Розділ 312 — Ніч (2)

Кап.

Крапля чорної рідини впала на землю.

Земля ось-ось мала потемніти.

Тріск!

У це місце врізався стовбур дерева. Стовбур, що спочатку був коричневим, потемнів, а земля знову набула свого первісного кольору.

«...Це... що це взагалі таке?!»

Один із лицарів Імперії мимоволі вигукнув, після чого його тіло почало тремтіти. Відчувши дивне відчуття, він підвів голову.

«Аааааа!»

Шш-ш-ш-ш-ш-

Над його головою промайнув великий чорний стовбур, а листя зашелестіло.

«Божевілля. Дерева збожеволіли»

Він впав на землю.

Сидячи там і оглядаючись, він бачив усю Сьому Секцію.

Вона була живою й рухалася.

Ця велика територія, що називалася Сьомою Секцією, ревіла й рухалася. Усе це через великі стовбури дерев, які раптово почали рости.

Ба-а-а-а-ах! Ба-а-а-а-ах!

Війська Імперії не могли бігти до дирижабля, навіть коли вибухали бомби з мертвою маною. Вони не могли цього зробити, навіть якби хотіли втекти.

Ш-ш-ш-ш-ш-

Їхні тіла здригалися від страху щоразу, коли вони чули шелест листя.

Біля їхніх ніг і над їхніми головами стояли дерева, темніші за ніч.

Вони хотіли втекти, але дерева були швидшими за них.

Ці дерева, які мали б залишатися на одному місці, вільно розбігалися по всій Сьомій Секції.

«Щ- що це за дерева?!»

Відповідальний алхімік зблід, тримаючись за поручні дирижабля.

Все, що він бачив – це стовбури дерев, які слідували за руками рудоволосого командира, аби поглинути бомби з мертвої мани.

«Я- я мушу повідомити керівництво!»

Він віддав наказ одному зі своїх підлеглих, що стояв поруч.

«Н-негайно зв'яжіться з Майстром Дзвіниці-німом та Його Високістю! А, і- і-!»

Він почав міркувати, а його губи тремтіли. Однак, побачивши цю несподівану обставину, він не міг нормально мислити.

З'явилися дерева, що пожирали мертву ману.

У Сьомій Секції не було жодних районів, які б перетворювалися на пустку. Насправді чорні стовбури дерев з'являлися біля всіх житлових будинків, щоб захистити оселі від вибухів.

Бум!

Алхімік обернувся, почувши шум.

Він подивився на південь.

Голем біля того входу падав.

Водночас він помітив, що хтось дивиться на нього з того боку. Точніше кажучи, він не міг розгледіти самого погляду.

Однак, побачивши чорну мантію, спрямовану в його бік, він зрозумів, що людина там дивиться в його напрямку.

Це була Мері, знаменита некромантка Королівства Роан.

Вона була єдиною некроманткою на Західному Континенті, останньою у своєму роді.

Цей алхімік, який також був чорним магом, не міг приховати презирства та огиди, які відчував до некромантки.

Він бачив, як чорна мана сяяла навколо некромантки. Ймовірно, вона поглинула залишки мертвої мани після того, як очистила чорний відчай.

Некромантка незабаром похитнулася, і їй довелося спиратися на темного ельфа.

"Вона все ще набагато слабша за шановного Майстра Дзвіниці"

Думка про це прояснила розум алхіміка. Він відвернувся й подивився вперед, віддаючи наказ.

«Підривайте бомби якомога швидше!»

Погляд підлеглого став серйозним.

Швидше підривання бомб означало, що дирижабль також швидше відлетить. Алхімік кивнув у відповідь на погляд підлеглого й продовжив говорити.

«І…»

Людина, яка стала центром цих змін.

Він вказав на особу, яку стовбури дерев захищали, зібравшись навколо.

«…І атакуйте Кейла Хенітуса щосили! Ні, станьте йому на заваді!»

Маги та лицарі, почувши цей наказ, миттю кинулися вперед.

«Готуйтеся до атаки! Застосовуйте заклинання вогняної стихії!»

Маги на палубі дирижабля почали малювати великі магічні кола, щоб запустити вогняні заклинання. Адже вони дійшли висновку, що заклинання меншого масштабу будуть марними проти тих чорних стовбурів дерев.

Лицарі одночасно кинулися на Кейла, який перебував у центрі Сьомої Секції.

«Ти думаєш, що зможеш самотужки зупинити нас усіх?!»

Кейл зітхнув, почувши це від одного з лицарів.

"Він використовує такий стереотипний вислів"

Це було саме те, що зазвичай говорили лиходії, які боролися проти головного героя у фентезі або романах про бойові мистецтва. Кейл відчув, ніби зрозумів, як, мабуть, почувалися ті головні герої, переживаючи те саме.

