Розділ 231 — Але ж тут зручніше? (5)
Розділ 231 — Але ж тут зручніше? (5)
Кейл одразу ж рушив уперед, аби продовжити цей вдалий початок.
Він вийшов із невеличкого дворика перед входом до закладу. Одна з місцевих бабусь з цікавістю поглянула на Кейла та стару будівлю.
«Ти купив цей заїжджий двір?»
«Так, бабусю»
Старенька подивилася на вродливого рудоволосого юнака з задоволенням і занепокоєнням.
«Місце тут гарне, але будівля дуже стара. О, і, схоже, ти не чув історію про це місце. Колишній власник тут влаштовував азартні ігри, аж поки не втік із грошима»
«Я про це чув»
Молодий чоловік на мить завагався, а потім продовжив говорити з енергійним виразом обличчя.
«Але хіба не вийде, якщо я буду старанно працювати? У мене багато співробітників. Ми всі плануємо працювати так, ніби починаємо нове життя, тож, будь ласка, піклуйтеся про нас»
«Айгу, ти такий красномовний»
Позитивна поведінка молодого чоловіка змусила стареньку посміхнутися й кивнути.
«Звісно. Ми, нові сусіди, маємо піклуватися одне про одного. Мій чоловік керує пекарнею в сусідньому провулку. Заходьте до нас, якщо знадобиться хліб»
«Так, пані, дуже дякую»
Старенька, тримаючи почула "дякую" від молодого чоловіка, що тримав двох кошенят і попрямувала до провулку, де була її пекарня.
"Приїхав приємний молодий чоловік"
Для старенької це була гарна новина.
Кейл нарешті підвів голову, коли старенька зникла з поля зору.
У цей момент двері трохи прочинилися, і хтось заговорив.
«Мета нашого заїжджого двору Надії та Пригодолюбства – надавати всім мандрівникам теплі страви та затишні кімнати за низькою ціною. Зрозуміло?»
«Ми розуміємо!»
«Так, пане!»
Хтось запитав, а інші енергійно відповіли.
«А ще наш заїжджий двір Надія та Пригодолюбство прагне встромляти ножа в спину лиходіям, а наші пригоди полягатимуть у тому, щоб забирати їхні речі. Зрозуміло?»
«… Ми запам'ятаємо це до глибини душі!»
«Так, пане, так, пане! Що б ви не сказали, так, пане!»
Кейл почав хмуритися. Ватажок бандитів, який виходив із дверей, здригнувся й почав тремтіти.
«Скажи всім, щоб працювали тихо. Чутки поширюються швидше, ніж про це дізнаються щури й птахи. Хіба ти цього не знаєш?»
«О, звичайно!»
Ватажок бандитів швидко вийшов із дверей і зачинив їх.
Як тільки він зачинив двері, звуків людей усередині вже не було чути.
«Гей, як слід вимийте вікно!»
«Переконайтеся, що там немає жодної пилинки! Кожна пилинка – це одна біла рукавичка!»
Енергійні голоси бандитів швидко стихли.
Бандити мучилися три дні й три ночі, перш ніж дісталися міста Ліб-Ан. Тоді Кейл вибрав п'ятьох бандитів, які здавалися корисними, і взяв їх із собою.
За іронією долі, це були ті самі п'ятеро бандитів, які прямували до кам'яного стовпа, щоб перетворити його на скульптуру. Тепер вони були цілком віддані Бікросу та Кейлу.
П'ятеро розбійників, які стали першими п'ятьма працівниками Заїжджого Двору Надії та Пригодолюбства, тепер мали бути відповідальними та законослухняними співробітниками.
Кейл доручив роботу персоналу, а сам взявся за власні справи.
Кейл дивився вниз з даху будівлі, звідки відкривався вид на все місто Ліб-Ан.
«Гільдія Найманців і Торгівельна Гільдія – це дві найвпливовіші гільдії в місті Ліб-Ан?»
«Так кажуть, пане!»
Лідер бандитів енергійно відповів.
«Достатньо сказати, що вдень містом Ліб-Ан керують Гільдія Найманців і Торгівельна Гільдія, а вночі – підпільний світ»
Він відповідав, надаючи якомога більше інформації, поки озирався навколо.
