Розділ 272 — Прекрасна Ніч (1)

Ось так відповідають мандрівники, якщо їх запитати про місто Ліб-Ан.

"Місто, де починаються пригоди, місто, яке любить пригоди!"

Місто Ліб-Ан було місцем, що розпалювало жагу до пригод.

Коли звикаєш, все гаразд, але тим, хто приїжджає сюди вперше, легко шокуватися цим містом, де так розвинені бізнес, найманство та інші сфери, пов'язані з пригодами.

Так було й у випадку з цим початківцем-авантюристом на ім'я Боб.

«Вау»

Тепер, коли йому виповнилося двадцять років, він зробив свій перший крок як авантюрист.

"Місто Ліб-Ан справді дивовижне!"

У невеликих містах зазвичай було лише один-два готелі, проте в Ліб-Ані їх було безліч навіть на самій площі.

Авантюрист-початківець поглянув на годинникову вежу на центральній площі.

14:00.

Йому потрібно було знайти готель, щоб переночувати.

Боб, який з нетерпінням чекав на свою першу ніч у місті Ліб-Ан, озирнувся навколо, а потім попрямував до одного з закладів.

"О! Мені подобається назва цього готелю!"

Він пробурмотів назву, написану на вивісці, прямуючи до нього.

«…Готель Надії та Пригодолюбства!»

Поруч із вивіскою також було написано "урочисте відкриття".

Йому сподобалася назва готелю і те, що там відбувалося урочисте відкриття. Для авантюриста-початківця, такого як він, який тільки-но розпочав свою подорож у місті Ліб-Ан, це здавалося дуже вдалим готелем для початку його мандрівки.

Однак Боб мусив зупинитися перед готелем. Він бачив, що будівля виглядала чистою й приємною.

Він подумав про свій пошарпаний одяг, стару сумку, а також про невелику суму монет, що лежала в його кишені.

Саме в цей момент.

«Ласкаво просимо»

Його привітав працівник біля входу.

Авантюрист-початківець, який до цього вагався, відчув полегшення, побачивши щирий вираз обличчя працівника.

Він тихо поставив працівникові запитання.

«Це ваше урочисте відкриття?»

Боб подивився на чесного на вигляд працівника, який, здавалося, був родом із гірського села, як і він сам, і чекав на відповідь. Працівник, який дійсно був із гірського села – ну, точніше, з групи гірських розбійників – зрозумів, що знайшов здобич, і почав говорити.

"Ти отримаєш рукавичку, якщо не запам'ятаєш це правильно"

Колишній гірський розбійник згадав про рукавичку Бікроса, коли тепло відповів.

«Так, сьогодні день нашого відкриття. Ми безкоштовно пропонуємо всім відвідувачам кухоль пива та тарілку копченої курки»

«О! Як чудово! Цього вистачить на цілий обід!»

Боб був людиною, яка вміла добре підігравати.

«Ви маєте рацію. Це наше урочисте відкриття, яке триватиме наступний тиждень. Крім того, ми надаємо п'ятдесятивідсоткову знижку всім гостям, які зупиняться у нас протягом першого місяця»

«О-о-о-о-о-о!»

«І нарешті, на відміну від інших готелів, ми безкоштовно надаємо рушники та інші туалетні приналежності!»

«О-о-о-о-о, неймовірно!»

Хтось втрутився, поки тривала розмова між гірським розбійником і Бобом.

«Хіба ж ні? Це чудовий готель»

Боб поглянув на вродливого чоловіка з короткою зачіскою, який раптово з'явився. Кейл лагідно відповів на погляд Боба, який, здавалося, запитував, хто він такий.

«Я – працівник готелю»

«А, зрозуміло. Я не знав, бо ви не носили уніформу»

«Це не проблема. Я не міг не втрутитися, бо побачив крутого авантюриста-німа. »

Крутий авантюрист. Від цього опису Боб почав широко посміхатися.

«Ха-ха-ха! Я справді такий? Я ж ще лише початківець!»

«Боже мій. Я думав, що ви – молодий і талановитий авантюрист-нім, але якщо ви лише початківець, то не можу не уявити, яким знаменитим ви станете в майбутньому»

Плечі Боба повільно почали підніматися.

З іншого боку, гірський розбійник не міг не відчути сироти по шкірі, спостерігаючи за цією новою стороною Кейла.

