Розділ 313 — Ніч (3)

Відкрита долоня Кейла стиснулася в кулак.

Тріск!

У той самий момент чорний стовбур дерева ще глибше впився в дно дирижабля.

«Ні, цього не може бути!»

Руки головного алхіміка тремтіли. Він так сильно прикусив губи, що вони почали кровити.

Кап.

Однак у нього не було часу звертати на це увагу.

«Лідере-нім, він нахиляється!»

Скре-е-е-еп.

Пролунав моторошний скрип, і дирижабль почав нахилятися вбік. Алхімік вхопився за поручні, щоб утримати рівновагу, і грізно поглянув на Кейла.

Туп– Туп–

Кейл повільно йшов.

Лицарі кинулися на нього, наче комахи, яких приваблює світло, проте жоден із них не зміг наздогнати Кейла.

Шш-ш-ш-ш-

Кейл зробив крок у повітря. Чорні стовбури дерев один за одним пролітали повз нього, утворюючи для нього сходи.

Кейл ступив на цю схожу на павутину дерев'яну доріжку, яку він сам створив.

[«Людино, ти куди?»]

Потім він почав бігти.

Фш-ш-ш–

Звук Вітру створив порив біля кінчиків його ніг. Кейл швидко побіг за вітром у бік повітряного корабля.

Алхімік, який спостерігав за цим з почервонілими від напруги очима, одразу ж почав кричати.

«Активуйте магічне коло!»

Уоо-о-о-о-о-о.

Магічне коло, яке було підготовлено заздалегідь, почало світитися.

Над великим магічним колом збиралася червона аура.

Потім алхімік махнув рукою. Чорна мана огорнула його шию, і його голос, підсилений чорною магією, пролунав до військ Імперії.

«Усі солдати, розрубайте стовбури дерев! Цільтеся у ворогів! Стріляйте стрілами!»

Він швидко додав ще кілька слів.

«Зайдіть у будинки й знайдіть дрова! Спаліть усі дерева!»

Солдати, які досі бездумно дивилися на все це, нарешті почали рухатися. Це сталося тому, що вони відчули: якщо так триватиме далі, вони справді можуть програти. Особливо це стосувалося рядових солдатів, які мало що знали про бомби з мертвою маною. Те, що вони побачили, було водночас дивовижним і страшним.

Але їм все одно треба було знайти спосіб вижити.

Солдати дістали зброю.

«Д-до бою!»

«Нам треба йти! Ми маємо дістатися до дирижабля, перш ніж туди дістануться вороги!»

Солдати прорубували стовбури й почали стріляти стрілами у воїнів, які бігли по стежці з повалених стовбурів.

Алхімік вимкнув свою магію підсилення й віддав наказ своєму підлеглому.

«Відклич лицарів. Нехай усі маги, які не займаються магічним колом, готуються до атаки!»

"Відкликати лицарів?"

Алхімік прошепотів своєму підлеглому, який виглядав збентеженим.

«Кинь решту бомб із мертвою маною та магічні бомби під дирижабль. Я впевнений, що це принаймні зупинить стовбури дерев і не дасть ворогам наблизитися. Крім того…»

У погляді алхіміка промайнула холодна рішучість.

«Ми негайно злітаємо»

Збентеження в очах підлеглого зникло. Він зрозумів, навіщо вони відкликають лицарів і залишають солдатів. Вони збиралися втекти, поки солдати стримуватимуть ворогів.

Алхімік ще раз застосував магію підсилення, коли знову почав кричати.

«Боріться! Стримуйте їх до останньої миті!»

Троє найдосвідченіших магів, які керували магічним колом, підняли обидві руки вгору, коли алхімік це сказав.

Пролунало легке гуркотіння, і полум'я злетіло в небо.

Тріск.

Це полум'я, схоже на змію з роззявленою пащею, звивалося, продовжуючи злітати вгору.

Від нього виходив тиск, ніби воно мало спалити все на своєму шляху.

Алхімік відчув це захопливе відчуття від полум'я, коли повернув погляд.

Він побачив жінку, що посміхалася. Алхімік вказав на неї й продовжив кричати.

Ось чому він наказав магам готуватися до атаки.

