Розділ 317 — Я поранений (3)

Погляд Кейла, який до цього був прикутий до чорної книги, перейшов на Мері та Обанте.

Мері почала говорити.

«…Я голодна… ні, я хочу стати сильнішою»

На це Кейл міг дати лише одну відповідь.

«Починай»

Настав час очистити все.

Однак у цю мить його зупинив голос.

[Один день]

Кейл обернувся.

Це був пристрій для відеозв'язку в руці стародавнього Дракона Ерухабена. Кронпринц сказав останнє слово, перш ніж завершити розмову.

[Вирушай до Імперії через день]

Кейл, який планував вирушити туди одразу після того, як Мері закінчить, на мить задумався, а потім кивнув.

«Я так і зроблю»

З'єднання завершилося його відповіддю.

Кейл озирнувся навколо.

Під яскравим сонцем лежали стовбури дерев, сплетені між собою, наче чорне павутиння.

Перед наметом Кейла. Обанте, темний ельф-мер, гладив чорний стовбур дерева.

"Вони величезні"

Чорні стовбури здавалися нескінченними. Він відчував, як мертва мана всередині них намагається вирватися назовні.

Її було так багато, що він не міг навіть уявити, скільки мертвої мани містилося в усіх цих чорних стовбурах.

"Мері стане значно сильнішою, якщо поглине все це"

Звісно, їй було неможливо поглинути все це через величезну кількість.

Обанте був розчарований, але нічого не міг з цим вдіяти.

Силу не можна було здобути стільки, скільки хотілося, лише тому, що ти цього прагнув.

Це було схоже на те, як у мистецтві володіння мечем та магії існують рівні.

Початківець-фехтувальник був би ні на що не здатний навіть з аурою.

Все перебуває в рівновазі лише тоді, коли ти маєш саме стільки сили, скільки відповідає твоєму рівню.

Якщо з'їсти занадто багато за раз, неминуче станеться нездужання.

Саме тому він був і задоволений, і стурбований ваганнями Мері.

Кейл сказав Мері, щоб вона прийняла всю цю мертву ману.

Ось чому Мері вагалася.

"Мабуть, вона хвилюється, що доведеться самостійно прийняти всю мертву ману, хоча минулої ночі темні ельфи працювали разом з нею"

Обанте, підходячи до неї, подумав, що це дуже схоже на Мері.

«Мері»

Вона поглянула на нього, щойно він її покликав.

«З нами все гаразд, тож бери стільки, скільки хочеш, ні, стільки, скільки тобі потрібно, щоб насититися»

Мері бачила, як Таша й темні ельфи кивали головами за спиною Обанте. Усі вони в якийсь момент зібралися біля намету Кейла.

«Так, у нас же і елементалі є!»

«Ми вже поглинули велику кількість мертвої мани, очищаючи чорний відчай минулої ночі»

Усі вони кивали, підхоплюючи його слова.

«Мері, ти можеш взяти все! Ти чимало настраждалася в усіх тих битвах, що були досі»

«Це правда»

«Ти найвідоміша серед мешканців нашого міста і та, хто працювала найважче! Ти заслуговуєш на таку нагороду!»

«Це правда!»

Темні ельфи підбадьорювали один одного, закликаючи Мері швидко поглинути всю мертву ману.

Усім воїнам-темним ельфам було щонайменше 100 років. 27-річна Мері, яка так боролася, була для них наче наймолодша сестра чи племінниця.

Погляд Мері ковзнув повз темних ельфів і зупинився на Кейлі.

Він лише кивнув, даючи їй зрозуміти, що вона може робити все, що забажає.

Побачивши цей стоїчний вираз обличчя, Мері повільно рушила вперед.

Як тільки Мері почала рухатися, Таша вигукнула:

«Усім воїнам – розійтися!»

«Так, пані!»

«Так, пані!»

Темні ельфи швидко почали підійматися на чорні стовбури дерев. Таша продовжувала віддавати їм накази.

«Обійдіть Сьому Секцію і скажіть людям, щоб відійшли подалі від чорних стовбурів дерев!»

Потім вона додала:

«Повідомте їм, що очищення починається!»

Шурх-

Темні ельфи рушили, залишаючи після себе лише шурхіт листя замість відповіді.

Їхні голоси лунали з усіх боків.

«Очищення ось-ось почнеться!»

«Будь ласка, відійдіть від чорних дерев!»

Голоси ставали тихішими, коли вони віддалялися від намету, але це свідчило про те, що вони досягали всіх куточків Сьомої Секції.

Мері глибоко вдихнула, слухаючи їхні голоси.

