Розділ 238 — Я… Тебе (3)

Знищити все.

Першими відреагували ті, хто завжди був поруч із Кейлом.

«Чхве Хане!»

Розалін покликала Чхве Хана. Одночасно вона стиснула в руці один із магічних каменів найвищого ґатунку.

Чхве Хан почав бігти до краю скелі.

О-о-о-о-о-онг–

Мана навколо Розалін почала вібрувати. Іншою рукою вона була зайнята накладанням магічного заклинання. Вона зробила загалом п'ять рухів.

У мить, коли всі її рухи завершилися–

Туп, туп, туп!

Чхве Хан відштовхнувся від землі.

Розалін почала посміхатися.

Вона була найрозсудливішою в [Народженні Героя]. Іншими словами, вона не знала страху.

Вона змогла відмовитися від свого статусу принцеси й не ставила собі обмежень, вірячи, що зможе стати Майстром Магічної Вежі.

Однак розсудливість не дорівнювала спокою. Її погляд спрямувався на ворогів.

«Ви всі мертві»

Її рука простягнулася до Чхве Хана.

Шу-у-у-у-ух–

Вітер огортав тіло Чхве Хана.

Магія польоту.

Розалін підняла Чхве Хана в небо, а потім перейшла до наступних дій.

«Магічні бригади перша, друга та третя, підготуйте найпотужніші магічні кола для атаки!»

Вона кинула магічний камінь найвищого ґатунку капітанам магів Королівства Роан та Королівства Брек, які наближалися до неї. У її рухах не було ані краплі вагання.

Капітани, приголомшені, впіймали магічні камені найвищого ґатунку.

«Четверта магічна бригада створить магічне коло прискорення, щоб відправити наших союзників у тил!»

Ще один магічний камінь найвищого ґатунку кинули капітану четвертої бригади. У цей момент до неї підійшов головний учень Королівського мага, граф Екросс.

Він був заступником капітана третьої магічної бригади.

«Командире-нім, а як щодо магії польоту?»

Плем'я Тигрів, плем'я Китів та майстри з боку Кейла.

Їм потрібна була магія польоту, щоб відправити цих сильних бійців на бій проти Ведмедів.

Змусити інших літати в повітрі – це нелегке магічне завдання. Щоб виконати таку магію, потрібно бути щонайменше магом середнього рівня.

«Я це зроблю»

«Вибачте?»

Розалін навіть не поглянула на графа Екросса, коли навколо неї почала з'являтися мана.

«Я сама з цим впораюся. Повертайтеся до третьої магічної бригади, заступнику капітана»

Граф Екросс здригнувся й відступив на крок.

Раз, два, три.

Червона мана, що витікала з її тіла, перетворилася на нитки, які обплели її.

Ні, це було так, ніби навколо неї плавали хвилі.

« Екросс, ти не можеш оцінювати принцесу Розалін-нім за звичайними мірками. Є причина, чому вона відмовилася від свого титулу »

Екросс згадав, що раніше йому казав королівський маг Королівства Брек, його наставник. Потім він озирнувся. Якщо поєднати магів Королівства Роан та Королівства Брек, їх було безліч.

Екросс ніколи раніше не бачив стільки бойових магів, зібраних разом.

Ні, він взагалі ніколи не бачив стільки магів, зібраних разом у такий спосіб.

Це було тому, що зараз не існувало Магічної Вежі.

Магічна Вежа.

Це було місце, де збиралися сотні магів. Однак нинішня Магічна Вежа впала.

Екросс подивився на спину Розалін.

Її оточувало стільки ниток червоної мани, що він уже не міг її розгледіти.

Жінка, яка очолювала Магічні Бригади, здавалася такою ж запальною й вибуховою, як і її руде волосся.

