Розділ 320 — О, де ж ти ховаєшся? (3)

Дорога, що вела до північних воріт. Кейл оглянув околиці.

[«Людино! Скрізь солдати, які вдають, що вони не солдати!»]

Це, безперечно, був галасливий і жвавий ринок у столиці. Раон бачив людей, яких підозрював у тому, що вони є солдатами та лицарями, коли його погляд ковзнув повз ринкову вулицю в бік північних воріт.

[«У всіх гарний вираз обличчя, крім тих, хто переодягнений! У них вираз обличчя недобрий! Вони скуті!»]

"Мабуть, так і є"

Кейл цілком розумів страх у серцях імперської армії, яка, переодягнувшись, обстежувала ринок по всій столиці.

Столиця Імперії.

Це місце було оповите дивною тишею.

«Ах»

Кейл поглянув на Чхве Хана, Мері, Ташу та Ерухабена, які йшли за ним на відстані, але, коли раптом у нього виникла думка, перевів погляд убік.

Галасливий ринок.

Це було вигідне місце, де ще не було жодного переодягненого солдата.

Це було гарне місце, щоб спокійно поговорити.

Він потайки поставив запитання.

«Як ти почув новини про мене?»

Він помітив тремтячий погляд Біллоса, який дивився на нього.

"Цей клятий наслідний принц!"

Кейл замислився, що ж такого міг зробити Альберу Кросман, щоб очі Біллоса так сильно тремтіли.

"Як, чорт забирай, він розпустив цю чутку?"

«Щодо цього… новина надійшла з Півночі»

"Гм? …З Півночі? Зачекай-но. Він, мабуть, не має на увазі північну частину Імперії"

«…З Півночі Західного Континенту?»

«Так, молодий пане»

Біллос кивнув, зберігаючи серйозний вираз обличчя.

«Ця новина таємно поширювалася серед купців із Півночі, і тепер про неї знає чимало людей. Скоріш за все, незабаром вона пошириться й серед жителів Імперії»

Вираз обличчя Кейла ставав дедалі дивнішим.

Коли він думав про Північ, йому на думку спадала одна людина.

Тепер, коли він про це згадав, той хлопець досі не зв'язався з ним.

«Я б не повірив, якби ця чутка пішла з Імперії чи Королівства Роан»

Біллос здригнувся, ніби сама думка про ті часи була жахливою, а потім продовжив.

«Також ходили чутки, що Північний Альянс, який зазнав поразки від Королівства Роан, готувався до нового нападу, скориставшись відсутністю командира Кейла Хенітуса, тож я не міг не турбуватися»

Вираз обличчя Кейла ставав дедалі дивнішим.

«…Моя відсутність?»

«Так. Я чув, що ви блювали кров'ю і…»

Біллос говорив із трудом, ніби новини про Кейла, які він почув, були жахливими.

«…Що ви не могли втримати рівновагу через тремтіння кінцівок»

Він стурбовано поглянув на Кейла.

«Я чув, що ваш нинішній стан схожий на стан більшості людей у минулому, які володіли кількома Стародавніми Силами, і в їхньому тілі відбувалися зіткнення, що призводило до… еем, я чув, що в історії було багато випадків, коли такі люди гинули. Це ж не може бути правдою, так?»

«М-м, це правда»

«…Вибачте?»

Обличчя Біллоса, схоже на скарбничку, зблідло. Проте у Кейла в той момент не було часу звертати увагу на Біллоса.

[«Людино! Прийшло повідомлення від кронпринца!»]

Це сталося через слова Раона.

Раон прочитав повідомлення принца в думках Кейла.

[«Я зайнятий. Подзвоню тобі пізніше»]

"…Що? Хіба я не зайнятий теж?"

Кейл зупинився, щойно почув наступне повідомлення, яке надійшло одразу після того, як він почав хмуритися.

[«Так сталося після того, як я погодився на пропозицію Клопеха. Як шкода»]

"Що? До пропозиції кого ти прислухався?"

