Розділ 80 — Збентеження (2)

Великий град вкрив землю.

Вогнедавна Вода поглинула вогонь разом з усім іншим.

«Кейле-нім!»

«Молодий пане–!»

Вода поглинула і Кейла.

Чхве Хан знову почав швидко рухатися. Розалін, скориставшись магією швидкості, промчала повз нього першою.

Вони не бачили Кейла.

Потужна хвиля поглинула все, не розрізняючи друзів і ворогів.

Фвшш-ш–

З Першої Секції почала підійматися велика кількість водяної пари. Її було так багато, що перед очима нічого не було видно.

Це символізувало лише одне.

Пожежу гасили.

Замість чорного диму, що був раніше, у небо злетіла біла пара. Лок просто дивився на це з байдужим виразом обличчя. Він опустив погляд, відчувши, що його ноги стають холодними.

Велика кількість води, що покрила Першу Секцію, почала стікати в бік Лока, а тепер і в бік безпечної зони. Однак вода, що торкалася ніг Лока, вже не була такою сильною, як хвиля.

«Ах»

Почувши чийсь здивований вигук, Лок обернувся. Це був один із підлеглих Літани, який прямував до неї. Він також безвиразно дивився на воду під ногами. Люди з Джунглів, які раніше визирали з наметів, а також ті, хто з цікавістю стояв поза наметами – усі вони тепер стояли назовні.

Кап-крап-крап–

Йшов дощ. Усі стояли під дощем, дивлячись на свої домівки.

Фш-ш-ш-ш-ш–

Водяна пара все ще здіймалася в небо. Вони не бачили, що перед ними, але й вогню теж уже не було видно.

«М-молодий пане-нім!»

Лок нарешті прийшов до тями. Він також пішов за Чхве Ханом і Розалін і побіг у бік Першої Секції. Розалін і Чхве Хан вже дісталися до місця, де стояли Літана та Тен. Літана нарешті прийшла до тями, щойно вони наблизилися до неї.

Вона вже повністю промокла. Але вона точно це бачила.

«Кейле-нім!»

«Молодий пане Кейле!»

Вона бачила, що сталося з Кейлом.

Хвиля поглинула Кейла ще до того, як знищила вогонь. Цей чоловік першим зазнав удару.

«Те, Тене!»

Тен одразу ж рушив, почувши, як вона кличе його. Тен почав рухатися до межі, де підіймався водяний пар, і разом з цим–

Фш-шш-ш–

Крап-крап-крап– -

Між шумом водяної пари та дощем раптом можна було почути новий звук.

Вхвш-ш-ш–

Це був звук вітру.

Цей лагідний вітер, що нагадував їм про весну, промайнув повз Тена та Літану. Потім цей вітер досяг Чхве Хана та Розалін. Цей вітер змусив цих двох людей нарешті зупинитися.

«А, та.»

«Ха»

Розалін випустила зітхання, схоже на сміх. Вона розгубилася й забула про це. Вона поводилася нераціонально.

Тільки-но вона протерла очі, як побачила нову картину.

«Кейле-нім»

Чхве Хан бачив, як лагідний вітер прокладає шлях крізь водяну пару. У кінці цього шляху було сріблясте світло.

Чхве Хан знав, що це за світло.

Крізь шлях, прокладений цим вітром, вони могли побачити частину Першої Секції. Вона була чорною. Вони також бачили сліди того, що щось було спалено вогнем.

Вони побачили, що на вершині цих згорілих руїн стоїть хтось.

Це був чоловік із волоссям, червоним, як вогонь, якого вони вже не бачили.

Чоловіка прикривали великий срібний щит і крила. Літана навіть не помітила, що Тен зупинився, бо був зачарований цим видовищем.

Вооуумв–

Срібні крила розгорнулися, а потім зникли разом із щитом. Коли все зникло, там залишився стояти лише той чоловік – Кейл. Потім Кейл почав хитатися.