"Ця людина може поводитися як такий привітний працівник?!"

Кейл простягнув руку до Боба.

Боб схопився за неї, ніби це було цілком природно. Кейл природно повів Боба до входу в готель, продовжуючи говорити.

«Я радий прийняти майбутнього великого авантюриста-німа у нашому готелі. Гадаю, ви станете дуже відомим у майбутньому, чи не могли б ви сказати мені своє ім'я?»

«Ха-ха-ха! Дякую за перебільшений комплімент. Ну, мене звати Боб! Я точно стану відомим у майбутньому!»

Боб.

Це ім'я змусило Кейла згадати про Тунку, проте він ненав'язливо передав руку мандрівника працівнику всередині й відповів:

«Пане Бобе, сподіваюся, це стане для вас початком дивовижної пригоди»

«Дуже дякую»

Боб увійшов до готелю, сповнений радості.

Йому здавалося, ніби він уже став дивовижним авантюристом.

Кейл спостерігав за Бобом, Чхве Ханом, який допомагав з обслуговуванням на першому поверсі, та Бікросом, який був одягнений як кухар і прямував до кухні, а потім обернувся. Гірський розбійник ковтнув слину, побачивши, як обличчя Кейла миттєво стало незворушним, щойно той обернувся.

Хлоп. Хлоп.

Кейл поплескав співробітника по плечу. Той здригнувся від повільних поплескувань Кейла, проте насправді Кейл хвалив його.

«Ти добре справляєшся. Так тримати»

Хлоп. Хлоп.

Гірський розбійник енергійно кивнув.

Кейл залишився задоволений такою реакцією. У голові він почув голос Раона.

[«Ми заробляємо гроші! Б- б- більше грошей! Кажуть, починаєш із пилинки, а закінчуєш із лігвом Дракона! Я зароблю стільки, щоб заповнити лігво Дракона!»]

"…Жорстоко"

Кейл проігнорував коментарі Раона. Однак незабаром він почув голос Стародавньої Сили.

[« Хе-хе-хе, розкидатися грошима… Так приємно…Такі дорогоцінні… Не можу дочекатися, щоб побачити, як розкидають усі ці гроші »]

Здавалося, Вогонь Руйнування повільно божеволів.

Кейл боявся цієї скупої вогняної блискавки з іншої причини, ніж тієї, з якої він боявся Раона. Проблема полягала в тому, що він відчував те саме.

Гроші були дорогоцінними.

Кейл поглянув на людину, що наближалася до нього, і почав говорити.

«Ходімо»

«Так, молодий пане»

Його слуга Рон йшов за ним із розслабленою посмішкою на обличчі.

У цей день урочистого відкриття Кейлу потрібно було кудись піти разом із Роном.

«Час іти до мерії?»

«Так, пане, я проведу вас туди»

Мерія розташовувалася в центрі міста Ліб-Ан. Їм потрібно було повідомити міську владу про відкриття їхнього бізнесу.

Гірський розбійник, що стояв поруч із Кейлом, здивовано подивився на нього, а Кейл у відповідь посміхнувся.

«Ми – законослухняні громадяни. Ми любимо закон»

Гірський розбійник ухилився від погляду Кейла.

"…Страшні люди!"

Жоден із найманців не прийшов на урочисте відкриття готелю.

Людей, які б збожеволіли від безкоштовного пива, ніде не було видно.

Чому?

Тому що Рука зачепила гордість найманців.

Звісно, це була не справжня Рука, а "Справжня Рука", але звідки їм було це знати?

Гільдія Найманців міста Ліб-Ан, мабуть, зараз перебувала у стані надзвичайної ситуації.

"Але наш бос, який спричинив увесь цей безлад, лагідно посміхається"

Старий найманий вбивця, який був правою рукою їхнього боса, виглядав ще більш розслабленим.

«Розслабся й працюй наполегливо, доки ми не повернемося»

Гірський розбійник стримував сльози, відповідаючи на зауваження Кейла.

«Я працюватиму так, ніби від цього залежить моє життя! Будь ласка, довіртеся мені!»

Кейл дивувався, чому цей хлопець так поводиться, прямуючи до мерії разом із Роном.

Щойно Кейл підійшов до мерії, він побачив статую. Це була статуя чинного мера.

