Розділ 263 — Розірвіть (4)

Бум-бум-

Гуркіт барабанів не вщухав, проте візуальний шок був настільки сильним, що солдати його взагалі не чули.

Лицар-Охоронець Клопех Секка.

Солдати та лицарі Непохитного Альянсу, які дивилися на нього, не могли приховати свого подиву.

«…Лицар-Охоронець-нім…»

Один із солдатів з Норланду стиснув спис, дивлячись на Клопеха.

Клопех Секка.

Якою ж людиною він був?

Кейл міг легко відповісти на це запитання.

"Він – Лицар-Охоронець"

Він був Охоронцем, відомого не лише в Королівстві Паерун, а й на усій Півночі. Він також був майстром меча, засновником Непохитного Альянсу та людиною, що випромінювала ауру зарозумілості.

Іншими словами, він був "героєм" або "майбутнім героєм".

Вони чули, що така людина зазнала поразки в битві на території Хенітус і загинула.

Але ця людина повернулася.

"І повернулася вона у приголомшливий і крутий спосіб"

Кейл посміхнувся, відчуваючи міцність під ногами.

«Людино! Я став ще величнішим і могутнішим!»

У голові він чув голос Раона. Хоча здавалося, ніби вони прилетіли сюди на воронах, саме Раон забезпечував Кейлу та Клопеху здатність парити в повітрі.

"І саме завдяки Мері цей божевільний виродок стоїть на ногах"

Клопех тримав посох, проте стояв на власних ногах. Його стильний одяг і білий плащ, що майорів за його обладунками, ніби кричали, що цей Лицар-Охоронець – це все та ж сама людина, що й раніше.

Однак його ноги б підкосилися, якби Кейл лише легенько його штовхнув.

Хоча він і міг користуватися аурою, те, що його руки й ноги були в жахливому стані, означало, що все, на що він був здатний – це просто стояти.

Проте одним лише своїм стоянням він спричиняв достатньо хаосу в Непохитному Альянсі.

"Лайно!"

Представник Ведмедів озирнувся, ніби щось забув.

Клопех Секка. Ця людина знову з'явилася, виглядаючи цілком здоровою. Він не схожий на того, хто програв битву.

Ведмідь поглянув на людину, що стояла поруч із Клопехом Секкою.

Кейл Хенітус.

Ім'я цієї людини лунало під час цієї війни, куди б вони не пішли. Людина, яка була центром сил ворога. Найвеличніший лицар Півночі стояв поруч із цією людиною.

Бум-бум-

Представник Ведмедів нарешті зрозумів, чому Королівство Паерун перебувало в авангарді ворожих військ.

Як вони могли затримуватися позаду, коли їхній Лицар-Охоронець був попереду них? Вага цього титулу була надто великою, щоб солдати могли легко звести його до рівня зрадника.

Люди вже шепотілися між собою.

Солдати, які досі рухалися швидко, відчували сум'яття.

"Я не можу дозволити, щоб це тривало далі!"

Ведмідь помахав рукою магу, який підійшов до нього, а той швидко застосував магію підсилення звуку для Ведмедя. Ведмідь поглянув у небо й почав кричати.

«Зрадник! Як ти смієш показуватися!»

Його розлючений голос лунав по всій Ущелині Смерті.

Ведмідь навмисно вдавав розлюченого, крокуючи вперед без жодних вагань.

Воїн Ведмедів, а також представники Норланду й Аскосану та їхні підлеглі йшли слідом за адміністратором Ведмедів.

Адміністратор Ведмедів прорвався крізь ряди солдатів і попрямував до обриву.

«Ми спустилися крізь цей лютий вітер, щоб заволодіти незамерзлими землями!»

Ведмідь зупинився. Він бачив край скелі.

Він також бачив солдатів Королівства Паерун, Королівства Роан та Королівства Брек на протилежному боці.

Крім того, він бачив міст, що з'єднував обидва боки.

Міст був вузьким.

Простір для бою солдатів був надзвичайно малим.

Він планував захищатися від магічних заклинань ворога за допомогою своїх солдатів, а солдатів Норланду та Аскосану залучити до бою проти лицарів і солдатів Королівства Паерун.

Саме тому адміністратор Ведмідь вигукнув, ніби він був командувачем.

«Наша мета, заради якої ми вирушили на південь, не буде зруйнована зрадою та підлими тактиками!»