« Екросе. Я з нетерпінням чекаю на майбутнє принцеси Розалін-нім, ні, магині Розалін. Тож уважно спостерігай і вчися у неї під час битви »

"Майстре. Гадаю, я розумію, якого майбутнього ви з нетерпінням чекаєте"

Граф Екросс відвернувся від Розалін. Він швидко рушив до своєї позиції. Водночас Розалін поглянула на людину, що стояла поруч із нею, і почала посміхатися.

«Не хвилюйтеся, молодий пане Кейле»

Вона жартома додала:

«Я обов'язково гідно відплачу вам за всі магічні камені»

«Я зроблю вам знижку, якщо ви купите їх оптом»

Розалін усміхнулася у відповідь на слова Кейла, заплющила очі, а потім знову розплющила їх і почала кричати. Разом з цим червоні нитки, що плавали навколо неї, вистрілили в одному напрямку.

«Будь ласка, рухайтеся!»

Тигри зреагували на її крик.

Земля загула, коли великі Тигри почали рухатися. З-поміж групи Тигрів було чутно голос шамана Ґашана.

«О, вітре, будь ласка, принеси чорні крила!»

Птук.

Посох Ґашана встромився в землю. Тоді вони почули каркання, що долинали здалеку.

Кар-кар-кар.

Здавалося, чорна хмара прямувала до них.

Чорна хмара насувалася на них, маючи за спиною сходяче сонце. Однак чорна хмара насувалася не лише з одного напрямку. Десятки, ні, сотні воронів летіли до них з усіх боків.

Розалін і Ґашан обмінялися поглядами.

Ґашан посміхнувся й почав говорити.

«Вони стануть опорою для Тигрів, які змогли злетіти завдяки вашій допомозі»

Ці ворони ставатимуть тимчасовими опорами для Тигрів з кожним їхнім кроком у повітрі.

«Вони також засліплять ворогів»

Ворони згуртуються, щоб завадити ворогам бачити. У цю мить тимчасової сліпоти Тигри та Чхве Хан завдадуть удару.

«Чудово. Мені подобається»

Розалін кивнула, заплющила очі й розвела руки.

Ш-ш-ш.

Магічний камінь найвищого ґатунку піднявся в повітря, а червоні нитки мани, слідуючи за її рухами, обплели тіла Тигрів.

Червоне волосся Розалін сяяло, наче східне сонце.

Бум! Бум! Бум! Бум!

Тигри з силою відштовхнулися від землі.

Червоні нитки піднесли Тигрів у повітря.

Плюх.

Нитки мани, пов'язані з Розалін, розірвалися, проте зв'язок все ще залишався.

Червоні нитки оточили Тигрів і повільно стали прозорими, аж поки не перетворилися на вітер.

«Ке-хе-хе, ми знову зустрічаємося з цими ведмежими виродками!»

Тигри розійшлися. Кожному з них довелося мати справу з десятками ворогів із племені Ведмедів. Це була ситуація типу "один проти натовпу". Проте Тигри не могли приховати свого захоплення.

«...Ви- виродки – це ті Тигри, які вбили членів нашого племені!»

Тигри презирливо посміхнулися Ведмедям, які гарчали на них.

«Чому ви звинувачуєте нас, якщо це ваші власні дії їх прикінчили?»

Плюх.

Тигри відчували, як ворони пролітають під їхніми ногами й надають їм свої тіла.

Вони почули, як їхній ватажок промовив із землі.

«Біжіть так, ніби ви в горах!»

Це був наказ Ґашана.

Саме в горах Тигри були найсильнішими. Біжіть так, ніби ви в горах.

Один із Тигрів облизав губи.

Він відштовхнув ногою ворона, що був під його стопою. Біла уніформа доджьо Тигра майоріла на вітрі.

«Ти зможеш самотужки впоратися з десятьма з нас?»

Ведмеді помахали крилами й кинулися на Тигра, що наближався до них. Тигр почав сміятися.

«Як хтось, хто носить на собі ці огидні крила, може перемогти гірського Тигра?»

