Розділ 316 — Я поранений (2)

«…Що забажаю?»

Кейл кивнув у відповідь на голос, схожий на голос навігатора, який знову набув звичного спокійного тону.

«Так. Мені байдуже, чи візьмеш ти все собі, чи поділишся з іншими. Роби, що хочеш»

Мері поглядала то на Кейла, то на стовбури дерев. Поки Кейл спостерігав за Мері, у його голові говорила ненажера.

[« Це треба очистити. Є межа того, як довго дерева можуть це утримувати »]

Людожерне Дерево на території Хенітус.

Люди оминали пустельну місцевість навколо дерева, проте ця територія не перетворилася на мертву зону через мертву ману.

Там просто все висихало.

[« Мертві речі, які не повертаються до природи, а залишаються у світі, починають створювати проблеми для інших форм життя »]

Саме як Людожерне Дерево.

Воно могло негативно впливати на навколишню територію.

«Хм? Усі тут?»

Кейл підвів голову, раптово почувши голос.

Він поглянув над чорним стовбуром дерева, що височіло над землею. Темна ельфійка Таша дивилася вниз з верхівки дерева.

Темні ельфи наразі допомагали воїнам у відновленні Джунглів після битви. Це було тому, що елементалі різних стихій були досить корисними для проектів відновлення.

«Я, мм, прибігла сюди, тож рада одразу тебе побачити»

Таша мала збентежений вираз обличчя, коли зістрибнула зі стовбура дерева.

Кейл подивився на Ташу, а не на мовчазну Мері.

Ні, якщо бути точнішим, він дивився на чоловіка за спиною Таші, на обличчі якого відбивався надзвичайний подив.

"Чому він тут?"

Кейл дивився на нього з запитливим поглядом, а Таша могла лише винуватим посміхнутися йому.

«Ну, коли я повідомила про ситуацію…»

«О! Боже мій! Ох, ох, ох!»

Чоловік за спиною Таші перервав її й продовжував вигукувати з захопленням.

"Айгу"

У Кейла почала боліти голова. Однак його тіло миттєво рушило в дію. Іншого вибору в нього не було.

«Цей нікчемний дурень не наважується дивитися в обличчя такої шанованої істоти, стоячи на своїх двох ногах!»

«Пане мер!»

«Дідусю! Будь ласка!»

Кейл і Таша швидко схопили Обанте, мера Підземного Міста темних ельфів, коли той намагався впасти на коліна.

Дідусь Таші був все таким самим.

[«Цей темний ельф знову так поводиться!»]

Кейл не мав часу слухати схвильований голос Раона.

«О, Боже мій!»

«Дідусю, будь ласка!»

Таша намагалася його зупинити, але темний ельф-мер був повністю приголомшений, побачивши особу, що стояла прямо біля намету Кейла.

Це був чоловік із біло-золотим волоссям.

Це був Ерухабен.

Останній, хто вийшов із намету Кейла, тримав у руці пристрій для відеозв'язку, з'єднаний із кронпринцом Альберу.

Він був єдиним, хто згадав про Альберу, коли всі інші забули про нього й кинулися назовні, а також тим, хто тихо спостерігав за всім із кутка намету.

Нинішній мер темних ельфів, який прожив понад 500 років, не міг ні про що думати, відчувши холодну присутність.

"Такий рівень присутності……!"

Інші Темні Ельфи, які ніколи раніше не зустрічали Дракона і тому не могли точно вловити присутність Ерухабена та невидимого Раона.

Однак мер Обанте, який бачив Дракона в минулому, відразу зміг розпізнати справжню сутність Ерухабена.

Він також відчув мурашки по шкірі, коли усвідомив, що не може відчути присутність Раона.

"…Раон-нім став набагато сильнішим!"

Обанте зрозумів, що Раон став набагато сильнішим, бо, на відміну від минулого разу, він не міг відчути присутність Раона, коли той був невидимим.

«Мере-нім»

Обанте обернувся, почувши тихий голос, що кликав його.

