Розділ 234 — Щось очевидне (3)

Хлопчик, що опустив голову. Кейл також побачив Розалін, яка дивилася на Лока з занепокоєним виразом обличчя.

Він був Звіролюдом, який не міг стати берсерком навіть після того, як його перше перетворення вже минуло.

Розалін не знала, що сказати, адже про таку ситуацію вона чула вперше. Їй було ще важче заговорити до ослабленого Лока, оскільки за останні кілька місяців вона сама стала набагато сильнішою.

Саме тому її вираз обличчя був не дуже приємним, коли вона дивилася на Лока та Кейла. І саме в цю мить тіло Розалін здригнулося.

Плюх.

Вхід у намет піднявся, і хтось крикнув зсередини.

«Командире-нім, прибули війська Королівства Роан»

Вони кликали Розалін.

Вона була командувачем усіх магічних сил Королівства Брек.

Завдяки людині зовні вона прийшла до тями.

Війська Королівства Роан.

Хоча їх було небагато, але на підмогу прибували друзі, яким вона могла довірити прикрити їй спину. Це був радісний і довгоочікуваний прихід. Водночас вона згадала про майбутню битву й усвідомила, що їй треба поспішати.

Однак поточний стан Лока змусив її завагатися.

У цю мить вона почула тихий голос.

Пах.

«Чому такий юний хлопчик, як ти, такий худий?»

Розалін бачила, як Кейл поплескав Лока по спині, перш ніж попрямувати до входу в намет. Кейл відкинув завісу, щоб вийти, і поглянув на Лока.

«Ходімо»

Лок нервово совався, але не міг зрушити з місця.

«Раоне, підштовхни його»

Ці слова змусили Лока здригнутися. Тоді він відчув, як маленька лапка ніжно штовхнула його в спину.

«Усі хочуть тебе побачити! Ходімо, Локу!»

Хоча він був невидимий, Лок відчував присутність Раона завдяки його лапці та голосу. Лок подумав про людей, які на нього чекають, а також про Дракона, що штовхає його, прикусив губи й повільно рушив уперед.

Він був надзвичайно слабким, якщо не міг увійти в стан берсерка.

Він все ще був сильнішим за звичайну людину, але порівняно з іншими, порівняно зі своєю родиною, він був настільки слабким, що, ймовірно, став би для них тягарем.

Саме тому він не мав достатньої впевненості, щоб привітатися з ними.

Кейл заговорив, щойно хлопчик зупинився прямо перед ним.

«Зосередься на моїй спині. Йди за мною й ні про що інше не думай»

Лок повільно підвів голову.

Плеск, плеск.

Він також відчував, як маленька лапка поплескує його по спині.

Завіса, що закривала вхід до намету, була повністю піднята.

Лок бачив людей з Королівства Брек, що стояли в строю зовні намету.

Ущелина Смерті.

Кілька днів тому багато людей було розставлено в різних точках цієї довгої й небезпечної ущелини. Вони використовували магію, щоб непомітно приховати свої рухи.

Саме тут зібралося найбільше людей.

Розалін та керівники Королівства Брек – усі були тут.

Лок бачив, як керівники та їхні війська стояли зовні. Усі вони зібралися тут, щоб побачити одну-єдину людину.

Командувача північно-східного регіону Королівства Роан.

Усі вони чекали на нього.

Лок побачив, як Кейл виходить із намету. Він багато чув про війну, проводячи час із деякими магами Королівства Брек в Ущелині Смерті.

Лок, звісно, чув про те, скільки зусиль доклали Кейл та інші. Саме тому спина Кейла здавалася йому надзвичайно великою. Кейл здавався людиною, яка перебувала на іншому рівні порівняно з таким, як він.

Однак тоді Лок почув голос Кейла.

«Ти не йдеш?»

Кейл і далі стояв спиною до Лока, але не рухався з місця.

Тоді Лок відчув два легкі поштовхи в спину. Один – від Розалін, а інший – від невидимого Дракона.

Лок повільно рушив уперед.

Він більше не звертав уваги на лідерів Королівства Брек, що стояли біля входу в намет. Він ішов, дивлячись лише на спину Кейла. Саме тому він здавався згорбленим, дивлячись вниз на нижчого за себе Кейла, проте більше ніщо не заважало йому йти вперед.

Кейл почав йти, оглядаючись навколо.

Тут зібралося чимало людей. Однак більшість військ Королівства Брек була розміщена в найближчому місті поруч з Ущелиною Смерті, готова вирушити в будь-яку мить.

Кейл поглянув на Розалін, яка підійшла до нього й почала говорити.

«Усі війська перекинуто?»

