Розділ 289 — Диригент (2)
Розділ 289 — Диригент (2)
[Західний Континент шокований]
Кронпринц Альберу Кросман сміявся з іншого боку пристрою для зв'язку. Кейл дивився на нього з оперативного штабу, відкинувшись на спинку порожнього дивана.
Перша битва завершилася.
Західний Континент почув дивовижну новину.
Розгромна поразка Імперії.
Імперія, яка мала бути надзвичайно могутньою, розвалилася перед воїнами Королівства Віппер.
[Чутки про те, що герцог Хутен потрапив у полон, стрімко поширюються по всьому континенту]
«Ви, мабуть, занадто багато смієтеся?»
Кейл відвернув голову від жвавого Альберу, чия балакучість, здавалося, поширилася з язика на все обличчя.
Тоді він побачив Вогонь Руйнування, який і далі палав з великою силою, навіть після того, як усі інші вогнища було загашено.
[« Хі-хі-хі, хіба наш вогонь не прекрасний?» ]
"Ах, цей божевільний виродок"
Кейл проігнорував голос вогняної блискавки. Потім він знову повернув голову, щоб побачити сяюче обличчя Альберу.
[З нами зв'язалася Імперія Могору]
Це було очікувано.
[Вони запитали, чи ми надавали Королівству Віппер магів]
«І що?»
Альберу відповів із веселим виразом обличчя.
[Я сказав їм, що ніколи цього не робив! Хіба це не правда?]
«Це правда. Хоча, технічно, ви дали їм відпустку»
Чорний Дракон Раон похитав головою, побачивши вирази обличчя Кейла й Альберу. Кейл не зважав на реакцію Раона й недбало додав:
«Хоча результати битви Імперії, здається, поширюються трохи занадто швидко. Це дивно»
Альберу пирхнув і відповів, побачивши, що погляд Кейла був спокійним, на відміну від його твердження про те, що все дивно.
[Так, це я поширив цю новину]
Новина про поразку Імперії, причому з усіма подробицями, швидко дійшла до "народу" Західного Континенту.
Іншими словами, вони поширювалися серед широкої громадськості, а не серед правителів окремих королівств.
З моменту закінчення першої битви минуло менше ніж півдня, проте поразка Імперії стала цікавою темою для обговорення в столицях кожного королівства.
[Хіба не так ми змусимо Імперію ще більше панікувати?]
«Це просто чудово, Ваша Високосте. Ви швидкі, як спритна літаюча білка»
Альберу нахмурився, бо не міг зрозуміти, чи слова Кейла були компліментом, чи жартом. Він звернувся до цього хулігана, який мав схожий з ним характер, з кислим виразом обличчя.
[Ти так кажеш зараз, але ж ти теж поїдеш до Імперії, щоб поширити цю новину, чи не так?]
Сказавши це, Альберу перевів погляд на людину, що стояла за Кейлом.
[Ну, наш Меч Імперії, здається, досить шокований, тож, мабуть, тобі доведеться спочатку розібратися з цим]
Там стояв чоловік, скутий усілякими кайданами та магічними закляттями.
У його очах не було ані краплі сили, ніби він постарів на кілька десятиліть за лічені години.
Його щоки тремтіли від шоку.
Герцог Хутен, Меч Імперії.
Він пригнічено дивився на сивочолого Кейла та принца Альберу, якого показувало відеокомунікаційне обладнання.
Чхве Хан, з якого на той час вже зняли магію фарбування, стояв позаду нього, пильно стежачи за ним.
«…Ммф… Ммф… Ммф!»
Герцог Хутен, який не міг вимовити ні слова, бо його рот був заткнутий, тим не менш видав крик або якийсь приглушений звук, схожий на стогін.
"Королівство Роан! Ви, виродки з Королівства Роан, весь час були головними змовниками! Як ви, виродки, посміли намагатися узурпувати владу Імперії!"
На жаль, жодну зі своїх думок він не міг висловити вголос.
Очі герцога Хутена почервоніли від обуреного шоку.
Однак це не турбувало Кейла. У доброї людини, можливо, і загримала б совість, але вони обоє були людьми при владі, які відіграли важливу роль у житті багатьох під час битви.
Ті, на руках яких була кров, були практично однакові.
Скрип–
Кейл підвівся з крісла й побачив, як Альберу, поправляючи свою священницьку мантію, лагідно помахав йому рукою.
