Розділ 294 — Гра на барабанах і чангу (4)

Бум-бум-бум-

Земля знову загуділа під звуки барабанів.

«Ч- чортові виродки!»

Заступник капітана мимоволі вилаявся.

«Заступнику капітана! Це солдати Королівства Віппер!»

«Чорт забирай! Не можу повірити, що солдати теж виходять. Вони що, планують влаштувати тотальну битву прямо зараз?»

«…Схоже, лише маги планують залишитися в замку! Усі солдати виходять!»

Голоси лицарів, алхіміків і магів змішалися в єдиний гул. Однак погляди всіх були прикуті до поля бою.

За Ведмедями йшли десятки тисяч озброєних солдатів із суворими виразами облич.

Це була неймовірно мала кількість порівняно з армією Імперії, але все одно це були десятки тисяч солдатів. А найголовніше…

«Божевільні виродки……!»

Це була зграя божевільних.

Саме вони сміялися й розгулювали в пеклі.

Солдати бігли вперед, маючи лише свої тіла та зброю.

"…Це лякає"

Заступник капітана злякався цього видовища.

На відміну від інших королівств, Імперія володіла магією та алхімією, які були розвинені до найвищого рівня технічної досконалості. Однак мешканці Імперії боялися солдатів, які бігли на них, маючи лише свої тіла.

«…Зосередьтеся на обороні якомога більше, використовуючи земляну стіну як нашу лінію оборони!»

«Заступнику капітана-нім!»

Заступник капітана поглянув на лицаря, який його кликав.

«Його Високість незабаром прибуде! Як ми можемо показати йому таку пасивну оборону?»

Давайте битимемося хоробро, бо імперський принц незабаром прибуде.

Заступник капітана подивився в очі лицареві.

Лицар бачив, як його товаришів розривали на шматки воїни Королівства Віппер у ямі пекельного вогню. У його очах був страх.

Це була емоція, яку представник Імперії не мав би виявляти.

"У нас був тривалий період миру"

Минуло багато часу з того моменту, як світ востаннє пережив війну.

Саме тому вони не розуміли сенсу війни.

"Однак Королівство Віппер це знає"

Період миру.

Загін Тунки був першим, хто розпочав бій у той час миру.

"Ми цього не усвідомлювали"

Яка користь від золотих мечів, якщо їх ніколи не використовувати?

Як вони могли перемогти воїнів, які навіть не тримали мечів із бруду, а замість цього проривалися крізь багнюку голими руками?

Армія Імперії не мала досвіду виходити за межі своїх можливостей.

«Ні, ми будемо тримати оборону»

Саме тому заступник капітана вирішив захищатися. Однак одразу ж почали лунати кілька голосів незгоди.

«Ми не можемо цього зробити!»

Це були ватажки магів та алхіміків.

«Заступнику капітана! Ми мусимо битися, щоб зберегти гордість Імперії!»

«Саме так. Ми не можемо показати людям, що нас відтісняють! Буде погано, якщо наш і без того низький бойовий дух знизиться ще більше! Нам потрібно підняти бойовий дух!»

"Ці мерзотники"

У душі заступника капітана закипіла злість, коли він побачив лідерів магів та алхіміків.

"По суті, ви кажете, що гинутимуть саме лицарі та піхота, так?"

Маги та алхіміки залишатимуться за лінією оборони земляного валу. Натомість лицарі та піхота, включаючи заступника капітана, мусили вийти за межі оборонної лінії й вступити в бій з армією Королівства Віппер.

«Заступнику капітана-нім! Його Високість незабаром прибуде!»

«Ми виглядатимемо некомпетентними в очах Його Високості та знаті, навіть якщо чудово утримуватимемо лінію!»

«Саме так! Ми мусимо показати їм, що ми завзято боремося, аби зменшити відповідальність за нашу останню поразку»

Двоє лицарів пильно дивилися на нього. Заступник капітана заплющив очі, побачивши лицарів, які турбувалися про враження, яке справлять на принца.

"Чорт забирай! Наша відповідальність тут не головне! Ми можемо загинути!"