Літана широко розплющила очі, а Чорна Пантера, Тен, рушила вперед. Чхве Хан і Розалін також перетнули межу, щоб наблизитися до Кейла. Кейл приклав руку до голови й хмурився.

Його голова була сповнена голосом Раона.

[«Я насолоджувався водою й забув про щит! Ось чому я трохи запізнився! Вибач, людино!»]

Кейл не міг нічого сказати. Він був так захоплений спогляданням хвилі, яку сам створив, що теж забув про Незнищенний Щит.

[«А, так, щит!»]

Він прийшов до тями лише після того, як почув цей крик Раона, і тому також активував свій щит. Ось чому він тримався за голову, яку тимчасово розтрощила та водяна бомба.

"Я без всякої причини використав занадто багато"

Він був мокрий до нитки й замерз просто так.

[«Мені справді дуже шкода! Я… я не впорався!»]

Розчарований голос чотирирічного хлопчика заповнив запаморочену голову Кейла, коли той тихо прошепотів.

«Завдяки тобі я все-таки вижив»

[«Ти, ти слабка людина! Я – дурень!»]

Кейл хотів зупинити Раона, щоб той не звинувачував себе, але не зміг цього зробити. Це було тому, що до нього наближалися Чхве Хан, Розалін, а також Літана й Тен. Чхве Хан швидко почав підтримувати Кейла.

«З тобою все гаразд, Кейле-нім?»

«Ви в порядку?»

Розалін швидко застосувала магію регулювання температури до промоклого Кейла.

«Пані Розалін, ви ж знаєте, що мені нічого не загрожує»

Чхве Хан і Розалін переглянулися, почувши невимушений голос Кейла. Раон був поруч із Кейлом, а сам Кейл також мав Незнищенний Щит. Лише зараз вони обоє згадали про це. Збентежений голос продовжував говорити.

«Чому ви так голосно кричали моє ім'я? Через це мені довелося швидко вибігти»

Кейл почав бурчати, приводячи до ладу своє мокре волосся та одяг. Він виглядав дуже спокійним. Однак він стояв на землі, яка була повністю випалена.

"Може, я не дуже добре ладнаю з водою?"

Кейл згадав, що сталося, коли він вперше зустрівся з Вітірою. Йому не подобалося промокати щоразу, коли він опинявся біля води. Це було тому, що мокрий одяг дратував його.

Кейл відсунувся від Чхве Хана, який його підтримував, і випростався. Він не отримав жодних травм. Завдяки Життєздатності Серця він почувався чудово.

«Ходімо»

Він рушив уперед, а Чхве Хан і Розалін пішли за ним. Вони обоє посміхалися, але Кейл не звертав на це особливої уваги, наближаючись до Літани, яка скуто стояла неподалік. Вона вже зійшла з Чорної Пантери.

«Пані Ліна»

Літана чітко побачила Кейла, почувши його лагідний голос.

Вона заціпеніла, оглядаючи все навколо, щойно усвідомила, що з Кейлом усе гаразд.

Буйний ліс і джунглі, що починалися одразу за межами Королівства Віппер. Перша Секція – місце, настільки прекрасне, що про нього писали в книгах – тепер було повністю випалене до чорноти.

Від цього видовища їй стало важко дихати.

«Грррр»

Літана, яка дивилася на Кейла, повернулася до Тена, почувши його гарчання.

Тен дивився на чорну землю та всю територію, що перетворилася на попіл, і тер головою об землю. Літана прикусила губи.

У цю мить вона знову почула голос Кейла.

«Схоже, вам слід іти»

«…Перепрошую?»

Коли вона озирнулася на нього, то побачила, куди він вказував.

«Ах»

У безпечній зоні вона побачила своїх підлеглих, а також мешканців Джунглів і тварин. Вона знала, куди їй слід дивитися саме зараз. Вона мала дивитися туди, на них, а не на чорний ліс. Вона знову почула голос Кейла.