Тигрів, які мали чорну землю (воронів) і прозорий вітер, ніщо не сповільнювало. Вони з легкістю перестрибували Ведмедів, що кидалися на них із тими незручними крилами.

Вони рухалися так, ніби були землею, що гуркотіла від землетрусу. Тигр почав рухатися.

Потім він опинився позаду Ведмедя, який розмовляв із ним.

Тигр простягнув руку й схопив фальшиві крила.

«Т-ти, іїк!»

Ведмідь борсався, але не міг нормально рухатися, поки Тигр тримав його за крила.

Однак у цей момент решта ведмедів кинулися на Тигра з півночі, півдня, сходу, заходу та зверху.

Будь-хто міг побачити, що Тигру нікуди тікати.

«Ти нікуди не втечеш! Ти здохнеш тут! Ахахаха!»

Ведмідь, у якого схопили крила, почав реготати.

«Ви, ведмежі виродки, такі галасливі»

«Що?»

Ведмідь підвів голову. Він бачив десятки ведмедів, що кидалися на Тигра, проте той посміхався. Ведмідь, якого схопили за крила, раптом відчув, як по тілу пробігли мурашки.

Тигр радісно заговорив.

«Ми на горі, на горі. На горі немає рівнин»

Лагідна посмішка здавалася злою через його ікла.

«На горі є або вершина, або підніжжя»

"Можливо?"

Саме в цю мить Ведмідь широко розплющив очі.

Тигр знову штовхнув ногою чорну землю.

Потім він почав спускатися.

Ущелина Смерті.

Тигр впав у темряву ущелини, тримаючи Ведмедя в руках.

«Т-ти божевільний!»

Ведмідь відчув холод від вітру, що обвівав його обличчя. Потім він почав відчувати страх від сміху Тигра за спиною.

Тигр доклав сили до рук, якими тримав великі крила.

Скрип, тріск!

Він розірвав крила навпіл. Вони зламалися. Тигр продовжував ламати крила, поки вони падали.

Ведмідь бачив, як уламки крил падали під ним.

Уламки кісток і металу. Усі вони почали падати, одна за одною.

І нарешті.

«Хоча магічний камінь я маю врятувати»

Магічний камінь не впав.

Натомість Ведмідь відчув, як рука почала душити його.

«Прощавай»

«...Ух!»

Ведмідь не міг дихати. Ведмідь не міг нічого вдіяти через великі крила, які заважали йому нормально рухатися. Його шию стискала рука Тигра.

«Угх, укх!»

Шия Ведмедя зі стогоном прокрутилася вбік. Він втратив свідомість. Тигр відпустив шию Ведмедя.

Ведмідь продовжував падати.

Однак Тигр зробив крок уперед.

Туп.

Ворони надали йому свої тіла як опору для ніг.

Тигр підняв голову. Він бачив погляди Ведмедів, які дивилися на нього зверху вниз.

Він почав посміхатися їм.

«Гаразд, підійдемо»

Тигр неквапливо підійшов до ворогів, наче піднімався гірською стежкою. У його ході не було ані страху, ані вагань.

Але він бачив ледь помітний слід страху в очах розлючених Ведмедів.

«Ось чому ви, виродки-Ведмеді, ні на що не придатні. Кому цікаво, чи ви розумні? Коли ви не можете скористатися своєю чисельною перевагою, ви всі – просто боягузи!»

Широкі рукави білої форми доджьо розвівалися на вітрі. Тигр відчув подув вітру біля себе, піднімаючись назад у небо.

Так було по всій місцевості.

Усі Тигри літали по небу, демонструючи Ведмедям страх перед тими, хто панує в горах.

Розалін розплющила очі.

Вона вдало передала прозорий вітер Тиграм.

Її очі були червоними.

Ці червоні очі дивилися в одному напрямку.

Бум, бум, бум.

Вона дивилася на інший бік скелі. Крилаті Ведмеді, які ще не встигли злетіти, змінили напрямок.

Тепер вони прямували до неї, до місця розташування військ Королівства Брек, а не до неба.