«Так, молодий пане Кейле. Ми встановили магічні кола для телепортації в кількох точках навколо ущелини, а лицарі й солдати зберуться завтра рано-вранці»

Інформація про Непохитний Альянс наразі надсилалася через Клопеха Секку.

Королівство Роан вирішило, що Непохитному Альянсу краще дізнатися про зраду Клопеха та Королівства Паерун пізніше.

Саме тому підготовка Королівства Брек до зустрічі з Непохитним Альянсом велася якомога таємніше.

* * *

Рано-вранці наступного дня.

Саме тоді Клопех сказав, що Непохитний Альянс зробить свій хід.

«Молодий пане Кейле, кількість військ, які ми зараз переміщуємо, не повинна здатися підозрілою, навіть якщо Непохитному Альянсу вдасться це помітити»

«Звісно»

Як зазначила Розалін, кількість людей, які вже перебували на кожному з цих місць, виглядала цілком звичайною і не нагадувала підготовку до бою.

Непохитний Альянс ще не здався.

У такому разі, де ще вони могли завдати удару?

Будь-хто зміг би сказати, що це буде Королівство Брек.

Люди не могли легко в це повірити через Ущелину Смерті, проте здавалося б цілком нормальним, що Королівство Брек надішле приблизно 100 солдатів у місця навколо Ущелини Смерті, про всяк випадок.

Розалін почала говорити.

«Цього разу магічні бригади Королівства Роан та Королівства Брек зможуть як слід проявити себе»

Кейл подивився на впевнену посмішку Розалін і посміхнувся.

Ось вона – справжня лідерка магічної бригади.

Досі Розалін не показувала себе.

Вона була магинею найвищого рівня, яка мала всі якості, щоб стати майбутньою Майстринею Магічної Вежі.

Останні кілька місяців вона присвятила зміцненню себе та своїх магічних здібностей. Думка про те, що їй доведеться вперше застосувати цю силу, зараз розбурхувала її уяву.

«Мені цікаво, який спосіб знайшли Дворфи, щоб перетнути Ущелину Смерті»

Почувши думки Розалін, Кейл згадав одну інформацію, яку надав йому Клопех.

« Плем'я Полум'яних Дворфів, ймовірно, відіграє велику роль у майбутньому нападі. Вони сказали, що знайшли спосіб вільно пересуватися через Ущелину Смерті »

« Однак вони не розкриватимуть цей метод аж до самого початку нападу. Схоже, вони прагнуть спокутувати провину за кораблі Королівства Каро. Гадаю, вони намагаються перебільшити свої здібності, розкривши це в останній можливий момент »

« Хай там як, я повідомлю наше Королівство Роан, щойно дізнаюся, тож це не має значення, правда? Ха-ха-ха-ха! »

Кейл почав хмуритися, згадавши також божевільний сміх Клопеха. Відтепер він довірятиме лише половині того, що скаже цей божевільний.

Розалін не помітила виразу обличчя Кейла, коли вказала вбік.

«Ах, молодий пане Кейле. Ви знаєте графа Екросса, правда?»

Погляд Кейла спрямувався туди, куди вказувала Розалін.

Граф Екросс.

Він був першим учнем найсильнішого мага Королівства Брек, що робило його другим за силою магом у всьому Королівстві Брек. Звісно, Розалін не входила до цього рейтингу.

Кейл чітко пам'ятав, як Екросс ігнорував і зневажав його, коли він востаннє відвідував Ущелину Смерті.

Граф Екросс здригнувся, щойно їхні погляди зустрілися. Він несвідомо ковтнув слину.

Кейл Хенітус.

Екросс чітко пам'ятав, як Кейл прибув із Племенем Тигрів на початку цього року. Кейл того часу та командувач Кейл у формі сьогодні здавалися абсолютно різними людьми.

Нічого не можна було вдіяти, адже Екросс чув про все, що зробив Кейл.

Битва на території Хенітус, битва на узбережжі північно-східного регіону Королівства Роан і, нарешті, битва в Королівстві Каро.

Усі ці подвиги змусили графа Екросса соромитися своїх минулих вчинків, проте він відчув полегшення, усвідомивши, що Кейл, який прибув на допомогу Королівству Брек, є надійним.

«Давно не бачилися, графе Екросс»

«Так, командире Кейле-нім. Ми давно не бачилися»

Граф Екросс несвідомо вжив шанобливу форму звернення до Кейла, проте жоден із них не помітив цієї зміни.

[«Я знав, що він буде саме таким!»]

Раон це зрозумів, але Кейл не мав часу звертати на нього увагу.

«Командире-нім»

«Кейле-нім»

Кейл побачив групу людей, що йшла до нього з іншого боку.

Це були Перша Лицарська Бригада та Бригада Магів Королівства Роан.

Нарешті, там були Чхве Хан, Мері та решта його групи.