«Почніть атаку на командира Розалін!»

Це був сигнал.

Полум'яна змія, що піднялася з рук трьох імперських магів, розвернулася й почала спускатися вниз.

Алхіміки, які отримали наказ, одночасно почали кидати бомби з нижніх ілюмінаторів дирижабля.

Вони кидали як бомби з мертвою маною, так і звичайні магічні бомби.

Вони летіли в бік чорних стовбурів дерев, що вчепилися в дирижабль, та ворогів, які піднімалися по цих стовбурах назустріч їм.

«Стріляйте стрілами!»

Стріли солдатів також летіли в бік воїнів Джунглів.

Уо-о-о-он-

Решта магів Імперії також кидали заклинання в бік командира Розалін.

Очі головного алхіміка блищали, коли він спостерігав за всіма цими атаками.

«Так! Я знищу все!»

Його первісний наказ полягав у тому, щоб знищити все. Якщо результат буде таким, як заплановано, то все має бути гаразд, чи не так?

Нарешті пролунали звуки, на які він так чекав.

Баа-а-а-а-ах! Бам! Бам!

Вони долинали з-під дирижабля.

Вибухали бомби.

«Ми злітаємо!»

Уо-о-о-о-оон-

Дирижабль повільно почав активуватися. Алхіміки в кабіні трималися за магічні камені найвищого ґатунку, готуючись до зльоту.

"Добре, нам просто треба ще трохи так протриматися"

Алхімік повернув голову й зустрівся поглядом із Розалін. Він почав сміятися, побачивши, як її атакують імперські війська.

«Кхахаха! Я впевнений, що ти не зможеш відбити всі ці атаки, навіть якщо ти маг найвищого рівня! Це кінець і для тебе теж!»

Він побачив, як вогняна змія пролетіла повз Розалін і кинулася до землі.

Вона мала спалити всі дерева.

«Кха-ха-ха-ха!»

Алхімік не міг приховати свого сміху.

Саме в цю мить.

Всміх.

Куточки губ Розалін почали підійматися.

«…Чому ти посміхаєшся?»

Алхімік миттєво перестав сміятися й нахмурився. У цю мить заклинання Імперії досягли Розалін.

Бааааах! Бу-у-у-ух! Баа-а-а-а-ам!

У нічному небі з'явилося світло, наче вибухали феєрверки.

Коли вибухи вщухли й почав з'являтися дим, алхімік побачив, що Розалін нахилилася, оточивши себе щитом.

"…Я цього й очікував"

Так, хтось на рівні Розалін мав би бути здатним захиститися від атак інших магів.

"Але ж вона не мала б змоги зупинити ту вогняну змію після того, як довелося відбивати всі ці атаки!"

Алхімік саме так і думав, аж раптом його обличчя зблідло.

«…Гм?»

Вогняна змія, що прямувала до стовбурів дерев, раптом зупинилася.

«Що за? Чому ти не атакуєш?»

Він почув відповідь від магів, що стояли за його спиною.

«Ух!»

«Ух! Що ж це…»

«Кхх!»

Ну, не те щоб це були саме відповіді.

Це були крики та стогони.

Троє магів над магічним колом стогнали.

Він хотів повернути голову, щоб подивитися, але не зміг цього зробити.

«…Неймовірно»

Тріск.

Він дивився на палаючу змію. Вона зупинилася в повітрі, а потім змінила напрямок.

Паща змії, яка раніше була спрямована на стовбури дерев внизу, повернулася.

Тепер вона була спрямована на повітряний корабель.

Ціль її атаки змінилася.

"Таке заклинання взагалі існує?"

Потім хтось погладив по голові ту вогняну змію.

«…Х- хто ця людина…?»

Алхімік побачив чоловіка з біло-золотим волоссям.

Навколо його тіла майоріла біло-золота аура, і він сяяв, наче зірка. Саме цей чоловік намагався зробити атаку Імперії власною.

«Розалін, ти в порядку?»

Розалін зняла щит, знову випрямилася й кивнула.

Потім вона перейшла, щоб стати позаду Ерухабена, чоловіка з біло-золотим волоссям. Сьогодні її роль полягала в тому, щоб надавати підтримку.

Нічого не вдієш.