«Молодий пан-нім, ви- ви, бува, зараз не почуваєтеся добре?»

Біллос підійшов трохи ближче до Кейла з блідим виразом обличчя.

Однак Кейл не міг почути його слів.

У його свідомості безперервно лунав лише голос Раона.

[«Прийшло також повідомлення від божевільного Клопеха»]

«…О Боже»

[«Я залишу ім'я Кейла-німа в історії. Я зроблю ваш шлях до легенди величним»]

"…Чорт забирай"

«Цей божевільний виродок…»

«Вибачте? Я просто намагався допомогти»

Біллос застиг від страху. Це сталося через те, що вираз обличчя Кейла був настільки спотвореним.

У ту мить йому на згадку спав шістнадцятирічний Кейл з минулого, який славився як покидьок території Хенітус і був відомий тим, що кинув порожню пляшку вина в групу бандитів.

Нинішній вираз обличчя Кейла виглядав так само негідно, як і тоді.

«М-молодий пане-нім?»

«…Ні, нічого»

Кейл махнув рукою й жестом наказав Біллосу поквапитися і йти далі.

Біллос не був упевнений, чому Кейл поводився саме так, але вирішив, що зараз не варто дратувати його, тож швидко рушив уперед. Кейл пішов за ним і почав міркувати про себе.

"Що ж зробив цей божевільний виродок?"

Зрештою, правда полягала в тому, що повний звіт про жахливі новини щодо Кейла був складений завдяки співпраці наслідного принца Альберу та Лицаря-Охоронця Клопеха.

"… Почати поширювати чутку з Півночі було мудрим рішенням, але…"

Все почалося з трьох північних королівств, які зовні співпрацювали з Королівством Роан, оскільки не мали іншого вибору, як підкоритися йому. Отже, третім сторонам та їхнім союзникам було б легко повірити, якби чутки про життя чи смерть Кейла надходили з Півночі.

[«Людино! Мені здається, Клопех справді з'їхав з глузду!»]

"І не кажи"

[«Він сказав, що надсилає Святих Лицарів! Але у нас же немає Святих Лицарів, чи не так?»]

"Що?"

Кейл згадав Клопеха та вівернових лицарів, які воювали проти Імперії під час битви за Замок Мейпл.

"…Цей мерз–"

Куточки рота Кейла криво піднялися вгору. Клопех, як і очікувалося, був справді божевільним, але в розумному сенсі.

Саме в той момент.

«Мяаау»

Нявкнув Кіт.

Кейл обернувся, покинувши ринок і відійшовши далеко від місця, звідки було видно північні ворота.

Це був один із тихих житлових районів, що не знаходилися поблизу воріт, ринку чи головної вулиці.

У темному й вузькому провулку причаїлася постать, яка пильно дивилася на Кейла.

«Няяяв»

Кейл посміхнувся, наближаючись до кота.

Це був кіт із короткою рудою шерстю.

На спині в нього був прив'язаний маленький мішечок.

Як тільки Кейл розкинув руки, кіт стрибнув йому в обійми.

«Давно не бачилися, Сер Рекс»

Рекс зміг прокрастися столицею Імперії, прийнявши вигляд кота, хоча й досі залишався розшукуваним злочинцем, який намагався вбити заступницю Майстра Дзвіниці.

«Мяу»

Сер Рекс повільно кілька разів постукав передніми лапами по плечу Кейла, ніби вітаючи його.

Кейл взяв мішечок, прив'язаний до Рекса.

[«Людино! Це просторова кишеня!»]

У просторовій кишені, безсумнівно, містилися носії відеозаписів, підготовлені Фрезією.

Кейл увійшов у темний провулок, де раніше перебував кіт, тримаючи в руках кота та мішечок.

Потім він поглядом подав сигнал своїй групі, яка перебувала трохи далі.

"Ходімо"

Мана почала підніматися з Ерухабена та Раона, миттєво зробивши Кейла та групу невидимими.

«Це все?»

За північними воротами столиці.

