Розділ 264 — Розірвіть (5)

Кейл спустився з неба й приземлився на землю.

Ранок минув, і тепер був обід.

Вуа-а-а-а-а-а-а–

Ву-у-у-у-у–

У вухах Кейла лунали вигуки.

З початку битви минуло лише кілька годин.

Однак за ці кілька годин сталося чимало подій.

Кейл приземлився в центрі бойового порядку Королівства Брек і зустрівся з кимось.

«Командире Кейле Хенітусе»

Це був кронпринц Альберу.

Наближаючись до Кейла, Альберу почув голос Розалін.

«Зв'яжіть переможених ворогів!»

Поразка.

Вороги зазнали поразки, тоді як вони здобули перемогу.

Якими б сильними й численними не були представники Gлемені Ведмедів, вони все одно не змогли впоратися з тисячами воїнів в Ущелині Смерті.

Те саме стосувалося й Племені Полум'яних Дворфів.

Десятки тисяч воїнів, сотні лицарів і численні сильні бійці оточили їх усіх.

Єдиним ймовірним результатом була перемога.

Альберу стояв перед Кейлом.

Це була легка перемога.

Однак він все ж хотів трохи насолодитися цією перемогою. Саме тому він прийшов до того, хто найважче працював під час війни.

«Ну що?»

Наслідний принц поглянув на Кейла й запитав, як той себе почуває.

Ву-у-у-у–

Бум- бум-

Навколо лунали вигуки та тупотіння ніг. Альберу було цікаво дізнатися, що зараз відчуває Кейл.

Він хотів знати, які емоції ховаються за тим самим стоїчним виразом обличчя, який завжди був у Кейла.

«Ваша Високосте»

«Так»

Кейл промовив із тим самим стоїчним виразом на обличчі:

«Я зголоднів після перебування в такому холодному місці»

«Ти, беземоційний по… Хаааа»

Альберу ледь встиг стриматися й зітхнув.

Альберу Кросман, майбутній король Королівства Роан, та командувач Кейл Хенітус, головний дійовий персонаж цієї війни.

Солдати не могли наблизитися, поки вони розмовляли. Проте вони дивилися на них із нетерпінням.

Трохи подалі від них поле бою було сповнене вигуків радості.

Однак у штабі союзників такого галасу вже не було. Це тому, що головні дійові особи в центрі мовчали.

Альберу теж це усвідомлював.

Він натягнув на обличчя яскраву посмішку.

"Гаразд, оговтайся і роби те, що мусиш"

Саме це говорив погляд Альберу, і Кейл одразу все зрозумів.

«Ваша Високосте, ми перемогли»

Командир доповів Альберу тихим, але радісним голосом.

Кронпринц підійшов до Кейла й радісно обійняв його.

Кронпринц і командир.

Видовище їхніх обіймів зворушило солдатів. Побачивши, як їхні зазвичай холодні керівники роблять це, вони справді відчули, що це дійсно відбувається.

"Ми перемогли.

Нарешті все скінчилося"

Солдати поглянули один на одного й розслабилися.

Дзень-дзень.

У деяких зброя почала падати на підлогу. Інші підняли свою зброю вгору.

Потім вони почали кричати.

«Ууаааа-!»

Радісні вигуки лунали по всій базі. Все більше людей приєднувалося до них, а відчуття блаженства заповнювало всю територію.

Альберу згадав минулий терористичний інцидент на площі. Тоді він теж робив щось подібне разом із Кейлом, але те, що вони робили тоді, не мало такого великого резонансу, як зараз.

Вони просто широко посміхалися й тихо перешіптувалися між собою.

«Ти ж не хочеш медалі, правда? Може, тобі дати грошей?»

«Так, будь ласка, дайте мені ще одну золоту табличку»

«На що?»

«Щоб викинут-, тобто… мені потрібні гроші на дещо»

Потім він почув щире прохання Кейла.

«Ваша Високосте, я голодний»

«Хаааа»

Альберу відчув, як він починає дратуватися. У той момент він побачив людину, яка спустилася на землю разом із Кейлом. Клопех Секка. Спочатку Альберу думав, що цей негідник – відсторонений і мовчазний Лицар-Охоронець.

Але цей негідник стояв поруч з Альберу та Кейлом, тоді як інші солдати й лицарі вагалися наблизитися до них.

Альберу чув, що сказав Клопех Секка.

«Кейле-нім, ви справді герой, який заслуговує на всі ці овації»

Потім Альберу почув голос Кейла.

«Чесно кажучи, Ваша Високосте, у нього карета без кількох коліс»

"Я знаю"

Альберу стримав зітхання й знову надягнув свою сяючу посмішку, відпускаючи Кейла. На обличчі Кейла також була його надійна й холоднокровна посмішка, як у командира.

