Розділ 293 — Гра на барабанах і чангу (3)

Кейлу потрібно було розумно розпорядитися своїм часом, щоб дати відповідь на це очевидне твердження.

Він стояв на вершині вежі однієї з фортечних стін Замку Мейпл і дивився вдалину.

«Коман- ні, священнику-нім»

«А, вождю Гароле»

Кейл вказав на людину поруч із собою, коли до них підійшов Гарол.

«Це Лицар-Охоронець сер Клопех»

«Ах»

Гарол не стримав здивування. Він побачив сивочолого чоловіка зі стурбованим виразом обличчя.

Це був Лицар-Охоронець Півночі, який був символом розгромленого Непохитного Альянсу. Вже було загальновідомо, що він вирішив служити Королівству Роан.

Однак вождь Гарол все одно не міг не відчувати тривоги в його присутності.

"Майстер меча. Він також є капітаном Бригади Вівернових Лицарів"

Хоча цей Лицар-Охоронець, можливо, зазнав поразки через Королівство Роан, ні, через дивовижну силу території Хенітус, його сила була справжньою.

Гарол шанобливо привітав цю сильну особистість, яка прийшла на допомогу Королівству Віппер.

«Для мене честь познайомитися з вами, Лицаре-Охоронець-нім»

Гарол побачив, як Клопех Секка посміхається йому у відповідь. У посмішці Клопеха була така вишуканість і елегантність лицаря, що Гарол не міг не ахнути.

Здавалося, Клопех мав навіть більше вишуканості, ніж їхній полонений, герцог Хутен.

Він нарешті зміг зрозуміти, чому мешканці Королівства Паерун так високо цінують свого Лицаря-Охоронця.

Той священний лицар повільно почав говорити.

«Як міг би такий нікчема, як я, відмовити великому й могутньому Кейлу-німу?»

Гарол здригнувся.

Клопех не звернув на це уваги, а лише широко посміхнувся й продовжив:

«Насправді я надзвичайно щасливий, що можу допомогти йому створити його легенду»

"Легенду?"

Зіниці Гарола почали тремтіти. Однак погляд Клопеха був твердим, як скеля.

«Те, що мені доведеться вдавати з себе Кейла-німа… Моє серце б'ється швидше від однієї лише думки про те, як моє ім'я увійде в історію як частина його легенди»

Неприпинні тремтячі зіниці Гарола спрямувалися на Кейла.

Однак те, що Кейл ухилявся від його погляду, змусило Гарола замислитися, перш ніж він нарешті знову заговорив. Він справді виглядав як вождь, який служив такому бешкетнику, як Тунка.

«Королівство Віппер просто вдячне, що хтось такий, як ви – майстер меча та капітан Бригади Вівернових Лицарів – прийшов нам на допомогу»

«Хех»

Гарол раптом почув сміх.

Гарол широко розплющив очі, озирнувшись на Клопеха. Лицар-охоронець підняв руку, в якій не тримав посох, і почав говорити.

«Вибачте. Мені раптом захотілося посміятися»

Клопех ледь втримав сміх, що знову й знову підступав до горла, і вибачився перед Гаролом. Гарол уже збирався розсердитися, але заспокоївся, побачивши, що Клопех виглядає надзвичайно винуватим, а Кейл дивиться на нього так, ніби той дурень.

У цю мить Клопех і Кейл зустрілися поглядами.

Клопех згадав вчорашню розмову з Кейлом через пристрій відеозв'язку.

« Клопеху, мешканці Західного Континенту досі вірять, що ти – майстер меча і можеш керувати вівернами. Хіба не так? »

« Я так і знав! Саме як я й підозрював! »

Клопех не міг приховати своєї радості.

Він більше не міг користуватися аурою.

А все через ці бомби, які замість рук і ніг у нього були.

А щодо керування вівернами?

Це була брехня, яку вони з самого початку поширювали по всьому континенту.

Однак більшість людей досі вважала його брехню правдою.

« Я знав, що моє ім'я прославиться, якщо я піду за Кейлом-німом! »

Він справді зможе увічнити своє ім'я в легенді.

"Адін, ти, дурний виродок"

Королівство Паерун увійде в історію з позитивного боку, бо вирішило здатися легенді на ім'я Кейл.

Однак що стосується Імперії та Імперського принца…

"Їм кінець"

Клопех не радів з приводу майбутньої загибелі Імперського принца. Була лише одна причина, через яку він радів.