«Йому залишилося ще десь 2–3 місяці до закінчення терміну повноважень»

Він кивнув у відповідь на зауваження Рона й придивився до обличчя мера, зображеного на статуї.

Гільдія Найманців та Торгівельний Союз, які контролювали денне життя міста Ліб-Ан, по черзі призначали нового мера.

Термін повноважень кожного мера становив 4 роки, і незабаром мали відбутися вибори.

Звісно, найманці та купці досі домагалися того, щоб був лише один кандидат.

Чинний мер походив із Гільдії Найманців.

«Рука була ще обережнішою, бо мер – з Гільдії Найманців»

«Але завдяки нам це не вдалося»

Рон кивнув своєму молодому панові, який відповів із посмішкою.

«Молодий пане»

«Так»

«Ви плануєте під час цих виборів викрити тісні зв'язки Мостуе з Гільдією Найманців, правда?»

"Який розумний старий"

Кейл не відповів.

«Тоді ви зможете розібратися з Рукою, Мостуе, Гільдією Найманців і всіма силами, пов'язаними з підпільним світом міста Ліб-Ан, одразу. Я правий, молодий пане?»

Кейл знову не відповів, проте Рон знав про нього достатньо, щоб зрозуміти, що означає це мовчання.

Однак Рон ще не знав про Кейла всього. Кейл вручив Рону документи на відкриття бізнесу.

«Ось»

«Мені піти подати їх за вас?»

Вони заздалегідь заповнили документи з мерії, і сьогодні залишалося лише здати їх.

Рон, звісно, про все подбав і передав їх Кейлу, який заповнив порожні поля.

«Так. Роне, ти маєш це зробити»

«Я?»

«Так, і тобі теж треба заповнити одну частину»

Рон спостерігав, як Кейл уникає його погляду, відкрив конверт і дістав документ.

< Готель Надії та Пригодолюбства >

Назва готелю була правильною, адреса – правильною, і навіть розмір готелю та кількість працівників були правильними.

Однак одне змінилося.

«…Молодий пане-нім»

Рон звернувся до Кейла, але той і цього разу не відповів. Проте Рон не міг дивитися на мовчазного Кейла.

Його погляд застиг на графі для імені власника готелю.

Ця графа теж була заповнена.

< Рон Молан >

Там було вказано ім'я Рона. Інша графа, яка була порожньою – це графа для підпису, що підтверджує правильність усіх зазначених даних. Саме її й мав заповнити Рон.

Рон згадав, що йому раніше казав Кейл. Це було сказано в той день, коли вони прибули на Східний Континент, коли Кейл, розмовляючи з колишнім ватажком бандитів гори Ліб, вказав на Рона.

« Відсьогодні ти станеш одним із правителів підпільного світу, а ось ця людина буде твоїм босом »

Це було, по суті, наказом, який зобов'язував Рона стати правителем підпільного світу, і Рон із радістю погодився, адже він не забув про свою помсту.

Кейл створював для цього основу для Рона, який прийняв цей наказ.

«Це твоє»

Рон відповів посмішкою, яка була далекою від його звичної доброзичливої усмішки.

Він повернувся на Східний Континент, втративши все. Тепер у нього з'явилося місце, де можна почати все спочатку.

Рон Молан. Це ім'я, про яке навіть Рука напевно вже забула.

«Не схоже, щоб Рука не мала чим займатись, крім перевірки імені власника маленької корчми, аби мене знайти»

Його молодий пан, схожий на цуценя, мабуть, вручив йому цей документ, знаючи, що так і буде.

Рон знову склав документ і тримав його в руці. Потім він поглянув на Кейла, який дивився на нього, і почав говорити.

«Багато мешканців міста Ліб-Ан незадоволені тим, що Торгівельний Союз і Гільдія Найманців по черзі обіймають посаду мера»

І мешканці, і власники малого бізнесу мали заперечення проти такої практики.

Торгівельний Союз в основному приймав до своїх лав середні торгівельні гільдії, які могли займатися регіональною торгівлею, але не приймав малі підприємства.

«Я пошукаю гідного кандидата на посаду мера»

Затягувати з розмовою не відповідало стилю ані Кейла, ані Рона. Кейл теж вважав за краще, щоб все було саме так.

«Подбай про це»

На обличчі Рона сяяла яскрава доброзичлива посмішка.