Дракон, істота на вершині магії, мав взяти справу у свої руки.

До того ж це був найстаріший Дракон на континенті.

Ерухабен легенько клацнув пальцями.

Клац.

Велика полум'яна змія зникла під цей тихий звук.

Та диявольська полум'яна змія перетворилася на золотий пил і зникла.

«Як- як це можливо…»

Алхімік відчув сироти по шкірі, побачивши цю спокійну атаку. Це була не звичайна магія.

Він не міг не відчувати страху.

Саме в цю мить.

Баа-а-ах!

Ніч розірвав вибух.

«Аааааа!»

«Тримайтеся!»

Повітряний корабель почав сильно трястися.

Алхімік поглянув на свого підлеглого, який почав панічно кричати.

«Це марно!»

«Що?

Що марно?»

Підлеглий крикнув у відповідь, на обличчі – відчай.

«Усі атаки марні!»

Скре-е-е-ег–

Дно дирижабля знову здригнулося.

«Темні ельфи, темні ельфи все руйнують і підіймаються вгору!»

Підлеглий швидко переказав отриману інформацію.

Темні ельфи блокували всі бомби з мертвою маною, які кидали вниз алхіміки. Вони просто поглинали мертву ману, нестримно наступаючи.

Таша, вкрита чорною рідиною та мертвою маною, викрикнула з середини групи:

«Поглинайте все! Покажіть їм силу тих, хто використовує мертву ману як джерело сили!»

Літана та чорна пантера Тен тоді скористалися проходом, який ті створили для них, щоб атакувати дирижабль.

Чорні стовбури дерев теж не зупиняли їхніх атак.

Підлеглий простягнув пристрій відеозв'язку, через який інші доповідали про ситуацію, продовжуючи кричати.

«Більшість воїнів Джунглів теж уже майже прибули!»

«А що з солдатами? Хіба вони не мали б зупинити хоча б частину з них?!»

Підлеглий похитав головою у відповідь на запитання алхіміка.

«Схоже, дерева захищають їх!»

«Що?»

Солдати Імперії стріляли стрілами та рубали мечами у бік воїнів, які піднімалися по стовбурах дерев, щоб наблизитися до дирижабля, але ніщо не могло їх досягти.

«Блокуйте все. Не дайте їм зупинитися»

Наказ Кейла дійшов до всіх дерев у Сьомій Секції.

Стовбури та Незнищенний Щит почали рухатися.

Щит захищав солдатів союзників.

«Знову заблоковано!»

«Чорт забирай! Ці кляті стовбури!»

Мечі та стріли Імперії не могли пробити ці стовбури, сплетені у форму щита.

Саме тому воїни Джунглів могли бігти, не турбуючись.

Вони усвідомили існування цих щитів, які їх захищали.

Саме тому ворог боявся.

У них не було жодного способу пробити їх.

Усі їхні атаки були марними.

Ось у чому полягала справжня сила оборони.

Ворог, який це усвідомив, вигукнув до свого ватажка:

«Лідере-нім, важко злетіти, бо дно дирижабля застрягло!»

"Трясця!"

Обличчя алхіміка зблідло.

Тоді він побачив, що сіра куля, яку він отримав від свого підлеглого, світилася.

«…Ваша Високосте»

З ним зв'язувався імперський принц Адін. Наказ, який він раніше віддав, щоб зв'язатися з принцом, нарешті дійшов.

Він тремтячими руками активував пристрій для відеозв'язку. Цьму щуру в банці потрібно було на когось спертися.

Зв'язок незабаром встановився.

[Що таке? Чому ти надіслав екстрений виклик?]

Він чув голос імперського принца Адіна.

«В- Ваша…»

[…Візьми себе в руки. Спочатку розкажи, що відбувається]

Адін втішав алхіміка досить лагідним тоном і закликав його заспокоїтися та описати ситуацію.

«В- Ваша Високосте…»

Однак алхімік все ще не міг вимовити ні слова.

Він не міг говорити.

Те, що він бачив перед очима, не давало йому змоги вимовити ані слова.

Скреп- скре-ег.

Це був єдиний звук, який можна було почути на тихому дирижаблі.