"Я зможу вижити"

Те, що в нього були штучні кінцівки, не мало значення, доки йому та Королівству Паерун вдавалося вижити. Кейл Хенітус був тим, хто вмів укладати угоди.

Він був тим, хто ефективно використовував і батіг, і пряник.

« Клопеху, Королівство Роан зробить так, щоб Королівство Паерун стало лідером трьох північних королівств, якщо ти цього разу добре впораєшся »

Вже сама по собі вірність легенді приносила їм вигоду.

Клопех ледь стримав сміх і спокійним поглядом подивився на Кейла.

«Я докладу всіх зусиль, Кейле-нім»

Він знову набув свого вродливого, але стурбованого виразу обличчя.

Але те, що цей божевільний виродок за лічені секунди перейшов від сміху до занепокоєння, справді робило його схожим на божевільного. На обличчі Кейла відбивалося несхвалення, але він лише кивнув головою.

"Він із тих, хто виконає роботу як слід заради вигоди"

Клопех був людиною, яка, незважаючи на свою божевільність, залишалася дивно розсудливою.

Тепер Кейлу треба було з'ясувати, як ефективно використовувати цього божевільного виродка.

«Гароле, я впевнений, що ти вже про це знаєш, правда?»

Погляд Гарола змінився порівняно з тим хаотичним виразом, який був у нього щойно, коли він дивився на Клопеха. Кейл продовжував говорити.

«Імперський принц Адін та заступник голови Дзвіниці незабаром прибудуть сюди»

Почувши це, Гарол ковтнув слину. Погляд Клопеха став гострим, коли він дивився на Кейла. Обидва вони думали про одне й те саме.

"Звідки командир Кейл знає про цю надсекретну інформацію?"

Більшість впливових діячів Західного Континенту знали, що імперський принц Адін вирушив з Імперії на поле бою.

Однак ніхто не міг передбачити, коли саме вони прибудуть на поле бою.

Саме тому Гаролу довелося стримати своє здивування щодо інформаційної мережі Кейла.

"Я б не повірив, якби це був хтось інший, але…"

Це походило від Кейла Хенітуса. Він мусив у це повірити.

Клопех також вірив Кейлу. Звісно, він мав уявлення про те, звідки Кейл міг це знати.

"Я впевнений, що цю інформацію йому надав наслідний принц Королівства Каро Валентіно"

Клопех бачив розмову між Валентіно та Кейлом.

Клопех мав рацію: Кейл дізнався це від Валентіно, який мав зустрітися з Адіном на полі бою.

Королівство Каро вже давно було союзником Імперії Могору, а Валентіно, як відомо, був давнім близьким другом Адіна. Крім того, Королівство Каро було готове прийти на допомогу Імперії в будь-який момент.

Клопех не знав напевно, проте його почало морозити.

"Як далеко сягають руки Кейла-німа?"

Він уявив собі, як Кейл керує всіма впливовими фігурами на Західному Континенті.

Тоді він знову почув голос Кейла.

«Почнемо»

Кейлу потрібно було діяти швидко, перш ніж йти на зустріч з імперським принцом.

Він поглянув на вождя Гарола й почав говорити.

«Я мушу показати йому пекельне полум'я, щойно він з'явиться тут»

Гарол поглянув на ворота.

Командир Тунка.

Він стояв разом із воїнами перед зачиненими воротами.

Поруч із ним стояв мечник у шоломі, Чхве Хан.

«Цього разу ми вдаримо першими»

Голос Кейла відлунював у вухах Гарола.

«Більшість імперських лицарів зараз відсутні»

Під час першої битви, коли впали чорні вежі, були певні втрати, проте солдати, алхіміки та маги майже всі залишилися на своїх місцях.

Однак герцог Хутен, а також лицарські бригади, майже повністю зникли.

«Імперський принц залишає у столиці мінімальну кількість лицарів і прибуває з другою лицарською бригадою та всіма іншими лицарськими бригадами, що залишилися»

Лицарі, з якими прибував Адін, були не лише королівськими лицарями.

«Крім того, імперські дворяни також привозять із собою свої родові лицарські загони»

Вираз обличчя Гарола застиг.

Він боявся імперської родини, але дворяни, які досі підтримували її, теж були сильними.

"Імперський принц планує остаточно знищити Королівство Віппер"

Він також залучив до цього дворян.

