Розділ 298 — Потилиця (1)

Однак більшість людей не дивилася на Чхве Хана.

Істоти на полі бою виходили за межі людської уяви, тож зосередитися на звичайній людині було неможливо.

«… Чому це мечники? Ні, чи це лицарі?»

Жителі Імперії бачили людей у білих обладунках, що сиділи верхи на білих скелетних птахах.

Цих білих скелетних птахів було десятки.

Хоча вони були меншими за тих п'ятьох перших, довжина кожного з них становила щонайменше 3 метри.

Було очевидно, на що вони націлювалися.

Найімовірніше, вони націлювалися на големів.

Заступниця Майстра Дзвіниці поглядом подала знак Хонте, і той негайно віддав наказ алхімікам та магам.

«Усі, атакуйте тих птахів, ні, атакуйте тих, хто ними керує!»

Маги Імперії негайно почали чаклувати. Вони намагалися атакувати білих скелетних птахів та тих, хто ними керував.

Один із вельмож поглянув на імперського принца Адіна й у ту мить вигукнув:

«Ваша Високосте, у того чоловіка біле волосся! Чи можливо, що до цього причетне Королівство Паерун?»

Найбільший білий скелетний птах у центрі формації. Чоловік у коричневій мантії з білим волоссям і блакитними очима тримав поводи цього птаха.

Це, звісно, змусило їх згадати про рід Секка – Лицарів-Охоронців Королівства Паерун, які славилися своїм білим волоссям, а також про Бригаду Вівернових Лицарів.

«Підозріло, що чоловік із білим волоссям носить маску, а всі керуючі одягнені в обладунки без знаків розрізнення!»

Будь-хто б подумав, що вони виглядають підозріло.

Дворянин підняв голос, побачивши, що імперський принц Адін нічого не каже.

«Крім того, Плем'я Ведмедів і дворфи, які входили до складу Непохитного Альянсу, тепер усі на боці Королівства Віппер. Чи- чи можливо…»

Шляхтич почав хмуритися. Раптом йому спала на думку жахлива можливість.

«Чи можливо, що Непохитний Альянс і Королівство Брек щось замишляють? Чи вони вирішили перейти на бік Королівства Віппер?»

Обличчя всіх, хто стояв навколо аристократа, почали хмурніти. Вони побоювалися, що, якщо справи підуть не так, війна може розширитися й охопити весь континент.

В цей момент.

«Я в цьому не такий уже й упевнений»

Імперський принц Адін відповів, обернувшись. Він поглянув на Кейла та Валентіно, які стояли на кінці земляної стіни, подалі від солдатів. Особливо його увага була зосереджена на Кейлі.

"Чи справді той сивочолий чоловік – хтось із Королівства Паерун? Чи справді це хтось із роду Секка?"

Він не мав змоги цього визначити.

Однак, хоча знатні не знали про це, імперський принц та керівники Імперії володіли важливою інформацією.

"Клопех Секка – фальшивий Віверновий Лицар. Рука змусила людей у це повірити"

Крім того, Адін вважав, що Клопех вирішив перейти на бік Королівства Роан після своєї поразки на території Хенітус.

"Королівство Брек і Королівство Паерун. Ці два королівства можуть щось планувати"

Однак Королівство Роан могло керувати ними обома.

Це здавалося логічнішим, якщо врахувати силу відповідних королівств.

Що ж було правдою?

У нього не було доказів на підтвердження жодної з цих теорій.

Імперський принц Адін і Кейл обмінялися поглядами.

"Якщо це так, то чому Королівство Роан відправило свого героя до Імперії, знаючи, що його життю може загрожувати небезпека?"

Кронпринц Королівства Роан дуже цінував героя своєї країни.

А той герой Королівства Роан не дбав про власне життя, аби допомогти Імперії.

У голові Адіна панував складний безлад. Саме в той момент.

Фiii-i-i-i-i-i-i–

Морозний звук флейти розрізав повітря.

Імперський принц підвів погляд до неба, побачивши, як Кейл з щирим подивом дивиться вгору.

«…Гм?»

Імперський принц побачив, як на землю падає коричнева мантія.

Біловолосий чоловік зняв свою коричневу мантію. Тепер його зовнішність була чітко видна.

Очі імперського принца Адіна широко розширилися.

«…Священник?»

Це була бездоганно біла священницька мантія.

Кейл занепокоївся, щойно побачив мантію.

"Цей виродок…"

Клопех Секка з радістю скинув коричневу мантію.

Кейл не казав Клопеху, що можна знімати мантію, і не давав йому дозволу показувати, що він – священник.

Ось у чому була причина.

"Ти, розумний божевільний сучий син!"

Кейлу довелося докласти чималих зусиль, щоб куточки його губ не піднялися вгору, коли він придушував своє здивування.

У той момент він почув тихий голос Розалін, що долинав із пристрою відеозв'язку в кишені Гілсмана.

[Активую магію зміни голосу та його підсилення]

"Ах, вони всі такі розумні"

Усі інші зосередилися на білій священницькій мантії та білих обладунках. Кейл був сповнений захоплення здібностями Розалін до прийняття рішень. Причина цього незабаром заповнила поле бою.

