Розділ 278 — Ти хочеш жити? (2)

Кейл зустрів поглядом того, хто досі дивився в землю.

«Ви зможете це зробити?»

Канелле, вождь Племені Полум'яних Дворфів. Дворф, що стояв на колінах, побачив усміхненого командира.

Див.

Решта дворфів дивилися на порожню стіну, де раніше було обличчя імперського принца.

"Хоча я й знаю, що імперський принц співпрацює з Рукою…"

Саме тому він боявся принца Адіна, який співпрацював з Рукою та Непохитним Альянсом, однак тепер це вже не мало значення.

Дворф Канелле знову перевів погляд на те саме місце й повільно опустив голову.

Бум!

Його чоло вдарилося об холодну кам'яну підлогу. Вождь упевнено відповів.

«Ми обов'язково це зробимо»

Вони могли це зробити. Вони це зроблять.

Він не міг давати таких млявих відповідей, якщо хотів вижити. Йому потрібно було сказати щось, що б давало більшу впевненість, ніж це.

Кейл почав хмуритися, дивлячись на відчайдушного вождя дворфів, але його обличчя швидко повернулося до нормального виразу.

"Чому він так перебільшує?"

Він міг би просто сказати "так", тож чому ж він у відчаї так бив чолом об землю?

Кейл відчув, що щось не так, але вирішив, що це, мабуть, особистий стиль вождя дворфів, і просто поклав руку йому на плече.

Гладь.

У вождя Канелле сироти пішли шкірою від того, наскільки холодною здалася рука, покладена йому на плече. Небайдужий голос долинув до його вуха ще до того, як гусяча шкіра встигла зникнути.

«Я відчуваю твоє бажання жити. Працюй наполегливо»

Дворф прикусив губи.

"Як і очікувалося, однієї волі недостатньо?"

Вогняний птах.

Хоча він не знав точно, чого вимагав командир, йому здавалося, що вони мусять це зробити, аби вижити.

"Я мушу врятувати своє плем'я, навіть якщо ми знову станемо рабами"

У цю мить знову пролунав голос командира.

«Хоча ви й були нашими ворогами, крила, виготовлені Племенем Полум'яних Дворфів, були дивовижними»

"Дивовижними? Крила, які ми зробили?"

Вождь здригнувся й повільно підвів голову. Він зустрівся поглядом із Кейлом.

«Ми пануватимемо в небі на полі бою»

Усі інші в цьому місці мовчали. Голос Кейла почав закріплюватися серед Полум'яних Дворфів.

«Я з нетерпінням чекаю, коли Плем'я Полум'яних Дворфів цього разу власноруч виготовить крила належної якості»

Разом із цими словами вождь відчув, як рука зійшла з його плеча.

Командир не наказав Племені Полум'яних Дворфів стати рабами й не говорив про нічого, пов'язаного з майбутнім.

Він лише запитав, чи хочуть вони жити, а також що їм потрібно робити відтепер.

Чи це було причиною? Ці дві проблеми заполонили розум вождя, наче його закарбували розпеченим залізом. Вождю не потрібно було оглядатися на інших дворфів, щоб знати, що у них на думці. Саме тому він подивився на спину командира, який відходив, і запитав:

«Нам просто треба їх виготовляти?»

Це було те, чим полум'яні дворфи займалися все своє життя.

Вони робили це, перебуваючи під гнітом напівкровного дракона та Руки, а також ігноровані іншими племенами дворфів.

Чи їм просто треба було це робити, щоб вижити?

Усі дворфи дивилися на спину командира. Той відповів, продовжуючи йти до дверей.

«Дворфи краще за інші раси вміють щось виготовляти»

Командир не обіцяв нічого на кшталт: "Я залишу вас живими, якщо ви це зробите". Однак вождь Канелле стиснув кулаки, почувши наступний коментар Кейла.

«Я хочу побачити силу майстрів»

Майстри.

Ті, хто досяг вершин у своїй галузі.

Ті, хто вміє присвятити своє життя єдиній справі.

Саме таких називали майстрами.

"…Не раби, а майстри"

Вождь Полум'яних Дворфів повільно підвівся з колін.

