Розділ 255 — З'їмо (2)

Вшу-у-у-ух-

Тіло Кейла почало опускатися на дно озера.

Було важко розгледіти щось чітко, ніби всередині озера панував туман.

Лише червона кров, що капала з рота Кейла, слідувала за течією води й додавала кольору озеру.

Бу-дум! Бу-дум! Бу-дум!

Тіло Кейла почало тремтіти.

Озеро гуркотіло.

Воно гуркотіло ритмічно, ніби це було чиєсь серцебиття.

Голова Кейла тремтіла від гуркоту, коли голос, що зник, повернувся.

[« Я народилася рабом »]

Голос лунав по всьому озеру.

Вода Суду.

Ні, повернувся голос Небожерної Води.

[« Я не знаю, хто мої батьки, бо єдине, що я пам'ятаю – це ланцюги на моїх ногах. Але одного дня до мене прийшов бог. Моє перше спогад стосувався ланцюгів на моїх ногах. Бог прийшов до жінки, яка тисячі разів чула, що її коріння – це коріння рабині »]

[« Він сказав мені, що я маю таланти, перш ніж звільнив мене з рабства. Він сказав, що я маю таланти, які можна використати на благо світу. Ось так бог розірвав мої перші ланцюги »]

[« Однак натомість він наклав на мене нові. Ці ланцюги називалися "Вода Суду". Ці другі ланцюги були не на моїх ногах, а на моєму серці »]

[« Люди шанували мене за те, що я привернула увагу бога, і вірили, що я вирішу їхні проблеми. Однак були й такі, хто хотів скористатися мною, і саме вони знову наділи ланцюги на мої ноги »]

Це був момент, коли на неї мали надіти третій ланцюг.

[« Я втекла »]

Це був єдиний раз у її житті, коли вона була щаслива.

Вона задихалася, тікаючи, проте була щаслива.

[« Я зустріла людей, які були готові допомогти мені, і втекла на Східний Континент, проте втекла сама »]

Ті, хто допоміг їй втекти, вирішили надіти ланцюги на власні щиколотки й залишитися на Західному Континенті.

Вони сказали, що мають щось зробити.

Усі вони сказали, що мають щось зробити, і залишилися на тій землі, щоб боротися.

Ось так вона втекла.

Ось так вона стала вільною.

Бум-бум! Бум-бу! Бум-бу!

Усередині озера почало гуркотіти дедалі швидше. Водночас тіло Кейла почало сильно тремтіти, наче його захопила течія.

І всередині того озера, схожого на туман.

Шаааааа- Шааааааа-

Щось розрізало туман і наближалося до Кейла.

К-дзеньг–

Це були ланцюги.

Напівпрозорі ланцюги, зроблені з води, вистрілили з дна озера й мчали до Кейла з великою швидкістю.

У ту мить він почув її голос. Здавалося, ніби вона сміється.

[« Але я не знала, як жити вільним життям. Я ніколи раніше так не жила. Я була вільною, але не знала, як жити вільним життям »]

Гуркіт усередині озера посилився. Ланцюги не зважали на гуркіт і продовжували наближатися до Кейла.

Кшшшх-

Ланцюги, що швидко наблизилися, почали сковувати кінцівки Кейла, коли той намагався прийти до тями.

Кейл почав хмуритися.

Дзень, дзень-

Ланцюги сковували кінцівки Кейла й почали тягнути його на дно озера.

Вони тягнули його на дно, ніби хотіли, щоб він більше ніколи не зміг вибратися.

У цю мить озеро сильно затремтіло.

Бум-

Кейл видихнув.

«Ух!»

Ланцюги трохи затремтіли. Озеро почало коливатися ще сильніше. Тіло Кейла тремтіло, а міцні ланцюги нарешті теж почали шалено трястися.

Бум. Бум.

Гуркіт став ще сильнішим.

Зрештою, навіть ланцюги були змиті течією.

[« Тікай »]

Жіночий голос заповнив свідомість Кейла.

Її голос почав звучати десь далеко, ніби вона поверталася у глибину печери. Він міг чути її ледь чутний голос.

