Розділ 242 — Я… Тебе (7)

«…Цунамі?»

На обличчі Вітіри відбилися здивування та очікування. Як може бути цунамі в цьому місці, де стоїть вогняна стіна, створена Драконом?

Однак вона не змогла отримати відповіді від Кейла, який не дивився на неї.

«Мері!»

Поклик Кейла змусив Мері підняти погляд на нього з-під чорної мантії. Тоді вона почула наказ Кейла.

«Тримайся!»

Мері одразу зрозуміла, що він хотів сказати. Однак спершу вона зробила щось інше. Вона перестала вагатися й обережно запитала Кейла.

«Молодий пане, чи не було б безпечніше, якби пан Чхве Хан спустився й став поруч із вами?»

Це був перший раз, коли Мері відповіла, коли Кейл віддав їй наказ. Її погляд був прикутий до Кейла, Лока та Раона й не відривався від них.

«Ти думаєш, що нам заподіють шкоду?»

Мері не змогла витримати холодного погляду Кейла.

Вона не хотіла, щоб постраждав Раон, який показав їй нічне небо та Ліс Темряви, її добрий молодший брат Лок, а також найдоброзичливіший молодий пан Кейл.

Вона почула, як до неї звернувся суворий голос.

«Цього не станеться»

Мері бачила холодний, але впевнений погляд Кейла.

«Я не маю наміру постраждати»

Він справді мав це на увазі.

Хіба ж він не працював так наполегливо, щоб не постраждати й не відчувати болю? У світі не було нікого, хто б хотів постраждати.

Існувала кардинальна різниця між тим, щоб кашляти кров'ю, а потім відчувати себе бадьорим завдяки Життєздатності Серця, і тим, щоб відчувати біль через те, що тебе побили.

Він не хотів постраждати через силу того пришелепкуватого.

Кейл почав посміхатися.

«До того ж, той виродок, мабуть, зараз не в собі. Ти теж про це знаєш, Мері»

«Ах»

Погляд Мері спрямувався на напівкровного дракона.

Мері бачила напівкровного дракона крізь порожні очниці скелета віверни під час битви в Королівстві Каро.

У тіло напівкровного дракона влучила блискавка.

Цю атаку здійснив Раон.

Напівкровний дракон втік, але, мабуть, все одно отримав поранення.

«Сила Раона не така вже й слабка. Він сказав, що точно залишив сліди»

Раон сказав, що залишив слід на тому напівкровному драконі.

Поранення, залишені Чорним Драконом.

І Раон ще не наполягав, щоб вони пішли шукати того напівкровного дракона. Це означало, що поранення, залишені Раоном, все ще були там.

Однак він не знав, чи поранення було поверхневим, чи глибоким.

Хай там як, той напівкровний дракон ще не повністю одужав.

Ворог не мав 100-відсоткової сили.

Це було найважливіше.

«Я витримаю»

Мері одразу почала рухати скелет віверни. Чхве Хан першим відреагував на цей рух. Віверна зупинилася, летячи в бік Кейла. Чорне світло заповнило порожні очні ямки віверни.

Скхрі-і-і-і–

Потім вона повернула голову в бік напівдракона.

Хуп.

Чхве Хан дістав свій меч. Він був досить розумною людиною.

Кейл, якого він знав, не наполягав на самопожертві. Малотого, він також не змушував їх використовувати свої сили без причини.

Він був слабшим за напівкровного дракона.

Кейл це знав.

«Ми знову зустрілися. Ти все ще настільки дурний, що дістаєш свій меч переді мною»

Підлий вираз обличчя та глузлива посмішка напівкровного дракона дали Чхве Хану зрозуміти, що він мав робити.

Витримати.

Виграти трохи часу.

Чхве Хан знав, чого хотів Кейл, навіть не чекаючи, поки той це скаже. І якщо це справді так…

«Мері, ходімо»

…Мері теж почала діяти.

Як і очікувалося, віверна почала рухатися.

Напівкровний дракон почав сміятися, побачивши те, що його чекало після того, як він прибув на прохання правителя Ведмедів. Він збільшив кількість світлових куль, що кружляли навколо нього.