«Я сам, бо можу впоратися з усіма вами»

"Ти що, хоч про це не можеш подумати?"

Кейл не звернув уваги на те, що куточки його губ піднялися, і неквапливо почав рухати руками. У голові він також почув голос Раона.

[«Наша людина не сама! Я, великий і могутній Раон Міру, тут!»]

Але Раон мав ще що сказати.

[«Але, людино, ти зараз виглядаєш страшно!»]

Посмішка Кейла стала ще ширшою.

"Я знаю.

Я знаю, як я зараз виглядаю"

Кейлу неважко було уявити, наскільки зловісно він виглядав, посміхаючись, оточений цими чорними стовбурами дерев, що рухалися, наче змії.

Він відсунув кілька таких змієподібних стовбурів. Потім він згадав про те, що раніше сказала йому ненажерлива жриця.

"Вона вміє тільки захищатися?

Та не думаю"

Кейл думав, що у жриці насправді є зброя, сильніша за вогонь. Ця зброя спрямувалася на ворогів, які наближалися з усіх боків.

«Ухиляйтеся! Це дерево поглинуло мертву ману! Ухиляйтеся від нього!»

Ба-а-а-а-ах! Бах!

Лицар почув вибух ще однієї бомби з мертвої мани та звук деревного стовбура, який, ймовірно, її пожирав, проте він змусив себе проігнорувати це, кричачи до своїх підлеглих лицарів.

«Розріжте їх за допомогою диму своєї аури! Все має бути гаразд, якщо ви їх не торкаєтеся! Рухайтеся групами по двоє!»

Лицар підняв меч і змахнув ним вниз.

Різь-

Чорний стовбур дерева, що мчав на нього, легко розрубався.

Плюх.

Розрубана гілка висохла й впала на землю. Побачивши це, очі лицаря засяяли, і він швидко крикнув, щоб попередити інших.

«Їх легко розрубати! Це звичайні гілки, за винятком того, що в них є мертва мана! У них не так вже й багато сили!»

Самі лише великі стовбури дерев можна було використати для атаки, проте зараз Кейла оточувало майже сто лицарів.

Руб-

Різь- Різь–

«Рубайте їх! Рубайте й рубайте знову, рухаючись вперед!»

Лицар презирливо посміхнувся Кейлу, якого оточували чорні стовбури дерев, і продовжив наступати. Інші лицарі пішли за його прикладом і також повільно просувалися вперед.

Кейл виглядав як щур, що потрапив у банку.

Він виглядав страшно, коли керував чорними деревами з темряви, проте це було не так страшно, як спочатку думали лицарі.

«Ми відплатимо тобі за те, що сталося під час битви з Королівством Віппер!»

Бойовий дух усіх лицарів піднімався.

Різь!

Вони навіть змогли розрубати кілька гілок мечем, оповитим димом аури. Ці дерева справді були звичайними деревами. Не було чого боятися.

Командувач лицарів почав посміхатися.

«...моя!»

"Гм?"

У цей момент лицарі Імперії раптом почули крики солдатів. Крики ставали дедалі гучнішими, аж поки лицар не зміг їх чітко розчути.

«Це ворог! Джунглі вторглися!»

"Про що він говорить?

Джунглі та Королівство Роан уже тут"

Лицар почув різкий звук, що розрізав ніч, ще до того, як встиг поставити своє запитання.

Ві-і-і-і-і-іу- Ві-і-іу-у-у–

Він почув, як із дирижабля пролунала сирена.

Саме в цю мить.

Бум!

Бууум!

Два големи, що залишилися, зруйнувалися.

Лицар поглянув у бік одного з големів, і його очі широко розширилися.

Він побачив людей із коричневою шкірою, які ледь виднілися в темряві.

Він побачив воїнів, які перелазили через стіну та зруйнованого голема.

«Гррррр»

«Грр- грррр-»

Він також чув гарчання звірів, очі яких іскрилися навіть у темряві. Він бачив, як воїни Джунглів увійшли до Сьомої Секції пішки або верхи на цих звірах, тримаючи зброю в руках.

Їх було багато. Він помітив щось у групі воїнів, які піднімалися на високу замкову стіну.

«Роооооооа!»

Велика чорна пантера рикнула під променями місяця та зірок.

Це велике, але спритне тіло незабаром почало бігти. Воно прямувало туди, де падав останній голем.

«Тен!»

Тен пригнувся, почувши своє ім'я, і жінка стрибнула йому на спину.

У її руці був великий спис.

Ніхто з тих, хто перелазив через стіну замку, і голема не кричав, щоб підняти бойовий дух. Вони повільно й потайки наближалися.