Заклинання невидимості, накладене на чоловіка, зникло в ту мить, коли його голос пролунав з-за особливо міцного на вигляд дерева, що стояло серед густого лісу.

«Так, це все, молодий пане-нім»

Біллос, який перелетів через стіни замку завдяки магії польоту Раона, незграбно кивав, тримаючись за стовбур дерева, наче за рятівну нитку.

Кейл ігнорував Біллоса, який був здивований стрімким польотом, і втупився поглядом в одне місце.

Це був ліс, який відкривався погляду, коли виходили через північні ворота.

У лісі була невелика галявина.

Цю галявину заповнювали красиві й скромні польові квіти, адже була весна.

Там також трапилися кілька мисливців, які відпочивали, притулившись до стовбурів дерев. Як не дивись, це була мирна картина.

Кейл почув голос Ерухабена, залишаючись прихованим на деякій відстані від цієї галявини.

«Це не мисливці. Це лицарі»

«Саме так»

Чхве Хан також погодився.

«Їхні тіла напружені, ніби вони насторожено стежать за будь-якими вторгненнями, хоча зовні здається, що вони відпочивають»

Куточки рота Кейла непомітно піднялися вгору.

Він поглянув на Біллоса.

Біллос відвів погляд від мисливця, на якого дивився, і поспішно почав говорити.

«Це обличчя- це обличчя!»

Він вказав на одного з п'яти мисливців.

«Це точно той лицар, що був із лікарем»

Біллос прошепотів із захопленим виразом обличчя.

«Гадаю, саме тут і є таємний прохід!»

Таємний прохід.

Обличчя Кота, сера Рекса, що сидів на плечі Кейла, миттєво застигло, почувши ці слова.

Він втік із Дзвіниці Алхіміків через каналізацію. Там був невідомий таємний прохід.

Один лише цей факт змусив шерсть на тілі сера Рекса вставати дибки.

"Цікаво, що там є"

Що відбувалося всередині Дзвіниці Алхіміків, яку він відвідував уперше за п'ятнадцять років?

"Мої старша сестра та брат…"

"Вони…"

Рекс більше не міг витримувати цих думок.

«Я бачу його»

Рекс повернув голову.

Красивий чоловік із біло-золотим волоссям спокійно продовжував говорити.

«Таємний прохід прикритий магією ілюзії найвищого рівня щонайменше тричі»

[«Точно! Золотавий дідусь все правильно побачив!»]

«Окрім магії ілюзії, там ще є магія сигналізації. Хтось налаштував її так, щоб мешканці Дзвіниці Алхіміків дізналися, якщо хтось спробує прорвати магію ілюзії»

[«У цьому дідусь теж має рацію!»]

Кейл мовчки слухав, а потім прямо поставив запитання.

«Але це ж не має значення, правда?»

У ту мить він почув у своїй голові голоси двох Драконів.

[«Я – Дракон»]

[«Я – великий Раон Міру! Людино, ти досі цього не знаєш?!»]

Кейл посміхнувся й лагідно помахав рукою серу Рексу, який повільно стрибнув йому в обійми.

Кейл погладив кота по шерсті й почав говорити.

«Тоді, може, спробуємо вирішити це мирно?»

Рекс і Біллос це бачили.

На обличчі Кейла вимальовувалася крива посмішка.

«Я не хочу, щоб хтось постраждав, ви ж знаєте»

Кіт і пухкий купець ковтнули слину.

«У нас надзвичайний стан. Не можна втрачати пильність навіть на мить»

Поруч із квітковим полем.

Четверо мисливців, які зібралися під стовбуром найбільшого дерева й лежали, їли або доглядали за своїми мисливськими луками, поглянули на мисливця, що говорив, і відповіли з виразами обличчя, що не виказували особливого занепокоєння.

«Звісно»

«Я одним ударом відрубаю їм шию, якщо хтось наблизиться…»

Шурх. Шурх.

Мисливець, який відповідав, лежачи в тіні дерева, здригнувся.