Водночас він поглянув на віверну, що підіймалася вгору по стовпу вогню, аби дістатися до нього. Це була чорна кістяна віверна, одягнена у білий кістяний обладунок.

Напівкровний дракон щиро поставив запитання Чхве Хану, який сидів верхи на віверні.

«Навіщо ти намагаєшся, якщо знаєш, що це марно?»

Напівкровний дракон отримав відповідь на це запитання у вигляді чорної аури, що летіла на нього. Чорна аура Чхве Хана вистрілила з його меча.

Врі-і-і-ізь.

Чорна аура злетіла наче блискавка, що пронизує небо, і поповзла по стіні вогню наче змія.

Ба-аагх, бааах, бааам!

Темрява його аури здіймалася вгору по стовпу вогню, не зникаючи. Чорна аура піднялася аж доти, доки не зіткнулася зі світловими кулями.

Ба-а-а-а-а-ан!

Світло й темрява переплелися.

Однак темрява незабаром розсипалася, наче пил, і зникла.

Чорна аура стала схожою на пісок в пустелі. Напівкровний дракон із біло-золотим волоссям бачив, як віверна замахується на нього пазурами.

«Хм»

Бах!

Світлова куля врізалася в пазур віверни.

Пссшсссс.

Шматок білої кістяної броні відламався й розчинився в повітрі, проте чорні пазурі під білою бронею залишилися цілими.

Грук, гбрук.

Напівкровний дракон повернув голову, почувши якісь дивні звуки.

«Аааа! Драконе-нім. М-мої крила, будь ласка!»

Чорна нитка, що виходила з віверни, знову руйнувала крила Ведмедя, який літав поруч.

Тіло Ведмедя нахилилося вбік, а ще двоє Ведмедів вхопилися за нього, щоб той не впав.

Метал і магічні камені впали на землю.

Клац- клац.

Білі кістки зрушили, щоб створити нову броню для чорних пазурів.

«Ха-ха-ха-»

Напівкровний дракон почав сміятися. Водночас його рука вистрілила вліво.

Бум!

Короткий, але гучний звук. Аура навколо меча Чхве Хана швидко зникла.

У цю мить напівкровний дракон зустрівся поглядом із Чхве Ханом. Він побачив, що Чхве Хан посміхається йому.

У певному сенсі це могло здатися, ніби той з нього глузує. Чхве Хан виглядав так, ніби презирливо посміхався йому. Голос Чхве Хана долинув до вух напівкровного дракона.

«Ти ж дракон, ні, хіба ти не людина-дракон? Адже ти все-таки наполовину людина!»

Шаааааааааа-

Світлові кулі, що оточували напівдракона, миттєво зникли. Його очі дивно світилися на тлі блідого обличчя.

«…Я залишив тебе живим, бо ти мене розважав, але зараз ти говориш якісь безглузді речі»

Мантія напівкровного дракона почала тріпотіти.

«Ти хочеш померти?»

У цьому впевнено поставленому запитанні, здавалося, не було жодних емоцій. Однак гнів, що ховався за очима напівдракона, відчувався чітко.

Чхве Хан зберігав свою криву посмішку.

Як і слід було очікувати, те, що він наполовину людина, було болючим місцем, яке розлючувало напівдракона.

Чхве Хану не подобалося зачіпати чиїсь болючі місця. Однак, подобалося йому це чи ні, не мало б значення, якби він був мертвий.

Він згадав, про що щойно запитав його напівкровний Дракон.

« Навіщо ти намагаєшся, якщо знаєш, що це марно? »

Чому він все одно намагається?

У боях буває багато чого.

Чхве Хан мусив бути кмітливим і вдаватися до підступних тактик, щоб вижити, коли був найслабшим у Лісі Темряви.

Єдине, що змінилося з тих пір – це те, що він більше не захищав лише себе. Ось чому Чхве Хан планував використовувати ці підступні тактики стільки, скільки буде потрібно.