[«Слабка людина й наслідний принц знову так посміхаються! Вони що, намагаються когось обдурити?»]

Кейл проігнорував запитання Раона про обман, якого той давно не ставив, і озирнувся навколо.

Його люди один за одним поверталися на базу з поля бою.

Кейл чув голос Раона.

[«Ми йдемо додому?»]

Цього разу Кейл не проігнорував Раона.

«Ні, ми йдемо до вілли в столиці»

Кейл прошепотів відповідь, а потім повернувся до наслідного принца Альберу й почав говорити.

«Можемо повертатися, Ваша Високосте?»

Альберу кивнув.

«Звісно»

Спочатку їм потрібно було дістатися до столиці Королівства Роан.

* * *

«…Чому я це зробив?»

Кейл почав задавати собі це питання.

Чому він погодився спочатку поїхати до столиці?

Він мав би здогадатися, що щось не так, коли наслідний принц одразу погодився, щойно він згадав про повернення. Ця особа нізащо б так легко не кивнула.

"Я знав, що щось тут не так"

Зараз Кейл хмурився.

Йому в рот поклали шматочок яблучного пирога, і Кейл почав жувати, визираючи з вікна карети.

Він бачив їх.

Він бачив срібні щити.

Кейл зараз не був на параді.

Він також перебував у пошарпаній на вигляд кареті, на якій не було золотого герба роду Хенітус.

Проте він все одно бачив дітей, що ходили зі срібними щитами. Були також діти в чорних мантіях, діти, що ходили з чорними хустками на головах, а деякі навіть зав'язали чорні стрічки на волоссі й ходили з мечами.

Він також бачив розкішно прикрашену вулицю.

За маленьким віконцем відкривався вид на надзвичайно радісну столицю.

"Чорт забирай"

«Людино! Як приємно повернутися сюди після такого довгого часу! Тут не так гарно, як у нас вдома, але краще, ніж у наметі!»

Чорний Дракон Раон сидів на м'якому дивані й вклав ще один шматочок яблучного пирога в рот Кейлу.

Раон був щасливий повернутися до однієї з перших резиденцій, де він зупинявся після того, як почав супроводжувати Кейла.

Резиденція родини Хенітус в столиці.

Раон посміхався й махав крилами після повернення з Ущелини Смерті та ночівлі тут. Потім він підсунув шматочок яблучного пирога до Мері.

«Маленька Мері! Тобі теж слід трохи поїсти!»

«Дуже дякую, Раоне-нім»

У відповідь пролунав її звичний механічний голос.

Саме в цей момент Кейл повернувся до чорної мантії Мері. Мері спокійно почала говорити, не стримуючись.

«Вчора я чула, як мешканці міста вітали вас, молодий пане. Кажуть, деякі з них навіть радісно співали про вас. Судячи з усього, пісня була про срібний щит, вогняний стовп і водну стіну»

"…Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і"

Кейл продовжував жувати яблучний пиріг із пригніченим виразом обличчя.

Потім він помітив Чхве Хана.

Кейл, Мері, Чхве Хан, Раон і Лок – усі вони були в цій кареті. Заступник капітана Гілсман сидів на даху карети разом із кучером.

Розалін тут не було, бо вона все ще була зайнята справами в Королівстві Брек. Кейл попросив її допомоги щодо Племені Ведмедів та Племені Полум'яних Дворфів, тож і Вітіра, і Розалін зараз, мабуть, були надзвичайно зайняті.

"Мабуть, пізніше мені доведеться зустрітися з Ведмедями та Полум'яними Дворфами"

Кейл згадав про підвал резиденції Хенітус в столиці.

Тренувальний майданчик у підвалі. Косатка Арчі та Пасетон зараз пильнували напівкровного дракона в тому самому місці, де Лок вперше перетворився на берсерка.

Тиждень, який Кейл дав напівкровному дракону, майже добіг кінця.

Сьогодні ввечері. Кейлу потрібно було піти і запитати у напівкровного дракона, яке рішення він прийняв.

У його голові почали крутитися всілякі складні питання. Ось чому Кейл, деякий час бездумно дивлячись на Чхве Хана, раптом поставив пряме запитання.

«Ти знову кудись на війну йдеш?»

«…Я?»

Кейл кивнув у бік Чхве Хана, на обличчі якого грала щира посмішка.

«Так, ти. Чому ти досі тримаєшся за піхви меча?»

«Гадаю, це тому, що я тремчу, думаючи про те, що маю йти до палацу»

"Справді?"

Кейлу здалося дивним те, у якому стані зараз перебував Чхве Хан, але він уже збирався просто залишити це без уваги. У цей момент Раон вигукнув:

«Людино, Чхве Хан зараз стає сильнішим!»

«…Прямо тут?»

«Так!»

«У кареті?»

