Розділ 281 — Що приніс вітер (1)

Скре-е-еп.

Стілець Кейла заскрипів, коли той підвівся. Він почав відходити, ставлячи Тунці питання.

«Коли ми вирушаємо?»

Їхньою метою, звісно, був Замок Мейпл.

«Завтра. Ми вирушимо після промови короля»

Імперія першою оголосила війну.

Король Королівства Віппер теж мав щось сказати, щоб підтримати високий бойовий дух солдатів і громадян.

Це був спосіб зменшити страх і невпевненість у серцях усіх.

Кейл кивнув і вийшов з кімнати.

«Тоді, мабуть, побачимося завтра на місці промови»

Завтра вони всі вирушать на поле бою.

* * *

Дув весняний вітерець.

[«Людино, людино! Я бачу солдатів і воїнів, що стоять удалині! Таке відчуття, ніби ми нарешті збираємося битися!»]

Кейл вдихав аромат весни, прямуючи до місця, де мали зібратися численні війська Віпперів.

«Священнику-нім, я ж не йду занадто швидко, правда?»

«Зовсім ні. Усе гаразд»

Кейл лагідно відповів, а командир тисячі почав посміхатися. Командир-тисячник стиснув кулак, поглянувши на Кейла та на священника за його спиною, одягненого в білу мантію.

Цей командир тисячного загону був відповідальний за супровід переодягненого Кейла.

Він бачив Кейла раніше. Командир тисячного загону згадав той момент, перш ніж обережно почав говорити.

«Священник-нім, я бачив вас під час битви за Замок Мейпл минулого разу і просто хотів сказати, що для мене честь знову зустріти вас у таких обставинах»

Командир тисячного загону не забув про священників, які прибули до замку Мейпл. Вони віддали всі свої сили, щоб зцілити поранених. Образи священників чітко закарбувалися в його пам'яті: вони здавалися ангельськими, ніби прийшли на допомогу, бо їх покликав сам бог.

Той, хто, здавалося, був лідером цих священників, повернувся до Королівства Віппер.

"Кажуть, що він – хтось, кого знає командир Тунка-нім?"

Казали, що цей священник прибув на прохання командира Тунки. Також говорили, що незабаром прибудуть і інші священники.

«Дуже дякую, священнику-нім»

Командир тисячного загону був щиро вдячний, що цей священник прибув до Королівства Віппер саме тоді, коли вони збиралися битися з Імперією.

«Я не заслуговую такої вдячності. Я просто прийшов туди, де мав бути»

"Ого!"

Командир тисячного загону був вражений скромною відповіддю священника.

З іншого боку, Кейл відчував певний тягар.

"Чому він дивиться на мене з таким блиском в очах?"

Йому було неприємно від шанобливого погляду командира тисячного загону.

Кейл хотів швидко дістатися до солдатів і дочекатися закінчення промови короля, перш ніж вирушати до Замку Мейпл. Однак командир, який мав супроводжувати двох священників, не міг бігти чи виявляти будь-які ознаки поспіху, тож спокійно продовжував йти.

Він також обережно знову заговорив.

«Священнику-нім»

Кейл здригнувся від серйозного тону командира тисячного загону.

Це сталося саме тоді, коли Кейл, Чхве Хан у мантії та командир тисячного загону збиралися повернути за ріг і попрямувати до великої площі, що виднілася вдалині.

[«Людино! Я відчуваю присутність Тунки за рогом! Схоже, він радісно прямує до тебе!»]

"Ах, як це дратує"

Кейл був роздратований тим, що Тунка радісно йшов до нього.

Однак зовні він все ще зберігав посмішку священника. Звісно, командир тисячного загону, який не помітив присутності Тунки, обережно звернувся до Кейла.

«Заздалегідь дякую за вашу допомогу й цього разу»

[«Людино, Тунка прямо за рогом! Схоже, він хоче тебе здивувати! Я хочу здивувати Тунку! Тунка, мабуть, зомліє, якщо мене побачить! Я хочу це спробувати!»]

