Розділ 282 — Що приніс вітер (2)

Замок Мейпл розташовувався на західному кордоні Королівства Віппер.

Вшу-у-у-ух–

Вітер промайнув повз верхній край каптура Чхве Хана.

Холодне зимове повітря зникло, і Замок Мейпл оточувало дещо тепліше повітря, проте у замку все ще відчувалася зима.

«То король нас викинув?»

«…Гей, говори тихіше»

«Чому я маю мовчати? У цьому немає потреби. Єдине, чому ми довіряємо – це те, чого досягаємо власними руками»

Чхве Хан, який непомітно прокрадався коридором, зупинився, почувши ці голоси.

Для Замку Мейпл це була незвичайна зима.

Король вирішив не виголошувати промови й офіційно не оголошувати війну.

Завдяки цьому атмосфера навколо Замку Мейпл нагадувала перебування посеред надзвичайно холодної місцевості.

Люди, яким довелося зіткнутися з цією холодністю, почали поволі виявляти одну-єдину емоцію.

«Я піду за командиром Тункою-німом до самого кінця»

«Гей»

«Забудь про Могору чи Мугору, чи як там їх називають. Ти знаєш, що мені довелося зробити, щоб дістатися сюди? Хіба ти не в подібній ситуації?»

«Звісно, знаю. Дуже добре знаю»

Отруйний намір. Солдати починали ставати злими.

Це було можливо лише тому, що війни Королівства Віппер спочатку почалися з громадянської війни.

«О!»

У цю мить Чхве Хан і солдати зустрілися поглядами.

«Вітаю, священнику-нім»

«Вітаю, священнику-нім!»

Вирази облич солдатів миттєво змінилися на поважні, ніби того злого погляду й не було ніколи. Чхве Хан злегка схилив голову, вітаючи солдатів, а потім знову рушив уперед.

« Чхве Хане, це не так, як я собі уявляв »

Чхве Хан згадав, що сказав Кейл дорогою до Замку Мейпл. Кейл, здавалося, чимось радів, бо посміхався.

« Гадаю, мешканці Королівства Віппер раціональніші, ніж я очікував. Солдати розлючені на короля та Імперію, але, здається, вони не збожеволіли »

Очі Кейла сяяли. Схоже, він радів, що спочатку приїхав сюди лише заради роботи, а тепер може виконувати її з більшою щирістю.

« Солдати Віппер – це всі добре навчені воїни. Як ти гадаєш, хто б переміг, якби вони билися проти солдатів Імперії? »

Чхве Хан озирнувся на солдатів, які його привітали.

Їхні серця були сповнені злості.

Однак вони не збожеволіли.

Усі вони дивилися в майбутнє.

Ці люди вже перемогли таких сильних ворогів, як фракція магів.

Саме тому Чхве Хан зміг без жодних вагань відповісти на запитання Кейла.

« Більшість солдатів Віппер мають менше двох років підготовки. Їхня система існує менше трьох років і до того ж є недосконалою »

Солдати Імперії були б належним чином навчені за своєю системою, яка витримала випробування їхньою багатовіковою історією.

« Але я вірю, що солдати Королівства Віппер перемогли б у поєдинку один на один »

Підготовка була важливою в бою, де на кону стояло життя, проте було щось інше, що було важливішим.

« Ти правий. Чхве Хане, вони не знають страху »

Кейл погодився з відповіддю Чхве Хана й радісно посміхнувся. Хоча Кейл, здавалося, не усвідомлював цього, він, мабуть, відчув полегшення.

Чхве Хан згадав про те й підвів голову.

Магічне коло телепортації, встановлене в Замку Мейпл.

Саме звідси солдати телепортувалися до Замку Мейпл, але солдати Віппер, які на власному досвіді переконалися в корисності магії, активно уникали цієї зони.

Солдати обирали практичність, навіть знаючи, що це зробить їх непослідовними.

Вуа-а-ам.

Магічне коло телепортації засвітилося.

Незабаром з'явилося кілька людей у білих мантіях.

«Давно не бачилися»

Прибув ельф Пендрік, який прикривав свої ельфійські вуха, а також дехто з підлеглих скульпторки-вбивці Фрезії. Фрезія та близнюки Бога Сонця залишилися в Імперії.

Чхве Хан озирнувся. Обличчя солдатів просяяли від появи нових священників. Вони були ще щасливішими, дізнавшись, що приїде Пендрік– священник зі здібностями до зцілення.

Чхве Хан почав розмовляти з Пендріком та підлеглими Фрезії.

«Будь ласка, йдіть за мною»

Люди, які прибули сюди як священники, щоб зцілити солдатів, пішли слідом за Чхве Ханом.