Ведмідь підняв погляд до неба й вигукнув.

«У нас – настрій на перемогу, якого такі зрадники, як вони, ніколи не зрозуміють!»

Ведмідь зустрівся поглядом з кимось.

Біловолосий лицар Клопех Секка дивився на нього зверху вниз.

Клопех повільно почав говорити. Його голос уже був підсилений завдяки магії Раона.

«Звідки Племені Ведмедів знати про біль людей, що народилися в найхолодніших регіонах Західного Континенту?»

Його впевнений голос заповнив всю місцевість.

«Мороз був для нас звичним явищем, і ми завжди мусили докладати всіх зусиль, щоб обробляти ці пустельні землі. Взимку було важко навіть знайти воду, бо океан і озера замерзали»

Вирази облич воїнів Непохитного Альянсу повільно змінювалися.

Тепер, коли вони поступово оговтувалися від шоку, вони могли чітко чути впевнений голос Клопеха.

«Звідки Ведмідь може знати, як ми, мешканці півночі, які витримали ті випробування, думаємо?»

Ведмідь не приховав своєї зневажливої посмішки.

«Ха! Клопеху Секка, ти вважаєш, що маєш право говорити такі речі?»

У очах Клопеха на мить промайнула радість.

Він згадав розмову, яку нещодавно мав.

« Ти все ще мрієш стати легендою? »

« Кейле-нім »

« Я дам тобі таку можливість »

Минулої ночі. Кейл подивився в очі Клопеху, який сидів у інвалідному візку, і лагідно почав говорити. Однак Клопех знав, що Кейл найхолодніший саме тоді, коли говорить лагідно.

Проте Кейл сказав Клопеху те, що той хотів почути.

« Встань »

У ту мить Мері скерувала мертву ману, щоб змінити руки та ноги Клопеха.

Клопех повільно підвівся з інвалідного візка. Він трохи похитнувся, проте зміг випрямитися, щойно вхопився за посох, який йому простягнув Кейл.

Кейл говорив так, ніби він був тим самою сивочолим священником, що й раніше.

« Відтепер ти станеш легендою Півночі »

Легенда.

Це слово змусило Клопеха посміхнутися.

Його серце билося швидко.

Звісно, Кейл холодно продовжував говорити до нього.

« Однак не забувай, що твоє життя все ще в моїх руках »

« Я обов'язково пам'ятатиму про це, Кейле-нім »

Він мав рацію.

Слідування за справжньою легендою дасть йому шанс на виживання, а також можливість залишити після себе ім'я.

Клопех звернувся до Ведмедя, який запитував його про кваліфікацію.

Він не міг використовувати ауру кінцівками і взагалі не міг застосовувати силу, проте…

Він був тим, хто надзвичайно наполегливо працював, щоб стати майстром меча.

Цей досвід і велична присутність нікуди не зникнуть.

Насправді те, що він ще сильніше вірив у щось, робило його ауру ще потужнішою й сповненою впевненості.

Голос, холодний, як північні вітри, пролунав по всьому небу.

Чи мав він для цього кваліфікацію?

Відповідь на це запитання була простою.

«Маю»

Солдати та лицарі Королівства Паерун, а також солдати й лицарі Норланду та Аскосана підняли погляди на чоловіка, який колись був для них взірцем.

Ця людина дивилася вниз, продовжуючи говорити.

«Я – Лицар-Охоронець Королівства Паерун, а також Лицар-охоронець Півночі»

Вага цього титулу була великою.

Кейл на мить посміхнувся, а потім знову набув стриманого виразу обличчя й згадав розмову, яку мав із наслідним принцом Альберу.

« Кейле »

« Так, Ваша Високосте »

« Ти збираєшся використати Клопеха? »

« Звісно. Хіба не буде нам легше, якщо центральною фігурою Півночі стане той, кого ми можемо контролювати? »

« Гадаю, контролювати його буде легко, адже його життя у твоїх руках »

Ні Королівству Роан, ні Королівству Брек не було причин вторгуватися до трьох північних королівств.

Навіть якщо їхня територія збільшиться, користі від цього буде небагато.

На тих землях майже не було чого забрати.

Однак це була батьківщина для мешканців Півночі. Вони не могли зневажати цінність своєї батьківщини.

Королівство Роан запропонувало обмінюватися продовольством із людьми, які були в розпачі від того, що після війни їм доведеться повертатися на ті спустошені землі.