Скрі-іи-и-ип–

Єдині двері, що вели до цієї зони, знову відчинилися.

Кейл вийшов через двері, які відчинив Чхве Хан. Розалін і Мері йшли за ним. Солдати, лицарі та маги, які стояли зовні, зайшли всередину, щойно вони вийшли, і двері знову повільно зачинилися.

Скрип- Бах!

Полум'яні дворфи продовжували дивитися на спину Кейла, що зникала, аж доки двері повністю не зачинилися.

З іншого боку, у Кейла не було часу просто дивитися на когось.

«Пані Розалін»

«Хууууу, так?»

Розалін зітхнула, а потім поглянула на Кейла. Її погляд ніби запитував, як він міг зробити щось таке серйозне, не попередивши їх заздалегідь.

Побачивши її вираз обличчя, Кейл кахикнув, а потім дістав із кишені документ і пояснив Розалін та Мері:

«Тут викладено інформацію про Вогняного Птаха. Я просто виклав на папері те, що мав на думці, тож доручаю це завдання вам двом»

"Хооо"

Розалін стримала вигук здивування й поглянула на Чхве Хана.

"Це не схоже на нього – готувати щось таке заздалегідь"

Чхве Хан посміхнувся у відповідь на погляд Розалін, але нічого не відповів. Розалін сприйняла це як ознаку того, що щось, мабуть, змінилося, і знизала плечима, перш ніж звернутися до Кейла.

«Мені пора йти. У мене багато справ. Мені ще треба завершити деякі справи з пані Вітірою»

Мері повільно підійшла до Розалін і додала:

«Кейле-нім, я теж піду. Буду зайнята створенням цього Вогняного Птаха»

Кейл недбало помахав їм рукою, оскільки вони йому більше не були потрібні, і швидко рушив уперед.

Поки вони двоє виходили з в'язниці, Кейл попрямував у протилежному напрямку, заглиблюючись у в'язницю.

Він прямував до місця, де утримували найнебезпечніших злочинців у в'язниці замку Бланг.

Це була підземна в'язниця.

Він пройшов коридором, уздовж якого вишикувалися численні камери.

Залізні грати було добре видно.

Він також міг бачити прикутих ланцюгами осіб по той бік камер. Великий простір підземної в'язниці було заповнено.

Гррррр, грр-

Лунали звуки, схожі на крики тварин.

Кейл викривив посмішку, поглянувши на осіб, які грізно дивилися на нього в темряві, куди не досягало світло смолоскипа.

Однак ці погляди не могли зупинити Кейла.

Кейл дійшов до останньої кімнати в кінці підземної в'язниці.

Вона розташовувалася в самому кінці коридору.

Кейл підняв ногу, щойно підійшов до дверей.

Бах!

Його нога безжально вдарила по залізних ґратах. Хоча це виглядало як вчинок хулігана, у приміщенні були лише в'язні, Чхве Хан, невидимий Раон і сам Кейл.

Начальник в'язниці та солдати чекали зовні підземної в'язниці.

«…Що таке?»

Пролунав голос персони, прикутої ланцюгами до стіни в цій останній камері. Це був хрипкий і сухий голос.

Кейл бачив, як лідер Ведмедів дивився на нього з темряви.

Королівства Брек і Роан не катували своїх в'язнів. Однак вони прикували лідера ворога саме так, щоб йому було важко думати про втечу.

"Чи не казали вони, що він – адміністратор середньої ланки?"

Він чув, що Ведмідь, який очолював Плем'я Ведмедів в Ущелині Смерті, був адміністратором середньої ланки. Кейл згадав те, що розповіла йому Розалін.

Вона поділилася з Кейлом інформацією, яку почула від північних королівств.

« Кажуть, що Плем'я Ведмедів має короля, який ними править. Північні королівства не бачили цього короля, проте серед адміністраторів, які керують Плем'ям Ведмедів під його керівництвом, існують ієрархічні ступені »

Грррр, грр.

Кейл зітхнув, почувши ричання, що долинали з багатьох камер.

Ці звірячі звуки видавали всі ув'язнені Ведмеді.

