Розділ 239 — Я… Тебе (4)

Однак, хоча він і посміхався, розум Кейла працював швидше, ніж будь-коли раніше.

Йому треба було поспішати.

Раон не міг битися.

Кейл був людиною, яка завжди передбачала найгірший варіант розвитку подій. Він поглянув на пристрій відеозв'язку в руці. Він і досі був підключений до кронпринца Альберу Кроссмана.

Кейл почав розмову з Альберу, який, мабуть, чув його розмову з Розалін.

«Ваша Високосте»

[…Ха-ха-ха–]

З пристрою відеозв'язку долинув сміх. Альберу дивився на Кейла з іншого боку екрана.

Полум'яні Дворфи, їхні вороги, намагалися знищити один з п'яти Заборонених Регіонів.

Ущелина Смерті розрізала частину континенту. Вони намагалися знищити цю щілину між двома частинами.

Зазвичай він би подумав, що ворог збожеволів.

"Але це ніщо порівняно з тим виродком, який уже встановив вогняний стовп в ущелині"

Альберу був шокований масштабами дій Кейла ще до того, як встиг здивуватися масштабам дій ворога. Проте він все одно це розумів.

"Так, цей виродок завжди був божевільним"

Він був тим, хто намагався знищити Ущелину Смерті раніше, ніж це зробить ворог.

І був ще хтось, хто мав таку саму думку, як і Кейл.

"І я такий самий"

Альберу одразу ж почав говорити.

Більше не було потреби слухати Кейла. Була карта, яку Королівство Роан, а точніше Альберу, міг використати після активації вогняного стовпа. Це вже було вирішено остаточно.

[Я подбаю, щоб усе було готове. Чекатиму на твій сигнал. Припини щоразу кровоточити. Ти ж багатий, використовуй якісь зілля чи щось таке]

«Звісно, Ваша Високосте»

Розалін кілька разів відкривала й закривала рота, спостерігаючи, як Кейл і Альберу невимушено розмовляють між собою, проте вона не могла вимовити ні слова.

"Кронпринц завжди був таким?

До того ж, чи не занадто вони обоє спокійні?

Може, це тому, що це відбувається не в Королівстві Роан?"

Однак Розалін знала, що не може так думати.

Досі саме Кейл втратив найбільше крові.

Ба-а-а-а-ах! Бах! Бу-у-у-умх!

Крила продовжували битися об щит.

«Ах, справді»

Кейл щоразу витирав кров з губ, випускаючи з руки ще товстішу срібну нитку світла.

Щит не тремтів, навіть без допомоги щита Раона.

[« Схоже, мені поки що не треба більше їсти »]

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

Кейл вислухав розчаровану ненажерливу жрицю та повторюваного Суперкаменя, а потім навмисно набрав вираз боротьби на обличчі.

Однак у його голосі все ще відчувався спокій.

«Пані Розалін, будь ласка, поспішіть. Активуйте свою магію, щойно я дам вам сигнал»

Розалін нарешті змогла щось сказати.

«…Гаразд»

Вона погодилася й відвернула голову. Один із лицарів, що чекав поруч із нею, швидко підійшов до неї, побачивши, що вона дивиться на нього. Розалін швидко віддала наказу лицареві.

Кейл, який слухав, як вона віддає наказ, мав на обличчі вираз боротьби, коли також сказав кілька слів. Це змусило Розалін посміхнутися. Вона змогла посміятися, незважаючи на те, що вони перебували в самому розпалі битви.

Вона поглянула на Кейла з виразом, сповненим пустощів.

«Ви намагаєтеся змусити мене використати все, що в мене є»

«Будь ласка, покажи все, на що здатна, Розалін»

Розалін скасувала атакувальне магічне заклинання, яке вже було готове до запуску в її руках. Потім вона простягнула руку до мішечка з магічними каменями найвищого ґатунку.

Розалін.

Вона захопилася магією, побачивши, як Королівський маг виголошував заклинання, коли вона була ще маленькою дівчинкою.

Тоді вона швидко усвідомила, що має талант до магії. Вона відчувала ману навіть тоді, коли просто стояла на місці. Вона вирішила поставити на це відчуття все.

Саме тому вдень вона відвідувала курси, щоб стати королевою, а вночі вивчала магію, доки не досягла певного рівня.

Зрештою, завдяки магії вона здобула свободу.

Більше того, під час цієї свободи вона побачила диво.

