброю. У їхніх очах він бачив страх і відчай.

Проте, побачивши, що їхній ватажок отримав понад 50 ударів, бандити тихо відчинили для них двері.

Незабаром Кейл став власником найкращого будинку в околиці – будинку ватажка бандитів – а також дорогого шкіряного крісла, що стояло всередині.

«Гей»

«Так, пане!»

Ватажок бандитів, у якого під очима були два синяки, ввічливо вклонився, відповідаючи Кейлу. На його обличчі було кілька синців від ударів.

Однак ні подряпин, ні крові, ні навіть переломів кісток не було.

Кейл відкусив шматочок фрукта, який приніс один із розбійників-скульпторів, і продовжив розмову.

«Ви, хлопці, контролюєте Гору Ліб?»

«Так, пане!»

«Говоріть правильно»

«Так, пане! Ханг-нім!»

«Чому я для вас хьон?»

«Вибачте! Ватажок бандитів-нім!»

"Та йооой, чому я вже ватажок бандитів?"

Кейл не міг у це повірити, але просто пропустив це повз вуха, бо це дратувало.

«Відсьогодні у вас усіх є завдання»

Ватажок бандитів ковтнув слину, дивлячись на Кейла. Однак Кейл дивився на когось іншого. Колишній ватажок бандитів також повернув голову, щоб подивитися на цю людину.

Це був старий чоловік із доброзичливою посмішкою на обличчі.

Для літньої людини він виглядав у хорошій формі, проте випромінював ауру вченого, маючи при собі кинджал.

Бікрос і Ханна відразу ж випромінювали ауру сильних людей.

Однак цей старий чоловік зовсім не здавався сильним.

"Він що, стратег чи щось таке? Що це за кволий старий?"

Коли Кейл почав говорити, на обличчі колишнього ватажка банди був порожній вираз.

«Це батько нашого Бікроса»

«Батьку-нім! Приємно познайомитися!»

Ватажок розбійників широко посміхнувся, шанобливо вітаючи Рона. Поки він це робив, спокійний голос Кейла продовжував говорити.

«Я чув, що існує організація, яка взяла під контроль підпільний світ Східного Континенту»

«Т-так?»

Хоча вони й жили в горах, їм потрібно було бути обізнаними з підпільним світом, щоб продавати крадені товари. Підпільний світ Східного Континенту вже приблизно десять років перебував у стані потрясінь через цю організацію.

Усі були зайняті тим, щоб захистити себе, усвідомивши, що владу перебрала нова сила. Однак підпільний світ існував у тіні, тож торгівля продовжувала протікати досить вільно.

Навіть якщо одна організація й взяла його під контроль, важко було сказати, що він був повністю об'єднаний.

Таким було підпільне середовище.

«Тебе називають Непохитним Правителем?»

«Так, пане?»

Його інтуїція як колишнього ватажка розбійників і досвідченого гладіатора-раба підказувала йому щось.

"У мене погане передчуття"

Він бачив, як Кейл широко посміхався, коли у нього з'явилася ця думка.

«Ч-чому ви питаєте, пане?»

Ватажок бандитів бачив посмішку Кейла, коли той відповідав.

«Відсьогодні ти станеш одним із правителів підпільного світу»

«…Вибачте?»

«А ось ця людина буде твоїм босом»

Колишній ватажок розбійників бачив холодний погляд у очах Рона.

Рон Молан.

Останній глава роду Моланів, одного з п'яти наймогутніших родів найманих вбивць Східного Континенту, який був знищений Рукою.

Кейл привів його назад на Східний Континент.

[Завжди гарний час, аби задонатити на ЗСУ]

[Примітка: "ханг" – не помилка, бандити просто не правильно вимовляють]