Королівство Роан давало їм можливість вижити, навіть не захоплюючи незамерзлі землі.

Крім того, вони ще й зробили щось інше саме зараз.

Це стосувалося гордості Півночі.

Так, гордості.

Хоча ті землі й були пустельними, вони все одно пишалися тим, що це їхня батьківщина.

Саме тому Кейл доручив цю справу людині, життя якої було в його руках.

Клопех Секка почав говорити.

«Я – Лицар-Охоронець Півночі. Я ніколи не відмовлюся від цього звання»

Він робив це не для того, щоб чинити тиск на керівництво трьох північних королівств, а щоб вселити гордість у солдатів і лицарів, які тут перебували.

Солдати й лицарі дивилися на Клопеха з різними виразами обличчя. Проте всі мешканці Півночі дивилися на нього.

Лицар-Охоронець впевнено продовжував говорити, поки вони спостерігали.

«Північ – це місце, де я буду існувати вічно, а не Непохитний Альянс»

Ведмідь відчув, як по спині пробіг холод, коли він зустрів холодний погляд Клопеха.

Була причина, через яку Кейл вселяв це почуття гордості в серця людей.

Це було зроблено для того, щоб мешканці Півночі не заздрили південним землям і не ненавиділи південних людей.

Він також намагався створити спільного ворога для обох сторін.

Лицар-Охоронець назвав цього нового спільного ворога.

«Плем'я Ведмедя, Плем'я Полум'яних Дворфів та Рука. Я не можу дозволити вам усім забрати моє існування, ні, я не можу дозволити вам усім забрати нашу Північ»

Вирази облич солдатів і лицарів змінилися.

Ведмідь почав хмуритися. Хоча ситуація була хаотичною, він відчував, що справи починають змінюватися на гірше.

Клопех збирався виголосити останні слова, які йому потрібно було сказати.

«Ось чому я повернувся»

Потім Клопех повернувся до Кейла, який швидко й непомітно кивнув, щоб інші не помітили.

Після цього він вигукнув наказ Кейла.

«Розірвіть прапор!»

Енергійний голос було чутно по всьому полю бою.

Бум-бум-

Знову пролунав звук барабана.

Ведмідь відчув тривогу.

Абсурдна промова Клопеха, зміна атмосфери, а також раптовий наказ і звуки барабанів.

Він не міг збагнути, що відбувається.

"Розірвіть? Це ще один сигнал до атаки?"

Він згадав, як ворог атакував минулого разу.

"Це знову магічна атака?"

Заклинання, які виголосила командир Розалін, були вражаючими.

"Або це Кити?

Може, Тигри?"

У ворога було занадто багато сильних бійців.

Представник Ведмедів одразу ж прийняв рішення.

Ведмеді будуть у тилу.

Він повернувся до представників Аскосану та Норланду, щоб віддати їм наказ.

«Схоже, ворог починає атаку, тож давайте й ми підготуємося. Нам просто треба нанести їм удар переважною чисельністю»

Представник Норланду почав говорити, коли представник Ведмедів поглянув на нього.

«Ви пам'ятаєте?»

«…Що ви намагаєтеся сказати в такий відповідальний момент?»

Ведмідь розлютився й дивувався, чому представник Норланда такий спокійний, проте він заспокоївся й зачекав на відповідь.

Представник Норланда й командир швидко продовжили.

«Ви сказали: "Ми мусимо це зробити, незалежно від того, як саме. Від цього залежить перемога чи поразка у війні"»

«Звісно, я пам'ятаю. Я казав щось подібне»

"Мабуть, йому потрібно було нагадати. Або це, або слова Клопеха змусили його нервувати"

Ведмідь посміхнувся й поклав руку на плече представника Норланду. Оскільки він перебував у стані несамовитості, завдяки своєму зросту йому було легко покласти туди руку.

«Не турбуйтеся про це. Ми переможемо. Немає жодних підстав слухати того зрадника. Плем'я Ведмедів і ви всі – частина Непохитного Альянсу»

«Ви маєте рацію. Ми здобудемо перемогу»

Представник Норланду нарешті посміхнувся й кивнув.

Потім він продовжив говорити, кинувши холодний погляд.

«Ми вирішили не зважати на засоби та методи»

Саме в цю мить.

Дзень-

Ведмідь здригнувся від звуку меча й миттєво відсунув руку, що лежала на плечі представника Норланду.