[Постарайся якнайкраще поширити цю новину в Імперії. Нехай народ дізнається, що Імперія зазнала нищівної поразки, щоб він міг бурчати й скаржитися імперському принцу]
Усе тіло герцога Хутена затремтіло.
Він не міг уявити нікого настільки злого, як вони.
У цей момент Альберу недбало зауважив:
[Так ми зможемо зруйнувати Дзвіницю Алхіміків, чи не так?]
Тіло герцога Хутена здригнулося, наче його вразила блискавка. Він побачив, що і Кейл, і Альберу дивляться на нього.
Тоді пролунав голос сивочолого Кейла.
«Не роби вигляд, ніби це для тебе несподіванка. Ми знаємо все, герцогу-нім»
Кейл вказав на своє сиве волосся й вимовив лише два слова.
«Біла Зірка»
Вираз обурення та гніву в очах герцога Хутена змінився.
У його погляді відбивався страх перед невідомим, незбагненним існуванням.
"Скільки вони знають?
Ні, що саме вони знають?"
Дивлячись на Кейла й Альберу, його розум застиг у порожнечі.
Однак нікого не було, хто міг би відповісти на його запитання.
Клік.
Альберу, як завжди, закінчив дзвінок, сказавши все, що мав сказати, а Кейл, віддавши наказ Чхве Хану, готувався піти.
«Зачиніть його»
Герцог Хутен дивився на Кейла, поки його тягли до в'язниці. Куточки губ Кейла повільно піднялися в посмішці, що нагадувала посмішку святого священника.
З цією посмішкою на обличчі Кейл прибув до нетрів столиці Імперії Могору.
Столиця Імперії Могору.
Джем, який рано-вранці йшов відкривати овочевий магазин, повільно зупинився, почувши голоси.
«…Імперська армія зазнала поразки?»
«Меч Імперії потрапив у полон? Він програв тому Тунці?»
Погляд Джема звернувся до стін провулку.
Він побачив кілька порваних аркушів паперу й почув ще шепіт.
«Я теж точно не знаю, але хіба ти не бачив оголошення, яке вчора ввечері розклеїли на стінах? Там було написано, що Імперія зазнала поразки»
«Я його не бачив, бо вчора ввечері не ходив по вулицях. Коли я пішов подивитися на світанку, столична варта вже зривала їх усі»
Вчора ввечері. На кожній стіні провулків столиці було розклеєно оголошення.
< Розгромна поразка Імперії Могору >
Зміст оголошень був шокуючим. Ситуацію погіршувало те, що рано-вранці солдати поспішно зривали оголошення, а Імператорський палац не надав жодної офіційної реакції на це.
«…Ми справді зазнали поразки?»
«Не знаю»
«…Відколи в нашій Імперії Могору почали траплятися лише такі події?»
Ранковий пейзаж, який мав би бути жвавим, виглядав досить похмуро.
Ні, атмосфера була напруженою.
Від часу терористичного нападу на Церкву Бога Сонця надходили лише погані новини. Жителі Імперії починали відчувати занепокоєння.
Можливо, це було передвісником загибелі.
Чи чекає на Імперію щось серйозне?
«Кажуть, що солдати розшукують тих, хто розклеїв ці оголошення, правда?»
«Я чув, що вони ретельно обшукують околиці, шукаючи їх»
Джем міцно стиснув губи, побачивши порвані оголошення на стінах.
Він швидко рушив уперед.
Було одне місце, куди Джему треба було зайти перед тим, як відкрити овочевий магазин. Він пройшов повз діловий район і попрямував до нетрів, потайки оглядаючи околиці.
На вулицях було багато людей, схожих на нього.
Усі вони виглядали звичайно, хоч і були одягнені трохи пошарпано, і, здавалося, поспішали, ніби лише ненадовго зупинилися дорогою на роботу.
Крім того, на обличчях у всіх були посмішки.
Посмішка повільно з'явилася й на обличчі Джема.
Він повільно попрямував до старого, але чистого будинку біля входу в нетрі.
Скри-и-ип.
Він відчинив старі дерев'яні двері.
«Гм? Містере Джеме! Ви тут!»
Жінка середнього віку з теплим виразом обличчя радісно стиснула руку Джема. Джем привітався з нею ніжніше, ніж будь-коли.