Дракони.

Раон та Ерухабен.

Розалін уважно стежила за кожним уроком Ерухабена, а також за магією, яку використовували Дракони.

Вони застосовували заклинання, що виходили за межі можливостей людських магів.

Хоча вона теж була людиною, Розалін хотіла перевершити цю межу.

"Я дуже жадібна"

Розалін знала, що вона дуже жадібна людина.

Чому?

Тому що вона хотіла перевершити межі людських можливостей.

Після того, як вона стала свідком того дива, її метою стало досягти того самого рівня, перш ніж померти. Втікши від тягаря, який називався королівським походженням, мета подолання гігантської перешкоди була для неї варта того, щоб боротися за неї все життя.

"Будь ласка, покажи все, на що здатна, Розалін" – сказав Кейл, звертаючись до неї просто "Розалін", а не "пані Розалін".

Вона вирішила дослухатися до слів єдиної людини, яка розуміла її жадібність.

"Забудь про Ерухабена-німа, моїх нинішніх умінь навіть не вистачить, щоб досягти рівня лап Раона"

Однак не обов'язково весь час дотримуватися стандартних процедур.

Дзінь-дзінь.

У її руці пролунав звук каменів, що стукалися один об одного.

Її рука, що була всередині мішка з магічними каменями, знову з'явилася назовні. Потім вона почала діставати один за одним магічні камені.

Вона обернулася, тримаючи в руках десятки магічних каменів. Потім вона попрямувала до Бригади Магів.

«Я чекатиму на вас»

Кейл кивнув у відповідь на слова Розалін, а потім подивився вперед.

«М-молодий пане-нім»

«Тримайся за мною»

«Так, так, пане!»

Лок прикусив губи, побачивши Розалін із червоними від сліз очима та незвичайною, відмінною від звичної, аурою, закривавленого Кейла та хворого Раона в його обіймах.

Ту-дух! Ту-дух! Ту-дух!

Серце Лока почало битися швидше й сильніше.

Страх і занепокоєння через битву.

Високий Лок не міг сховатися за спиною нижчого за нього Кейла. Саме тому він бачив істот, які врізалися в щит Кейла. Крім того, він також бачив Тигрів і Чхве Хана в небі. Схоже, вони опинилися в небезпечній ситуації.

«Перестань звертати увагу на непотрібні речі. Зосередься на своїх завданнях»

Плечі Лока здригнулися від зауваження Кейла.

"Мої завдання"

Його завданням було стояти за Кейлом і тримати Раона.

Лок не дивився ні на що інше, крім спини Кейла. Він трохи міцніше притиснув Раона до себе.

Ту-дух! Ту-дух! Ту-дух!

Лок чув, як його серце гучно б'ється навіть посеред оглушливої битви.

Він повільно усвідомлював це.

Це відбувалося глибоко в його серці.

Звідти повільно піднімалося це почуття.

Страх і занепокоєння. Емоція, відмінна від них, піднімалася, ніби збираючись поглинути його шалено калатаюче серце.

Очі Лока почали червоніти, коли він дивився на спину Кейла.

Кейл не знав про це, вкладаючи все більше сили в щит. Він так сильно хмурився, що, здавалося, йому було нелегко.

«Кехехе! Так, продовжуй захищатися так само!»

Ведмеді безжально врізалися в щит, продовжуючи реготати. Їхня мета й так полягала в тому, щоб виграти час. Саме тому вони насправді були вдячні, що Кейл використав свій щит, аби допомогти їм затягнути час.

«Твоє обличчя виглядає кумедно!»

Ведмеді бачили, як шия й уніформа Кейла змокають від його крові. Вони також бачили серйозне зморщування на його обличчі.

Звісно, Кейл лише грав роль.

Він також навмисно не витирав кров.

Зараз йому було набагато краще, ніж тоді, коли під час битви на території Хенітус кров в нього йшла з очей та вух.

Але ворог не мав змоги про це дізнатися.

Проте сотні Ведмедів у небі не були просто спокійними.

«…Він не ламається так легко»

Щит виявився міцним, як і очікувалося.

Він лише на мить затремтів, навіть коли сотні крил врізалися в нього. Це було схоже на замкову стіну, яка намагалася встояти попри все.

"Чи заблокує він і бомбу?"