Туп, туп.

Чхве Хан йшов кам'яною доріжкою до замкової стіни, розмірковуючи про свою розмову з Кейлом.

« Мені не потрібно нічого робити під час цієї війни? »

Чхве Хан не міг виявляти свою чорну ауру.

« Чому ти нічого не робитимеш? »

Кейл, одягнений у священицьку сутану, відповів зі здивованим виразом обличчя.

« Хіба рятування людей – це не робота? »

Кейл недбало кинув Чхве Хану мішечок із зіллям.

« Навіть не маючи здібностей до зцілення, нам потрібно лікувати воїнів і солдатів за допомогою зілля. Ймовірно, щойно почнеться битва, нас розтягнуть у різні боки. Ми будемо дуже зайняті, тож залишайся зосередженим »

У відповідь Кейл побачив лише байдужий погляд.

« Ти не хочеш цього робити? »

Це аж ніяк не могло бути правдою.

« Ні, зовсім ні. Я обов'язково це зроблю »

Рятувати людей було складніше, ніж вбивати їх, проте рятування людей більше відповідало стилю Чхве Хана.

Чхве Хан не братиме участі в боях під час цієї війни. Однак він рятуватиме людей.

Це тяжіло на серці Чхве Хана.

« Чи справді все гаразд, що я не буду воювати? »

Це питання на мить закрутилося в його голові, проте він швидко усвідомив, що немає потреби над цим замислюватися.

Чхве Хан підвів погляд, коли опинився перед сходами, що вели до центральної вежі фортечних стін.

«Розалін»

Там також стояла Розалін, одягнена в мантію мага, з посмішкою на обличчі, яскравою, як сонце.

За нею стояла Мері, одягнена в коричневу мантію, що не відповідала її звичному вибору кольорів, а також кілька інших людей, які теж прикривали себе.

Були й такі, хто не приховував обличчя і стояв, дивлячись лише прямо перед собою.

Це були маги, які походили з Королівства Віппер.

Тепер вони були громадянами Королівства Роан і дивилися лише на спину Розалін.

Солдати навколо них дивилися на магів зі складними виразами обличчя.

Гнів, страх, ненависть, вдячність і полегшення. У цих поглядах ховалися найрізноманітніші емоції.

Однак погляди магів були суворими.

"Битися на війні"

Те, як їхні погляди були зосереджені на єдиній меті, робило їх схожими на мечників, що стояли з витягнутими мечами.

Розалін поглянула на Чхве Хана й кивнула підборіддям у бік сходів.

«Підемо?»

«Так»

Чхве Хан і Розалін разом почали підніматися кам'яними сходами. Чхве Хан відчув присутність людей, що йшли за ними, і замислився.

Хоча він і не міг битися, у нього були друзі, яким він довіряв, що вони зроблять це за нього.

"І…"

Чхве Хан підвів голову.

Туп-туп-туп-туп.

Численні кроки прямували в одному напрямку, і щойно Чхве Хан дістався верху кам'яних сходів, як почув голос.

«Ви всі тут»

Сивочолий Кейл привітав їх, спершись на виступ.

«Звідси відкривається чудовий краєвид, не думаєте?»

За спиною Кейла вдалині вони бачили десятки тисяч воїнів.

Війська Імперії Могору.

Вони прямували до Замку Мейпл у Королівстві Віппер.

"…Чорт, їх набагато більше, ніж я очікував"

Чхве Хан почав хмуритися.

Годину тому.

Війська Імперії прибули перед Замком Мейпл.

З їхнього боку дув гнітючий вітер.

Цей вітер змушував Замок Мейпл перебувати зараз у стані повної бойової готовності.

Солдати Віппер міцно стискали зброю й випромінювали отруйну енергетику, посміхаючись священникам і кидаючи складні погляди на магів.

Їхня розмова була лише приводом, щоб трохи розслабитися.

Бу-у-у-у-у-у–

Кейл перестав спиратися на виступ. Тунка та Гарол також були біля вежі.

Вождь Гарол зустрівся поглядом із Кейлом.

«Імперія починає наступ»

Цей звук труби долинув із боку Імперії.

Вони бачили людину, що стояла на чолі імперських військ.

Гарол одразу ж заговорив.

«Герцог Хутен очолює імперські війська»

Герцог Хутен.

Права рука імперського принца та єдиний майстер меча в Імперії.

Саме він очолював лицарів.

Бу-у-у-у-у-у-у-у-у-у–

Вони чули іржання коней та звуки труб.