«Хуууууу»

У цей момент Кейл вказав на якесь місце.

«Твоя мітка там досі видна»

Її мітка. Мері почала йти до мітки, яку сама залишила.

Це було те місце, де вона раніше випадково поглинула мертву ману. Дійшовши туди, вона підняла голову.

Великі стовбури дерев затуляли небо.

Весняне небо було прекрасним, проте вона не могла ним насолодитися, бо його затуляла павутина з деревних стовбурів.

Зараз вона торкалася саме того стовбура.

Мері знову поклала руку на очищену ділянку стовбура розміром з її долоню.

Потім вона заплющила очі.

Вона була голодна.

Вона хотіла стати сильнішою.

Жити з мертвою маною було болісно й важко.

Саме тому Мері обрала цей шлях.

Однак у її голові постійно лунав голос.

« Не завдавай собі болю заради цього »

Вона згадала серйозність у червонувато-карих очах Кейла і його кволу руку, яка вхопилася за неї, а також срібний щит маленького Дракона, що захищав її.

Це все було тим, з чим їй довелося зіткнутися після того, як вона вирішила вирушити у зовнішній світ.

Ту-дух! Ту-дух! Ту-дух!

Мері відчувала, як її серце шалено б'ється в грудях. Вона тремтіла від радості й страху.

Бу-дух! Бу-дух!

Вона раділа величезній кількості мертвої мани всередині стовбурів дерев.

Бу-дух! Бу-дух!

Вона боялася болісного життя некроманта, яке, ймовірно, триватиме й після того, як вона поглине все це.

Ці емоції змішувалися в її думках.

Однак Мері знала, що у світі неможливо, щоб траплялися лише хороші речі.

Уо-о-о-о-о-

Кейл підвів голову.

Чорні стовбури дерев почали тремтіти, ні, вони почали плакати.

Він знову опустив голову.

Навколо Мері почав з'являтися чорний дим. Дим оточив Мері, немов щит.

Це видовище було шокуючим, проте люди навколо Кейла не могли зосередитися на цьому.

Уооооо-

Уоооо-

Уооооо-

Гучні крики дерев стали дедалі голоснішими.

Крики, що спочатку лунали лише навколо Мері, поширювалися по всій Сьомій Секції.

«…Що відбувається?»

«Що за…?»

Усі люди навколо Сьомої Секції припинили те, чим займалися.

Темні ельфи, які наказували людям відійти від чорних дерев, також зупинилися. Потім вони поглянули під ноги.

Ш-ш-ш.

Чорний стовбур дерева тремтів.

Один із темних ельфів здивовано запитав:

«…Вони вже дісталися аж сюди?»

Він озирнувся.

Він перебував на північному краю Сьомої Секції.

Великий стовбур дерева, на якому він стояв, а також дрібні гілки навколо нього – усі вони стогнали.

«…Що ж саме намагається зробити Мері?»

Він повернув голову.

Він подивився в бік території навколо палацу, де мали бути Кейл і Мері.

Саме в цю мить.

Уооооо–

Дерева раптом перестали плакати.

Шш-ш-ш-ш-ш-ш-

Листя зашелестіло під подихом весняного вітру.

У цій тиші Кейл поглянув у бік Мері.

Точніше кажучи, він дивився на стовбур дерева, до якого вона торкалася.

Чорний стовбур змінював колір, коли вона поглинала з нього мертву ману.

Він ставав білим.

Невелика ділянка розміром з долоню Мері стала білою.

Незнищенний Щит.

Чорне дерево змінилося, коли Кейл отримав Стародавню Силу.

Воно стало білим.

Воно стало зеленим.

Воно стало прекрасним.

Його зовнішній вигляд змінився.

Кейл чекав.

Він чекав, поки Мері покаже йому якісь зміни.

Наприкінці цього очікування…

Фшш-ш-ш-ш…

Це був момент, коли весняний вітерець стих, а листя перестало шелестіти.

Кейл відчув, як по всьому тілу пробігли сироти.

"Воно змінюється"

Чорні стовбури дерев ставали білими, починаючи з того місця, де їх торкалася рука Мері.

«…Ах!»

Літана вигукнула з подивом.

Однак Кейл дивився лише на Мері.

На білих стовбурах дерев, до яких вона торкалася, почали рости зелені листки.

Потім вони почали поширюватися.

«…Що за?»

Пам.

Один із мешканців Джунглів упустив лопату, яку тримав у руці.

Чорні стовбури дерев, що залишилися після минулої битви, ставали повністю білими й наповнювалися зеленим листям.

Це було прекрасно.

Мешканець Джунглів та воїни, які відновлювали все до нормального стану, підняли голови з розгубленими виразами облич.