Деякі Ведмеді раптом відчули холодок. Хоча це було малоймовірним, той факт, що Кейл переміг напівкровного Дракона, змусив Ведмедів з Руки задуматися про "а що, якби…".

Звісно, Кейл не мав наміру бути замковою стіною чи тримати оборону довго. Він просто збирався виграти час, доки не досягне межі своїх можливостей, а потім втекти.

Ведмеді, які цього не знали, думали, що Кейл може тримати оборону до самого кінця. Деякі з них підняли голос, щоб віддати наказ своїм підлеглим.

«Обов'язково заблокуйте Китів, що б там не було!»

Бум! Бум!

Ведмеді, які літали, приземлилися назад на землю.

Полум'яні Дворфи, Ведмеді та лицарі стали на заваді трьом істотам.

Це, звісно, були три Кити.

Ведмедям було важко перемогти Китів. Чи то за вагою, чи то за силою, вони не могли зрівнятися з Китами.

Однак Ведмеді здавалися спокійними порівняно з лицарями та солдатами Непохитного Альянсу, що вагалися.

Ведмеді швидко вигукнули причину своєї розслабленості.

«Ми не боїмося Китів, які не можуть трансформуватися на берсерків!»

Ведмеді жили на суші. Кити жили в океані.

Саме ця різниця заважала Китам стати берсерками.

Китам потрібна була вода, щоб впасти в несамовитість. Не невелика кількість води, створена за допомогою магії, а величезні обсяги води, як-от під час цунамі, щоб впасти в несамовитість.

Кити були сильними.

Однак, хоча Кити, які не могли трансформуватися, вселяли у Ведмедів страх, вони не впадали у відчай.

«Ха-ха-ха!»

У той момент Ведмеді почули, як косатка Арчі почав сміятися. Потім він з силою зіткнув кулаки один об одного.

Бах!

Звук удару голих кулаків пронизував до кісток.

Погляд Арчі спрямувався на сотні Полум'яних Дворфів, Ведмедів та лицарів, що стояли на його шляху.

«Жахливо, коли тебе ігнорує дурний Ведмідь»

Арчі був відомий як Кит із жахливим характером. Він сперся на одну ногу, нахмурився й почав говорити.

«Нікчемні ідіоти»

Це було все, що він сказав.

Потім він рушив вперед.

Арчі стрімко рушив назустріч ворогам.

Однак був хтось, хто рухався ще швидше за нього.

Чххххххх.

Арчі зітхнув, дивлячись на водний батіг, що промайнув повз нього. Дехто казав, що він має поганий характер, проте, на думку Арчі, королівські Горбаті Кити були ще гіршими.

Баааааах!

Місця, куди пролетіли два водяні батоги, були зруйновані, наче їх розрізала аура майстра меча. Вражені лицарі Непохитного Альянсу відступили, а маги активували щити перед великим контейнером.

«Захищайте його хоч своїми життями! Лишилося всього три хвилини!» – щосили крикнув один із Полум'яних Дворфів.

О-о-о-о-он-

Світло почало ще сильніше заповнювати контейнер. Потім із великого контейнера з магічними бомбами почала вириватися пара.

Два великі контейнери були націлені на одне й те саме місце.

Вони були спрямовані на Королівство Брек, а точніше – на щит на їхньому боці.

3 хвилини.

Це був короткий, але водночас довгий проміжок часу.

Хшш-ш-ш-ш–

Вони чули, як щось почало горіти. Лицарі Непохитного Альянсу поглянули на водяні батоги. Ці батоги, що роздвоїлися, тримали Ведмеді.

«Уггггх!»

Кити були найсильнішими серед Звіролюдей. Ведмеді, які тримали батіг майбутньої Королеви Китів, відчували, ніби їхні долоні розрізає лезо, але вони продовжували триматися.

Грр-р-р-р-р, гр-р-р.

Було чутно важке дихання Ведмедів-берсерків, які трималися за батоги Вітіри, як за останню надію.

Однак між ними раптом з'явилася якась істота.

Точніше кажучи, ця особа впала прямо на голови Ведмедів.

Ведмеді миттєво відпустили батоги й відступили.

Бу-у-у-у-ум!

Земля розкололася, наче вікно під ударом кулака Арчі.

Водночас меч Пасетона скористався цією прогалиною, щоб атакувати Ведмедів.

«2 хвилини!»

Зіниці Полум'яного Дворфа, який викрикував час, що залишився, тремтіли.