Вони перебували на високому даху. Він не розумів, чому вони розмовляли саме тут, проте мовчки спостерігав за Кейлом і двома Котами, які їли нездорову їжу, за старим чоловіком, який виявився найстрашнішою людиною в цій компанії, а також за чоловіком із біло-золотим волоссям, який заслужив повагу Кейла.
Ватажок бандитів вирішив не замислюватися над цим і просто розповів усе, що знав.
«З огляду на історію міста Ліб-Ан, цілком логічно, що найманці та купці мають тут велику владу»
«Історію?»
«Так, пане»
Ватажок бандитів кахикнув, побачивши погляд Кейла, який ніби наказував йому продовжувати, і продовжив.
«Кажуть, що колись це місце було повне монстрів. Монстри бродили як у місті Ліб-Ан, так і в околицях, включаючи Гору Ліб»
Погляд Кейла спрямувався на Ерухабена. Ерухабен вже уважно слухав ватажка бандитів.
Монстри.
Саме через них тут і було встановлено кам'яний стовп.
«Ось чому ані королівства, ані дворяни не змогли поширити свій вплив на цей регіон»
«Замість цього тут зібралися найманці»
Ватажок бандитів кивнув у відповідь на слова Кейла.
«Так, пане. Торговці незабаром приєдналися, помітивши, що тут з'явилися найманці. З'явилися й шукачі пригод. Незабаром це вільне місто набуло розвитку. Після цього кількість монстрів також поступово зменшилася»
«…Кількість монстрів зменшилася?»
«Так, пане. Саме тому інші королівства намагалися захопити місто Ліб-Ан, яке в результаті стало вільним містом, однак найманці та купці вже до того набули значної влади. Крім того, хоча кількість монстрів і зменшилася, їх все ще було достатньо, щоб відлякувати людей і зберігати статус вільного міста»
Кількість монстрів зменшилася.
Погляд Кейла спрямувався на Рона.
«Я знав, що Ліб-Ан – вільне місто, проте про таку історію я не знав»
Рон походив зі східного регіону.
Йому не було потреби знати подробиці про маленьке вільне місто в північно-західній частині Східного Континенту.
[«Людино, людино! Як ти думаєш, чому кількість монстрів зменшилася? Мені цікаво!»]
"Теж?"
Кейлу було цікаво дізнатися, як зникли монстри в місті Ліб-Ан, для захисту якого знадобився Суперкамінь, щоб створити кам'яний стовп.
Здавалося, Ерухабен мав ті самі думки.
Однак у Кейла водночас виникла й інша думка.
«А що з мером?»
Мер.
Мала бути якась публічна особа, яка дбала про вільне місто.
«А, посада мера передається між Торгівельною Гільдією та Гільдією Найманців під час кожних виборів»
«Невже?»
«Так, пане. Саме тому люди, які не належать до жодної з цих груп, мають багато нарікань. Але що вони можуть з цим вдіяти? Ці виродки з підпільного світу вже в змові з Торгівельною Гільдією та Гільдією Найманців. Звичайний громадянин нізащо не зможе перемогти їх»
«…Справді? А інші не мають права голосу?»
Ватажок бандитів замовк.
Це сталося тому, що він побачив посмішку на обличчі Кейла.
Дотепний ватажок бандитів відчув, як по спині пробіг холодок, і почав говорити майже рефлекторно.
«… Мер ніколи не був звичайним громадянином! Адже жодна креветка не зможе перемогти у битві з китами!»
«Ну, звичайна креветка й справді не зможе перемогти»
Ватажок бандитів і Кейл зустрілися поглядами.
«Але, ну, може ж бути така креветка, яка врешті-решт переможе. Правда, Рон?»
«…Молодий пане, я не хочу бути креветкою»
«Хм, Бікрос справді добре готує»
Рон дивився на свого молодого пана, який посміхався, уникаючи його погляду. Він був упевнений, що Кейл вигадує в голові черговий план.
Усі трохи хвилювалися, оскільки Кейл, коли щось робив, зазвичай діяв у великому масштабі.
Однак Кейл про це не знав, бо обмірковував усілякі речі, перш ніж поставити лідеру банди запитання.
«Чи мають Гільдії Найманців Торговців зв'язки з підпільним світом?»
«Це одна з причин, чому місто Ліб-Ан називають містом розваг і беззаконня. Вони досить часто співпрацюють»
«Тоді хто є найсильнішими у підпільному світі?»