«Приїжджають також заступник голови Дзвіниці Алхіміків та кілька ретельно відібраних алхіміків»

Імперія насувалася на них усією своєю міццю.

Однак Королівство Віппер не мало жодної можливості збільшити свої сили. Насправді їх стало менше, ніж раніше, через поранених солдатів з останньої битви.

Гарол поглянув на Кейла.

«Тож саме тому нам треба завдати удару, перш ніж вони прибудуть?»

Кейл кивнув.

Вони мали це зробити до того, як імперський принц дістанеться сюди.

«Давайте перетворимо це місце на хаос»

Гарол підняв сурму. У цю мить він почув голос Кейла.

«Наша мета – залишки лицарів Імперії та Леви»

Стратегія Королівства Віппер була такою ж, як завжди.

Найкращий захист – це напад.

Буу-у-у-у-у-у –

Після першої битви на полі бою запанувала тиша.

Сурма Гарола порушила цю тишу.

Саме в цю мить.

Скре-

Зачинені ворота замку Мейпл відчинилися.

Бу-у-у-у–

Едріх – один із кандидатів у вожді Племені Левів. Він здригнувся, почувши звук.

«Це що, ці виродки з Королівства Віппер зараз сурмлять у трубу?»

Його погляд спрямувався на заступника капітана першої бригади лицарів – найвищого за званням лицаря, що залишився.

«Лайно!»

Однак заступник капітана не мав часу звертати увагу на погляд Лева. Він одразу ж підвівся. За ним підвелися керівники алхіміків та бригади магів.

«Його Високість ось-ось прибуде!»

«Чорт забирай! Чому ці виродки з Королівства Віппер роблять це саме зараз, коли весь цей час мовчали?!»

Алхіміки та маги не могли приховати свого шоку.

Війська Королівства Віппер, які раніше розгулювали, ніби хотіли розірвати їх усіх на шматки, не виявляли жодної реакції з моменту закінчення першої битви.

Плюх.

Заступник капітана першої бригади лицарів відкинув завісу свого намету й вийшов.

Він бачив спустошену землю з уламками зруйнованих чорних веж.

Він також бачив пошкоджену й обвуглену землю.

Імперія отаборилася прямо поруч із цією територією.

Звісно, між ними та Королівством Віпперів існувала тимчасова стіна, яку для них спорудили алхіміки та маги. Ці стіни, збудовані з землі, а не з каменю, давали військам Імперії відчуття безпеки від атак Королівства Віпперів.

«Чому вони рухаються саме зараз, якщо навіть не ворухнулися, коли ми споруджували цю стіну?»

Війська Королівства Віпперів не робили нічого, навіть коли вони споруджували цю земляну стіну.

То чому ж саме зараз?

"Чому це мало статися саме перед прибуттям Його Високості?!"

Заступник капітана одразу ж почав підніматися сходами на вершину земляної стіни. За ним слідували лідери алхіміків та магів.

«Ах, як це дратує»

Лев Едріх з нудьгою спостерігав за їхніми рухами. У цей момент до нього підійшла Гроніка, його двоюрідна сестра по материнській лінії.

«Чому б тобі не піднятися й не поглянути?»

Едріху не хотілося.

Одне діло, якби тут був імперський принц, але вживати заходів, коли навколо лише ці дрібні рибки, було б марною тратою його енергії. Проте Гроніка сказала щось таке, що змусило Едріха рушити з місця.

«Ти забув про Полум'яних Дворфів?»

«Ха… Ці виродки»

Едріх не забув, як Полум'яні Дворфи глузували з нього, коли він падав із вежі. Він рушив слідом за заступником капітана.

"Я приїхав сюди за наказом батька, але…"

Едріх приїхав сюди лише для того, щоб зберегти своє становище спадкоємця, але не мав наміру надто старатися. Проте існування Племені Полум'яних Дворфів надзвичайно дратувало Едріха.

«…Я вб'ю тих виродків»

Ці нікчемні виродки мали заплатити за те, що наважилися задиратися з Племенем Левів – найславетнішим племенем на землі. Він повільно піднімався по земляній стіні.

Бууу-у-уу-уу–

Він почув звук сурми Королівства Віппер, коли нарешті піднявся на стіну й оглянув поле бою.

Скре-е-е-ег–

Тиша на полі бою порушилася, коли відчинилися ворота Замку Мейпл.

Він побачив Тунку. Командир, як завжди, стояв попереду.

Заступник капітана Імперії почав кричати.