Вітіра бігла до нього по прямій.

Бум, бум!

Коли він підвів погляд, чорноволосий майстер меча, що використовував чорну ауру, вільно літав у повітрі за допомогою воронів, вбиваючи Ведмедя за Ведмедем.

Рва-а-ак- Рва-а-а-ак!

Крила були відірвані.

«Кхахахаха!»

Тигри сміялися, хоча на них були помітні подряпини від пазурів «Ведмедів»

«Тигри» не зважали на те, що їхні білі додзьо-уніформи заплямовувалися кров'ю, коли вони кидалися на «Ведмедів» Вони обов'язково хапали «Ведмедя» і відривали йому крила, щоб той впав у ущелину.

Полум'яний Дворф прикусив губи.

Вони справді були сильними. У ворогів було занадто багато сильних бійців.

Однак усе це спрацьовувало лише в коротких боях.

У тривалих боях завжди перемагала сторона з переважною чисельністю.

У такому разі їм просто потрібно було затягнути бій якомога довше.

Їм потрібно було знищити Ущелину Смерті.

«Ще 1 хвилина!» – ще раз вигукнув дворф. У цю мить лицарі відступили. Лицарі та початківці-маги відходили назад, навіть попри те, що Кити мчали на них.

Натомість ті, хто мав крила, усіма силами стримували Китів. Берсерки-Ведмеді, використовуючи свою чисельність, ледь утримували трьох Китів.

Полум'яні дворфи наділи крила й почали злітати.

«30 секунд!»

30 секунд.

Дворф, який відраховував час, приготувався злетіти й поглянув у інший бік.

Кейл Хенітус.

Номер один у списку на знищення Непохитного Альянсу.

Він бачив, як Кейл ледь стримував Ведмедів своїм щитом. Він вже п'ять хвилин відбивав атаки Ведмедів.

Це було вражаюче.

Однак йому буде важко захиститися від цих бомб.

Адже його щит був надто замалий, щоб захистити всю ущелину. Ущелина Смерті була набагато більшою за Замок Леона.

Їм потрібно було знищити лише одне місце.

Тоді ворог впаде.

«10!» – вигукнув Полум'яний Дворф, починаючи рухати крилами.

О-о-о-о-о-о-о-о-о-он.

Він відчував, як контейнер під його ногами почав тремтіти. Тепло, таке ж пекуче, як те, що він відчував під час ковальства, поповзло йому по ногах.

«Заблокуйте це! Активуйте захисні магічні кола!»

Дворф бачив, як ворушаться губи Кейла. Кейл кричав голосніше, ніж будь-коли.

Полум'яний дворф презирливо хмикнув.

Два контейнери були спрямовані на щит Кейла.

«3!»

Ведмеді, які билися проти Китів, відштовхнулися від землі. Один із Ведмедів, злітаючи вгору, глузував з Китів.

«Схоже, ви не такі вже й круті, коли не можете впасти в несамовитість!»

«2!»

Пролунав голос Полум'яного Дворфа.

За секунду мав пролунати вибух.

Ведмідь, який глузував із них, раптом здригнувся.

Він бачив, як Кити посміхаються, коли він відштовхнувся від землі й злетів у повітря.

«…Що за…?»

Він розгледів контури рота Вітіри.

"Цього недостатньо"

"…Недостатньо?

Чого недостатньо?"

Потім він побачив, як Кити підстрибнули в повітря.

Вони рухалися дуже швидко.

Вони наступали на воронів і, використовуючи вітер Ґашана, піднімалися в небо.

Тигри та Чхве Хан також швидко піднялися в небо.

Сотні воронів теж піднялися в небо.

Вище і вище.

Вони продовжували підніматися, не озираючись.

Полум'яний дворф, який вигукував цифри над контейнером, відштовхнувся в повітря.

«1!»

Скрек, бум!

Напрямок двох контейнерів змінився.

Контейнери, що були спрямовані на щит, тепер були спрямовані під нього.

Вони прямували до скель, на яких трималися війська Королівства Брек.

Полум'яний дворф і маги середнього рівня, що перебували поблизу контейнерів, усі злетіли в небо.

Оо-о-о-о-о-о-о–

Контейнери почали видавати звуки.

З них також виривалося неймовірне тепло.

Нарешті, з двох великих контейнерів вистрілило світло.

«Знищіть це, знищіть!»