Він побачив, що на нього дивиться Кейл Хенітус.

"…Він став сильнішим"

Він відчував, як з Кейла виривається сила природи. Його Елементаль кружляв навколо Кейла, не знаючи, що робити.

"…Минув вже рік?"

Минув приблизно рік з часу їхньої першої зустрічі.

Що ж могло статися з групою Кейла за цей час?

"Війна зробила їх настільки сильнішими?"

Це була нісенітниця. Він вірив, що є інша причина, через яку вони стали настільки сильнішими.

Хоча ця причина була важливою, для мера Обанте вона не мала великого значення.

Потім його погляд ковзнув по Мері.

Вона була для нього як онука.

Водночас він думав про Землі Смерті, а також про Підземне Місто, розташоване під тим місцем, де він був мером.

Він думав про Коло Долі, яке передавалося з покоління в покоління.

Ця доля нарешті починала проявлятися саме в цьому поколінні.

Він поглянув у бік Дракона з біло-золотим волоссям.

Їхні погляди зустрілися.

[«Не звертай на мене уваги»]

Він чув голос Дракона.

Обанте напружив обидві ноги й випростався.

Кейл здригнувся, побачивши, як на нього дивився Обанте.

Забудьте про пристрасть – це виглядало трохи… божевільно.

"Що з цим старим?"

Кейл відчув, як по спині пробіг холодок, коли побачив, як цей помішаний на Драконах дивиться на нього таким лютим поглядом.

Кладь.

Обанте поклав руку на плече Кейла й прошепотів йому на вухо.

«Я теж поставлю на карту все, що маю»

"Про що він говорить?

Яку нісенітницю він виголошує, щойно з'явившись тут?"

Кейл відвів погляд від палкого погляду мера й подивився на Ташу.

«Ах, серйозно! Мере-нім, як ви можете так говорити?!»

Таша поглянула на Кейла з роздратованим виразом обличчя й почала говорити.

«Я розповіла меру-німу про вчорашні бої темних ельфів. Тоді мер-нім сказав, що має щось сказати щодо Мері, і поспішив сюди. Він також сказав, що має щось передати вам, молодий пане Кейле»

«…Мері?»

Погляд Кейла знову повернувся до мера.

У цю мить мер почав говорити.

«Мері»

Він лагідно промовив ім'я Мері.

«Так, дідусю»

Обанте поглянув на Мері, яка, як завжди, спокійно відповідала, і згадав, як їй було десять років.

« Я віддаю перевагу болісному некроманту »

Вона вирішила стати некромантом, коли їй запропонували вибір між чорним магом і некромантом.

«Яким некромантом ти хочеш бути?»

Обанте поставив запитання, якого тоді не задавав. Почувши це запитання, Мері замовкла.

Погляд Обанте був надто серйозним, щоб вона могла відповісти, не замислившись.

Хоч він і був трохи кумедним, це був наймудріший темний ельф у світі. Він також був тим добрим дідусем, який відкрив їй шлях до професії некроманта.

Мері поглянула на Кейла.

Вона чула голос Раона.

[«Добра маленька Мері! Відповідай, як хочеш! Я навіть дозволю тобі вживати слова "велична й могутня", щоб описати себе!»]

Мері почала посміхатися під чорною мантією.

Вона вирішила щось для себе під час останньої битви, коли боролася проти Майстра Дзвіниці, який керував Хонте.

Це було схоже на слова автора книги, за якою вона навчалася.

< Просто треба мати майже неперевершену силу. >

< Як в мене, Мудреця Смерті. >

Мері поділилася своїми думками з Обанте.

«Неперевершеною»

Вона відчувала голод.

Голод з'явився в неї, коли вона побачила дерева, наповнені мертвою маною.

"Голод" – це єдине слово, яким Мері могла описати це відчуття.

Це було тому, що раніше вона ніколи не відчувала такого роду жадібності чи прагнення. Це відрізнялося від того, коли все, чого вона хотіла – це побачити зовнішній світ.