«Жрице-нім, як ваші справи?»
Жінка середнього віку в білій сукні з посмішкою простягнула йому маленьку скляну пляшечку. Посмішка на губах Джема була яскравою, але в ту мить вона трохи затремтіла.
«Дякую, жрице-нім. Дуже дякую»
Джем стиснув у руці пляшечку з зіллям, а на його обличчі засяяли сльози. Це хоча б трохи полегшить кашель його доньки.
Уже деякий час серед мешканців нетрів і в самих нетрях таємно поширювалася чутка.
"З'явилися цілителі, які лікують хвороби"
Ніхто не знав, коли й де зародилася ця чутка.
Однак ця чутка виявилася правдивою.
Цілителі в білих шатах з'являлися й ховалися в столиці, роздаючи зілля або надаючи безкоштовну просту допомогу, яка не вимагала цілительських здібностей.
«Цей титул трохи обтяжливий, пане Джеме»
«Жрице, ні, цілителько-нім, я розумію»
Хоча ці цілителі носили священницькі шати, вони відмовлялися, щоб їх називали священниками чи жрицями. Також на їхніх шатах не було символу, що вказував би, до якої Церкви вони належали.
Джем був вдячний цим людям. Саме тому він міг зробити лише одне…
Жінка середнього віку попросила Джема про невелику послугу, яку можна було легко виконати.
«Пане Джеме, якщо ви зустрінете когось хворого або того, хто зазнає труднощів, будь ласка, розкажіть їм про це місце»
Як можуть існувати такі добрі люди?
Ці цілителі завжди просили інших приводити до них хворих.
«Тільки подбайте, щоб це відбувалося таємно. Ви розумієте, правда? В Імперії останнім часом трохи неспокійно… і, як ви знаєте, таких, як ми, сильно виганяють із суспільства»
«Знаю, я розумію»
«Так, дякую, пане Джеме»
Жінка середнього віку гірко посміхнулася.
«Хто ж лікуватиме хворих, якщо нас виженуть?»
Серце Джема було сповнене захопленням відданістю жриці справі допомоги хворим, навіть коли він готувався до чергового довгого й виснажливого робочого дня. Він вклонився доброзичливій жриці й вийшов крізь старі двері.
«Лікарко-нім, я буду обережним і подбаю, щоб вони не дізналися про це місце»
«Так, дякую. До побачення, пане Джем»
Скрип, клац.
Старі двері зачинилися.
Більше ніхто не прийшов її шукати.
«Ти справді дивовижна, знаєш?»
Жінка середнього віку повернула голову в бік джерела голосу. Вона побачила людину, що спускалася сходами з другого поверху старого будинку.
«Це дрібниця, молодий пане. Я просто пишаюся тим, що роблю таку добру справу»
Кейл пирхнув.
Він відверто звернувся до жінки з доброзичливою посмішкою – це була вбивця Фрезія.
«Мені здається, ти сповнена життєвої енергії після того, як минулої ночі вперше за довгий час виконала кілька таємних завдань»
«Ха-ха-ха, звичайно ні»
Фрезія ухилилася від погляду Кейла, на її обличчі з'явився трохи незручний вираз.
Вбивця, яка виліпила кролика, схожого на пекельного сторожового пса, чудово впоралася з роллю доброзичливої жриці.
«Ти також непогано впоралася з написанням оголошення»
Крім того, вона добре виконала свої основні обов'язки.
Оголошення минулої ночі були справою рук Фрезії та її підлеглих.
"Імперський принц, мабуть, опинився у скрутному становищі"
Хоча увага, яку поразка Імперії привертала з боку інших країн, ймовірно, турбувала імперського принца, вона, мабуть, не була такою тривожною, як увага зсередини самої Імперії. Мабуть, саме тому він намагався максимально контролювати поширення інформації про війну.
Однак його контроль був порушений Кейлом ще до того, як він встиг почати.
Фрезія говорила бадьорим тоном, бо теж розуміла, що саме так і є.
«Імперському принцу незабаром доведеться вжити заходів для мінімізації збитків від цієї війни»
Звісно, він мусив це зробити.
Хіба не він оголосив війну?
То в цьому вся справа?
Була ще й та кореспонденція, яку він надіслав до Королівства Віппер. Щойно Королівство Віппер оприлюднить цю кореспонденцію на всьому Західному Континенті, Імперія стане посміховиськом серед народу.