Полум'яні дворфи радісно вигукували, дивлячись на контейнери.

З контейнерів вилетіли десятки променів білого світла.

Численні магічні бомби посипалися в бік скелі.

«Кхахаха, як би ви не захищалися, міст все одно буде створено!»

Скелі обваляться від вибухів!

Солдати Непохитного Альянсу вже були далеко, поза зоною дії бомб.

Плем'я Полум'яних дворфів радісно вигукувало, спостерігаючи, як десятки променів білого світла вириваються з контейнерів.

Саме в цю мить.

Шаа-а-а-а-

Срібний щит зник.

Одночасно з цим Кейл витер кров з рота й вимовив одне слово.

«Атака»

Тіло Лока почало швидко рухатися слідом за Кейлом. Звук Вітру кружляв навколо ніг Кейла.

У цю мить Лок почув, як загуркотіла земля.

Уо-о-о-о-он-

Ще один гучний звук сколихнув війська Королівства Брек.

Вони побачили, як з неба зриваються десятки білих променів. Одна жінка простягнула руку до цих променів, у яких містилися магічні бомби. За нею стояли десятки магів із двох магічних бригад, які тримали руки на магічному колі.

Десятки магічних каменів найвищого ґатунку утворили коло навколо Розалін, яка стояла в центрі магічного кола.

Кап.

Розалін не звернула уваги на кров у куточку губ і почала посміхатися.

«Вогонь, простягнися»

Оо-о-о–

З магічного кола вирвалося величезне полум’я.

Полум’я, що нагадувало сонце, яке зійшло з неба, ринуло вперед.

Точніше кажучи, воно прямувало до десятків білих світлових точок.

«Що за…?»

«Що за…! Чому вони атакують?!»

«Воно буде знищено!»

Полум'яні дворфи та Ведмеді кричали й помітили, як вороги проносяться повз них у повітря.

Чхве Хан, Тигри та Кити. Вони продовжували підніматися вище разом із воронами та вітром. Вони продовжували підніматися вище, ніби це був єдиний спосіб вижити.

«… Що це-»

Полум'яні дворфи раптом відчули холодок і поглянули вниз.

Біле світло й велике полум'я зіткнулися.

Б–ДУ-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-УМХ!

Ущелина Смерті.

У цій місцевості пролунав гучний звук, що начебто акомпанував смерті.

«Ха-ха-ха! Що ви про це думаєте, молодий пане Кейле?»

Розалін голосно розсміялася, незважаючи на кров на куточках губ. Вона поглянула на Кейла, який ніс її на руках і біг.

Кейл ще сильніше використав Звук Вітру, вказавши за себе.

Розалін підняла голову, щоб подивитися, що відбувається.

Великий вибух.

Біле світло змішувалося з червоним полум'ям.

Потім вона відчула вібрацію землі.

Ущелина Смерті мала бути знищена.

Вони не могли цього уникнути.

Однак з-під ущелини з'явилося щось, що поглинуло те світло.

Кейл зупинився, щойно дістався безпечної зони. Потім він обернувся.

Він подивився туди, де зникли біле й червоне світло.

Він подивився туди, де руйнувався скелястий обрив.

З глибини Ущелини Смерті виривалося полум'я.

Кейл згадав розмову між стародавнім Драконом Ерухабеном і молодим Драконом Раоном.

« Якого кольору його зробити? Малюку, який колір тобі подобається? »

« Ти маєш на увазі вогонь? »

« Так. Я могутніший за алхіміків, тож можу легко змінювати колір полум'я, як забажаю. Природні сили вогню не зміняться лише тому, що ти зміниш колір »

« Золотавий, тоді зроби його величним чорним кольором! Він величний, бо це мій колір! »

« Я не хочу. Я робитиму те, що захочу, малий »

Ба-а-а-а-ах! Ба-а-а-а-ах! Ба-а-а-а-ах!

Кулі з рідким вогнем почали вибухати.

Велике полум'я поглинуло біле й червоне світло.

Ущелина Смерті.

Здавалося, ніби смерть спускається на ущелину.

Темно-синє полум'я почало поглинати все інше.

«…Ха-ха-ха»

Кейл почав сміятися.

Темно-синє полум'я злетіло в небо, ніби хотіло поглинути й небо.

Вогонь, що мав той самий колір, що й очі Раона, почав панувати над ущелиною.

Гнів Дракона.

Битва тільки-но починалася.