Розділ 66 — Так не мало бути (3)

Однак, всупереч їхнім очікуванням, Кейл зі порожнім виразом обличчя зайшов до кабінету. Він відкинув назад своє ще трохи вологе руде волосся, сів і повернувся обличчям до трьох гостей.

Він ковтнув чаю, який йому приніс помічник дворецького Ганс, перш ніж почати говорити.

- Давно не бачилися.

Кейл подивився на Чхве Хана, вираз обличчя якого зовсім не змінився, та на такого ж сором’язливого Лака, привітав їх, а потім подивився на Розалін.

- Ваша Високосте, принцесо Розалін, минуло вже досить багато часу.

Розалін почала усміхатися та відповіла освіжаючим тоном.

- Ти більше не можеш називати мене принцесою. Мене вигнали з королівської родини.

- Це дійсно так?

- Так. Мене викреслили з сімейних записів. У мене більше немає прізвища.

Кейл просто відвернувся від Розалін, яка відповідала так радісно, а потім невимушено додав.

- Тоді, мабуть, я можу просто продовжувати називати тебе міс Розалін.

Червоні очі Розалін зосередилися на Кейлі. Хоча саме вона вирішила відмовитися від своїх прав на трон, замість того, щоб бути списаною з рахунків, люди все ще дивилися на неї з жалем. Спостерігаючи за тим, як Кейл поводиться поруч з нею, вона могла продовжити зі спокійними серцем.

- Так. Як і раніше. Ти можеш продовжувати так звертатися до мене й надалі.

Вона бачила, як Кейл киває головою, навіть не дивлячись на неї, і подумала, що справді вчинила правильно, вирішивши повернутися з Чхве Ханом.

Кейл не помітив усмішки Розалін, бо повернувся, щоб подивитися на Чхве Хана та Лака. Чхве Хан сидів прямо, але здавався цілком щасливим.

«Таке відчуття, ніби він став ще сильнішим хлопцем.»

Очі Чхве Хана були настільки чіткими, що він здавався дуже хорошою людиною. Насправді, здавалося, ніби він зробив ще один крок до того, щоб стати героєм справедливості. Кейл відвернувся від того образу хорошого хлопця, який йому не дуже до вподоби, і натомість поглянув на Лака.

Лак відрізнявся від Чхве Хана. Здавалося, що він хотів щось сказати, але був надто сором’язливий, тому міг лише сидіти, рухаючи пальцями.

- Кейл-нім.

- Що?

Йому не потрібно було обертатися. Чхве Хан був єдиним, хто називав його «Кейл-нім».

- Чи варто мені доповісти про те, що сталося в королівстві Брек?

Розалін раптом здивовано подивилася на Чхве Хана. Однак Чхве Хан не поглянув на неї, а зосередився лише на Кейла.

Однак Кейл, який дивився на Лака, похитав головою.

- Ні. Гадаю, мені не потрібно знати, що ти зробив для друга.

Розалін побачила, як Чхве Хан м’яко посміхається, почувши слова Кейла. Потім він почав говорити.

- Так, це правда, але, будь ласка, повідомте мені, якщо вас щось цікавить. Я негайно вам про це розповім.

- Не потрібно.

Кейл відчував, що в нього тільки розболиться голова, якщо він про це дізнається. Він не хотів знати, як їм вдалося наробити такого гамору в королівстві Брек за такий короткий проміжок часу, а також як Розалін відмовилася від своїх прав на трон.

- Лак.

Натомість він гукнув Лака.

- Ммм, так?

Лак, який тепер був вищий за Чхве Хана, все ще почувався трохи незграбно. Кейл знав, чому Лак зараз такий неспокійний.

Ганс сказав, що група Чхве Хана прибула годину тому. Хоча Чхве Хан і Розалін, мабуть, мали багато справ після прибуття сюди, було очевидно, про що думав Лак у цьому чужому для нього місці.

Кейл подивився на збентежене обличчя Лака та почав говорити.

- Твої брати і сестри зараз в іншому місці.

Вираз обличчя Лака змінився.

- Де? Вони всі там?

Кейл відповів без жодних вагань.

- Селище Харріс.

Чхве Хан, який дивився на Кейла, заціпенів, почувши ці слова. Однак Кейл навіть не глянув у його бік, перш ніж перерватися, щоб ковтнути теплого чаю.

Хтось інший втрутився, коли він це зробив. Це був заступник дворецького Ганс.