Голос Чхве Хана, в якому відчувалася нотка глузування, долинув до напівкровного дракона.

«Чи хочу я померти? Ні, я просто хочу поговорити як людина з людиною»

«…Ти, нікчемна і ні на що не придатна людина, ти насмілюєшся…»

Вкшууу, Вщууукх.

Вітер почав ревіти.

У центрі цього вітру кількість світлових куль, що оточували напівкровного дракона, значно зросла.

«Я перетворю тебе на пил»

Світлові кулі почали кидатися на одну людину.

Звісно, вони були націлені на Чхве Хана.

Водночас крила віверни почали швидко рухатися.

«Мері, все починається зараз»

Все починається зараз.

Час, який їм потрібно було витримати, починається зараз.

Чхве Хан притиснувся до спини скелета віверни й зігнувся. Водночас він безперервно направляв свою чорну ауру на світлові кулі.

Втеча.

Чхве Хан робив це в Лісі Темряви так довго, що втратив відчуття часу. Чхве Хан почав посміхатися, розуміючи, що йому доручили завдання, яке він вміє виконувати найкраще.

Вітіра, представниця Горбатих Китів, яка спостерігала за цим, почала хмуритися. Світлові кулі. Вона відчувала силу напівкровного дракона.

«… Він майже дорослий Дракон. Як напівкровний дракон… він, принаймні, пройшов дві фази зростання»

Вітіра прожила понад 250 років. Вона дещо знала про життя напівкровних драконів. Саме тому, коли вона вперше почула про цього напівкровного дракона, вона очікувала, що з ним щось не так.

Однак світло цього напівкровного Дракона було абсолютно чистим.

«Вітіро-нім, нам треба йти»

Вона кивнула Арчі, який рідко бував таким серйозним.

Арчі – найвеличніший воїн Племені Китів. Він відчував силу напівкровного дракона так само, як і Вітіра. Однак вона не рушила з місця навіть після слів Арчі.

Натомість вона поглянула на когось.

Кейл Хенітус.

« Я створю для вас цунамі »

Цунамі.

Ця людина каже, що створить цунамі розміром із гігантський стовп вогню, що стоїть перед нею.

Вітіра не могла повірити його словам, однак, побачивши те, що сталося далі, їй не залишилося іншого вибору.

« Я створю для вас цунамі »

Вираз обличчя Розалін змінився в ту мить, коли Кейл це сказав. Вона продовжувала діставати магічні камені з мішка, піднімаючи голос у бік Магічної Бригади.

«Усі, використовуйте магію води! Використовуйте якомога більші магічні кола! Нам потрібна магія, яка створює великі запаси води!»

Великі запаси води.

Ця заява переконала Вітіру, що Розалін твердо вірила в Кейла.

«Нунім»

Її молодший брат Пасетон підійшов до неї й закликав її поквапитися.

«Пасетон… Зачекай!»

Вона раптово зупинилася.

Ту–дух.

Її серце шалено билося.

Вона несвідомо заплющила очі.

Вона відчувала, як б'ється її серце.

Ту–дух. Ту–дух. Ту–дух.

Її серце повільно почало битися швидше. Стоячи там із заплющеними очима, вона бачила у темряві певний образ.

Вода.

Велика водяна стіна.

В Ущелині Смерті під скелями не було навіть найменшого струмочка річкової води. Насправді, поточна ситуація була повною протилежністю річці – там височів стовп вогню, що сягав аж до небес.

Але вона відчувала силу величезної кількості води.

І це була не просто звичайна вода.

Недарма Кити так любили океан.

Хоча це могло здаватися мінливим, ревучі хвилі та бризки води навіть не показували Китам, які жили довго, його справжню суть.

Однак одне він показував точно. Океан був сильним і панував над усім.

Ця сила панування.

Китам не залишалося нічого іншого, як жити в злагоді з океаном. Майбутня Королева Китів раптом про щось згадала.

Панівна Вода.

Вітіра розплющила очі, щойно про це подумала.

Одночасно вона повернула голову.

Панівна Вода колюче торкалася її шкіри.