Оо-о-о-о-он–

Розалін поглянула на круглий контейнер, що стояв за спинами приблизно трьохсот Ведмедів, які бігли до неї. Вона почула механічний шум, коли світло почало оточувати круглий контейнер.

Крилаті дворфи захищали контейнер разом із ворожими магами.

Розалін знову почала посміхатися.

Бум-!

Вона знову почула, як загуділа земля, коли сотні Ведмедів почали кидатися на неї. Вони ухилялися від Племені Тигрів та воронів, намагаючись знищити Бригади Магів.

Розалін простягнула руки вперед і вигукнула.

«Три!»

Земля під її ногами загуділа.

Мантії магів з магічної бригади затріпотіли, а група магів, що стояла колом навколо магічного каменю найвищого ґатунку, також простягнула руки.

Вони відчували коливання мани в повітрі.

Розалін готувала заклинання, щоб знищити крила Ведмедів, що летіли на неї.

"...Половина!

Я вб'ю половину тих літаючих виродків в Ущелині"

«Два!»

"Тоді мені треба виголосити заклинання, подбавши про те, щоб воно не зачепило Тигрів"

Розалін повернула голову. Її погляд зустрівся з поглядом шамана Ґашана.

Кар-кар. Кар-кар.

Ворони почали прокладати шляхи. Один за одним починали утворюватися маршрути, якими мали пройти атакувальні магічні заклинання.

Три для магічних бригад і один для Розалін. Загалом було створено чотири шляхи.

Вони бачили, як Ведмеді перетинають ущелину.

"Спочатку треба атакувати Ведмедів, а потім – атакувати або зупинити контейнер"

Хоча це могло виснажити її тіло, Розалін планувала поспіль застосувати кілька великомасштабних атакувальних магічних заклинань. Оскільки там було багато магічних каменів найвищого ґатунку, їй потрібно було заблокувати той контейнер, навіть якщо це буде для неї болісно.

Їй потрібно було змусити його зупинитися або підірвати на стороні ворога.

Вона прикусила губи.

"З такими розмірами це стане проблемою, навіть якщо він вибухне на іншій стороні"

Ударна хвиля від магічної бомби досягне й території Королівства Брек. Однак це все одно було краще, ніж вибух на території Королівства Брек.

Вона відкрила рот, щоб щось сказати.

Один.

Атака розпочнеться, щойно вона вимовить це слово.

«О-…»

«Пані Розалін»

У цю мить вона почула, як хтось її зупинив. Вона побачила Кейла, а також осіб, що рухалися за його спиною.

Туп, туп.

Одна жінка піднялася в небо. Її волосся, блакитне, як океан, майоріло у повітрі.

Тоді ж величезний водяний батіг розрізав повітря.

Хльось.

«Гм?»

«Ухиляйтеся! Це Плем'я Китів!»

Ведмеді поспішно ухилилися від батога. Однак батіг не був спрямований на Ведмедів.

Батіг, схожий на блискавку, досяг іншого боку Ущелини Смерті.

Ба-а-а-а-а-а-ах!

Пролунав гучний звук, коли земля на іншому боці скелі обвалилася. На її місці з'явився водяний батіг.

Однак батіг незабаром зник. Натомість жінка з батогом, обмотаним навколо руки, скористалася тягою батога, щоб приземлитися на іншому боці.

Вітіра першою приземлилася на ворожій території.

Вона підняла свій батіг і роздвоїла його у своїх руках.

Чх-х-х-х-х.

Батіг легко розділився на дві частини. Вітіра почала рухатися, тримаючи по батогу в кожній руці. Розалін спостерігала за цим, а потім повільно знову заговорила.

Один.

Голоси Племені Ведмедів заповнили простір саме перед тим, як вона віддала остаточний наказ.

«Щоб його! Половина з вас – ганяйтеся за Китом. Інша половина – робіть так, як ми планували! Швидше!»