«Бляха, тут купа лицарів»

Тунка почав хмуритися. Але хмурий вираз швидко змінився на посмішку.

«Його звати герцог Хутен?! Я можу розірвати його на шматки! Ке-хе-хе-хе!»

Герцог Хутен не брав участі в останній битві за Замок Мейпл. Це означало, що цього разу Імперія налаштована серйозно.

Бум! Бум! Бум!

Земля почала тремтіти.

Це сталося не через магію чи щось подібне.

Просто десятки тисяч солдатів рухалися вперед, а за ними – кавалерія.

«…Це не жарт»

Розалін почала хмуритися.

Майстер меча Хутен.

Не те щоб вона його боялася.

«…Це навіть більше, ніж Королівство Паерун»

Три Північні Королівства. Лицарі, чисельність яких наближалася до кількості лицарів із Країни солдатів і лицарів, зараз піднімали свої мечі та списи в бік Замку Мейпл.

Однак у цих лицарів було щось, що відрізняло їх від лицарів Півночі.

«Зброя всіх лицарів укріплена магією. У кожному з них є щонайменше один високоякісний магічний камінь»

Розалін повідомила про це іншим, що перебували на вершині вежі.

Імперія.

Чому її називали Імперією?

Розалін згадала те, що дізналася про Імперію, коли була наступною в черзі на престол. Її вчитель, який навчав її королівським традиціям і політиці, на мить перервав урок, щоб сказати їй дещо.

« Імперія має бути кращою за середній рівень у всіх аспектах. Це означає, що, якщо врахувати всі аспекти разом, така держава має перевершувати всі інші.

Ти мусиш це пам'ятати »

Королівство Роан було кращим за середній рівень у магії.

Королівство Паерун було вище середнього за рівнем своїх лицарів.

Було багато держав, які мали таланти в одній галузі.

« Магія вище середнього, війська вище середнього, сила лицарів вище середнього, і, нарешті, єдиний на континенті осередок алхімії »

Розалін згадала про вагу Імперії, про яку вона забула.

« Вони страшні тому, що всі ці аспекти поєднані воєдино »

Самі по собі лицарі Імперії не були страшними.

З магією Імперії можна було впоратися окремо.

Навіть з алхімією Імперії можна було впоратися, якщо бути достатньо обережним.

Однак її вчитель попередив її.

« Можливо, ти зненавидиш мене за такі слова, проте я кажу тобі це, бо ти – та, хто стане правителькою.

Імперія – це держава, де все вище середнього рівня.

Королівство, яке в будь-якому аспекті нижче середнього, не зможе перемогти Імперію »

На завершення її вчитель додав таке:

« Ти це добре усвідомиш, якщо станеш ворогом Імперії »

Імперія, яка цього разу була справді серйозна, привела лицарів, що не поступалися лицарям Королівства Паерун, у магічних обладунках із високоякісними магічними каменями – чого Королівство Паерун ніколи не змогло б зробити.

Буу-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у–

Тоді з-за спин лицарів з'явилася Магічна Бригада Імперії.

Ця Магічна Бригада мала довшу історію, ніж Магічна Бригада Королівства Роан.

Гарол презирливо хмикнув.

"Вони привели все це лише для того, щоб відвоювати замок?"

Гарол міг певною мірою зрозуміти страх короля Королівства Віппер.

Будь-хто злякався б, побачивши ці війська.

«Вони справді прийшли не лише заради замку, а щоб поглинути все Королівство Віппер»

Гарол цілком розумів справжні наміри Імперії. Він також усвідомив, що Імперія зневажала Королівство Віппер і не доклала особливих зусиль під час останньої битви.

Буу-у-у-у-у-у-у-у-у-у–

Звук імперських сурм прорізав повітря над полем бою.

Натомість у Замку Мейпл панувала повна тиша.

Солдати та воїни вже близько години як вишикувалися в строю біля замкових мурів.

Їхні зіниці на мить затремтіли й затуманилися.

Здалося, що отруйна аура, яка їх оточувала, дещо зникла.

Це сталося через велику кількість лицарів і магів на чолі з герцогом Хутеном. Вони відчували тиск, який не йшов у жодне порівняння з тим, що їм довелося пережити під час останньої битви за Замок Мейпл і вогняний стовп.

«Боротися проти такої кількості магів самотужки було б і так важко, тож чи зможемо ми перемогти їх, коли у них ще й стільки лицарів?»

Дехто з них мав саме такі думки.

Саме в цю мить.

«Аааааааа!»

Буу-у-у-у-у–

Пролунав крик, що заглушив звуки сурм. Одночасно вони побачили, як їхній командувач нахилився через край вежі.