[« Я не можу керувати цими ланцюгами »]

Саме в той момент–

Кейл почав посміхатися.

Причина, завдяки якій він зміг протриматися у воді так довго, почала відкриватися.

Уо-о-о-он–

Від його шиї почало випромінюватися блакитне світло.

Це був чистий блакитний колір, якого не можна було побачити в цьому озері, схожому на туман.

Саме цей предмет дозволяв Кейлу відчувати себе найвільніше у воді.

Панівна Вода.

Кейл почав використовувати ту невелику кількість води, що в нього залишилася.

Блакитне світло почало оточувати його тіло.

Навіть якщо це була лише невелика кількість, її природа полягала у пануванні.

Тріск, тріск, тріск.

Ланцюги, що сковували його кінцівки, почали розриватися. Кейл обережно відкинув залишки ланцюгів від свого тіла.

[« …Це сила панування? »]

Кейл нахилив шию, щоб розім'ятися, коли жінка заговорила в його думках.

Його зіниці не були такими каламутними, як туман усередині озера.

Його зіниці, сповнені рішучості, були прозорими.

"Чому я мав би тікати?"

Кейл не тікав би від битви, яку міг виграти.

Його тіло стрімко попрямувало до дна озера.

Він не тонув через ланцюги чи будь-які інші чужі сили.

Мета Кейла була на дні.

Його тіло продовжувало опускатися до найглибшої частини озера.

Ті, хто перебував поза озером, ніяк не могли про це дізнатися.

Особливо це стосувалося Бікроса, який не міг нічого виявити в цій вузькій ділянці.

Однак він побачив, що водяний спис раптово зупинився, а ланцюги раптово занурилися в озеро. Ланцюги виглядали так, ніби рухалися, щоб знайти Кейла.

Шш-ш-ш-ш-

Ланцюги рухалися, видаючи ці моторошні звуки. Ноги Бікроса тремтіли, ніби готові були кинутися до озера.

Однак він не рушив з місця. Він згадав обличчя Кейла, коли той стрибнув у озеро.

Кейл посміхався, коли стрибав у воду. На його обличчі не було ніяких ознак страху, ніби він казав їм не турбуватися про нього.

Кейл, якого знав Бікрос, не зробив би нічого, що не мало шансів на успіх, оскільки завжди спокійно оцінював ситуацію.

Має бути якась причина, через яку така людина стрибнула в озеро.

"Мабуть, мені треба почекати"

Саме в той момент він подумав, що йому просто треба почекати.

Побачивши вираз обличчя Ерухабена, Бікрос замислився, чи не помилився він у своїх припущеннях.

«…Ерухабене-нім?»

Ерухабен нічого не сказав.

Він просто продовжував хмуритися, дивлячись на озеро.

Нічого не вдієш.

Кейл Хенітус стрибнув у озеро так, ніби мав якийсь план.

Знаючи звичайного Кейла, йому не слід було б хвилюватися взагалі. Однак щось було дивним.

"Я не відчуваю його"

Він не міг відчути ауру Кейла Хенітуса з того моменту, як той стрибнув у озеро.

Цю ауру, сповнену природи, не було відчутно взагалі.

Його аура зникла миттєво, ніби її відрізали від цього світу.

Була істота, яка усвідомила це навіть швидше, ніж Ерухабен.

Ту-дух. Ту-дух.

Серце Чорного Дракона билося нестримно.

Молодий Дракон, який був найчутливішим до присутності та аури Кейла, тому Раон миттєво зрозумів, що вона раптово зникла.

Раон чув багато шумів. Саме тому він мав досить чітке уявлення про те, що відбувається. Розумний Дракон підозрював, що Кейл або стрибнув у озеро, або щось у озері заважало йому відчувати ауру Кейла.

Однак відсутність Кейла була надто чітко відчутна для молодого Дракона.

Він зовсім не відчував ауру Кейла.

Ту-дух. Ту-дух.

Там був Ерухабен, а також Бікрос. Саме тому він знав, що з Кейлом нічого серйозного не трапиться.