«У нього є лише два варіанти. Перший – відмовитися від війни й зосередитися на стабільності всередині Імперії…»
Фрезія знизала плечима й продовжила:
«…Або він зі своєю армією може повністю розгромити Королівство Віппер і продемонструвати силу Імперії»
«Звісно, це буде другий варіант»
«Правда ж? Навіть якщо Меч Імперії зламано, її гордість залишається незмінною»
Якщо це так, то як Імперія зможе розгромити Королівство Віппер?
Як вони принесуть полегшення народу Імперії та заспокоять їхні хиткі серця?
«Схоже, імперському принцу доведеться самому вийти на поле бою»
«Саме так»
Імперії потрібна була людина, що справляє більший вплив, ніж герцог Хутен.
Звісно, це мав бути сам принц.
Вбивця Фрезія говорила так, ніби їй це доставляло задоволення.
«Тоді імперський принц…»
Скрі-іп–
Двері відчинилися.
Фрезія швидко замовкла. Однак, побачивши, хто увійшов, вона знову заговорила, щойно двері зачинилися.
«…Тоді імперського принца незабаром захоплять у замку Мейпл, так?»
Кейл зазирнув через плече Фрезії й подивився на особу, що стояла перед зачиненими дверима, відповідаючи на її запитання.
«Саме так. Він буде як щур, затиснутий у банці»
А кіт зловить того щура.
Кейл перевів погляд на чоловіка, що стояв за Фрезією з занепокоєним виразом обличчя.
«Сер Рекс»
«…Молодий пане»
«Ви хотіли мені щось сказати?»
Лицар-кіт сер Рекс прибіг сюди щойно дізнався про приїзд Кейла. Він відповів сивочолому Кейлу з тривогою в голосі.
«Так, я мушу вам дещо повідомити»
«Йдіть за мною»
Кейл попрямував на другий поверх, і незабаром Кейл та Рекс сіли на диван один навпроти одного.
Кейл помітив, що Рекс міцно стиснув кулаки. Він виглядав досить втомленим і мав темні кола під очима, ніби його гнітило щось серйозне.
Сер Рекс прикусив губу під поглядом Кейла, а потім почав говорити.
«Молодий пане Кейле-нім»
Сер Рекс згадав, що сказав раніше Кейл, вказуючи на нього.
« Сер Рекс – це той, хто переможе Імператора та Імперського принца й зійде на трон »
Ця заява сильно шокувала Рекса. Водночас ці слова не давали йому спати ночами. Його голову заполонював зміст книг, які дав йому Кейл.
Лідерство, державне управління та імператорські студії.
Інформація, яку він прочитав після того, як Кейл наказав йому вчитися, тепер плуталася в його голові.
Здавалося, що Імперія починає хитатися на своїх стабільних основах через великі й дрібні інциденти. Останнім часом Рекс помічав цю зміну в атмосфері.
Саме тому те, чого він навчився, дедалі сильніше заполонювало його розум.
Однак Кейл, той, хто міг вгамувати хаос у його думках, був надзвичайно зайнятий, тож Рекс не міг побачитися з ним аж до сьогодні.
Він повільно почав говорити.
«У мене немає того, що потрібно, щоб бути імператором»
«Я знаю»
Рекс здригнувся.
Кейл дав просту відповідь на слова, які той вимовив із великими труднощами.
«…і я – простолюдин»
Той, хто не був ані членом імперської родини, ані дворянином, не міг стати імператором.
«Я знаю»
Кейл відповів недбало, ніби дивуючись, чому Рекс запитує про щось настільки очевидне.
Рекс раптом замовк. Чому Кейл сказав Рексу ці слова, якщо він і так знав?
«…Хоча я й можу здаватися справедливою людиною та трохи розумним, я боязкий і легко лякаюся»
Кейл непомітно затримався на мить.
"О, що це таке?"
Кейл подивився на Рекса з дивним виразом обличчя й почав говорити.
«Так, мені ти теж таким здаєшся»
Рекс почав хмуритися.
«Тоді чому ви вибрали мене-!»
Чому ти обрав саме мене, щоб я став Імператором?
Рекс, який навіть не міг легко вимовити слово "Імператор", грізно дивився на Кейла.