Лицар мимоволі ковтнув слину, побачивши ворогів, що насувалися хвилею. У цю мить він почув чийсь голос.

«Хіба ти не націлювався на мене?»

Лицар різко відвернув голову.

Він побачив усміхнене обличчя Кейла Хенітуса. Почувши ще один шум, він відчув, як по спині пробіг холодок, побачивши, як Кейл тихо посміхається йому.

Шш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-

Шум листя, який він чув ще з самого початку, тепер став набагато гучнішим, коли рукави Кейла почали тріпотіти. Лицарі, що кинулися вперед, здригнулися, а потім повільно відступили.

Лицар терміново вигукнув.

«Відступ!»

Сотні гілок раптом зашуміли, а в центрі цього – Кейл.

Вони почали рости, вистрілюючи вперед.

Чорні дерева ставали все густішими й міцнішими.

«Рооаар!»

Чорна пантера Тен підскочила в повітря.

Туп.

Однак незабаром під лапами Тена з'явилася нова опора.

Це був чорний стовбур дерева. Велике дерево стало опорою, на яку Тен міг ступити.

У цей момент з дирижабля пролунав крик мага.

«Магічні кола готові до активації!»

У відповідального алхіміка на шиї виступили вени, коли він віддав наказ.

«Негайно активуйте магічні кола! Вбийте Кейла Хенітуса!»

Чорні стовбури дерев навколо Кейла перепліталися між собою, наче павутина.

Вони були над землею і в повітрі.

Їм було байдуже, де вони перебували – вони перепліталися між собою, утворюючи шлях.

Гілки прямували до одного місця.

До палацу.

Гілки мчали до місця, що знаходилося прямо під дирижаблем.

Бах! Бах!

По дорозі вони також поглинали вичерпані бомби.

Здавалося, ніщо не могло їх зупинити.

«Швидше!»

Магічні кола активувалися, коли алхімік підганяв їх.

Уо-о-о-он–

Магічні кола та магічні камені над ними почали світитися.

Однак алхімік на дирижаблі почав хмуритися.

Він дивився на стіну замку. З-під стіни замку щось летіло до неба.

Це була людина, волосся якої було таким же рудим, як і вогняні заклинання, які підготувала Імперія.

Розалін летіла в бік дирижабля. Червона мана колихалася навколо неї, наче плащ.

"Чорт забирай!

Скільки ж вони підготували?!"

Алхімік з силою вдарив по поручню. Потім його погляд звернувся до людини, що стояла в центрі ворогів що все наближалися. Він бачив руде волосся над тепер уже чорною землею Сьомої Секції.

Кейл, власник того рудого волосся, почав говорити. Він віддав наказ стовбурам дерев.

«Ростіть»

Продовжуйте рости.

Зростайте доти, доки вороги не почнуть вас боятися.

«Простягайтеся»

Продовжуйте рухатися вперед.

Рухайтеся, щоб убити ворога.

Кейл кричав, дивлячись на стежку з дерев'яних стовбурів, схожу на павутину.

«В атаку!»

«Роооа!»

Чорна пантера Тен заревів, відштовхнувшись від стовбура дерева. Потім він почав бігти. Літана однією рукою націлила спис уперед.

«Поїхали!»

Чхве Хан ступив на стовбури дерев, що тягнулися на північ, і почав бігти до центру. Двоє темних ельфів слідували за ним.

Те саме робили Мері та Таша. Усі вони бігли тією дерев'яною чорною дорогою.

Вони знову почули голос Кейла.

«Усім загонам – у напад!»

Північ, Південь, Схід, Захід.

Воїни Джунглів, які більше за будь-кого іншого звикли бігати по деревах, почали перебігати по стовбурах.

Вони були не єдиними.

Деякі мешканці Джунглів, які досі тихо ховалися, почали підійматися на стовбури дерев, що захищали їхні оселі, наче щити.

Дехто з них їхав верхи на тваринах, а інші бігли в тому самому напрямку.

Усі вони бігли до повітряного корабля, що знаходився над палацом у центрі Сьомої Секції.

«Н-ні!»

Алхімік несвідомо зробив крок назад, побачивши, як усі ці люди біжать до нього. Він відчув тиск, ніби на нього насувається чорне цунамі.

Скрке-е-е-ег-

У цей момент дирижабль гучно затремтів.

«Що, що за...?»

«Нас захопили! Командире, нас спіймали!»

«Що?»

Алхімік поспішно поглянув вниз, почувши відчайдушний голос блідого підлеглого.

Він подивився на дно повітряного корабля.

Там чорні стовбури дерев вчепилися в дно повітряного корабля.

Кейл почав посміхатися.

«Зловив»

Усе, що було в Сьомої Секції, опинилося в руках Кейла.