«…Вітіро-нім. Воу, бляха, це…»

Вітіра підняла руку, щоб заткнути Арчі. Потім вона почала кудись йти. Одночасно хтось інший також прямував до скелі. За цією людиною йшов високий хлопець із ковдрою в руках.

Він рухався до місця, трохи віддаленого від вогняного стовпа.

Це була скеля, яка ще не була зруйнована.

Та людина повільно йшла туди.

Блакитний самоцвіт у намисті на шиї Кейла повільно світився, стаючи дедалі яскравішим.

У цю мить Кейл простягнув обидві руки.

[« Ти хочеш пожертвувати собою? »]

[« Схоже, мені доведеться з'їсти ще одного? »]

У голові він чув голоси Суперкаменя та ненажерливої жриці. А біля вуха – голос Розалін.

«Молодий пане Кейле! Ерухабен-нім не відповідає, тож я залишила йому повідомлення»

"Чорт забирай"

Хоча він проклинав в думках, Кейл почав посміхатися. Розалін зрозуміла значення його посмішки.

«Усі, активуйте свої магічні кола!»

Її крик, що майже нагадував вереск, пролунав по всій місцевості.

Туп. Туп. Туп.

У центрі великого магічного кола було розміщено магічний камінь. Маги наразі були збентежені наказом Розалін.

"Чому нам раптом потрібно використовувати магію для отримання великих запасів води?

Ми намагаємося загасити вогняну стіну?"

Хоча вони й були збентежені, вони все ж виконували накази своєї лідерки. У той момент вона розкинула руки. У Розалін знову виступила кровоносна жилка в оці.

Її очі знову ставали червоними. Однак камені найвищого ґатунку магічні навколо неї не давали їй можливості зупинитися.

Уо-о-о-о-он–

Вона чула гучний шум.

Цей шум не був спричинений її магією.

Його спричинило щось інше, ніж мана.

Проте це також була сила природи.

Це була Стародавня Сила.

ТУ-ДУХ! ТУ-ДУХ! ТУ-ДУХ! ТУ-ДУХ!

Кейл відчував, як його серце б'ється шаленіше, ніж будь-коли. Однак він не звертав на це уваги.

Його пластина ще не була завершена. Проте кожна з його сил підтримувала одна одну, а Життєздатність Серця та її регенеративні здібності не давали їм зіткнутися.

Кейл обрав метод, який ставив його в дещо небезпечне становище.

Це не означало, що він отримає поранення чи загине. Він просто йтиме по тонкій мотузці. Це було схоже на його минуле життя, тож він не боявся.

«Молодий пане Кейле!»

Він чув голос Розалін.

«Все готово!»

Усе було готово.

Саме в той момент її голос відлунив серед скель.

Вш-ш-ш-ш-ш

Тепер було чутно шум води.

«…Ах-»

Маги, які простягали руки до великого магічного кола, одночасно повернулися в один бік.

Вш-ш-ш-ш-ш

Це був звук води.

Він звучав майже мирно.

Однак те, що вони побачили перед собою, затамувало їм подих.

Вода зривалася вгору.

Вона зривалася так само високо, як і стовп вогню.

Вона не поступалася стіні вогню.

Значна кількість води злетіла в небо.

Маги не відчували мани, що виходила від цієї сили. Це була Стародавня Сила. Як тільки вони про це подумали, їхні погляди спрямувалися вниз. Вони подивилися на людину, яка викликала цю стіну води, що продовжувала збільшуватися в розмірах.

Командир Кейл Хенітус.

Маги почули крик, спостерігаючи за ним.

«Активуйте магічне коло!»

Це була Розалін.

Уоооо-

Магічні камені, що оточували її, повільно почали набувати блакитного відтінку.

Розалін знала про Стародавню Силу води, яка допомагала підтримувати рівновагу в тілі Кейла. Вони всі чули про це, коли вирушили до лігва Ерухабена.

Вона також знала, що ця вода – це ресурс, який може вичерпатися. Вона чула про це, коли він загасив пожежу в джунглях.