Він виглядав наляканим. Це був не погляд того, хто не хоче, а скоріше погляд того, хто злякався ваги цього титулу.
«Скажи це навпаки»
«…Вибачте?»
Рекс здригнувся від слів Кейла і запитав ще раз. Кейл повторив те, що сказав.
«Я сказав: скажи це навпаки»
«…Що сказати навпаки?»
«Скажи: "Хоча я й можу здаватися справедливою людиною і трохи розумним, я боязкий і легко лякаюся", але навпаки»
Рекс замовк.
Кейл посміхнувся, побачивши реакцію Рекса.
Рекс був тим, хто несправедливо судив про себе.
Сер Рекс повільно почав говорити, побачивши спокійний погляд Кейла.
«Хоча я легко лякаюся і боязкий… я трохи розумний і…»
Хоча й у вигляді Кота, Рекс був тим, хто втік із Дзвіниці Алхіміків, не давши себе спіймати. Йому навіть вдалося стати лицарем завдяки своїй наполегливості, незважаючи на те, що він походив із нетрів.
Крім того, він організував групу й без жодних вагань взяв курс на саме серце Імперії.
Через деякий час Рекс зміг закінчити свою фразу.
«…Я – справедлива людина»
«Саме так. Це ти, сер Рекс»
Вираз обличчя Рекса став дивним. З іншого боку, Кейлу здалася дивною ця несподівана ситуація.
Скільки людей можуть назвати себе розумними й справедливими?
"Який кумедний хлопець"
Кейл підвівся з дивану з незрозумілим виразом обличчя. Хай там як, він приїхав до Імперії, щоб сказати те, що мав сказати.
Звісно, той, з ким він прийшов поговорити – це сер Рекс.
«Якщо ти не хочеш ставати імператором, можеш відмовитися»
"…Можна не ставати імператором?"
Кейл продовжував говорити, а Рекс широко розплющив очі.
«Однак, якщо Дзвіниця Алхіміків буде зруйнована, а імперський принц загине…»
Якщо те, чого прагнуть сер Рекс і його група, здійсниться…
«…Тоді Імперія впаде неминуче. Вона занепаде. Можливо, навіть зникне повністю»
Імперія мала багато гріхів.
Від Королівства Каро до Джунглів і навіть до Королівства Віппер. Багато хто прагнув повалити Імперію.
Хоча між Королівством Роан, чотирма королівствами та одним племенем існував союз, жага влади все одно залишалася страшною річчю.
«…Гм»
Вираз обличчя Рекса похмурнів. Навіть він вважав, що це буде найгіршим результатом. Однак Кейл щойно сказав, що це можливо.
Саме в той момент.
Плюх!
Рекс побачив документ, який Кейл поклав на стіл. Кейл перейшов до справи, щойно очі Рекса наповнилися здивуванням після того, як той побачив назву документа.
«Королівство Роан пропонує угоду»
Це була пропозиція, за якою Королівство Роан могло б розширити свою територію без війни, водночас надавши Імперії час, щоб відновити свої сили, не зазнаючи вторгнення з боку інших королівств.
На першій сторінці документа була карта.
Кейл вказав на певне місце на карті.
«Північно-західна частина Імперії та південно-західна частина Королівства Роан»
Іншими словами, це був кордон між Імперією та Королівством Роан.
Кейл обвів це місце колом. Порівняно з загальною площею Імперії, це було дуже маленьке коло.
«Ми створимо на цьому місці вільне місто»
Вільне місто.
Таке, як місто Ліб-Ан, що розташоване на Східному Континенті.
«…Вільне місто?»
Кейл посміхнувся й відповів, коли Рекс, здивований таким несподіваним поворотом подій, запитав із порожнім виразом обличчя.
«Так, вільне місто для магії та алхімії»
Вираз обличчя Рекса змінився.
Магія Королівства Роан та алхімія Імперії. Це були найвідоміші сильні сторони кожної з цих країн.
«Зруйнована Магічна Вежа та Дзвіниця Алхіміків, яка незабаром впаде»
Кейл згадав свою розмову з Розалін.
«Молодий пане Кейле, було б чудово, якби з'явилася вільна земля. Це саме те, що мені потрібно »
Кейл подумав про новий початок після руйнувань і краху, а потім почав говорити.
«Хіба їм не знадобиться нова земля, щоб жити?»