Як ці лицарі планують перемогти армію Королівства Віппер, яка ризикує своїм життям, якщо вони тремтять від страху лише від однієї думки про свою відповідальність?

Однак заступник капітана не мав повноважень командувати всією армією, адже він був лише заступником капітана.

«…Готуйтеся до бою»

Через кілька миттєвостей дерев'яні двері між стінами повільно відчинилися, відкривши вид на імперську армію.

Там стояла решта першої бригади лицарів та імперські солдати, які придушили свій страх.

Земля гуркотіла.

З наближенням ворогів земля гуркотіла дедалі сильніше.

«Кха-ха-ха-ха! Ви нарешті вийшли битися? Такі боягузи!»

Тунка глузував з армії Імперії.

Поле бою вже було заповнене військами Королівства Віппер.

Солдати, Ведмеді та воїни заповнили поле бою між Замком Мейпл та базою Імперії, зберігаючи широку формацію.

Заступник капітана погнав свого коня вперед.

«Ваша формація недбала»

Королівство Віппер, у якого навіть об'єднавши всі сили, не вистачало військ, постійно розширювало свій стрій.

Заступник капітана одразу зрозумів, чого вони намагаються досягти.

«Схоже, ви хочете рукопашної сутички»

Він повільно підняв меч і зробив крок уперед.

Можливо, він був єдиним у війську Імперії, хто готовий був ризикнути своїм життям, як це робили воїни Королівства Віппер.

Саме тому він вигукнув:

«Зберіть наші сили! Наше завдання – вижити до прибуття імперського принца!»

Він вирішив вижити.

«Заступнику капітана!»

Він проігнорував протест лицаря.

«Не бійтеся бути пасивними! Солдати, підніміть щити, а не мечі! Вони – дияволи!»

Вони – дияволи.

«Кхахахахаха!»

Тунка вибухнув сміхом і оплесками та втупився поглядом у заступника капітана, почувши цей крик. Потім він зупинився перед військами Імперії.

«У тебе правильний настрій! Він єдиний із тих злобних імперських виродків, у якого голова на плечах! Ти – воїн, як і ми!»

Тунка підняв голову, вигукуючи це.

«А що ти думаєш? Хто, на твою думку, переможе, імперський принце?»

Заступник капітана здригнувся й озирнувся.

Над земляною стіною.

Сивочолий чоловік у формі дивився вниз на поле бою. Його очі сяяли золотим блиском у сонячному світлі.

Імперський принц Адін.

Він зустрів погляд заступника капітана.

«Імперія не повинна здаватися»

Заступник капітана схилив голову.

"Мені кінець"

У очах імперського принца заступник капітана, мабуть, виглядав як боягуз.

Хоча принц Адін і мав приємну зовнішність, він був людиною, яка керувала адміністрацією та політикою суто на основі здібностей. Усі боялися потрапити до його списку під наглядом.

«Мабуть, я вже в тому списку»

У заступника капітана ослабла рука, якою він тримав меч.

«Ви багато пережили, заступнику капітана»

Друга бригада лицарів Імперії.

Це були лицарі, якими безпосередньо керував імперський принц. Вони з'являлися на полі бою в золотих обладунках.

У цей момент заговорив Тунка.

«Схоже, у того виродка, який схилить перед нами голову, є що сказати!»

Тунка не приховував своєї зневаги до Адіна.

«Т-ти, виродку!»

Усі імперські вельможі, що прибули разом з імперським принцом, нахмурилися, дивлячись на Тунку. Однак погляд імперського принца був холодним.

Він повільно оглянув поле бою.

Тунка, Ведмеді, воїни, солдати та Розалін.

А ще – мечник у шоломі.

І, нарешті, чоловік у коричневій мантії, що стояв на стіні замку.

«Ваша Високосте»

«Я знаю, заступнице голови дзвіниці»

Заступниця майстра Дзвіниці, яка стояла найближче до імперського принца, також дивилася на чоловіка в коричневій мантії. Вона відкрила рота, щоб щось сказати.

«Ми маємо вбити його першим»

Імперський принц поглянув на заступницю майстра Дзвіниці Метелону. Він також подивився на молодого чоловіка в мантії алхіміка, що стояв поруч із нею.