Це була жадібність, що сягала так само глибоко, як болото.

Вона хотіла стати сильнішою.

Ось у чому полягала її жадібність і прагнення.

Вона відчувала голод, бо ще не досягла того рівня, на якому хотіла бути.

«Я хочу стати настільки сильною, щоб не мати собі рівних»

Мер Обанте продовжував лагідно розпитувати.

«Як хто?»

Мері не вагаючись відповіла.

«Як Мудрець Смерті»

Це була авторка, яка навчила її шляху до того, щоб стати некромантом.

< Сподіваюся, ти станеш ще сильнішим за мене. Мій учне, який читатиме цю книгу. >

Вона хотіла бути схожою на неї.

Таша здригнулася, почувши відповідь Мері.

Було дещо, про що їй розповів дідусь Обанте ще до того, як вона вирушила до Джунглів, наказуючи їй захищати Мері.

« Так, можливо, це просто природний хід подій. Нарешті настав час, щоб хтось успадкував волю Мудреця Смерті »

Тоді вона запитала, хто така Мудрець Смерті. Погляд Таші мимоволі звернувся до Обанте.

Однак Обанте дивився на Кейла. Він відкрив рота, щоб щось сказати.

«Мудрець Смерті»

Обанте дістав книгу з-під одягу.

Це була історія, яка передавалася мерам Підземного Міста з покоління в покоління.

Мудрець Смерті.

«Вона – сама смерть»

Вона прийняла смерть.

Більше того.

«Вона була єдиною Королевою темних істот»

І світло, і темрява були частиною природи.

Саме вона зібрала разом істот, які могли жити лише в темряві.

«Королева Смерті»

Кейл згадав слова Майстра Вежі, сказані під час битви, щойно мер-темний ельф вимовив цей титул.

« Королева Смерті, мабуть, дуже засмучена. Вона б зраділа, побачивши, що хтось знову пішов шляхом некроманта »

Мудрець Смерті була Королевою Смерті.

Однак Обанте ще не закінчив свою розповідь.

«Саме вона перетворила пустелю Королівства Каро на Землі Смерті з-поміж П'яти Заборонених Регіонів»

Землі Смерті були єдиними з П'яти Заборонених Регіонів, де в центрі легенди стояла персона.

Це була пустеля, де вдень пісок був червоним, а вночі – чорним.

Саме вона створила цю пустелю.

«Вона була останньою некроманткою»

Мудрець, королева й остання істота.

«Її називали Королевою Смерті, оскільки вона була єдиною некроманткою, здатною перемогти чорних магів»

Вона була тією, хто досяг вершини темряви завдяки своїй всепоглинаючій і неперевершеній силі.

«Вона також була тією, хто створив місце для проживання Темних Ельфів»

Місце для проживання Темних ельфів.

Саме вона створила те велике підземне місто, яке називали Містом Смерті або Містом Життя.

Кейл згадав ще одне, що сказав Майстер Дзвіниці.

« Я ледь зміг позбутися некромантів і темних ельфів, знаєш. Я думав, що знищив їх усіх »

Майстер Дзвіниці Алхіміків вважав, що Темні Ельфи теж зникли.

Однак вони жили під Землями Смерті.

Обанте почав посміхатися.

«Це довга історія, але чорні маги намагалися вбити й Темних Ельфів»

«…Дідусю! Це правда?» – здивовано запитала Таша, а Обанте лише похитав головою, сказавши, що це давня історія.

«Темні Ельфи зробили Підземне Місто прекрасним, проте саме Мудрець Смерті спочатку надала нам це місце»

Обанте заплющив очі, ніби згадуючи історію, яка передавалася лише від мера до мера.

Темні ельфи не ненавиділи людей, які зневажали їх покоління за поколінням.

Чому?

Тому що кожен Темний Ельф, який керував Підземним Містом, ще з давніх-давен повторював їм одне й те саме.

« Люди схожі на нас.

Не ненавидьте їх усіх.