«Хахахахахахаха!»

Командувач, сміючись, розмахував залізною палицею в руці.

Його очі нагадували очі божевільного.

Побачивши це, солдати знову повернулися до своїх попередніх поглядів.

Той божевільний блиск в очах Тунки заражав солдатів.

Існував спосіб, як слабким перемогти сильних.

Щоб це зробити, треба було збожеволіти.

«Отак» - прокоментував Кейл, дивлячись на Тунку. Потім він повільно попрямував до своєї групи.

Розалін почала говорити.

«Схоже, Імперія незабаром рушить уперед. Ми зараз вирушимо на свої позиції»

«Схоже, мені теж слід піти до вождів–»

–швидко додав Гарол.

Кейл спокійно відповів їм обом.

«Спочатку додивіться до кінця»

«Вибачте?»

Тоді Гарол запитав, здивований.

Бу-у-у-у-у-у-у–

Пролунав ще один гучний звук труби, і земля почала тремтіти.

Гарол поглянув у бік ворогів, що були далеко.

Кейл також дивився на них.

"Залишився ще один"

Маги та лицарі.

Це ще не був кінець.

Кейл згадав палац, що руйнувався внаслідок терористичного нападу, коли він вирушив до Імперії.

Щит Кейла підтримав велику вежу, що падала.

Однак хтось інший втрутився, щоб запобігти її обваленню.

Алхіміки.

Вони створили у палаці нову опору, щоб підтримати дах. Кейл згадав той унікальний спосіб використання алхімії.

Саме тому він розмірковував перед цією битвою проти Імперії.

"Чи захоче Імперія короткої битви? Чи, може, вони спробують її затягнути?"

Вони хотіли б, щоб вона була короткою, якщо їхньою метою був Замок Мейпл, але хотіли б, щоб вона була довгою, якщо їхньою метою було Королівство Віппер.

Бум! Бум! Бум!

Земля почала тремтіти.

З нізвідки почали підніматися земляні стовпи, схожі на той, що підтримував дах того палацу в Імперії.

Один за одним.

Група алхіміків і магів, яка втримала палац під час терористичного нападу загону сера Рекса, тепер виводила у світ подібні великі й міцні стовпи.

Розалін ахнула, коментуючи це.

«Вони такі ж високі, як Замок Мейпл»

Ці стовпи злетіли вгору на висоту, рівну Замку Мейпл. На вершинах цих стовпів стояли алхіміки та маги. Під кожним стовпом також зібралися лицарі та солдати.

Їхня формація, здавалося, була такою, що могла протистояти як атакам на далеку, так і на ближню відстань.

Гарол несвідомо почав бурмотіти.

«Схоже, з'явився ще один замок»

Тепер це перетворилося на битву між двома замками.

Раптом він відчув, ніби не може дихати.

Імперія Могору випереджала решту Західного Континенту за військовою потужністю, магією та технологіями. Справжнє обличчя імперського принца, який прикидався доброю людиною, нарешті було розкрито.

У цей момент Кейла заговорив.

«Добре. Саме це я й хотів побачити»

Здавалося, ніби він саме цього й чекав – щоб Імперія проявила себе саме так.

Гарол, як і всі інші на вершині вежі, поглянув у бік Кейла.

Однак Кейл проігнорував їхні погляди й поклав руку на плече людини в мантії. Ця людина, подібно до Мері, повністю ховалася під мантією.

Кейл зняв каптур, що приховував обличчя цієї людини.

З-під каптура з'явилися тремтячі зіниці чоловіка середнього віку, які дивилися на Кейла.

Кейл готувався до цієї війни проти Імперії так само ретельно, як і до війни проти Непохитного Альянсу та їхнього союзу трьох королівств і двох племен. Можливо, він навіть готувався до війни проти Імперії ретельніше, ніж до війни проти Альянсу.

Кейл подивився вниз на чоловіка середнього віку, що стояв перед ним.

«Тож, ти розумієш, чому я покликав тебе сюди?»

Канелле, вождь Племені Полум'яних Дворфів. Він дивився на Кейла.

Вождь дворфів Канелле відчув холодок, дивлячись на байдужість на обличчі священника. Холодний полководець перед ним навіть не вірив у бога, проте в його зіницях не було жодних ознак страху.

Здавалося, він не боявся ані Імперії, ані війни.

Вождь тремтячим голосом почав говорити.

«Ми мусимо знищити алхімію?»

Вождь дворфів бачив, як священник широко посміхається, ніби вже дав відповідь.

Ця посмішка була настільки яскравою, що у нього пробігли мурашки по шкірі.