Він перевів погляд, хапаючи меч, який явно належав імперському лицареві, але був обтягнутий і замаскований зношеною шкірою.

Шурх. Шурх.

"Один? Двоє? Ні, троє людей"

Шурх. Шурх.

«Ооо, це місце здається гарним для милування квітами… ах»

Молодий чоловік, який з захопленням увійшов на цю територію, здригнувся й широко розплющив очі.

Молодий чоловік, який, здавалося, злякався появи мисливців, мав каштанове волосся й карі очі.

«Няяяу»

Рудий Кіт, що сидів в його обіймах, постійно нахиляла голову то вліво, то вправо.

За ним йшов огрядний чоловік, що ніс невідому кількість яблучних пирогів.

«…Що таке?»

Останній – чоловік, який виглядав на кілька років молодшим за юнака попереду й мав таке саме каштанове волосся та карі очі, як і він – увійшов на квіткове поле, коли один із мисливців різко кинув запитання.

«Ні, просто…»

Юнак попереду почухав свою каштанову голову й поглядав то туди, то сюди, ніби злякавшись.

П'ятеро переодягнених лицарів пильно дивилися на трьох, які щойно увійшли на квіткове поле, продовжуючи лежати на землі або сидіти, вдаючи з себе групу мисливців.

Лише капітан лицарів непомітно підвівся й різко промовив.

«Діти, забирайтеся звідси, до біса. Це не якесь місце для милування квітами. Це місце відпочинку для мисливців, тож не заважайте нам»

Шш-ш-ш-ш…

Листя шелестіло під весняним вітерцем.

«Вибачте? О ні, ми не збираємося вам заважати. Ми просто були в місті, а погода була гарна, тож…»

Мисливець проігнорував худорлявого юнака, який намагався заперечити його слова зі сльозами на очах, тримаючи на руках кота.

"Вони взагалі як слід охороняють ворота? Як вони пропустили цих бешкетних виродків за межі міста?

Ну, мабуть, цих звичайних людей пропустили, бо вони не були ні купцями, ні високопосадовцями"

Мисливець крикнув, сповнений роздратування.

«Стулися. Не випробовуй терпіння мисливця й забирайся геть, зрозумів? Це не те місце, де вам слід милуватися квітами»

«Тоді можна мені тут подивитися на бійку?»

"Що?"

Мисливець побачив, як вираз обличчя молодого чоловіка миттєво змінився.

Це сталося в ту мить, коли він це відчув.

Ш-ш-ш…

Коли листя почало тріпотіти…

«Угх!»

«Ак!»

Білі кістки вистрілили з-під землі й вхопили мисливців за щиколотки.

У мить вистрілило ще більше кісток, які заткнули роти мисливцям.

«Ак!»

«М, ммф!»

Шш-ш-ш.

На верхівці великого дерева, до якого притулилися мисливці, з'явилася людина.

Вона висіла догори ногами на гілці, посміхаючись їм.

Фву-у-уш.

Чотири великі вітрові стріли були натягнуті на лук і націлені на чотирьох мисливців.

І на останню людину.

Чоловіка, який розмовляв із Кейлом, молодого чоловіка з каштановим волоссям.

Він вже знепритомнів.

Кейл подивився на знепритомнілого чоловіка й легенько торкнувся плеча чоловіка з таким самим кольором волосся, як у нього.

«Ти справді швидкий»

«Це дрібниця, Кейле-нім»

Чхве Хан лагідно посміхнувся.

Мисливець, який, судячи з усього, був їхнім представником, знепритомнів після одного удару від Чхве Хана.

Кейл підійшов до чотирьох мисливців, які або лежали, або сиділи, і присів навпочіпки, дивлячись на них.

У той момент він почув голос, схожий на голос навігатора.

«Під цим деревом багато трупів, тож було чимало кісток, які можна було використати»

Кейл відчув приплив роздратування від цих слів і вирішив задати мисливцям питання.

«Ви, мабуть, вбили багато людей, щоб захистити це місце, правда?»