«Мм, у місті Ліб-Ан сильні дві організації»
Ватажок дістав з кишені карту й простягнув її Кейлу. Кейл одразу ж розгорнув її.
Це була карта східної частини міста Ліб-Ан, розділена на ділянки.
«Одна з них – це організація, яка контролює місто Ліб-Ан з моменту його заснування. Її очолює хтось на ім'я Мостуе, і вони мають досить тісні зв'язки з Гільдією Найманців»
«А інша – це Рука?»
«Так, пане. Це інша організація. У них погані стосунки з Гільдією Найманців»
«А Торгівельна Гільдія?»
«Вони завжди залишаються нейтральними»
Кейл подивився на карту підпільного світу міста Ліб-Ан.
Хоча карта була розділена, на ній також було багато місць, позначених колами.
«Що це за кола?»
«Невеликі організації, які досі існують»
«…Справді?»
Ватажок банди здригнувся, знову побачивши злісну посмішку на обличчі Кейла.
«Той, е-е-е, старий, якому я продаю свої товари, керує власною незалежною територією. Цю карту я колись отримав від того старого»
«У минулому?»
«Так, пане. Приблизно 6 місяців тому. Зараз вплив Руки дещо сильніший»
Тук, тук.
Кейл постукав пальцем по карті.
«Щоб контролювати підпільний світ, потрібна міцна основа. Хіба не так, колишній ватажку бандитів?»
«Правильно»
«Гіпотетично кажучи…»
Погляд Кейла спрямувався на Рона.
«Що сталося б із містом Ліб-Ан, якби Руки взяла під контроль його підпільний світ?»
«Вони стали б їхніми підлеглими. Так само як і Торгівельна Гільдія та Гільдія Найманців»
Кейл подивився на карту й замислився.
З його вуст пролунало кілька слів.
«…Мер… Найманці… Торговці… Моструе… Мери інших міст……»
Ерухабен похитав головою, почувши, як Кейл двічі промовив слово "мер". Цій невдачливій людині знову вдавалося зіпсувати життя. Однак, судячи з усього, цього разу він зіпсує не своє життя, а життя когось іншого.
Ерухабен подивився на бліде обличчя ватажка розбійників, а також на порожній вираз обличчя Рона.
У цей момент Кейл почав говорити.
«Як часто змінюється мер?»
«Розумієте…»
«Так?»
Ватажок банди завагався, побачивши погляд Кейла, що чекав на відповідь, і лише потім нарешті відповів.
«Найцікавіше те, що залишилося всього близько трьох місяців. Ха-ха-ха-ха!»
«…Хо»
Кейл здивовано зітхнув, а його очі почали блищати.
Ватажок бандитів, роздратований власною недоречно дотепністю, ухилився від погляду Кейла. Звісно, Кейл не дивився на ватажка бандитів.
Він швидко обмірковував план у голові.
"Щоб зловити їх, мені треба похитнути Руку у самому корені на Східному Континенті. Важливий саме початок. Недостатньо буде розправитися з ними лише на Західному Континенті"
Саме тому Кейл і прибув на Східний Континент.
Місто Ліб-Ан.
Тут Кейл міг багато чого здобути, адже це було вільне місто.
Це було місце, де особистість людини не мала значення.
Тук, тук.
Пальці Кейла, що стукали по карті, почали рухатися все сильніше. Ватажок бандитів, який обережно спостерігав за цим, зустрівся поглядом із Кейлом.
«Іди»
«Вибачте?»
«Іди роби те, що тобі треба»
«А, так, пане!»
Ватажок бандитів у своєму охайному вбранні вклонився, а потім спустився з даху. З огляду на його велику статуру, його рухи були досить спритними.
Кейл заговорив, щойно ватажок бандитів зник.
«Ерухабене-нім»
«Схоже, мені доведеться дізнатися більше про історію міста Ліб-Ан»
Кейл поглянув на Ерухабена, який і без слів Кейла розумів, що йому треба робити.
«Як ви можете дізнатися про його історію? Вам знадобиться досить давня інформація, якщо ви хочете дізнатися історію, починаючи з часів Суперкаменю»
Дістати давні історичні відомості про будь-яке місце було нелегко.
Особливо це стосувалося випадків, коли ти шукав не записану історію, а правду.
Кейл бачив, як Ерухабен недбало відповів.