«Подивіться на небо!»

Голос Клопеха змінився на моторошний.

Це був такий голос, від якого бігали мурашки по шкірі й який важко було забути.

Кейл бачив, як Клопех Секка підняв руки вгору. Він відпустив поводи.

Інші незабаром наслідували його приклад.

Лицарі в білих обладунках також підняли руки. Потім вони вказали на найвищу точку в небі.

Вони вказували на сонце.

Їхні порожні руки були спрямовані до сонця так само, як віряни Церкви Бога Сонця вказували на свого бога. У той самий момент Клопех вигукнув:

«Ми рушимо до світла!»

Це була знаменита фраза, що залишилася в спадщині Церкви Бога Сонця.

Некромант. Саме це вигукувала Церква Бога Сонця, очищаючи світ від некромантів і темряви.

"Цей негідник!"

Кейлу справді подобалося те, що зараз робив божевільний Клопех. Звісно, нічого з цього не було заплановано заздалегідь.

Втім, големи теж не входили в їхні плани.

"Якщо вони кинуть нам несподівану ситуацію, ми кинемо їм у відповідь те саме"

Ті, хто сіє хаос на полі бою, найімовірніше, і виграють.

Кейл, Клопех і Розалін усі знали, що це так. Їхній досвід як командирів дозволив їм переконатися в цьому в минулому.

Клопех сидів на птаху над усіма іншими й дивився вниз.

"Вони всі такі маленькі"

Він відчував щось подібне, коли очолював Бригаду Вівернових Лицарів, видаючи себе за фальшивого Вівернового Лицаря. Люди виглядали такими крихітними, коли він дивився на них звідси, з висоти.

Вони здавалися такими безпорадними.

"Ось чому я вирішив, що стану легендою"

Клопех відчув, ніби ось-ось розсміється. Він повторив те, що Церква Бога Сонця сказала некроманту, бо боявся, що почне реготати, наче маніяк.

«Ми знищимо темряву в ім'я нашого господа!»

"Так, знищимо їх!

Усіх до одного!"

Звісно, Клопех не вірив у бога.

Він не вірив у релігію.

Однак було лише одне, у що він вірив.

Тоді Клопех знову опустив погляд.

Він бачив руде волосся.

Його зір майстра меча дозволяв йому чітко розгледіти обличчя Кейла. Він бачив спокійний вираз обличчя Кейла. Клопех був настільки схвильований, що сказав те, чого не сказала Церква Бога Сонця.

«Ми станемо легендами!»

"Я бачу легенду! Я можу йти за ним!

Я зможу вижити!"

Це було єдине, у що він вірив.

Фіі-і-і-і-і-і–

Звук флейти знову заповнив повітря, і лицарі міцніше стиснули мечі, а дворфи – поводи. Вівернові Лицарі, які вціліли, але так і не мали нагоди битися, голосно вигукнули, отримавши шанс знову битися в повітрі.

«Ми станемо легендами!»

Лицар-охоронець Клопех Секка.

Вірні лицарі, які виконували його накази, рушили вперед.

«…Церква Бога Сонця?»

«Вони справді сказали "Бог Сонця"? Ті, хто в минулому воював проти некромантів?»

На обличчях військ Імперії відбивався хаос. Деякі дворяни, а також більшість солдатів не могли приховати свого занепокоєння.

Хоч як би не впала довіра до церкви через останні кілька інцидентів, це все одно була їхня релігія.

Люди, схожі на священників, та Святі Лицарі їхньої релігії направляли свої мечі на війська Імперії.

Імперський принц Адін почав говорити.

«Метелона!»

Вона одразу ж вигукнула.

«Атака!»

Десятки магічних заклинань вистрілили в повітря, спрямовані на білих скелетних птахів.

Ба-а-а-а-а-ам! Бах! Бах!

Заклинання почали вибухати в повітрі.

«Ух!»

Деякі з білих скелетних птахів здригнулися від удару, через що дворфи та лицарі ледь не спіткнулися.

Однак жоден із них не отримав серйозного влучання.

«…Командире Розалін!»

Заступниця майстра Дзвіниці Метелона поглянула у бік стін замку Королівства Віппер, де мала перебувати Розалін.

Однак Розалін спокійно віддавала накази магам Королівства Віппер. Кейл чув її голос через пристрій відеозв'язку.

[Ми зосередимося на захисті від заклинань Імперії. Використовуйте наші заклинання, щоб заздалегідь підривати їхні, перш ніж вони встигнуть торкнутися птахів]

Ба-а-а-а-а-ам! Бах! Ба-а-а-а-а-ах!

Небо вкрилося вибухами від атак обох сторін.

Усе небо заповнили вибухи. Потім вони призвели до того, що повітря наповнилося темно-сірим димом.

«Атакуйте! Продовжуйте атакувати!»

Метелона продовжувала кричати. Вершники скелетних птахів не зможуть нічого бачити через дим від усіх цих вибухів, а через поштовхи від вибухів керувати птахами може стати ще складніше.

Небо вкрили заклинання, яких, здавалося, було на сотні більше, ніж у Королівстві Віппер. Через це в сірому небі нічого не було видно.