Звук долинав від чогось, що піднімалося з дна дирижабля.

Там було темно, як уночі.

Це був великий птах, зроблений із чорних кісток.

Чорні очі чорного скелетного птаха блищали, коли він грізно дивився на людей на палубі дирижабля.

На тому чорному скелетному птаху стояв хтось.

Меч Чхве Хана світився його чорною аурою, коли він націлив його на ворогів на палубі дирижабля.

Тріск.

Грукхр.

Чорні істоти вистрибнули на палубу, коли поручні почали ламатися.

Темні ельфи, вкриті мертвою маною, піднімалися по борту дирижабля разом зі своїми елементалями, щоб дістатися до палуби.

Велика чорна пантера та Літана, а також мешканці Джунглів незабаром також піднялися нагору.

Чорні істоти, які виповзли знизу, нічого не говорили. Вони просто стояли, націливши свою зброю на ворогів.

[…Чому так тихо?]

Голос Адіна, що лунав із пристрою відеокомунікації, прокотився по палубі.

Все, що він міг бачити – це обличчя алхіміка, який зв'язувався. Це було тому, що алхімік тримав пристрій відеокомунікації в руках і терміново з'єднав його, не встановивши ніде.

Адін не міг бачити ні поля бою, ні навіть того, що було навколо алхіміка.

[Поверни екран у бік поля бою]

Адін знизив голос і холодно віддав наказ.

Однак руки алхіміка все ще тремтіли, і він не міг поворухнутися.

«В- Ваша Високосте…»

Все, що він міг зробити – це вигукнути титул Адіна.

Погляд алхіміка звернувся до пристрою відеозв'язку.

Хоча він чув голос Адіна, єдине, що він бачив на екрані – це чорний екран.

Адін прикривав пристрій відеозв'язку чорною тканиною – чи то тому, що не міг показати свої поранення, чи то тому, що не міг показати, чим саме займався в цей момент.

Однак Адін мав би зараз дивитися на нього через свій екран.

Алхімік повільно перевів тремтячий погляд у бік пристрою для відеозв'язку, знаючи, що Адін дивиться.

Усе сталося в одну мить.

Поруч із ним стояв чоловік.

Це був маг із біло-золотим волоссям.

Тіло алхіміка заціпеніло, коли біло-золота мана чоловіка оточила його.

Лише його обличчя могло вільно рухатися.

Він бачив, що маг із біло-золотим волоссям посміхався. Алхімік затамував подих.

Він бачив, що ті очі були такими самими, як у будь-якої звичайної людини.

Однак ці очі миттєво перетворилися на очі іншої істоти.

"В-він не людина!"

Він почав відчувати страх.

Він знову почув голос Адіна.

[…Ти що, не почув мого наказу?]

Адін уже збирався розірвати зв'язок у гніві, побачивши лише скуте обличчя алхіміка.

Саме в цю мить.

«Я чую тебе чітко й голосно»

Він почув знайомий голос.

Пристрій для відеозв'язку незабаром почав тремтіти, і Адін побачив чиєсь обличчя.

[…Кейл Хенітус]

Це була остання людина, яка піднялася на дирижабль.

Кейл радісно привітав Адіна, який вимовив його ім'я.

«Я чув, ти втратив праву ногу і отримав поранення в груди? Радий, що тобі якось вдалося вижити»

Однак його очі були холоднішими, ніж будь-коли раніше.

Він продовжував говорити до пристрою відеозв'язку, на екрані якого було лише чорне зображення.

«Адіне, дай-но я подивлюся на твоє обличчя. Ти справді в порядку? Я хвилювався, що ти, можливо, загинув, виродку»

Голос Кейла звучав так, ніби він справді хвилювався.

Однак та яскрава посмішка миттєво перетворилася на вираз обличчя покидька.

« Я обов'язково прикінчу тебе власноруч »

Кейл згадав, що сказав Адіну минулого разу.

Він не забуде всього того, що намагалися зробити імператорська родина та чорні маги.

Кейл майже пошепки промовив у відеокомунікатор.

«Було б шкода, якби ти так і помер, адже ти маєш загинути від моїх рук»

Усміхнене обличчя Кейла здавалося цілком доречним виразом для такого покидька.