Чорні нитки, що вкривали небо, зникли, перетворившись на білі нитки, які були навіть яскравішими за небо.

Швидкість змін продовжувала зростати.

Північ, Південь, Схід, Захід.

Стовбури дерев швидко ставали білими, не зважаючи на те, чи знаходилися вони біля палацу, у діловому районі чи в житловому кварталі.

Один із спостерігачів за цим почав говорити.

«Це занадто швидко!»

Голос, сповнений занепокоєння, лунав від темної ельфійки Таші. Обанте крикнув їй услід.

«Т-така велика кількість! Це небезпечно!»

Обанте швидко озирнувся навколо.

Мері занадто швидко поглинала мертву ману.

До того ж вона поглинала занадто велику кількість.

Це було небезпечно для Мері.

У зростанні обов'язково були певні рівні, тож жадібність не йшла на користь.

Таша зрозуміла поточну ситуацію, побачивши серйозний вираз обличчя Обанте. Вона поглянула на Мері й трохи підійшла до неї.

Тоді вона чітко побачила Мері, яку оточував чорний туман.

Її рука, що лежала на стовбурі дерева, тремтіла.

Її чорні вени, схожі на павутиння, виглядали так, ніби ось-ось вибухнуть.

Усе її тіло тремтіло.

Таша бачила, як піт стікає з обличчя Мері, прихованого під капюшоном. Мері сильно пітніла.

"Вона перенапружується"

Таша швидко простягнула руку до Мері й почала говорити.

Вона не могла дозволити, щоб Мері постраждала. Мері з самого дитинства досить часто балансувала на межі життя й смерті. Вона не хотіла більше бачити, як Мері страждає.

Однак її рука зупинилася, не дотягнувшись до плеча Мері.

«…Я… м…»

Через чорну мантію було чутно голос Мері.

«…Я- я зможу це зробити»

Це був не її механічний голос.

Це був голос, який надзвичайно тремтів, але був сповнений волі.

Таша відвела руку.

У цю мить вона почула інший голос.

«Ти пам'ятаєш, що я сказав, правда?»

Це був голос Кейла.

Мері заплющила очі, почувши голос Кейла.

« Не завдавай собі болю заради цього »

Вона згадала його слова.

Мері відчувала, як мертва мана тече до неї, наче вода.

Ці істоти, прив'язані всередині дерев, були сповнені відчаю та скорботи.

Вона відчувала душі людей, які зазнали несправедливої смерті, хоча це й не був той чорний відчай.

"…Я на межі своїх сил"

Мері відчувала, як її вени, здавалося, ось-ось лопнуть від мертвої мани, що протікала ними.

Усе її тіло сильно тремтіло.

Мері почула голос, щойно закрила свій розум.

« Мері, біжи далі! Біжи, не озираючись! »

Це був голос її матері.

Мати сказала їй бігти, коли вмирала від отруєння мертвою маною.

Мері нічого не пам'ятала до того, як їй виповнилося десять років.

Єдиним спогадом, що в неї залишився, був голос матері, яка казала їй бігти, та м'який пісок, що розсипався під її ногами.

Нарешті вона відчула, що може зрозуміти причину цього.

Це було тому, що все відбувалося в темряві.

Вони були в пустелі вночі, коли пісок потемнів. Вона також бачила чорний дим мертвої мани.

Усе було чорним.

Ось чому, навіть коли вона з усіх сил намагалася пригадати своє минуле, їй вдавалося згадати лише голос матері та відчуття піску. Це було все, що залишилося від того дня.

Мері прикусила губи.

Бували часи, коли їй здавалося, що вона не може насолоджуватися прекрасним небом через ці чорні стовбури дерев.

Однак тепер усе було інакше.

« Молодець, маленька Мері! Я покажу тобі нічне небо! Людина теж піде з нами! »

« Хааа »

« Людино, не зітхай! Посміхнись! Сьогодні гарний день! »

Завдяки прийнятому нею рішенню вона змогла відчути й дізнатися так багато речей.

"…Ці чорні стовбури дерев…

…Чорна павутина…

…Ці жилки, що вкривають моє тіло…"

Вони не могли завадити їй сприймати світ.

Мері прийняла всю мертву ману, що надходила до неї.

Шум вітру біля її вух.

Сонячне світло, що пробивалося крізь щілини в стовбурах.

Запах лісу, що долинав до її носа…

Вона прийняла все це.

Мері розплющила очі.

Вона побачила стовбур дерева.

Чорний стовбур дерева став білим.

Вона також сприйняла те дерево, яке тепер стало білим.

"Я жива.