"Хууу, моя голова"

Кейл ледь не зітхнув, однак не зміг цього зробити.

Це було через обережний голос командира тисячного загону.

«Я впевнений, що для мене важко це казати, але…»

Кейл поглянув на командира тисячного загону.

На Західному Континенті не було жодного священника, який би погодився приїхати до Королівства Віппер. Війська Королівства Віппер мали чимало турбот щодо зцілення, адже зілля також було дорогими.

Саме тому командир тисячного загону був вдячний священникам, які з'явилися, щоб допомогти з зіллями, навіть якщо вони самі не мали здібностей до зцілення.

Чоловік, який командував тисячею солдатів, тепер відчував всю тяжкість майбутньої війни.

Саме тому він вирішив сказати те, що хотів, після того як цілу ніч обмірковував це, дізнавшись, що йому доведеться супроводжувати двох священників.

Але він хвилювався, що, можливо, не мав права говорити таке.

«Священники, люди, які раніше були селянами, стали солдатами, щоб вижити, тож навіть після кількох битв їм усе ще дуже бракує досвіду»

Командир тисячного загону думав про солдатів у своєму підрозділі.

Більшість із них – це солдати, які розпочали службу у фракції немагів, і які походили з ігнорованих корінних народів або були звичайними громадянами, що зазнавали утисків з боку магів.

«Коли війна закінчиться, їм доведеться повернутися додому й знову займатися сільським господарством, тому їхні кінцівки дуже важливі. Будь ласка, прошу, дбайте про них якнайкраще»

Королівство Віппер протягом останніх двох років постійно перебувало у стані війни.

Вони завжди були тими, хто наносив удари й здобував перемоги, проте цього разу ініціативу перейняв ворог.

І ось настане час припинити воювати.

Командир тисячного загону розмірковував і хвилювався про мир, який настане після війни.

Він також прагнув його.

[«…Людино, Тунка зупинився на розі й не рухається»]

Кейл стримав чергове зітхання. Потім він поглянув у бік командира тисячного загону. Відчайдушний погляд командира викликав у нього неприємне відчуття. Він бачив багато таких поглядів, коли був Кім Рок Су.

«Командире»

Командир швидко махнув рукою й відповів, коли Кейл тихо звернувся до нього.

«Це, це були лише якісь безладні роздуми про те, як у них там справи, тож, будь ласка, просто не звертайте на це уваги! Мені здається, я, можливо, обтяжив вас тим, що сказав те, чого не слід було говорити! Ах, це не був наказ від мого керівництва. Я просто сказав це, бо хвилювався…»

«Все буде добре»

Командир тисячного загону замовк, почувши відповідь священника. Він бачив лагідну посмішку священника.

«Я чув, що зерно, вирощене в Королівстві Віппер, дуже високої якості. З нетерпінням чекаю на можливість побачити ці рясні поля»

«…Священнику-нім»

Командир тисячного загону був надзвичайно вдячний священнику, що стояв перед ним. Однак Кейлу було неприємно бачити той вираз поваги, і він відвернувся, продовжуючи говорити.

«Будь ласка, проведіть нас туди»

«Умм, так, пане!»

Командир тисячного загону енергійно рушив уперед.

Кейл стримав чергове зітхання й пішов за ним, а Чхве Хан поглянув у бік кутка, після чого натягнув каптур і також рушив уперед.

[«Людино, здається, Тунка замерз!»]

Кейл, як завжди, ігнорував коментарі Раона.

Незабаром Кейл прибув до місця, де зібралося багато солдатів і воїнів.

Тут у вітрі він не відчував аромату весни.

Він відчував лише запах пилу та бруду.

Для цього місця це було нормально.

Командир, який супроводжував Кейла, попрямував до свого підрозділу, а Кейл і Чхве Хан – до Гарола та інших вождів.

Гарол став поруч із Кейлом і повільно почав говорити.

«Їх менше, ніж ви очікували, правда?»

«Припускаю, що решта солдатів перебуває в Замку Мейпл, вождю-нім»

Гарол прийняв шанобливу поведінку священника Кейла, ніби звик до неї, перш ніж відповісти.