Граф Екросс поглянув на головних героїв, відповідальних за перемогу Королівства Роан, і зробив невеликий крок назад. Вони вже виграли дві битви. Аура навколо них була зовсім іншою, ніж його власна.

Кейл поглянув на людей навколо себе й почав говорити.

«Давайте розпочнемо нашу нараду»

Спосіб, яким Дворфи перетинатимуть ущелину, Племена Левів та Ведмедів, і навіть ворожі солдати, які прийдуть разом із ними.

Їм потрібен був добрий план, який змусив би їх усіх ходити по долонях.

Кейл повернувся до намету разом із Розалін та іншими лідерами й пройшов повз Лока, який стояв позаду нього. Проходячи, він щось сказав Локу.

«Давай сьогодні ввечері повечеряємо разом»

Кейл побачив, що Чхве Хан, Мері та інші, хто не брав участі у нараді, оточили Лока, і, не замислюючись, продовжив йти.

* * *

«Що ти робиш? Ти не будеш вечеряти?»

Цей намет було встановлено спеціально для Кейла.

У цьому досить просторому наметі, наділеному звукоізолюючою магією, було накрито солідний стіл.

Кейл продовжував їсти страви, що стояли перед ним, і поглянув у бік інших.

«Хіба в Королівстві Брек тебе не годували?»

«Н-ні, годували»

Лок у шоці розмахував руками. Однак вираз обличчя Кейла був не дуже втішним.

Кім Рок Су колись у минулому сам мусив голодувати. Йому було неприємно бачити дітей такими худими. Хоча Лок завжди виглядав кволим, а його високий зріст з самого початку робив його худим, зараз він здавався ще худішим.

Кейл подивився на Лока, який тримав виделку, але не міг нічого з'їсти, а потім знову перевів погляд на свою тарілку.

«Якщо тобі є що сказати, то швидше кажи, щоб ти міг трохи поїсти»

Лок здригнувся й подивився на Кейла.

За столом сиділи лише Раон, Кейл і Лок. Решта вечеряли разом десь інде. Лок знав, чому Кейл приготував цю вечерю лише для них трьох. Він повільно почав говорити.

«…Справді, я тренувався дуже наполегливо. Я хотів довести вам, що ви мали рацію, довірившись мені, тому тренувався з усіх сил»

"Я тобі довіряю"

Лок безперервно тренувався в Ущелині Смерті, щоб віддячити Кейлу за довіру. Він працював так наполегливо, що неодноразово ледь не знепритомнів.

Кожен день в Ущелині Смерті здавався йому нескінченно довгим, якщо він цього не робив.

Але найголовніше – він не хотів відставати, поки його друзі ставали сильнішими.

«Я змушував себе тренуватися дедалі інтенсивніше, дізнавшись про те, як Чхве Хан-хьон та інші проявили себе під час битв»

Історія про те, як вони захищали території Хенітус.

Історія про битву на берегах Королівства Роан.

Ці розповіді змушували його серце битися шалено.

"Моя родина зробила все це!"

Він так пишався цим, що хотів поділитися цим з усіма, водночас дякуючи долі за те, що з ними все гаразд.

Потім він використовував ці спогади, щоб мотивувати себе, коли залишався наодинці в ущелині.

«…Я прочитав щоденник Короля Вовків, який ви мені дали, молодий пане-нім»

У нього був чудовий засіб, що допомагав йому.

Щоденник, який дав йому Кейл.

Цей щоденник був написаний чиєюсь кров'ю.

Кейл теж читав цей щоденник. Він поглянув на Лока.

«Це було написано в щоденнику»

Причина, через яку Кейл залишив Лока тут самого, також була пов'язана з щоденником. Хлопчик почав цитувати те, що прочитав у щоденнику.

«Вовки мають знати, що таке втрата й самотність. Лише коли вони залишаються наодинці, вони можуть усвідомити важливість тих, хто для них дорогий, і стати сильнішими»

Лок не заперечував цього твердження.

Він погоджувався зі старим щоденником. Слова, написані засохлою кров'ю, були правильними.

Він теж пережив своє перше перетворення на берсерка, коли втратив Плем'я Блакитних Вовків і свою родину. Саме тоді він уперше знайшов спосіб стати сильнішим.

Те, що говорив Король Вовків, було правдою.

«Хоча вовк може проливати власну кров, він не дозволить, щоб проливали її ті, хто йому дорогий»

У цьому Лок також погодився з Королем Вовків.

Краще вже йому пролити кров, ніж тим, хто йому дорогий. Він справді вірив у це.

«Я читав це знову й знову та дуже наполегливо тренувався. Але…»

Лок побачив, що рука, яка тримала виделку, тремтіла, тож він стиснув обидві долоні.