«Мені просто треба запитати Дракона»
«…Вибачте?»
"Що? Дракона?"
Поки Кейл був у шоці, у повітрі з'явилася якась істота.
«Золотавий! Є ще інші Дракони?»
«Чому ти ставиш таке очевидне запитання? Малий, на Східному Континенті є 10 драконів»
«Вау! Я хочу познайомитися з іншими драконами!»
«Ні»
Ерухабен сказав це суворим тоном.
«Той виродок божевільний»
"…Якщо він божевільний за Драконячими мірками…"
Кейл не вимовив цього вголос.
«Тоді, Золотавий, звідки ти його знаєш? У тебе справді чудовий характер!»
Куточки губ Ерухабена здригнулися від запитання Раона, проте Золотий Дракон, не посміхаючись, видав удаваний кашель.
«Кхем, тому що в мене чудовий характер»
Ерухабен почав хмуритися, ніби розмірковуючи про того Дракона, і продовжив:
«Я захищав його, коли він проходив свою першу фазу зростання»
«…Захищав його?»
«Золотусику, навіщо тобі захищати їх, коли вони ростуть?»
На запитання Кейла та Раона вираз обличчя Ерухабена став дивним.
«… Хіба я не казав вам, що планував, щоб цей малюк пройшов свою першу фазу росту в моєму лігві?»
«Здається, казали?»
Кейл згадав, як Ерухабен навчав Раона багатьох речей.
«Це було для того, щоб я міг його захистити. Моє лігво – найбезпечніше місце. Як ви всі вже знаєте, Дракони проходять загалом три фази росту»
Під час першої фази росту утворюються Пластини в тілі. Зовнішній вигляд не змінюється, оскільки це лише створення основи для майбутнього зростання Дракона.
Потім Дракон значно зростає під час другої та третьої фаз росту і стає сильнішим.
«Кожного разу супроводжуються болями росту. Не всі Дракони однакові. Існує шкала рівнів сили Драконів, і ті Дракони, які стануть сильнішими, страждатимуть найбільше»
"Я не знав"
Кейл про це не знав.
Все, що він знав – це те, що Дракони проходять три фази росту. У романі не йшлося про ріст Драконів.
Однак, коли він замислився над цим, це здалося майже очевидним.
Було б дивно, якби вони не реагували на раптовий вибуховий ріст.
«Я думав, ти це знав, але, мабуть, не знав»
«Я не знав. Я великий і могутній, але цього я не знав! Та нічого страшного, адже тепер я це дізнався!»
«Малий став дивним»
Ерухабен погладив круглу голову Чорного Дракона, продовжуючи говорити.
«Ось чому молоді Дракони дуже страждають, коли самостійно проходять свої перші фази зростання, але, схоже, тобі не доведеться страждати»
«Навіть я це знаю! Я не хвилююся!»
Раон піднімав і опускав плечі, потайки поглядаючи на решту групи. Звісно, Ерухабен це помітив і почав посміхатися.
Цей маленький Дракон чимало підріс. І підріс як слід.
Хоча він і не був схожий на Дракона, він все одно виріс як Дракон.
Ерухабен подивився в очі Чорному Дракону.
«Звісно, ти теж повинен бути там, Золотавий!»
Стародавній Дракон розсміявся.
Йому здавалося милим, що малий прикидався, ніби не знає, що в нього залишилося небагато часу. Ерухабен трохи сильніше погладив Чорного Дракона по голові.
«Малий, я дуже зайнята персона»
Він очікував, що Раон, як завжди, побурчить у відповідь. Насправді Ерухабен з нетерпінням чекав на звичну реакцію малюка.
Однак вираз обличчя Раона став дивним.
«…Людино!»
«…Чому ти кличеш мене таким зловісним тоном?»
Кейл, який сидів на краю даху й дивився на Раона, мав дивний вираз обличчя.
Незабаром його обличчя почало хмуритися, коли його погляд спрямувався на пухку передню лапу Раона. У лапі Раона з'явився пристрій для відеозв'язку.
Бі-і-і-іп– Бі-і-і-іп–
Це був екстрений дзвінок.
«Людино! Це дзвінок від того трохи божевільного виродка!»
Дзвонив трохи божевільний Лицар-Охоронець, Клопех Секка.
Кейл не мав уявлення, що цей виродок хотів сказати.