У цьому він був упевнений.

Однак вираз очей Раона почав змінюватися.

«Малий, не хвилюйся за Кейла»

Голос Ерухабена з-поза меж сну долинув до вух Раона. Однак Раон Міру не задовольнився цими словами.

1 хвилина, 2 хвилини.

Час продовжував спливати, але він так і не міг відчути ауру людини.

Таке трапилося вперше.

Він ніколи раніше не стикався з тим, щоб Кейл був відсутній.

Раон Міру підвів голову.

Місце випробування всередині його снів.

Великий Дракон все ще дивився на нього зверху вниз.

Раон думав, що йому потрібно перемогти того Дракона, щоб прокинутися від цього сну.

Йому потрібно було вибратися звідси.

Йому потрібно було якнайшвидше вийти з цього випробування.

Що йому робити, коли він стикається з таким сильним супротивником?

Молодий Дракон, який махав крилами, незважаючи на те, що всі люди висіли на його лапах, не зважав на свої поранення, розмірковуючи над тим, як перемогти сильнішого супротивника.

Раніше Чорний Дракон хвилювався, що робити, коли зустріне сильного ворога, такого як інший Дракон.

В цей момент–

Зіниці Чорного Дракона затуманилися.

Він згадав розмову з Кейлом, що відбулася колись у Віллі Суперкаменю. Це було тоді, коли він, розчарований тим, що не зміг увійти у свою першу фазу зростання, ховався під ковдрою, розмірковуючи над тим, що робити, якщо колись зустріне іншого Дракона і доведеться з ним битися.

« …А що, якщо я зустріну Дракона з жахливим характером? »

Кейл відповів на його занепокоєння так:

« Я думав, ти розумний »

«Я розумний......! Ні. Я навіть не можу вирости…»

Кейл дав йому дуже просту відповідь.

« Просто тікай »

« ...Що? »

« Просто тікай, якщо зустрінеш жахливого Дракона »

Втеча.

Кейл без жодних вагань сказав йому тікати, якщо він зустріне сильнішого супротивника. Далі він пояснив причину.

« Залишатися живим – це і є велич та могутність »

Раон.

Чорний Дракон підвів голову й ще раз поглянув на великого Дракона.

Він думав, що мусить перемогти того Чорного Дракона, аби подолати це випробування.

« Ти вижив у печері »

Однак в ту мить у свідомості Раона закружляли слова його людини, Кейла.

« Залишатися живим. Ось що означає бути сильним »

Раон нарешті зміг побачити все ясно.

Замість великого Дракона, що пролітав над його головою, він побачив небо, яке було ще більшим за того Дракона.

Небо було настільки безмежним, що навіть великий Дракон не міг його заповнити.

Воно було навіть вищим за Дракона довжиною 30 метрів.

"Отам"

Не його Драконячі інстинкти, а досвід, накопичений ним до цього моменту, підказував Раону, що робити. Досвід і спогади, пов'язані з Кейлом, вказували йому новий шлях.

Боротися з тим Драконом і перемогти його – це не єдиний спосіб вийти з випробування.

Йому просто потрібно було змінити тактику.

Йому просто потрібно було вибратися з цього місця випробувань.

Раон почав посміхатися. Якби хтось побачив цю посмішку, то сказав би, що вона схожа на посмішку Кейла.

Молодий Дракон знову почав махати крилами.

Він чув, що зростання Дракона – це боротьба з самим собою.

Однак Раон усвідомив ще щось.

Не було потреби боротися з самим собою.

Проблема полягала в цьому полі бою, яке змушувало його боротися з самим собою.

Як тільки його мета змінилася, відкрилося багато шляхів.

Був лише один шлях, що вів до того могутнього Дракона.

Однак існувало безліч шляхів, щоб піднятися до неба, яке було ще вищим за того Дракона.

Його шлях – це той, яким він вирішить йти.

Куточки губ молодого Дракона продовжували підніматися вгору.