«Це правильно. Більше половини з них було переведено до Замку Мейпл, щойно Імперія оголосила війну. Планується, що решту перевезуть туди сьогодні»

Кейл знизив голос, щоб ніхто інший не міг почути.

«Вам якось вдалося переконати солдатів погодитися на використання магічних сувоїв»

Імперія могла вторгнутися будь-якої миті. Їм потрібно було рухатися якомога швидше, і для цього не було нічого кращого, ніж магія телепортації.

Коли Кейл вказав на солдатів, повернувшись до Гарола, той ухилився від його погляду й відповів.

«…Громадяни Королівства Віппер ненавидять і зневажають магію. Однак вони все одно бояться смерті»

Солдати не хотіли гинути.

Вони вже постраждали від стовпа вогню, що з'явився в Замку Мейпл минулого разу. Саме тому вони краще за будь-кого знали про небезпеки алхімії та магії.

Саме тому вони вирішили, що все гаразд, доки вони не працюють безпосередньо з магами, що й дозволило використовувати магічні сувої телепортації та інші магічні сувої.

Вони були непослідовними.

І Гарол, і солдати були непослідовними у своїх переконаннях. Саме тому керівники й навіть солдати робили все можливе, щоб тримати використання магічних сувоїв у таємниці.

«Гарне рішення»

Командир іноземного королівства схвалив їхню непослідовність.

«Залишатися живим – це найголовніше»

Командир Кейл, який говорив це так, ніби це була істина, змусив Гарола стримати сміх.

"Так, робити все, що забажаєш, можна лише тоді, коли ти живий"

Останніми днями Гарол розмірковував над чимось.

Чи справді він хотів створити світ без магії?

Або ж він хотів створити світ, де ніхто не гнобив би людей за допомогою магії?

Це дві різні речі.

Якщо він обере друге, то зможе прийняти магію.

Однак, якщо це перше, то Королівство Віппер наразі йде шляхом непослідовності.

«Вождю, командувач тут»

Гарол обернувся, почувши, як один із лідерів покликав його.

Тунка з'явився сам.

Він нічого не сказав, а просто став перед солдатами та воїнами.

«Гадаю, його величність незабаром має з'явитися»

Кейл тихо пробурмотів і поглянув у бік естради перед Тункою.

Тунка дасть наказ вирушати, щойно король підніме бойовий дух солдатів. Кейл уявляв собі картину, як десятки тисяч людей кричать одночасно.

Це була справді велична картина.

Саме тому він чекав на короля.

"…Гм?"

Але щось було дивно.

Усі були на місці, але короля ніде не було видно.

Він навіть не бачив Бригади лицарів, яка відповідала за охорону короля.

1 хвилина, 2 хвилини.

Минуло 10 хвилин.

Домовлений час спливав.

Ніхто нічого не говорив.

Однак погляди солдатів і вождів, які стояли струнко, швидко бігали навколо.

На обличчях вождів, які зібралися в одному кутку, відбивалися жахливі вирази.

«Верховний вождю-нім!»

Один із вождів звернувся до Гарола. Усі вони, здавалося, панікували.

Гарол, навпаки, не виказував жодних емоцій, але його очі іскрилися від гніву. Побачивши цей гнівний погляд, вождь, який його покликав, більше нічого не сказав.

З цією ситуацією…

«Ухум»

На площу увійшов один лицар.

Це був заступник капітана особистої бригади лицарів короля.

Щойно увійшовши, він попрямував до вождів біля входу.

«Що відбувається?»

Заступник капітана здригнувся від холодного тону Гарола, спрямованого на нього, після чого розгорнув пергамент і почав говорити. Його голос був досить гучним.

«Його Величність почувається недобре, тому не може виголосити промову»

«Ха»

Кейл почув, як Чхве Хан презирливо хмикнув за його спиною.

І не лише Чхве Хан.

Погляди вождів стали ворожими.