«Так!»

«Під час того, як їсть яблучний пиріг?»

«Так! Тобі не треба про це знати!»

"Якого біса?"

Кейл подивився на Раона зі здивованим виразом обличчя, але Раон закрив рота й ухилився від його погляду. Тому він знову повернувся до Чхве Хана, який спокійно відповів:

«Я просто намагаюся виконати свою частину роботи, щоб оплатити своє харчування»

"Ти й так уже робиш достатньо?"

Кейлу це здалося дивним, але він вирішив не звертати на це уваги, оскільки Чхве Хан не піднімав проти нього меча. Кейл почав хмуритися, дивлячись у вікно, а Чхве Хан спостерігав за ним.

Він згадав розмову, яку мав із Роном.

Це було тоді, коли Кейл відчував біль, ні, коли Кейл був на межі смерті.

Рон сказав щось Чхве Хану, коли розмова добігала кінця.

« І ти, і я вже пережили це одного разу. Ось чому ми не можемо дозволити, щоб це повторилося. Це наш останній дім. Ти це знаєш, правда? »

Звісно, знав.

Чхве Хан знав це надто добре.

Рон мав свій досвід – йому довелося покинути Східний Континент, а Чхве Хан пережив інцидент у селі Гарріс. Обидва вони хотіли, щоб дім родини Хенітус став їхнім останнім домом.

Однак Чхве Хан пережив це не лише один раз.

Він уже втратив свій дім, коли його перенесли в цей світ самотнього, а село Гарріс стало другим домом, який він втратив. Це був третій.

Це справді мав бути останній дім.

Чхве Хан повністю усвідомлював свої нинішні обмеження.

Неповна темрява.

Його чорна аура все ще не могла заповнитися повною темрявою. І Раон, і Кейл казали йому, що нічого страшного в тому, що вона не є повною, проте Чхве Хан мав підготуватися до майбутнього.

Зараз, під час тренування, він ніжно гладив свій меч.

Ні, насправді він замислився.

"Як мені зробити цю темряву повною?

Чи потрібно мені повернутися до того, яким я був у минулому, коли самотність і відчай заповнювали моє серце?"

У голові Чхве Хана зараз зіштовхувалися найрізноманітніші думки. Він знав, що на його шляху залишилася лише одна перешкода.

Йому просто потрібно було щось, що допомогло б йому подолати цю перешкоду.

Це було все, що йому було потрібно.

Однак було дещо, що його турбувало.

Якщо він не зможе самостійно перелізти через стіну, йому знадобиться сходинка.

Йому знадобиться хтось, на кого можна було б наступити.

Однак Чхве Хан не хотів цього робити. Він хотів перелізти через стіну своїми двома ногами, так само, як це зробили Раон і Лок.

«Ах, Чхве Хане»

«Так, Кейле-нім»

«Не руйнуй палац, як минулого разу»

Кейл відчув певний дискомфорт, спостерігаючи за Чхве Ханом, який замість відповіді невинно посміхнувся, а потім подивився у вікно карети й поправив рукави.

Карета проїжджала через головні ворота палацу Роан.

Новина про закінчення війни потроху поширювалася з вуст у вуста.

Офіційне оголошення про це мало відбутися сьогодні.

Наслідний принц Альберу по одному піднімався сходинками на трибуну.

Він перебував у центральному палаці – першому, що відкривався погляду, коли ти проходив через головні ворота до палацу Роан. Він прямував до найвищої точки цього центрального палацу.

Він на мить зупинився на терасі, а потім піднявся на ще вищу платформу.

Окрім Альберу, там не було ані короля, ані когось іншого з королівської родини. Саме так вони й домовилися.

Ва-а-а-а–

Як тільки Альберу ступив на трибуну, він побачив громадян, що зібралися на віддаленій площі за воротами. Усі вони чекали на Альберу.

Як тільки Альберу став у центрі трибуни, маг увімкнув пристрій відеокомунікації перед ним…

Уо-о-о-он-

Пристрій відеозв'язку засвітився, увімкнувшись. Альберу встиг обернутися на мить. Потім він помахав рукою комусь, хто перебував усередині тераси.

Однак людина, до якої був спрямований цей жест, здивовано похитала головою.

Це був Кейл.

Його тепер уже досить довге волосся затремтіло, коли Кейл похитав головою з огидним виразом обличчя.

Альберу посміхнувся у відповідь на реакцію Кейла.

"Він що, думає, що громадяни не дізнаються про його досягнення, якщо він так поведеться?

Який дивно розумний, але водночас дурний виродок"

Він ніколи не бачив, щоб хтось був на передовій у всіх складних справах, але ховався в тіні, коли наставав час отримувати нагороду за свої вчинки.

Цей виродок був тим, хто не дбав ані про владу, ані про славу, але був надзвичайно жадібним до грошей.