- Зараз ми реконструюємо селище Харріс. Колись це було невелике, але гарне селище біля гори. Нещодавно сталося щось погане, через що воно згоріло.

Гора, маленьке, але гарне селище та відбудова через велику пожежу. Один образ сповнив розум Лака, коли він почув ці слова. Це був образ його рідного міста, яке згоріло дотла.

- Ми також будуємо справжній цвинтар.

Чхве Хан подивився на Ганса, а той, у свою чергу, глянув на Кейла, і продовжив говорити.

- Молодий пан був непохитний у цьому питанні.

Дзинь.

Чашка стукнулась об стіл, коли Кейл поставив її назад. Потім він почав хмуритися та заперечувати.

- Я не був непохитним у цьому.

- Але хіба це не було перше, про що ви коли-небудь просили графа-німа стосовно чогось, пов’язаного з нашою територією Генітюз? Це був вперше, коли я бачив, щоб ви цікавилися управлінням нашою територією, молодий пане-нім.

- Нічого особливого не було.

Кейл помахав Гансу, щоб той більше нічого не казав, і Ганс швидко замовк. Однак, здавалося, він метушився, ніби йому ще багато чого потрібно сказати. Кейл просто проігнорував це і подивився на Лака, який, здавалося, був глибоко в думках.

- Лак.

- Так?

- Іди подивися на своїх братів і сестер та на землю, на якій вони зараз живуть.

Кейл обернувся. Лак просто дивився на нього, але він знав, що той зрозуміє, бо був кмітливим хлопцем. Потім він звернувся до все ще заціпенілого Чхве Хана.

- Чхве Хан.

Чхве Хан, як завжди, тихо спостерігав за Кейлом. У королівстві Брек сталося багато подій. Він швидко про все подбав, щоб повернутися додому. Він чув, як голос Кейла лунає у його вухах.

- Іди і віддай шану. Твій молодший брат Лак не знає дороги, тож ти можеш провести його туди.

Віддати шану. Йому не потрібно було питати, кому. Чхве Хан злегка стиснув кулаки, перш ніж знову розслабитися. Йому потрібно було заспокоїти емоції, що вирували всередині. Селище Харріс, яке згоріло дотла. Те селище тепер буде іншим.

Кейл сказав їм трьом.

- Ви можете йти. Міс Розалін, ви також можете йти.

Кейл втомився після того, як вперше за довгий час мав справу з цими трьома. Здавалося, що його безтурботна перерва протягом останніх трьох тижнів просто розчинилася в повітрі. Лак і Розалін повільно пішли за Гансом з кабінету Кейла.

Чхве Хан зачекав, поки всі підуть, перш ніж нарешті піднятися.

- Кейл-нім.

Після чого він вклонився.

- Щиро дякую.

Чхве Хан засміявся, знову піднявши голову, бо побачив вираз обличчя Кейла, який, здавалося, також показував його роздратування.

- Мені не потрібна така подяка. Просто забирайся звідси.

Чхве Хан зробив, як йому сказали, і попрямував до дверей. Кейл, який, спостерігаючи за Чхве Ханом, знову підняв свою чашку, почув, як той зупинився, тримаючись за дверну ручку, і почав говорити.

- Я чув від містера Ганса, що ви вирушаєте до королівства Вайпер?

- Так.

Кейл лише коротко відповів.

- Ми одразу ж вирушимо, як тільки ти повернешся з селища, тож пакуйте валізи.

- Так, пане.

На обличчі Чхве Хана з’явилася весела усмішка. Однак, вона швидко зникла, щойно він натиснув на дверну ручку.

Чхве Хан продовжував говорити, коли двері відчинилися.

- Його звали Боб?

- Звідки ти знаєш про Боба?

Минуло вже чимало часу відтоді, як він чув про псевдонім Тунки, Боб.

«Ганс розповів йому про Тунку?»

Кейл з цікавістю подивився на Чхве Хана, але бачив лише його спину, поки той стояв біля дверей. Дивовижно спокійний та щирий голос Чхве Хана продовжував лунати.

- Містер Бікрос сказав мені, що він мало не зашкодив вам.

«Чому Бікрос сказав щось подібне?»

Кейл пригадав інцидент і відповів.

- Зашкодив? Я не постраждав. Мене просто облило водою та кам’яним пилом.

- …Я розумію.

Чхве Хан більше нічого не сказав, виходячи з кабінету. Кейл бачив, як Ганс перетинається з Чхве Ханом, повертаючись. Ганс на мить зупинився, зустрівшись поглядом з Чхве Ханом, і застиг там з розгубленим виглядом.