Вони ричали, ніби погрожуючи Кейлу й даючи йому знати, що вони все ще сильні.

Так, ричали.

Кейл чув крики переляканих тварин. Саме тому він почав розмову з адміністратором середньої ланки, який був ватажком Ведмедів у цій в'язниці.

«Ти думав, що хитрі виродки будуть схожими на воїнів тільки тому, що прикидаються ними?»

Крики одразу ж припинилися.

Хитре плем'я.

Саме так інші Звіролюди називали Плем'я Ведмедів.

Кейл подивився на адміністратора, а потім звернувся до всіх Ведмедів у підземній в'язниці.

«Я запитав вождя Канелле, чи хоче він жити, і він став на коліна переді мною та вдарив чолом об землю»

Зіниці адміністратора почали тремтіти.

Вождь Канелле. Так звали вождя Племені Полум'яних Дворфів, на якого Ведмеді дивилися з презирством. Цей вождь, як виявляється, став на коліна перед Кейлом.

Ймовірно, він благав про милість.

«Я дав Племені Полум'яних дворфів завдання»

Атмосфера серед Ведмедів змінилася. Вони почали замислюватися.

"Полум'яні дворфи заслужили шанс"

Вони заслужили шанс на виживання.

Для них було природно так думати. Однак Кейл ніколи нічого не обіцяв дворфам, а лише віддав їм наказ.

Кейл помітив зміну атмосфери й упевнено продовжив:

«Хоча, схоже, ваш король вирішив вас кинути»

Ведмеді, здавалося, не зреагували на цю заяву. Особливо це стосувалося адміністратора.

"Це буде втрата"

Ведмеді могли бути сильнішими, ніж зазвичай, завдяки своїй чисельності. Король, якого знав адміністратор, не прийде до Ущелини Смерті, щоб врятувати їх, ризикуючи зазнати втрат.

Все, що його цікавило – це земля, на якій могли б жити Ведмеді, і королівство, яким він міг би правити.

Саме тому кмітливі Ведмеді не очікували жодної допомоги від своїх родичів.

Кейл теж про це знав.

«Але бачте…»

Те, що вони не сподівалися на порятунок, не означало, що вони хотіли померти.

Ці хитрі виродки знали краще за будь-кого іншого.

Вони знали, що якщо помруть ось так, то помруть даремно. Ведмеді краще за будь-кого іншого розуміли, що не можуть померти ось так.

Ось чому Кейл поставив їм запитання.

«Відколи це Ведмеді стали вірними? Відколи це Ведмеді стали відданими?»

Туп. Туп.

Кейл підійшов до залізних ґрат. Він нахилив голову ближче до ґрат і подивився на прикутого ланцюгами адміністратора Племені Ведмедів, що сидів усередині.

«Ви не з Племені Вовків і не з Племені Левів»

Вони не були Вовками, які готові пожертвувати собою заради зграї та родини, і не були представниками Племені Левів, які пишалися своїм прайдом і були до нього прив'язані.

Адміністратор-Ведмідь, що перебував у темряві, чітко бачив Кейла, який стояв під смолоскипом. Він також бачив майстра меча, що стояв за Кейлом.

«Ви – Плем'я Ведмедів»

Адміністратор почав посміхатися.

Вони не були ні Вовками, ні Левами – вони були Ведмедями. Це було найчисленніше плем'я, бо вони були й сильними, й хитрими.

«Дійте за своїми інстинктами»

Кейл радив їм слідувати своїм інстинктам як Ведмедям.

Сухий голос адміністратора відлунював у підземній в'язниці.

«Що ми знайдемо, якщо підемо за своїми інстинктами?»

«Гадаю, ви це незабаром дізнаєтеся»

Ведмідь розсміявся. Потім пробурмотів собі під ніс.

«Незабаром, ха?»

Кейл сказав, що вони незабаром дізнаються. Це означало, що у Ведмедів незабаром з'явиться шанс на виживання.

"Ні, не зовсім шанс на виживання. Ця людина не дозволить нам так легко вижити"

Думки адміністратора були влучні. Кейл не мав наміру так легко їх відпустити. Однак те, що ситуація зміниться, було правдою.