«Зберіть лицарів! Підготуйте солдатів!»

Лідери магів та алхіміків також почали кричати.

«Бригада магів, час готуватися!»

«Команда 1, підготуйте рідини! Цього разу нам треба правильно застосувати алхімію! Його Високість та заступник голови Дзвіниці-нім незабаром будуть тут!»

Керівники імперських військ насторожилися.

Наближався імперський принц.

Наближався заступник голови Дзвіниці.

Вони не могли показати цим двом жахливе видовище.

Однак солдати мали іншу думку.

«...Кажуть, що Його Високість незабаром прибуде разом із вельможами»

«А чи не можна поки що просто відбивати їх за допомогою земляної стіни?»

Солдати не забули жахливого видовища неймовірної поразки Імперії. Усе було зруйновано, і вони могли лише дивитися, як лицарі Імперії згорали живцем.

Цей спогад вселяв сильний страх перед військами Королівства Віппер.

«Швидше, рухайтеся!»

Однак солдатам не залишалося нічого іншого, як рухатися. Вони не могли не підкоритися наказам своїх начальників.

Один із лицарів підійшов до заступника капітана й доповів.

«Заступнику капітана-нім! Перша бригада лицарів готова!»

Лицарі, яким ледь вдалося вижити, прагнули повернутися на поле бою.

Заступник капітана поглянув на поле бою й відповів.

«Ми незабаром вирушимо»

«Так, пане!»

Його погляд спрямувався на Тунку, воїнів та мечника в шоломі.

Лев Едріх також дивився на них.

Мечник у шоломі.

Цей мечник, який не був майстром меча, якимось чином зумів легко перемогти такого майстра меча, як герцог Хутен.

Ця невідома особа була непередбачуваним фактором у цій битві.

Лев Едріх поглянув повз мечника у шоломі на небо над Замком Мейпл.

«Дворф Канелле»

"Той виродок теж збирається вийти?

Якщо він вийде, я його обов'язково вб'ю. Я знайду спосіб збити його з неба й убити, якщо він з'явиться на тому скелетному птасі"

«Ке-хе-хе-хе»

Едріх не зміг стримати сміху, бо сама думка про вбивство Канелле збуджувала його.

Саме в цю мить.

Буу-у-у-у–

Сурма пролунала ще раз.

«Гм......?»

Заступник капітана протер очі.

«Едріх!»

Гроніка покликала свого кузена Едріха. Однак Едріх не зміг відповісти на крик Гроніки, бо втупився поглядом у поле бою, що розкинулося під земляною стіною.

Ні, він дивився на ворота Замку Мейпл.

«Ка-ха-ха-ха! Це друга битва!»

Тунка неквапливо виходив, широко розкинувши руки.

Мечник у шоломі направив свій меч на війська Імперії.

Однак справа була не в цьому.

Там були Тунка, Чхве Хан і воїни.

Але за ними...

З входу в Замок Мейпл виходили й інші.

Заступник капітана почав кричати.

«...П-п-плем'я Ведмедів!»

Там були сотні Ведмедів у стані несамовитості.

Вони пройшли крізь ворота й порушили тишу на полі бою.

Леви занепокоїлися.

"То не лише Полум'яні Дворфи?

Навіть Ведмеді, які вирушили до Ущелини Смерті, зрадили Руку… ні, зрадили інших Ведмедів?"

«...Едріху»

«Чорт забирай»

Едріх буркнув, згадуючи про правителя Племені Ведмедів. Водночас він поглянув на Ведмедів, що виходили з Замку Мейпл.

«...Вони зрадили свого короля»

Як особа, яка також прагнула стати королем, Едріх почав хмуритися.

Бум! Бум! Бум!

На кінцях ланцюгів, що обплутували руки й ноги Ведмедів, висіли залізні кулі.

Сотні цих залізних куль котилися по землі за спинами Ведмедів, викликаючи вібрації.

Земля почала тремтіти.

Тоді вони помітили ще когось на вершині стіни замку.

«...Ця людина теж тут»

Едріх спостерігав за тією "коричневою мантією".

Один із магів підбіг сходами на вершину земляної стіни й у той самий момент вигукнув.

«Його Високість незабаром прибуде!»

Війська Імперії одночасно почули крик Тунки.

«Ми вдруге покажемо вам пекло»

Пекло – це інша назва війни.

Друга битва розпочалася, коли відлік до прибуття імперського принца добігав кінця.