Мері керувала кістками, що лежали під деревом, адже це місце, де відпочивали мисливці, було могилою для людей, яких вони вбили.

«Ммф!»

«Мм, м!»

Кейл відвів погляд від мисливців, які намагалися щось сказати, і встав, щоб віддати наказ.

«Знешкодьте їх і зв'яжіть»

Мері, Таша та Чхве Хан подбають про це.

Потім Кейл поглянув у інший бік і продовжив говорити.

«Я залишаю це на ваш розсуд, пане»

Він побачив, як біло-золотий пил вкриває квіткове поле.

Біло-золотий пил розлітався в усі боки щоразу, коли Ерухабен змахував рукою.

«Гм? О!»

Біллос широко розплющив очі, коли повертав Раону яблучні пироги.

Все тануло.

Пейзаж, осяяний світлом білого золота, танув.

Магічні заклинання ілюзії танули одне за одним.

Сигналізація не спрацювала.

«Я подбаю про сигналізацію»

Вороги подумають, що таємний прохід і досі безпечний, оскільки сигналізація не спрацює.

«Вони його ще й досить глибоко встановили»

Ерухабен дивився на те, як тане квіткове поле.

Один шар.

Два шари.

Три шари зникли.

У ту мить, коли тришаровий пейзаж розчинився, Кейл зустрівся поглядом із золотим Драконом.

«…Це буде нелегко»

Стародавній Дракон говорив прямо, намагаючись визначити рівень майстерності Майстра Дзвіниці, який міг бути Лічем.

Однак, побачивши, як Кейл посміхається йому, він усміхнувся й відступив назад.

Біло-золота мана зникла з місця, з якого він відступив.

«…Ах»

«Ммм»

Таша, Мері та Чхве Хан ковтнули слину, але не змогли нічого сказати, побачивши відкритий пейзаж. Таша першою відкрила рота.

«Звідти виходить така сильна аура смерті»

Квіткове поле зникло, а на землі з'явився великий темний вхід.

Це був вхід, що вів під землю.

У вході панувала непроглядна темрява.

«…Я також відчуваю запах, схожий на чорний відчай»

Таша відвернулася від темного підземелля, яке викликало в неї відчуття, ніби вона стоїть перед чимось огидним, і поглянула на Кейла, який дивився на Мері та Чхве Хана.

«Зі мною все гаразд, Кейле-нім»

Чхве Хан відповів, стискаючи піхви меча, а Мері додала своїм голосом, схожим на голос навігатора:

«Я сильна»

Кейл кивнув.

«Тоді все гаразд»

Кейл ще раз оглянув групу.

Таша, яка мала залишитися й стежити за мисливцями та входом, чекаючи на Гілсмана, що мав незабаром прибути, злегка вклонилася й відступила.

Котячий лицар Рекс і купець Біллос кивнули під поглядом Кейла. Вони прийшли з наміром піти за ним.

[«Звісно, я йду!»]

Кейл поглянув на Ерухабена, почувши відповідь Раона, і пальці стародавнього Дракона почали рухатися.

Клац!

Тіла всіх повільно стали невидимими.

Рекс і Біллос ковтнули слину, дивлячись у бік темного входу, що вів вниз.

У ту мить вони почули голос Кейла.

Вони почули слова, які він наспівував.

«Ну що ж, де ж ти ховаєшся?»

Вони бачили обличчя Кейла, коли той ставав невидимим, починаючи від ніг.

Він посміхався.

«Ти здохнеш, якщо я зловлю хоч пасмо твого волосся»

Кіт і купець здригнулися.

Вони побачили, як очі Кейла піднялися в усмішці, коли він став повністю невидимим, перш ніж вони знову почули його голос.

Радісний голос Кейла лунав у тому місці, де було видно лише непритомних мисливців.

«О, де ж, де ж ти ховаєшся?»

Рекс і Біллос ковтнули слину.

Це було тому, що вони боялися очей Кейла, які піднялися вгору, коли він посміхався.