Ті, хто очолював Плем'я Ведмедів прискорилися, мчачи назустріч військам Королівства Брек. Видовище сотень крил, що летіли вперед, наче стріли, викликало у них мурашки по шкірі.

«Пані Розалін»

Однак Розалін не могла нічого сказати. Натомість вона поглянула на Кейла, який продовжував промовляти її ім'я.

Це сталося тоді, коли Ведмеді були лише за десять метрів від військ Королівства Брек.

Люди Королівства Брек здригнулися від страху.

Водночас погляди всіх мешканців Королівства Роан спрямувалися на одну людину.

З руки Кейла, на якого були спрямовані ці погляди, виходила срібна нитка. В цю мить по обидва боки Ущелини Смерті пролунав гучний гуркіт.

Бу-у-у-у-ум!

З'явився срібний щит, який зіткнувся з Ведмедями.

«Ух…»

З рота Кейла почала текти кров. Розалін не могла зрозуміти, чому Кейл захищав її.

Ба-а-а-а-ах! Бах! Бу-у-у-у-ух!

Крила Ведмедів і щит Кейла продовжували зіштовхуватися.

Розалін почала говорити.

«…Молодий пане Кейл, у вас навіть немає Раона»

Сила, яка завжди захищала срібний щит Кейла. Розалін знала про щит Раона. Саме тому вона з тремтячими очима спостерігала, як Кейл активував щит, перш ніж поспішно заговорити.

«Мені просто потрібно використати магію атаки, щоб захиститися від Ведмедів, а потім знайти спосіб зупинити той контейнер! Це має бути можливо, адже у нас є ще й Племена Китів та Тигрів!»

Розалін побачила, як Кейл у той момент посміхнувся.

Хоча він і посміхався, але виглядав так, ніби його щось дратувало.

«Пані Розалін, я скажу коротко»

Кху.

З рота Кейла знову почала витікати чорна кров. Від цього колір обличчя Кейла погіршився, проте ніхто інший не зміг цього помітити через втому.

«Кити не заблокують контейнер. Тигри теж»

«Що саме…»

"Не блокуватимуть контейнер? Вони не зупинятимуть магічні бомби?"

«Пані Розалін, ви та половина Магічної бригади атакуєте контейнер, а інша половина створить щити й підготується до втечі»

«…Хіба бомби не вибухнуть? Вибухнуть десятки бомб!»

Ведмеді й досі врізалися в срібний щит, поки вони розмовляли. Побачивши спокійний і впевнений погляд в очах Кейла, Розалін швидко продовжила.

Маги чекали, коли вона почне атаку.

«Якщо бомби вибухнуть, міст обов'язково утвориться! Ворожі солдати перейдуть через нього, використовуючи уламки як сходинки. Через їхню чисельність ми зазнаємо великих втрат!»

«Ворог не зможе перейти»

«…Вибачте?»

Кейл переконався, що Лок і Раон все ще стоять за його спиною. Потім він ще раз відкашляв трохи крові й відчув себе набагато краще.

На його обличчі з'явилася посмішка, яка змусила б Раона сказати: "Людино, чому ти так посміхаєшся?" – і він швидко намагався забути про ту порожнечу, що виникла через те, що Раон цього не сказав.

Потім він відкрив рота, щоб заговорити.

Він чекав на мить, коли ущелина почне тремтіти.

На ворога чекає гнів.

«Гнів Дракона злетить у небо»

Гнів Дракона.

«Ах»

Розалін вигукнула з подивом. Вона про це забула.

Раніше цього року Кейл наказав Тиграм встановити їх усередині ущелини.

Це був стовп вогню, що сягав небес.

Це був стовп вогню, що на кілька рівнів перевершував той, який створила Дзвіниця Алхіміків.

Стовпи вогню, створені древнім Драконом Ерухабеном, тихо спали під Ущелиною Смерті.

«Відтепер ми почнемо обманювати ворога»

Посмішка Кейла закарбувалася в очах Розалін.