Ведмідь почав розмовляти з Кейлом, який відійшов від ґрат і обернувся, ніби збирався піти.

«Я чекатиму на вас, пане. До того часу я буду слідувати своїм інстинктам»

Він виявляв повагу.

Кейл посміхнувся адміністратору, перш ніж покинути підземну в'язницю. Він не чув жодних тваринних звуків, як це було, коли він увійшов.

Однак він чітко бачив очі Ведмедів, які явно напружено міркували над тим, як їм вижити.

Кейл планував використати їх.

Чхве Хан, який весь час мовчав, поставив Кейлу запитання, щойно вони вийшли з підземної в'язниці.

«Кейле-нім, Ведмеді в кінцевому підсумку стануть приманкою?»

Замість того, щоб відповісти на запитання Чхве Хана, Кейл сказав щось інше.

«Ти досить розумний»

Чхве Хан і Кейл думали про одне й те саме.

[«Людина! Вони занадто великі, щоб бути приманкою! Ведмеді ж гігантські!»]

Кейл похитав головою, почувши зауваження Раона.

Вони мали стати приманкою саме тому, що були величезними.

Завдяки своїм розмірам вони стануть приманкою, яку легко помітити.

Цього було достатньо, щоб їх побачив король ведмедів.

«Кейле-нім, куди ми тепер прямуємо?»

Кейл знову не відповів на запитання Чхве Хана, а замість цього звернувся до Раона.

«Раоне, магія фарбування»

Раон у відповідь на це вигукнув:

[«Ми що, тепер підемо до того дурного Тунки?»]

Настав час відвідати Тунку та Королівство Віппер.

* * *

«…Ти тут»

Кейл занепокоївся, почувши інтонацію Тунки.

Кейл щойно прибув до палацу Королівства Віппер, де перебував Тунка.

Кейл зняв капюшон з мантії, яку носив, щоб приховати одяг священника, і побачив, що Тунка став ще м'язистішим.

Однак вираз обличчя Тунки був дивним.

[«Людино! Схоже, Тунка зворушений!»]

«Саме так»

Кейл не міг не занепокоїтися, побачивши Тунку, що стояв там зі схвильованим виразом обличчя прямо біля магічного кола телепортації. Було огидно бачити, як хтось розміром з будинок має такий вираз обличчя.

Крім того, він був шокований тим, що Тунка виглядав набагато охайнішим, одягненим так, ніби він командир, і випромінював більш вишукану поведінку.

Однак Тунка залишив своїх підлеглих позаду й підійшов до Кейла, почавши говорити.

«…Ти справді прийшов сам»

"Але ж я не сам?"

За його спиною стояв Чхве Хан, а поруч із ним був невидимий Дракон.

"І ще хтось іде?"

Кейл був здивований, що Тунка говорив неправду. Однак Тунка просто продовжував говорити.

«Ти був першим, хто кинувся сюди, щойно той клятий імперський принц та Імперія оголосили нам війну»

"Джунглі планували негайно вторгнутися в Імперію, але я сказав їм стриматися"

Кейл поглянув на Тунку, на обличчі якого відбивалося невдоволення, і зрозумів, що справжня особистість Тунки все ще була на місці, почувши, як той назвав Адіна "клятим імперським принцом".

Однак той незадоволений вираз незабаром зник.

Тунка почав посміхатися так широко, що виглядав як ідіот. Він посміхався, наче головний герой мультфільму, і радісно вигукнув:

«Дякую! Як і слід було очікувати від мого близького друга!»

"Що, в біса, тут відбувається?"

Кейл чесно поділився своїми думками.

«…Здається, ти в чомусь помиляєшся»

«Пф»

Тунка посміхнувся і відповів емоційним поглядом.

«Не треба соромитися»

"Ні, не думаю, що справа в цьому.

Я взагалі й не соромлюся"

Кейл був ошелешений.

[«Людино! Схоже, Тунка став трохи, зовсім трохи, кращою людиною! Він усвідомив, що ти – хороша людина і що тобі досить часто буває ніяково!»]

Кейл був у повній розгубленості.