- Що таке?

- А? О, е-е-е, нічого. Абсолютно нічого.

Ганс шалено замахав руками на запитання Кейла та озирнувся до Чхве Хана, який відходив, перш ніж зайти до кабінету.

- …Молодий пане-нім.

- Що?

Кейл помітив блідий вираз обличчя Ганса.

- Ви посварилися з Чхве Хан-німом?

- Я? Про що ти, до біса, говориш?

- Звісно, що ні! Ха-ха, це дрібниці.

Кейл пильно дивився на Ганса, що дивно поводився, але все ж сказав те, що мав сказати. Він в будь-якому випадку мав віддати наказ.

- Ми вирушаємо приблизно через 10 днів, тож підготуй усе.

- Так, я розумію. Я наполегливо працюватиму!

Кейл продовжував байдуже дивитися на раптово енергійного Ганса, але той швидко вийшов з кабінету. Кейл, який тепер залишився сам у кабінеті, подивився на календар.

Останній охоронець Магічної Вежі, який відмовився від своєї позиції та втік.

- …Це буде вперше, коли я побачу гнома.

Щоб купити повністю цілу Магічну Вежу, йому потрібно було зустрітися з гномом, чия родина поколіннями охороняла Магічну Вежу. Кейл почав посміхатися.

Той гном був не просто гномом.

«Гном змішаної крові, наполовину щуролюдина.»

Мюллер. Крихітна людина, яка зазнала найгіршої та найжахливішої смерті у романі «Народження героя». Він був низьким, як карлик, і виглядав слабким, без жодних м’язів через унікальну природу щурячого народу. Він справді був крихітною людиною.

Кейл вийшов з кабінету до спальні. Він думав про те, як спіймати того щура втікача, поки прямував до чорного дракона, Он та Хонга, які, мабуть, зараз гралися в спальні.

10 днів. Вони дуже швидко минуть.

***

І як і очікував Кейл, тиждень пролетів швидко. Він сидів на своєму дивані, як і тиждень тому, прихилившись до його спинки.

Зітхання.

Кейл не приховував свого зітхання, сидячи насупивши брови.

Чхве Хан та Лак, які поїхали рівно тиждень тому, залишивши тут Розалін, повернулися.

Однак, вони повернулися не самі.

- Молодий пане-нім.

Віце-капітан Гілсман повернувся з ними. Але вигляд в нього був дивний. Віце-капітан, який зазвичай одягався відповідно до своєї посади, був у пошарпаних шкіряних обладунках і мав безліч ран на обличчі.

«Я сказав йому зосередитися на відновленні селища Харріс.»

Здавалося, що віце-капітан зробив щось окрім того, що наказав Кейл.

- Я повернувся, молодий пане.

Він не знав причини, але Кейл все ще ігнорував Гілсмана, який говорив із захопленням. Однак він був не єдиним, хто повернувся з Чхве Ханом та Лаком.

- Молодий пане! Ми хотіли вас побачити!

- Молодий пане Кейл-нім! Ми теж тут!

- Добрий день, молодий пане Кейл! Як ваші справи?

Кейл чув, як десять дітей розмовляють одночасно. Мейс, як і інші діти з племені вовків, невинно дивилися на Кейла та посміхалися.

Однак атмосфера навколо них була зовсім іншою. На тілах дітей були бинти. Здавалося, що в селищі Харріс сталося щось, чого Кейл не очікував.

- Ми прийшли з Лак-хьоном, бо ти ніколи не згадував, коли нам слід повернутися.

Мейс відповів за всіх. Кейл стримав зітхання.

«Те, що я не сказав вам, коли приходити, було моїм способом сказати, щоб ви не поверталися.»

Кейл не міг сказати дітям, які вже були тут, щоб ті поверталися назад, тому він просто кивнув головою та обернувся, щоб подивитися на Чхве Хана та Лака. Він віддав їм обом наказ.

- Пакуйте валізи. Ми вирушаємо через два дні.

Однак відповідь надійшла не тільки від них.

- Так, пане!

Загалом 11 осіб. Віце-капітан та діти племені вовків енергійно відповіли. Це було схоже на те, ніби Кейл дивився на лицарський загін, який довго тренувався. Чхве Хан та Лак дивилися на них із задоволеними виразами обличь. Це особливо стосувалося Чхве Хана, який дивився на них, як на своїх учнів.

Вираз обличчя Кейл став дивним.

Так не мало бути.