«…Що за…?»

Кейл трохи злякався. Та надзвичайно яскрава посмішка здавалася зловісною. Рон не звертав на це уваги й почав розмовляти зі своїм молодим паном-німом, який досі боявся його.

«Я зроблю це як слід, як ваш слуга, молодий пане-нім»

«….Ехем, гаразд. Не поспішай»

Кейл відвернувся від ще ширшої посмішки Рона. Рон лагідно запитав свого милого молодого пана, схожого на цуценя.

«Ми почнемо діяти сьогодні вночі?»

Рон бачив, як Кейл почав посміхатися. У Кейла аж руки свербіли від думки про сьогоднішню ніч.

Чому?

Вони планували сьогодні вночі спустошити всі сейфи фракції Мостуе.

Кейл бачив, як з настанням ночі в шестирічний Дракон, сповнений жадібності, прийшов.

«Людино, бери!»

Кейл взяв те, що йому простягнув Раон. Потім він здивовано запитав Раона.

«Навіщо нам мішок для картоплі?»

«Гроші!»

Рішуча відповідь Раона змусила Кейла здригнутися.

Однак молодий Дракон був у захваті. Він дуже нагадував тих Драконів, які люблять блискучі речі.

«Людино! Просторова кишеня має бути великою, щоб вмістити всі ці брудні гроші! Я сказав Бікросу, який вдавав байдужість, щоб він дав мені цей мішок, і я міг накласти на нього магію просторового виміру!»

Кейл подивився на простий мішок для картоплі. Він був упевнений, що Бікрос роздратувався через дітей, яким у середньому було дев'ять років, і просто віддав їм цей мішок.

Кейл бачив збуджених дітей, яким було в середньому по дев'ять років, у кутовій кімнаті на третьому поверсі готелю.

«Схоже, сьогодні ми знову отримаємо кишенькові гроші!»

«Він сказав, що підрахує все й віддасть нам пізніше, але тоді ми не знатимемо, скільки там золотих монет»

«Я заповню всю свою скарбничку!»

Раон підійшов до Кейла, який недбало тримав мішок з картоплею, і міцно втиснув його Кейлу в руки, продовжуючи говорити.

«Це надзвичайно великий просторовий вимір! Людино, просто повір мені!»

Кейл міцно стиснув мішок і спокійно відповів.

«Я тобі вірю»

Він справді мав це на увазі.

Діти, яким у середньому було дев'ять років, були величними й могутніми.

«Хе-хе»

Раон, здавалося, був схвильований, кружляючи на місці. Він також чув голос Вогню Руйнування.

[« Дорогоцінний мішок із картоплею… Дорогоцінні гроші, які забрали лиходії… Найцінніше, рідкісне й найпрекрасніше з усього – викидання грошей… »]

Вогонь Руйнування був абсолютно божевільним. У цьому Кейл був щиро переконаний.

Саме в той момент.

«Кейле-нім»

«…Чхве Хане»

Кейл також отримав від Чхве Хана один предмет.

Це була мантія з червоною зіркою, а також чорна маска. Чхве Хан сам взяв на себе ініціативу спакувати пошарпану форму "Справжньої Руки".

"…Чхве Хане, тобі це насправді подобається, чи не так?"

Саме це Кейл хотів запитати, однак Чхве Хан виглядав серйозним. Він виглядав як людина, готова діяти заради миру та справедливості. Кейл ще раз подумав про себе, що Чхве Хан справді хороша людина, накидаючи на себе мантію.

Чхве Хан відчинив вікно на третьому поверсі й почав говорити.

«Кейле-нім, я супроводжуватиму вас туди. Ми будемо йти тільки вперед»

Кейл був ошелешений. Усі вони були надто схвильовані, щоб таємно втекти через вікно готелю. Проте Кейл впевнено відповів.

«Звісно, йти вперед – це круто»

Кейл віддав наказ.

«Спочатку ми вирушимо до Гільдії Найманців»

Рука та Гільдія Найманців у місті Ліб-Ан після цієї ночі стануть запеклими ворогами.

Ті підлі виродки, які мали зв'язки з підпільним світом, будуть битися між собою. Кейл не зміг стримати посмішки.

«Ти посміхаєшся, як лиходій»

Він проігнорував зауваження Он.

Ця несподівана грошова вигода вже виринала перед його очима.