«Ти з нею згоден, Хонте?»

«Гадаю, заступниця має рацію, Ваша Високосте»

«Розумію»

Хонте.

Він був зразковим учнем Майстра Вежі та майбутнім спадкоємцем Дзвіниці Алхіміків.

Він походив із нетрів і був дивом, створеним Дзвіницею, яка збирала дітей із нетрів, що зробило його головним героєм прекрасної історії.

Цього разу імперський принц тримав його біля себе, щоб зробити його новим героєм для народу Імперії.

Військовий герой із нетрів.

Це був чудовий спосіб повернути втрачену позитивну громадську думку щодо Імперії, Імперського принца та Дзвіниці Алхіміків.

"Ще є Кейл Хенітус і ще одна особа"

Імперський принц подивився на людину поруч із собою з теплим, але серйозним виразом обличчя.

«Валентіно, мені шкода, що тобі доводиться бачити таке з самого початку»

Він не міг використати цих двох, щоб завоювати серця людей.

Звісно, Валентіно думав інакше. Він облизав губи й перевів погляд у бік Королівства Віппер.

«Ні, ні. Я маю допомогти близькому другові. Піду туди, де знаходяться священники»

«Дякую. Я вдячний, що ти прийшов мені на допомогу заради нашої дружби»

Валентіно щиро розсміявся у відповідь на слова Адіна.

"Як може існувати такий негідник?"

Валентіно шкодував про час, який він провів як близький друг Адіна.

"Ти заплатиш за те, що наважився зазіхати на Королівство Каро"

Валентіно відійшов від Адіна й попрямував до священників із суворим виразом обличчя.

Адін подивився на нього й замислився.

"Його вираз обличчя легко використати. Корисно"

Валентіно, здавалося, мав суворий вираз обличчя, бо хвилювався через війну. Адін тримав його біля себе, бо вважав Валентіно корисним.

«Куди ти дивишся, імперський принце Адін!»

Адін озирнувся на Тунку, який кричав прямо на нього.

Він лагідно посміхнувся Тунці. Це була посмішка того, хто дивиться на свою здобич.

Він відкрив рота й вигукнув наказ.

«Усі лицарі, цільтеся в шиї солдатів армії Королівства Віппер»

Гуркіт-

Звук підков коней струсонув землю.

Лицарі висипалися на поле бою.

Понад тисяча лицарів імперської знаті зі своїми гербами з'явилися великою хвилею, починаючи з Другої Лицарської Бригади.

«Увахахахаха!»

Тунка розреготався, дивлячись на них, і підняв свою палицю.

«Вперед!»

Його крик прорізав гуркіт підков і заповнив поле бою.

Сказавши це, Тунка поглянув у бік імперського принца.

"Гм?"

Імперський принц здригнувся, побачивши вираз очей Тунки. Як людина, що добре розпізнавала емоції інших, він відчув, що погляд Тунки був дивним.

"… Гірка посмішка?"

Імперський принц відкрив рота й почав говорити.

«Стійте!»

Лицарі раптово зупинилися. Тунка почав говорити, поки вони з подивом дивилися на імперського принца.

«Розумний виродок»

У цю мить Адін почув звук.

Фіі-і-і-і- Фі-і-і-і-і–

Це був звук флейти.

Чоловік у коричневій мантії грав на флейті.

Десятки тисяч солдатів Королівства Віппер почали рухатися.

Вони підняли руки.

Вони підняли обидві руки високо в небо.

Схоже, ніби вони піднімали руки, щоб вигукнути ура.

«Що це?»

«Гм? Що це за кулька?»

Кожен із воїнів, солдатів і Ведмедів тримав у піднятих руках темно-сині кульки.

Лицарі Імперії розгублено дивилися на армію Королівства Віппер, уся яка тримала по кульці в кожній руці.

Шу-у-у-у– Шуу-у-у-х–

Вітер пронісся повз них.

Це був вітер, що дув у іншому напрямку, ніж весняні вітри, які дмуть від Імперії до Королівства Віппер.

Посеред того вітру з'явився величезний білий скелетний птах.