"Той, хто ще вчора кричав у стратегічній кімнаті, раптом захворів? І захворів настільки, що не може виголосити промову?

Повна нісенітниця"

Погляди вождів почали перетворюватися на гострі погляди.

Не могло бути, щоб король захворів. Він був з тих, хто вважав своє тіло найціннішим на континенті.

Забудьте про хворобу, він, мабуть, був надзвичайно здоровий, але просто вирішив не брати участі в цій промові.

Чи це через вчорашні дії Гарола й Тунки?

"Не може бути"

Цей король так само дбав про свою гідність, як і про своє здоров'я.

Такий король розлютився через те, що Тунка вчора погрожував йому, і сьогодні не з'явився? Це неможливо.

"Мабуть, він просто боїться Імперії"

Виступити тут означало б піти на пряму конфронтацію з Імперією та оголосити війну.

Однак якщо він уникне виступу, то від нього не пролунає жодного офіційного слова, що дасть йому привід врятуватися від Імперії, якщо та переможе й увірветься до палацу Королівства Віппер.

Король залишав собі шлях до відступу, зберігаючи нейтралітет, так само, як він робив це під час війни між магами та фракцією немагів.

Ось чому Гарол був надзвичайно розлючений.

«…Заступнику капітана, ви уявляєте, як це виглядає?»

Серед солдатів панував хаос.

Вони йшли на війну.

Вони йшли на війну, щоб захистити своє королівство.

Вони йшли на війну, щоб захистити цю землю.

Але господар цієї землі стверджував, що хворий, і навіть не прийшов їх проводжати, коли вони вирушали, ризикуючи життям заради своєї батьківщини.

Він навіть не підбадьорював їх.

Що це означало?

Як це виглядало в очах солдатів і громадян?

Чи вважав він солдатів ідіотами?

Будь-хто міг би сказати, що король, здавалося, боявся.

Яким би сильним не був воїн, його бойовий дух буде зламаний, якщо його ватажок боїться.

І король, і заступник капітана мали б це знати.

Погляд Гарола став таким же лютим, як тоді, коли він націлювався на Магічну Вежу.

Оскільки він завжди був божевільним, йому не становило жодних проблем повністю розкрити цю божевільну сторону, грізно дивлячись на заступника капітана. Заступник капітана ухилився від погляду Гарола, продовжуючи читати те, що було написано на пергаменті.

«Г-хм, хоча він не може прийти й виголосити промову особисто, він попросив мене передати, що вболіває за вас»

"Вболіває за нас?

Не сподівається на перемогу, а просто вболіває за нас?"

Гарол не міг у це повірити.

"Проклятий виродок, який заслуговує на те, щоб його забили до смерті!"

Він вважав, що король був навіть гіршим за Майстра Магічної Вежі.

Божевілля й жорстокість Гарола почали спрямовуватися на короля. Він здавався готовим убити короля прямо зараз.

Однак зараз він не міг робити те, що заманеться.

Солдати почали шепотітися між собою.

Було багато голосів, сповнених занепокоєння.

"Солдати починають хвилюватися!"

Їхній бойовий дух падав.

Гарол почав хмуритися.

"Якби я знав, що все закінчиться так, то відразу б перевів їх усіх до Замку Мейпл!"

Проте в цю мить…

Бум–

Пролунав гучний звук, що струсонув землю. Тоді Гарол побачив, як священник Кейл вказує на верхівку естради.

Кейл посміхався.

Гарол повернув голову.

Той, хто змусив землю затремтіти, прямував до вершини платформи.

Тунка.

Він стояв на вершині естради.

Потім він почав кричати.

«Я дурень»

"Йоооо"

Кейл усміхнувся й прикрив обличчя долонею.

Пролунав голос, достатньо гучний, щоб заглушити шепотіння солдатів.

«Я не знаю жодних вишуканих слів, і моя голова не дуже добре працює. Однак одне я знаю напевно…»

Всі солдати й лицарі поглянули на Тунку.

«Чому ви всі вирішили піти за мною?»

Воїни були місцевими жителями, яких ігнорували й називали варварами.