Дракон, який виріс на самоті, не мав би нікого, хто б розповів йому про таке. Дракони – егоїстичні й жорстокі істоти, які завжди насторожі й тому воліють бути на самоті.

Однак Раон багато чого навчився від інших.

Перемога не була важливою.

Чорний Дракон нарешті знайшов спосіб, який йому сподобався найбільше.

"Давай втечемо.

Це не обман.

Головне – щоб усі вижили"

Раон Міру.

Чорний Дракон раптом почав радіти.

"Я бачу свій шлях.

Той Чорний Дракон закриває лише частину неба"

Він дивився за межі неба.

"Ось туди мені й треба"

Раон почав летіти.

Потім він відштовхнув людей від своїх лап.

«Це все фальшивка»

І той Дракон, і люди, що трималися за нього – все це було фальшивим.

Це поле бою було фальшивим.

Справжнє було десь інде.

Реальність.

Йти шляхом, якого він навчився. Цей шлях і був справжньою реальністю.

Він бачив, як зв'язки, які він налагодив, чекають на нього в кінці того шляху.

"Я врятую їх"

Раон почав летіти.

"Я не відчуваю ауру нашої слабкої людини. Треба поспішати"

Йому було байдуже до своєї фази зростання. Він уже був сильним.

А якщо ні, то йому просто треба було зробити те, що казала йому його людина.

« Втечи, а потім повернися, щоб вдарити їх у спину. Виживи й повернися сильнішим, щоб вразити їх, коли вони найменше цього очікують. Тоді ти переможеш »

Це все, що йому потрібно було зробити.

Раон продовжував летіти повз великого Дракона й крізь небо в реальність, що лежала за ним. Він доклав усіх зусиль, щоб злетіти туди. Це було важко, але Раон не зупинявся.

І його політ спричинив певні зміни.

Мана, якою він не міг користуватися уві сні, почала оточувати тіло Раона. Раон відновив свою силу, яку випробування відібрало у нього.

Однак Раон Міру про це не знав, бо просто продовжував летіти вгору, зосередивши погляд на небі й ні на що інше.

Тоді ж деінде.

Той, хто спускався вниз, що здавалося вічністю, нарешті дістався до місця призначення.

Кейл міг бачити дно озера.

Він підвів голову.

Шаааааа- Шааааааа-

Ланцюги просувалися крізь воду, схожу на туман, щоб дістатися до нього. Ланцюги продовжували атакувати його, незважаючи на те, що Панівна Вода випромінювала свою ауру панування.

Здавалося, що вони зупиняться лише тоді, коли їм вдасться скути ланцюгами кінцівки Кейла.

Вони поводилися так, ніби Кейл був грішником, якого треба судити.

Вони націлювалися лише на Кейла.

[« Тікай! »]

Голос пролунав голосніше, ніж минулого разу.

[« Твоя аура панування слабшає »]

Панівна Вода Кейла слабшала, саме так, як вона й казала.

[« Тож тікай! »]

Озеро знову загуркотіло й змінило напрямки ланцюгів.

Однак Кейл не втік.

"Чому вона постійно каже мені тікати?"

Кейл усміхнувся й ступив на дно озера.

Він був оточений водою.

Було настільки туманно, що він не міг нормально бачити перед собою. Вода змушувала його тіло хитатися, а він все ще чув, як ланцюги розрізають воду, намагаючись дістатися до нього.

Однак дно озера все ще було твердим.

У Кейла всередині все ще все переверталося.

Він не хотів більше ніколи відчувати, як у нього всередині все так перевертається.

Саме тому він прийняв рішення, щойно побачив озеро.

"Давай спочатку перевернемо дно"

Кейл тупнув ногою по дну озера.

Бум–

Гучний звук, який не йшов у порівняння з жодним із тих, що лунали досі, струсонув дно озера.

Один шанс.

Кейл міг використати силу Суперкаменю лише один раз.

Кейл використав цей єдиний шанс саме зараз.

Уooooo-

Дно озера.

На дні озера почали з'являтися великі кам'яні списи.

Кейл не вступав у бійки, які міг би програти.

Це була битва, яку він мав намір виграти.