За ним слідували ще четверо.

«Ха, ха-ха-!»

Адін розреготався від розваги.

«Їх багато»

Один. Чотири.

І наступні десятки, що з'явилися.

У небі з'явилися десятки білих скелетних птахів, менших за п'ятьох, що летіли попереду.

Полум'яні Дворфи, які керували ними, зупинилися над Замком Мейпл.

Фшу-у-у-ух–

У цю мить вітер здув каптур з голови чоловіка в коричневій мантії.

Імперський принц Адін прикував погляд до цього чоловіка.

Він бачив біле волосся та блакитні очі.

Крізь маску чоловіка він бачив ті очі, що нагадували небо.

Сивочолий чоловік носив маску, що тягнулася від носа до чола. Чоловік, оточений таємничою аурою, підняв руку.

У мить, коли його рука опустилася…

Тунка голосно викрикнув.

«Тікайте!»

"Що? Тікати?"

Люди з Імперії були здивовані.

Все почалося з Тунки. Його підняті руки знову опустилися.

Бах!

Кулька розбилася, і з неї вилилася темно-синя рідина, а імперський принц Адін у відповідь вигукнув:

«Повертайтеся. Це вогонь із Ущелини Смерті»

Тунка й імперський принц обмінялися поглядами. Тунка промовив, тікаючи:

«Набридливий виродок»

Він згадав темно-синій вогонь, що охоплював Ущелину Смерті, лише з тієї темно-синьої рідини.

Лицарі, яких налічувалося понад тисячу, роззявили роти й поспішно передали наказ імператорського принца.

«Повертайтеся! Це наказ Його Високості!»

«Повертайтеся!»

Однак люди, що йшли за Тункою, також опустили руки, щойно той обернувся.

Трісь! Трісь! Трісь!

Десятки тисяч темно-синіх кульок розлетілися по всьому полю бою.

«Кха-ха-ха-ха!»

Сміх пролунав звідусіль, починаючи з Тунки.

Це був сміх, сповнений божевілля.

Армія Імперії побачила перед собою вогонь, коли вітер подув у їхній бік.

Він мав темно-синій колір, наче ніч без сонця.

Десятки тисяч кульок, що містили Гнів Дракона, почали з'являтися одна за одною.

Спочатку вони були невеликими.

Однак десятки тисяч окремих вогнищ поступово зливалися й збільшувалися.

«Ущелина Смерті»

Адін нахмурився.

«Воно виглядає більшим, ніж те з Ущелини Смерті»

Невелике полум'я, яке спочатку було розміром з людину, почало ставати більшим і вищим.

Це було так, ніби спокійний пляж накривала буря.

Темно-синє полум'я занурило землю в темряву під сонячним небом.

Тунка почав бігти.

«Кхахахахаха! Це пекло! Пекло!»

Він почув крики Розалін і Гарола.

«Заберіть солдатів, які відстають, за допомогою магії польоту!»

«Відчиніть усі ворота! Усі солдати та воїни – всередину!»

Маги, солдати, що залишилися в замку, та вожді – всі допомагали солдатам, які втікали, дотримуючись заздалегідь визначеного порядку евакуації.

На тих, хто впав або відставав, застосовували магію польоту та магію прискорення. Також з замкових стін спускали мотузки та драбини до вузьких воріт, щоб люди могли швидше потрапити всередину.

Все відбувалося швидко, але спокійно.

Королівство Віппер готувалося до такого розвитку подій, поки армія Імперії була зайнята спорудженням земляної стіни.

Розалін і Гарол одночасно вигукнули.

«Вогонь ось-ось спалахне!»

«Вітер почне дути сильніше!»

Тунка зупинився.

Він бачив Чхве Хана в чорному шоломі, що стояв поруч із ним.

Вони обоє підняли голови, спостерігаючи, як солдати й воїни повертаються.

Сивочолий чоловік, що стояв на стінах замку, знову взяв у руки флейту.

Адін бачив того сивочолого чоловіка.

Вони були далеко один від одного, але він це відчував.

Їхні погляди зустрілися.

"Він – ватажок"

Він був диригентом.