Солдати – це переважно звичайні громадяни, які раніше були селянами.

Вони пішли за Тункою в гніві, коли той вів громадянську війну проти фракції магів.

«Чому ви підняли своє сільськогосподарське знаряддя, вчепилися в каміння й пішли за мною?»

Питання Тунки заповнило площу.

Воно відрізнялося від харизматичних промов, які зазвичай виголошували лідери перед війною. Вибір слів був невдалим, і він виглядав жахливо, стоячи там.

До того ж його погляд здавався готовим накинутися й убити будь-кого, хто його дратував.

Тунка справді був розлючений.

«Чому ми воювали?!»

Чому громадяни Королівства Віппер у стані несамовитості напали на сильних магів?

Вирази облич солдатів, які ще два роки тому не знали, що таке війна, повільно почали змінюватися.

Вожді поглянули на Тунку.

Гарол несвідомо підійшов до Кейла. Кейл тихо прошепотів йому на вухо.

«Це шанс. Хоча Тунка, здається, цього не усвідомлює»

Гарол почув теплий голос, настільки тихий, що його міг почути лише він.

«Це твій шанс. Це шанс об'єднати громадян і солдатів»

Розлючений натовп згадав, як у стані несамовитості вони жадали крові.

На обличчі Гарола з'явився новий погляд, відмінний від того розлюченого, божевільного погляду, що був раніше.

Тунка і Гарол.

Вони були центром фракції не-магів, а тепер – центром Королівства Віппер.

У ту мить Гарол знову почув голос Тунки.

«І цього разу я знову кинуся вперед!»

Тунка виглядав як той божевільний тиран, який спочатку привабив до себе людей.

Солдати та воїни почали замислюватися.

Це був їхній ватажок, який бився, дивлячись лише прямо перед собою.

«Ваші думки не мають значення»

Так, вони всі йшли за ним, бо були зачаровані стилем Тунки.

«Йдіть за мною»

Очі солдатів і воїнів миттєво розширилися.

Їхній ватажок, який завжди кидався вперед, продовжував говорити.

«Женіться за мною»

Він казав їм йти за ним.

Це були слова їхнього ватажка, який раз за разом приносив їм перемогу.

Солдатів почало охоплювати гаряче захоплення.

Тунка зараз був надзвичайно розлючений.

Він гнівався на Імперію та на короля Королівства Віппер.

Саме тому він хотів знищити все.

Однак Тунка справді змінився.

Його погляд спрямувався вбік. Він бачив Кейла. Він бачив, як Кейл спокійно посміхається, продовжуючи говорити.

«Не турбуйтеся про те, що за вашою спиною»

Дивіться лише вперед. Не турбуйтеся про те, що за вашою спиною.

Тунка був тим самим, але водночас іншим Тункою, ніж раніше.

Його підлеглі відповіли йому.

Бум! Бум! Бум!

Уууууууууууууууууу-

Воїни, які, здавалося, були готові знову кинутися в бій, тупотіли ногами, а солдати голосно кричали.

Інші люди могли б навіть подумати, що вони всі збожеволіли.

[«Людино! Ми зараз ведемо Ведмедів і Полум'яних Дворфів? Ми веземо їх до замку Мейпл?»]

Кейл кивнув.

Розлючений натовп, який налякав інші народи Західного Континенту, зібрався разом, не думаючи ні про що інше.

"Ні"

Кейл обдумував думки, що кружляли в його голові.

Залишалося лише спалити все вщент.

Саме в цю мить.

[« Ти хочеш перетворити це на море вогню? »]

Вогняна блискавка, яка деякий час перебувала в шоковому стані й мовчала після того, як з'їла десять мільярдів галонів, раптом вигукнула.

[« Моє серце б'ється швидко. Що мені робити? »]

"…Цей божевільний виродок"

Кейл проігнорував вогняну блискавку.

[Примітка: на сайті додали можливість «подякувати», тооож… якщо вам сподобався розділ та переклад, буду радий, якщо ви тицьнете на ту кніпку =P]