Бах!

Пролунав гучний звук, коли меч і кулак зіткнулися.

Це був меч командира Аскосана. Меч зламався після удару об кулак Ведмедя.

У цю мить Ведмідь почув голос представника Норланду.

«Розірвіть прапори!»

"Що?"

Потім він почув і голос представника Аскосана.

«Розірвіть прапор!»

Рва-а-а-ак–

Рва-а-ак- рва-ак.

Ведмідь підвів голову.

Прапори розривали.

Прапори Непохитного Альянсу, що знаходилися між групами лицарів і солдатів, розривали.

Ті, хто розривав ці прапори, були ні хто інший, як солдати Норланду та Аскосану.

«Підніміть прапор!»

Цей голос лунав з землі, а не з неба.

Розалін була тією, хто розпочала скандування, проте незабаром з'явилося багато інших людей, які кричали, щоб підняли прапор.

Нарешті Ведмідь побачив, як перед ним піднімаються прапори.

Королівство Паерун, Королівство Норланд і Королівство Аскосан.

А також Королівство Брек.

Прапори всіх чотирьох королівств піднімалися до неба.

«…Що за…»

Два північні королівства, які зірвали прапор альянсу, підняли прапори своїх королівств.

Очі Ведмедя почали наповнюватися гнівом.

« Ми вирішили не зважати на засоби та методи »

Він нарешті зрозумів, що мав на увазі норландський командир.

Плем'я Ведмедів не входило до його "ми".

Представник Ведмедів згадав слова представника Норланду.

« Переможець, якому немає чим похвалитися. Я боюся стати таким »

Він нарешті зрозумів і сенс цих слів.

Два королівства перейшли на інший бік, щоб не стати переможцями без нагороди. Вони вирішили приєднатися до справжніх переможців, аби отримати хоч найменшу вигоду.

Плем'я Ведмедів було зраджено.

Плем'я Ведмедів та Рука були зраджені, не встигнувши зрадити.

«Ви, ви-!»

Тіло розлюченого ведмедя-берсерка почало тремтіти. Представник Племені Ведмедів несвідомо підняв кулак. Йому потрібно було якось виплеснути цей гнів.

Його тіло вже збиралося рушити. Однак саме в цю мить–

Тчк-

Він почув звук, ніби хтось витягнув меч.

Одночасно з'явилися солдати, які охороняли центральні намети.

« …Як же бісить. Світло ніколи не гасне »

« Тихо. Давай просто зосередимося на роботі »

Ці двоє солдатів базікали, чекаючи на світанок.

Один із солдатів зняв шолом, а інший – тканину, що покривала його голову.

«…Що за…»

Кулак Ведмедя миттєво втратив усю силу.

Дзень.

Вістря меча зупинилося прямо перед його шиєю. Водночас кулак зупинився за мить до того, як влучив у його спину.

Представник Ведмедів почув голос того, чий кулак опинився прямо біля його спини.

«Проникнути на вашу базу було так легко»

Косатка Арчі посміхався, коли виголосив ці слова. Солдат, який зняв хустку з голови, виявився ніким іншим, як Чхве Ханом, чий меч і досі був націлений на шию Ведмедя.

«Цього разу тобі буде важко втекти»

Представник Племені Ведмедів і чиновник середньої ланки.

Минулого разу йому вдалося втекти від Чхве Хана в повітрі. Однак тепер тікати було нікуди. Попереду, позаду й над головою – всі шляхи були перекриті.

Саме в цю мить Ведмідь почав хмуритися.

Кейл заговорив.

«Захопіть ворогів»

Ведмідь заплющив очі.

Десятки тисяч солдатів, які ще не так давно були їхніми союзниками, націлилися на Плем'я Ведмедів та Плем'я Полум'яних Дворфів.

Ведмідь знову розплющив очі й поглянув у небо.

Рудоволосий чоловік неквапливо сміявся.

Людина, якій байдуже на засоби та методи.

Ведмідь усвідомив, що насправді це зробив саме командувач у небі, а не він сам.

Кейл спостерігав, як сходить сонце, і почав посміхатися. Його рот знову повільно розтулився.

«Схоже, це кінець»

Перша війна тепер закінчилася.

Назва "Непохитний Альянс" зникла, а в повітрі майоріли прапори королівств, що давно існували на Західному Континенті.