Є люди, які страждають так само, як і ми »

Вони не могли ненавидіти всіх людей, адже саме "людина" надала Темним Ельфам місце для життя.

Обанте поглянув на Кейла й продовжив:

«Я докладу всіх наших зусиль, щоб допомогти вам усім, і…»

Зморшкувата рука старого лягла на плече Мері.

«Ми допоможемо Мері»

Кажуть, що Мудрець Смерті перед смертю сказала щось таке.

< Наступним Королем Смерті може бути лише некромант. >

Темний Ельф Обанте не міг з цим не погодитися.

Чому?

Тому що ані темні ельфи, ані чорні маги, ані інші істоти темряви не знали, який біль може принести темрява.

Вони особливо не мали уявлення про смерть.

Однак некроманти завжди тримали біль і смерть поруч із собою.

< Посаду короля може обійняти лише той, хто пережив дно й найнижчу точку. >

Обанте замислився над словом "доля".

10 років.

Дитина втекла з людського міста й бігла через пустелю, аби вижити. Ця дитина зрештою стала некромантом з огидним зовнішнім виглядом.

А потім, коли ця дитина повернулася у світ із запізненням на сімнадцять років, чорна магія знову з'явилася у світі.

Траплялося багато речей, про які Обанте навіть не міг уявити.

Посада "мера Міста Смерті".

Темні ельфи ніколи не мали короля, тоді як Плем'я Китів, яке було чисельніше, мало свого короля.

Більшість темних ельфів не знала причини цього, оскільки минуло занадто багато часу, проте мер знав її.

Посада короля вже була зайнята.

Обанте поплескав по плечу Мері, яка дивилася в порожнечу, а потім вручив Кейлу книгу, що тримав у руці.

«Це книга про чорну магію, яку залишила після себе Мудрець Смерті»

Він запропонував цю книгу Мері разом із книгою некроманта.

«Мудрець сказала, що у цієї книги та книги некроманта будуть різні власники»

Кейл взяв книгу, обтягнуту чорною обкладинкою.

На чорній книзі не було назви.

«Мудрець сказала, що справжній власник цієї книги зрозуміє, що вона належить йому, щойно прочитає першу сторінку»

Обанте радив Кейлу прочитати цю книгу так само, як Мері обрала книгу некроманта, прочитавши її.

Кейл відкрив чорну книгу з дивним виразом обличчя.

Горть.

Він побачив, що було написано на першій сторінці.

"О, поглянь-но на це!"

Кейл почав посміхатися.

На чорній книзі було написано одне речення.

< Знайди дзеркало. >

Дзеркало.

Він згадав про Вирок Сонця. Це був божественний предмет.

Кейл раптом відчув мурашки по шкірі.

Він почав замислюватися, скільки ж історій не увійшло до перших п'яти томів [Народження Героя].

Як усе це пов'язано?

Можливо, тепер, коли це був "реальний світ", усе змінилося внаслідок причинно-наслідкового зв'язку.

Після того, як Кейл прочитав наступну фразу, у його свідомості з'явився образ.

< Витягни меч. >

Все почнеться в самому центрі Імперії. Образ у його свідомості починався з підніжжя Дзвіниці Алхіміків.

< І передай його своєму воїну. >

Погляд Кейла звернувся до Святого Джека.

< Воїне, рухайся вперед без вагань. >

Потім він повернувся до Мері.

< Королева Смерті прокладе тобі шлях. >

Близнюки Бога Сонця та Королева Смерті.

Кейл відчув мурашки по шкірі, уявляючи, яке враження вони справлять в Імперії.

Цього разу це були приємні мурашки.

Він бачив падіння Дзвіниці Алхіміків – найвищої вежі на Західному Континенті.

[Примітки перекладача на англійську: Раніше перекладалося як "Король Смерті", але оскільки Обанте описує цю постать як жінку, відтепер це буде перекладатися як "Королева". Автор з якихось причин схильний вживати слово "король", так само як і у випадку з Вітірою…]