«Схоже, мені тут більше нічого робити»

Вона знову обернулася, щоб поглянути Кейлу в очі. Він виглядав спокійним і лагідним, але водночас сильним. Вона бачила, що він зробив. Водяна пара все ще підіймалося в небо. Саме він створив воду, яка загасила цю пожежу.

Вона помилялася. Він не був слабкою людиною. Він був сильним.

«… Скільки сили вам довелося витратити?»

Він згадував, що є межа того, скільки він може використати. Літану цікавило, скільки ще залишилося.

«У мене залишилося чимало»

Хоча він отримував задоволення, коли використовував її, тепер Кейл відчував роздратування, бо думав, що витратив занадто багато сили. На його обличчі мимоволі з'явилася гірка посмішка. Йому не подобалося, що він даремно розтратив частину сили.

«…Розумію»

Побачивши, як Кейл намагається посміхатися й приховати гіркоту, Літана поглянула на своїх підлеглих, які не могли перетнути межу, а також на мешканців Джунглів, що наближалися до них із безпечної зони, і запитала – «Пане Кейле, підемо разом?»

Сьогодні він був героєм. Він заслуговував на похвалу й оплески за свої вчинки. Однак відповідь Кейла не була такою, як очікувала Літана.

«Ваша Величносте»

«Ліна»

Вона швидко виправила його.

«Ні, зараз їм потрібна саме ви, пані Ліна. Їм потрібна їхня Королева»

Кейл повернув голову в бік безпечної зони. Літана також повернула голову. Мешканці Джунглів, які промокли до нитки під дощем, плакали від радості. Хоча вони чітко бачили чорну землю, коли водяна пара розсіялася, вони радісно обіймали одне одного.

Кейлу стало важко навіть від однієї думки про те, що доведеться стояти перед ними. Саме тому він хотів просто завершити все на позитивній ноті.

«Я вірю, що це результат вашої наполегливості протягом останніх двох тижнів. Я не хочу бути в центрі уваги»

Ось що сказав промоклий і блідий чоловік.

«Я просто хочу піти в те прекрасне місце й подивитися на захід сонця. Я дуже хочу побачити той захід сонця саме зараз»

Він хотів просто викопати Магічні Камені й піти. Він доклав більше зусиль, ніж зазвичай, з огляду на ситуацію в Джунглях.

«…Я заздрю Королівству Роан»

«Вибачте?»

Кейл не чітко почув слова Літани, тож поглянув на неї. Літана посміхнулася й похитала головою.

«Нічого такого»

Літана швидко сіла на Тена й перетнула межу. Сидячи прямо на Чорній Пантері, вона, незважаючи на свій невисокий зріст, височіла над мешканцями джунглів. Вона напружила голос і почала кричати.

«Пожежа загашена! Я впевнена, що всі тут це бачили!»

«Природа справедлива, як і час. З плином часу ми зможемо відродити наші Джунглі! Тож сьогодні ми святкуємо новий початок!»

Ре-е-ев!

Тен вигукнув так, ніби погоджувався з Літаною.

Кап-кап-крап– –

На мить тишу заповнив шум дощу.

Вуа-а-аа!

Потім порожнечу заповнили радісні вигуки людей. Навіть зараз вода, яку створив Кейл, мчала до берегів Першої Секції, гасячи по дорозі всі невеликі вогнища, що ще залишалися.

[«Людино, ти застудишся! Швидше йди відпочивати!»]

Кейл проігнорував нарікання Раона, коли його вели підлеглі Літани. Місце, куди вони його привели, було тихим і чистим наметом, який вони швидко підготували для нього.

«Будь ласка, дайте знати, якщо вам щось знадобиться»

«Мені нічого не потрібно. Я просто хочу спокійно відпочити. Якщо можливо, я б хотів виїхати вже завтра»

Підлеглі, які разом із Кейлом перетнули Оорім, щоб дістатися до Джунглів, мали на обличчях вираз здивування. Проте вони все ж дали Кейлу ствердну відповідь.