Саме в цю мить Адін посміхнувся.

Фіі-і-і- Фі-і-і-

Білі скелетні птахи широко розправили крила.

Вуууш- Вуууш-

Почав дути сильний вітер, який відрізнявся від попереднього.

Це був вітер, що дув назустріч весняному вітру, який дмухав з Імперії до Королівства Віппер.

Вітер від десятків білих скелетних птахів змінив напрямок вогню.

Темно-синє полум'я почало розгоратися.

«Ваша Високосте! Полум'я! Полум'я стає сильнішим!»

«Вогонь поширюється в бік Імперії!»

«Це полум'я високе, як гора!»

Голоси дворян лунали звідусіль.

Однак Адін не відривав погляду від сивочолого чоловіка.

Бум! Бум! Бум!

Темно-синє полум'я зіштовхувалося між собою й утворювало ще більше полум'я.

Це перетворювалося на море полум'я, достатньо велике, щоб поглинути ціле місто.

Це полум'я ринуло в бік армії Імперії.

Полум'я змішалося з вітром, відкривши свою темну пащу, і з ревом кинулося на Імперію, руйнуючи при цьому природний потік вітру.

«… Я нічого не бачу»

Темно-синє вогняне цунамі заповнило поле зору Адіна.

Замок Мейпл більше не було видно.

«Ваша Високосте, давайте відведемо магів!»

«Як, як може бути таке полум'я?! Давайте відведемо й алхіміків, Ваша Високосте!»

Шляхетні пани повільно почали спускатися з земляної стіни, терміново вигукуючи.

Саме в цю мить.

«…Ваша Високосте!»

Адін, який стояв нерухомо, повернув голову в бік голосу одного з лицарів.

Чоловік із блідим обличчям піднімався на вершину земляного валу. Однак навіть за підтримки свого лицаря він ледь добирався до верху. Адін заговорив.

«Давно не бачилися, молодий пане Кейле Хенітусе»

«Ваша Високосте»

Кейл Хенітус прийшов оглянути поле бою за допомогою Гілсмана.

Він відповів голосом, що завдяки його спокійній поведінці звучав сповненим сильної волі.

«Звісно, я мусив прийти. Хіба ми не маємо врятувати всіх?»

"Ах"

Один із дворян вигукнув здивовано.

Вони вже знали про стан Кейла Хенітуса.

Він був праведним чоловіком, який прийшов рятувати Імперію, незважаючи на свій нинішній стан.

«…Прибув герой Королівства Роан»

Шляхтичі не могли приховати свого захоплення.

Вони не могли не думати, що герой є героєм, навіть коли темно-синє полум'я, схоже на пекельне, насувалося на них.

Вони не могли відірвати погляду від героя, який привернув їхню увагу.

У той момент Кейл почув голос у своїй голові.

[«Людино! Мені шкода Золотавого дідуся! Він так важко працював, і все даремно!»]

Кейл легко проігнорував голос Раона.

Імперський принц звернувся до Кейла.

«Ви допоможете нам?»

Кейл відійшов від Гілсмана, який його підтримував, і ледь зміг самостійно твердо встати на ноги.

Командувач Королівства Роан, який врятував Королівство Роан, одягнувши чорну форму, сьогодні був одягнений у ту саму форму, коли повільно кивнув принцу Імперії.

Погляд його очей був твердим, як скеля. Він відкрив рота й почав говорити.

«Я втручуся заради миру»

Кейл почув голос невидимого Раона.

[«Ти збираєшся загасити вогонь, а потім розпалити його! Ти дивний, людино!»]

Кейл збирався діяти заради свого миру.

Адін звернувся до Кейла з лагідною посмішкою на обличчі.

«Дякую, молодий пане Кейле. Я довіряю це вам»

У той момент у Кейла промайнула думка.

"Час стати героєм Імперії"

Кейл набрав на обличчі праведну, але сумну посмішку командира.

[«Людино, ти добре граєш!»]

«Хннн, наш молодий пан-нім»

[«Балакучий Гілсман теж добре грає!»]

Звісно, Кейл проігнорував голос, що втрутився посередині.