«…Хіба зараз не має бути все га-гаразд?»

Це був момент, коли солдати та дворяни вигукнули те, про що думали.

Метелона сумлінно спостерігала за небом. У цей момент вона почула голос імперського принца.

«Ще ні. Ці виродки…»

Вшу-у-у-ух–

Метелона чула шум вітру.

Вона бачила, як білі птахи прорізали сірий дим, наче стріли.

«-Ці виродки сильні»

Саме в цей момент вони почули дивно розпалений голос імперського принца Адіна.

Бу-у-ум!

Десятки білих птахів, що прорізали магічні вибухи, врізалися в чорних големів.

Баа-а-а-а-амп! Ба-а-а-ам!

Дзьоби та крила білих птахів націлювалися на големів, а великі руки големів – на білих птахів. Вони зіштовхувалися знову і знову.

Жодна зі сторін не турбувалася про те, що її можуть знищити.

«…Битва гігантів» – з побоюванням прокоментував один із дворян.

Земля продовжувала тремтіти, а від гучних звуків у них заніміли вуха. Людям тут не було місця.

Однак ті, хто керував цими величезними об'єктами, були запекліші, ніж будь-коли.

Особливо це стосувалося Клопеха, голос якого повернувся до норми, і який продовжував кидатися на керуючих големами, не зважаючи на те, як його біле волосся розвівалося на вітрі.

«Ке, кеке, кхаха-ха-ха-ха!»

Він не міг перестати сміятися. Однак його очі були холодними.

«Ви такі сильні! У вас таке міцне тіло!»

Тіла големів були міцними.

Вони були настільки міцними, що могли сміятися над міцністю білих скелетних птахів, укріплених некромантом.

Однак Клопех без жодних вагань викрикнув:

«Вріжтеся в них! Лицарі, дістаньте мечі! Знищте контролерів!»

У них не було причин боятися.

Ба-а-а-а-ах! Баа-а-а-ам!

Битва гігантів продовжувала набирати обертів.

Ні, це були лише білі скелетні птахи, що літали навколо, наче збожеволілі.

Големи намагалися відігнати цих білих скелетних птахів. Їхньою метою було знищення Замку Мейпл, а не цих білих скелетних птахів.

«…Такі надокучливі»

Всупереч своїм словам, імператорський принц Адін посміхався. Потім він простягнув руку до Хонте. Хонте швидко дістав сіру кулю й вручив її імперському принцу.

Адін почав говорити. Його голос лунав у кабінах контролерів големів.

«Бригада големів не звертатиме уваги на тих птахів»

Ці птахи, ймовірно, намагалися затримати големів, а не знищити їх.

Чому?

Навіть якби їм вдалося знищити кабіни пілотів, знайти ядро голема було б важко. Як вони могли б знайти приховані ядра големів у цей хаотичний час?

До того ж тіло голема було настільки міцним, що важко було б зруйнувати його частини, щоб дістатися до ядра.

Імперський принц віддав наказ.

«Бригада големів швидко рухатиметься вперед. Вашим головним пріоритетом є зруйнування стін Замку Мейпл»

Скре-е-е-е-е.

Рухи големів почали змінюватися.

Великі големи почали ігнорувати атаки білих скелетних птахів.

Бум. Бум. Бум.

Найменший голем був заввишки в 10 метрів, а решта були ще вищими.

Вони без жодних вагань почали бігти в бік Замку Мейпл.

Саме в цю мить.

Імперський принц знову заговорив. Він говорив у сіру кулю.

«…Що відбувається?»

15 метрів. Найбільший і найтемніший голем у центрі, який очолював усіх інших големів, раптово зупинився.

Кейл тихо пробурмотів так, щоб його почули лише ті, хто стояв поруч із ним.

«Допоможи Чхве Хану»

Молодий Дракон відповів.

[«Зрозумів, людино! Я повернуся після того, як знищу його!»]

Кейл поглянув у бік найбільшого й найтемнішого голема.

Він побачив крихітну постать, що піднімалася вгору по тілу того голема.

Це був Чхве Хан.

Мечник у чорному шоломі без зусиль піднімався вгору по тілу голема.

Це була битва між велетнями.

Однак раптом до неї втрутилася одна-єдина людина.

Чхве Хан почув у вусі голос надійного партнера.

[«Чхве Хане! Наша людина сказала, щоб я тобі допоміг!»]

Чхве Хан почав посміхатися.

Він підняв голову. Він бачив тіло великого голема. Піднімаючись, він відчував, наскільки міцним і сильним було це чорне тіло.

Однак його надійний напарник, молодий Дракон, сказав йому, що робити.

[«Потилиця. Цілься в потилицю»]

Уо-о-он-

Чхве Хан бачив, як рука голема простягається, щоб схопити його. Вона була такою великою й страшною, що він навіть чув, як вона розрізає повітря.

[«Чхве Хане, джерело його сили – ось там»]

Однак Чхве Хан не зупинився.

[«Наша людина наказала знищити це!»]

У нього не було причин зупинятися.

У нього були лише причини не зупинятися.