"Чому йому раптом знадобилося 5 мільярдів галонів?"

Він зовсім не міг зрозуміти цього виродка.

«Ваша Високосте, з'єднання встановлено»

Після доповіді мага Альберу випрямився перед пристроєм для відеозв'язку.

Уа-а-а-а–

Пролунали ще гучніші вигуки.

Ймовірно, його обличчя стало видно тим, хто перебував на центральній площі.

Однак Альберу не міг бути на площі разом із громадянами, тож він широко посміхнувся, ніби вони були прямо перед ним, перш ніж почати говорити.

У мить, коли він відкрив рота, на площі запала повна тиша. Заява наслідного принца розірвала цю тишу.

Його спокійний голос долинув до всіх куточків Королівства Роан.

Сама заява була короткою.

«Війна закінчилася»

Громадяни мовчки стиснули кулаки від радості.

Це була захоплююча новина, скільки б разів вони її не чули, і офіційне оголошення наповнило їхні серця радістю.

«Королівство Роан захистило себе й допомогло врятувати цей континент»

Слова принца проникли не лише у їхні вуха, а й у їхні серця.

Королівство Роан першим вступило в бій проти Непохитного Альянсу.

Усі вважали, що воно не зможе себе захистити.

Саме це королівство першим вступило в бій з Непохитним Альянсом і здобуло перемогу, а потім допомогло іншим королівствам континенту й домоглося загальної перемоги.

«Ви пам'ятаєте, що я казав?»

Королівство Роан було останнім, хто висловився, коли Непохитний Альянс надіслав свою декларацію війни.

Було щось, що Альберу сказав як представник Королівства Роан.

«Королівство Роан – це королівство з найдовшою історією на Західному Континенті»

Громадяни згадали цю заяву.

Потім вони згадали, що він сказав після цього.

«Ми покажемо їм силу тих, хто вижив»

Саме це сказав тоді Альберу.

Однак цього разу у кронпринца було ще що сказати.

«Ми вижили й показали їм силу тих, хто вижив»

Королівство Роан продемонструвало Західному Континенту свою історію та силу, досягнувши цих результатів.

Яскрава посмішка кронпринца назавжди закарбувалася в пам'яті громадян. Його лагідний голос нагадував тепле сонце, що сповіщало про початок весни.

«Тепер нам залишається лише зустріти весну з радісними серцями»

Зустріти весну.

Зустріти весну з радісними серцями й без турбот.

Сказавши це, наслідний принц поглянув на мага, і той швидко завершив зв'язок.

Тоді ж почулися вигуки радості, що, здавалося, сягали неба.

Вуа-а-а–

Ця радість, мабуть, охопила б столицю й усе королівство приблизно на тиждень.

Альберу зійшов з естради з тією самою посмішкою на обличчі.

Туп. Туп.

Потім він пройшов повз терасу й увійшов до палацу. Він побачив командира Кейла Хенітуса та ще чотирьох людей.

Ті, хто відзначився під час війни, перебували деінде, тож він окремо покликав сюди лише Кейла та цих чотирьох осіб.

Маркіз Стен із північно-західного регіону.

Маркіз Айлан із південно-східного регіону.

Герцог Орсена з центрального регіону.

Герцог Ґ'єрре з південно-західного регіону.

Керівники кожного регіону стояли перед наслідним принцом. На обличчях дворян були суворі вирази, що контрастували з яскравою посмішкою Альберу.

Альберу поглянув на Кейла, який також посміхався, і підняв руку.

Шух.

Чххххххх-

У ту мить, коли він підняв руку, двері тераси зачинилися, а штори опустилися.

Краєвид за межами тераси зник.

Яскраве сонце та радісні вигуки громадян. Ні того, ні іншого не було ані видно, ані чутно.

Кронпринц Альберу почав говорити.

«Командире Кейле Хенітусе»

«Так, Ваша Високосте»

Лише зимовий холод охолоджував кімнату, коли зникло сонячне світло. Альберу поглянув на суворі вирази облич чотирьох дворян, перш ніж задати Кейлу запитання.

«Що нам тепер робити?»

На його спокійне запитання швидко пролунала врівноважена відповідь.

«Нам треба піти й зірвати прапор Імперії»

Наслідний принц Альберу помітив зовнішній вигляд Кейла.

Хоча він і оголосив про закінчення війни, Кейл все ще був одягнений у чорну форму командира північно-східного регіону.

Зараз був кінець зими. Королівство Роан розправляло крила, подібно до тварин, які розтягуються, виходячи зі сплячки, щоб зустріти весну.

[Примітка: Наша війна закінчиться, лише коли закінчаться росіяни. Тож аби зменшити популяцію тих істот – підтримуйте донатом збори, яким довіряєте]