«Так, ми зробимо все можливе, щоб підготувати все, що вам потрібно»

Коли підлеглі пішли, Кейл оглянув намет. Чхве Хан та решту відвели до інших наметів. Однак був хтось, хто пішов за Кейлом.

«Раон»

Раон з'явився, коли його покликали.

Тц.

Кейл клацнув язиком. Він взяв рушник і почав витирати мокрого дракона. Раон навіть забув створити навколо себе захисний щит, зачарований хвилею.

«Витрися, людино! Ти застудишся!»

Кейл презирливо хмикнув, дивлячись на витівки чотирирічного, а потім почав витирати Раону обличчя. Раон просто сидів, поки Кейл його витирав.

Кейл відкинув той рушник убік, а потім іншим рушником витер волосся й дістав із кишені одну з куль, які отримав від Біллоса.

«З'єднайся»

«Гаразд, людино»

Раон, здавалося, радів через щось, бо активував магічний комунікатор без жодних нарікань. Кейл сів на дерев'яний стілець, а магічний комунікатор прилетів перед ним і приєднався.

Незабаром на екрані з'явилася людина.

[Гм? Чому ти так виглядаєш?]

Це був кронпринц Альберу.

[Ти схожий на промоклого щура]

Кейл бачив глузливу посмішку на обличчі Альберу, коли сам намагався натягнути ту лагідну посмішку, яку показував Літані.

[Може, не посміхайся так?]

Як і слід було очікувати, на Альберу це не подіяло. Кейл одразу ж натягнув свою звичну посмішку й відкинувся на спинку стільця. Альберу звик до цього розслабленого вигляду Кейла.

«Ваша Високосте, зірко Королівства Роан, як там справи у родини маркіза Стена?»

Він не виходив на зв'язок три тижні, поки був у селі Хойк. За ці три тижні він багато чого встиг зробити. Це було одне з них.

[Що? Зараз там відбувається зміна керівництва. Чому тебе це так цікавить?]

У ту мить голос Раона заповнив голову Кейла.

[«Нарешті настав час моєї помсти?!»]

Маркіз Стен і Веніон. Те, що вони зробили з Раоном…

Щоб Раон повністю подолав травму від минулих тортур, йому потрібно було помститися тим, хто був до цього причетний.

Кейл мусив слухати плани Раона щодо помсти, наче колискову, щоразу, коли вони залишалися вдвох.

Дракони ніколи не забувають такого сорому. Раон прагнув отримати компенсацію за втрачений час і зруйновану впевненість у собі.

Це були природні інстинкти Дракона – жорстокого володаря світу.

Альберу пильно дивився на Кейла.

[Я кажу тобі це, бо отримую за це щось натомість, але я справді не можу зрозуміти, чому тебе це цікавить.]

«Це лише для того, щоб я міг робити те, що вам сподобається, Ваша Високосте»

Побачивши, як Кейл бреше, ніби це дрібниця, Альберу презирливо хмикнув.

Однак це була правда.

«Я кажу правду»

Це було б добре й для самого Альберу. Альберу не до кінця довіряв виразу обличчя Кейла, але було дещо, що він мав зробити саме зараз. Ось чому він почав говорити.

[Поспішай назад до замку]

«Так, пане»

Кейлу не склало труднощів погодитися, оскільки він і так планував туди піти. Звісно, Кейл не збирався поспішати. Спочатку він мав зробити все, що потрібно, тут.

Він поговорив з кронпринцом про кілька різних речей, перш ніж завершити розмову. Потім він трохи поїв і заснув. Звісно, як завжди, йому довелося вислухати плани Раона щодо помсти, наче колискову.

Наступного ранку.

«Пані Ліно, я хотів би піти туди»

Кейл сказав Літані, що хоче піти до берега. У нього не було жодних причин залишатися тут далі.