Я здатна сприймати все, навіть попри те, що мої вени почорніли"

Уоо-о-о-он-

Чорний дим навколо Мері почав гуркотіти.

Інші відступили на кілька кроків, щоб не заважати їй.

Саме в цю мить.

Шш-ш-ш-ш-

Зелене листя на білих стовбурах дерев почало шелестіти.

Вітру не було.

Проте листя шелестіло.

І щойно це шелестіння припинилося…

Оо-о-о-о-

Весь чорний дим поглинуло тіло Мері.

Воно зникло без сліду.

Тиша заповнила околиці.

Літана підняла голову.

Крізь тишу вона бачила прекрасні білі дерева.

Вони сяяли чистим білим кольором, наче це був чудовий пейзаж, створений для них благословенням природи.

«…Ні!»

Літана поспішно обернулася на крик Кейла.

Кейл обійняв Мері, яка хиталася на ногах.

Її тіло тремтіло під чорною мантією. Кейл бачив, як Мері підняла голову в його бік.

Він бачив її очі крізь маску, якою вона прикривала обличчя.

Куточки її очей красиво піднімалися вгору, на відміну від чорних прожилок навколо очей.

Пролунав її голос, схожий на голос GPS-навігатора.

«Я наситилася»

Кейл не зміг стримати сміху.

Потім він почув голоси, що долинали здалеку.

«Очищення завершено!»

«Очищення завершено!»

«Сьома Секція повністю очищена!»

Темні ельфи кричали, біжучи до них.

Мешканці Джунглів, повз яких вони пробігали, почали радісно вигукувати!

У цю мить Кейл почув голос Раона.

[«Людино! Мері – хороша дівчина! Вона чудова, могутня й прекрасна!»]

Він проігнорував Раона, який говорив щось настільки очевидне, намагаючись підняти Мері на ноги. Однак Раон ще не закінчив.

[«Ох»]

Дракон видав короткий вигук захоплення.

[«Мері тепер справді сильна»]

"Так, так.

Звісно, їй треба стати сильнішою після того, як вона з'їла стільки мертвої мани"

[«Чхве Хан програє»]

"Що?"

Кейл раптом здригнувся.

[«Якщо вони билися б, Мері, мабуть, перемогла б Чхве Хана шість разів із десяти. Наша Мері – неймовірна!»]

"Вау"

Кейл підняв великий палець у бік Мері, яка дивилася на нього.

Наступного дня.

Обличчя Кейла було плоским, як млинець, коли він закінчив готуватися до від'їзду в Імперію наступного дня, як наказав йому зробити Альберу.

«Що нахрін цей клятий принц встиг зробити за один день?»

Саме тоді Кейл гнівно викрикнув.

Бі-і-і-іп- Бі-і-і-і-іп-

У наметі постійно лунали екстрені дзвінки.

«Людино! У нас ще один дзвінок!»

Раон почав читати повідомлення, залишені на пристрої для відеозв'язку.

«Кейле! Це Тунка! Ти справді помер? Ні, правда ж? Відповідай на дзвінок!»

Чорний Дракон безперервно читав повідомлення.

«Молодий пане-нім, це Біллос. Я почув дивну чутку… Ви ж живий, правда? Я хвилююся, бо не можу з вами зв'язатися»

Спочатку командир Королівства Віппер Тунка, а потім Біллос із Торгівельної Гільдії Флінна, який мав би бути в Імперії.

«Молодий пане! Боже мій! Я погрожувала Богу Смерті й сказала, що з вами не повинно нічого поганого статися! Ви в порядку, правда, молодий пане Кейле? Будь ласка, зателефонуте мені, якщо з вами все гаразд. Те, що ви померли – це, мабуть, брехня!»

І навіть божевільна жриця Кейдж.

Після цього він отримав ще кілька дзвінків. Найбільше Кейл не міг повірити у повідомлення від свого батька, графа Дерута Хенітуса.

«Прикидаєшся мертвим, так? Я вболіватиму за тебе. І допоможу тобі»

Кейл провів обома руками по обличчю.

"Чому я мертвий?!"

«Людино! Нам постійно дзвонять!»

"Це мене зводить з розуму"

Кейл бачив, як Раон здивовано нахилив голову.

«Наша людина ще жива! Чому люди говорять усі ці дивні речі?!»

Тоді Раон хихикнув, ніби це було смішно. Стародавній Дракон поруч із ним теж хихикав.

Зморщений Кейл нарешті зміг щось вимовити.

«…Наслідний принц»

"Що блять він встиг зробити за один день?"

Чутки про те, що Кейл помер, а не отримав поранення, доводили його до сказу.