З її рота знову текла кров, проте Розалін не могла зупинитися, бо знала, що саме намагався зробити Кейл.

Кап. Кап.

Незабаром над водяною стіною почав падати дощ. Дощ падав лише на верхівку цієї водяної стіни.

Розалін створила дощ.

Дощ падав і намочив одяг Кейла.

«Укх»

З рота Кейла все ще капала чорна кров.

[« Мабуть, мені ще не треба їсти »]

Це був голос ненажерливої жриці.

Кейл не використав усю Панівну Воду.

Він залишив невелику частину – третину, в намисті.

"Я не можу дозволити собі померти"

Водяна стіна була такою ж високою, як і вогняна, проте не такою широкою.

Це був поточний ліміт Кейла.

Шаа-а-а-а-а-а-а–

Однак над водяною стіною почав падати ще сильніший дощ. Магічні кола активувалися.

Шаа-а-а-а-а-а-а–

Водяна стіна стояла поруч із вогняною, над якою в той момент був напівдракон. Вода перетворилася на туман і повільно почала поглинати вогонь.

Ця водяна стіна зникне, коли вода поглине весь вогонь. Скільки б не йшов дощ, водяна стіна зрештою зникне.

Тепер це була боротьба з часом.

Однак Кейл не мав наміру марнувати цей час. Тоді він відкрив рота, щоб щось сказати.

«Піднімайтеся»

Хльось–

Великий водяний батіг почав підійматися вгору по водяній стіні. Водночас хтось промчав повз Кейла й також почав підніматися по воді.

«Я не змарную цю нагоду»

Це був голос Вітіри.

Кейл підвів голову.

Він бачив, як двоє осіб легко сходять по водяній стіні.

Вітіра та Арчі.

Двоє представників Племені Китів заспокоїли свої шалено калатаючі серця, підіймаючись по водяній стіні. Панівна Вода повільно почала оточувати їхні тіла.

Перетворення Племені Китоів на берсерків.

Кейл бачив це вперше.

Вітіра та Арчі.

Їхня статура не змінилася.

Однак їхні руки та ноги стали напівпрозорими. Потім вода почала покривати їхні напівпрозорі руки та ноги. Вода, що оточувала їх, засяяла, наче океанська вода, на яку падає сонячне світло.

Кити були оточені Панівною Водою.

Двоє Китів, які виглядали так, ніби були одягнені в напівпрозорі обладунки, побачили когось на вершині стіни.

«Ха! Я ще ніколи не бачив Китів у стані берсерка»

Бліде обличчя напівкровного дракона з біло-золотим волоссям.

Істота, що парила над стіною вогню, бачила Китів, які стояли на тій самій висоті.

Однак Кити не реагували на напівкровного дракона. З відчайдушних дій Розалін Кити зрозуміли, що ця вода, яку використовував Кейл, мала свою ціну.

Вони були впевнені, що ця вода мала ще більші наслідки, ніж срібний щит.

Двоє Китів побачили, що до них наближається щось.

Кар-кар.

До них прилетів ворон.

Шааааааааа-

Чхххххххх-

Почулася суміш звуків дощу та водяної пари.

Білий туман повільно огортав Ущелину Смерті.

[« Ти зараз жертвуєш собою? »]

Кейл блимнув, почувши голос у своїй голові. Він бачив поле бою.

"Що за клятий світ"

Потім він відкрив рота, щоб щось сказати.

«Бийтеся»

Кити почули наказ через ворона.

Дві жорстокі істоти, вкриті водяною бронею, почали рухатися. Кити розрізали повітря, наче плавали в океані.

Ба-а-а-а-а-ах!

Битва між Китами та напівкровним Драконом розпочалася з гучного вибуху.

Хлопчик-Вовк Лок дивився кудись убік, не звертаючи уваги на битву. Він бачив спину Кейла, яка здавалася ще меншою після того, як її змочив дощ.

Лок несвідомо притиснув Раона трохи сильніше.

Однак власник тієї спини, Кейл, після того як віддав наказ, повністю зосередився на полі бою. Його погляд залишався спокійним і врівноваженим.