Розділ 81 — Збентеження (3)

Наразі Кейл перебував у наметі Літани. Він вперше за довгий час виспався, а потім повільно підійшов до неї. Літана поглянула на Кейла, перш ніж заговорити.

«Біне!»

На її поклик один із її підлеглих підійшов і став перед Кейлом. Він зустрічався з Кейлом у печері. Кейл дізнався про Біна – одного з найвідданіших і найсильніших підлеглих Літани, з роману.

«Бін проведе вас до місця призначення»

Літана вручила Кейлу документ. Отримавши його, Кейлу довелося докласти чималих зусиль, щоб зберегти спокійний вираз обличчя.

«Пані Ліна, ви не можете так робити. Це занадто»

Вона бачила, що Кейл, здавалося, був цим стурбований, і почала посміхатися, думаючи, що ця людина справді дуже хороша.

«Ні, це взагалі не занадто»

На документі, який отримав Кейл, було проставлено ім'я Літани та відбиток її великого пальця. Як тільки Кейл також його підпише, це стане повноцінним договором.

Окрім місця для підпису Кейла, було ще одне поле, яке залишилося незаповненим.

Не вказано місцезнаходження та розмір земельної ділянки.

Літана почала говорити.

«Якщо це чиясь приватна власність у цьому районі, то все складно, але якщо ні… Я про все подбаю, тож беріть стільки, скільки захочете»

Усе, що вона говорила, для Кейла звучало як ангельський спів. Звук грошей, що надходять, завжди був прекрасним. Літана була щедрою людиною.

«Як ви можете дати мені такий договір? А що, якби я сказав, що хочу всю берегову лінію чи щось таке?»

«Я знала, що ви скажете щось подібне. Але це не має значення. Беріть, якщо хочете»

Вона справді була з тих, хто віддячує за добро якнайкраще. Кейл зрозумів, чому Літана відправляла з ним Біна, а не когось із вождів чи радників.

"Мабуть, вона справді планує дати мені все, що я захочу"

Кейл набрав безпорадного виразу обличчя.

«Гадаю, мати багато землі – це просто обтяжливо. Мені потрібна лише невелика ділянка, де я зможу відпочити, коли захочеться побачити джунглі»

Це змусило Літану задуматися, як вона могла б віддячити цій надзвичайно добрій людині. Кейл, мабуть, попросив свою команду допомогти, оскільки його підлеглі прокинулися рано, щоб долучитися до відновлення Першої Секції.

Звісно, Кейл прокинувся пізно й не знав, чим займається його команда.

«Пане Кейле, чи можу я дізнатися ваше прізвище?»

Кейл раптом відчув, як по його шиї пробіг холодок. У нього виникло недобре передчуття, що він може опинитися в складній ситуації, якщо зробить неправильний крок. Саме тому він відповів рефлекторно.

«Я просто хочу тихо піти. Давайте забудемо про те, що сталося вчора, і просто дивимося в майбутнє»

«Ви справді не залишаєте мені жодного способу віддячити вам»

На думку Кейла, віддячувати йому не було потреби. Ніщо з того, що вона могла б дати, не мало б більшої цінності, ніж Магічні Камені.

Це були не магічні камені низького чи середнього ґатунку, а ціла купа магічних каменів найвищого ґатунку. До того ж усі вони вже були очищені.

Кейл не мав уявлення, хто закопав їх усі в джунглях, проте в романі пояснювалося, що минули сотні років. Це означало, що у цих Магічних Каменів не було власника.

Літана виглянула з намету й почала кричати.

«Тен!»

"Тен? Чорна пантера?"

«Гррр»

«Будь ласка, візьміть його з собою. Тен знайде для вас найшвидший шлях»

Кейл обернувся, відчувши мурашки по спині. Він не міг розібрати, чи пантера посміхається, чи кривиться, але вона оголила ікло розміром з руку Кейла.

«Здається, Тен із задоволенням проведе вас, пане Кейле. Ви можете проїхатися на ньому. Оскільки це знак моєї вдячності, будь ласка, прийміть хоча б це»

«...Прийму»

Гррр!

Чорна пантера підійшла до Кейла, ніби радіючи. Кейл ухилився вбік.

Однак за мить він уже сидів на спині Тена. Літана була вражена.

«Це вперше, коли Тен присів перед кимось іншим, окрім мене. Тен справді добре розбирається в людях!»

«Розумію»

Кейл не відчував себе бажаним гостем, слухаючи рик Чорної Пантери. Коли він був тут із Літаною, все було гаразд, адже він перебував поруч із господарем пантери. А сидіти на Тені самому – це було ніби засунути голову в тигрове лігво.

«Молодий пане Кейле, ми незабаром підемо за вами»

Кейл кивнув у відповідь на слова Розалін.

«Довіряю це вам»

З Кейлом пішли лише Лок, Бін і Бікрос. Звісно, Раон, як завжди, слідував за ними, залишаючись невидимим.

«Без проблем. Ми допоможемо з відновленням, доки не з'являться пан Ганс та Он. Потім ми теж вирушимо туди»

Кейл попросив Розалін і Чхве Хана зачекати на Ганса та дітей, які займалися пошуком останків загиблих.

"Я не можу взяти Розалін із собою"

Розалін була чудовою магинею. Було б складно, якби вона випадково знайшла Магічні Камені.

«Тоді рушаймо»

Решта групи, почувши слова Кейла, підганяла коней. Усі мали на конях чимало речей.

«Щасливої дороги. Дякую за все»

«Та це дрібниця»

Кейл лагідно відповів на прощання Літани. Він не міг втрачати пильності аж до самого кінця.

«До наступної зустрічі»

"Яка жахлива думка"

Якщо він знову побачить Літану, то з великою ймовірністю це станеться на полі бою. Саме тому Кейл не мав жодного бажання бачити її ще коли-небудь. Він просто відповів їй посмішкою.

«Тене, підемо?» – шанобливо запитав Кейл у Чорної Пантери, яка одразу ж рушила вперед. Коні йшли поруч із ним, а Літана дивилася на нього ззаду.

«З вами все гаразд, Ваша Величносте?»

«Так, все добре»

Вона тихо відповіла на запитання свого підлеглого. Чорна Пантера Тен був першою істотою, яку вона коли-небудь врятувала. Відтоді вони завжди були разом. Хоча це тривало недовго, Літана вперше залишила Тена з кимось іншим.

Кейл не знав про це, прямуючи до Першої Секції на спині Тена. Мешканці Джунглів зупинилися й вітали його, коли він проїжджав повз них. Кожен з них робив це по-своєму, але всі так чи інакше вклонилися Кейлу. Мабуть, Літана щось сказала, бо не було ні фанфар, ні надто палких реакцій.

"Дійсно, найкраще швидко піти"

Вжити заходів, а потім піти якнайшвидше. Кейл усвідомив, що це справді найкращий спосіб уникнути неприємностей, і швидко попрямував до чорних попелястих залишків Першої Секції.

Кейл зійшов зі спини Чорної Пантери. У голові він чув голос Раона.

[«Ого! Тут справді нічого немає!»]

На узбережжі Першої Секції нічого не залишилося.

[«Навіть вода чорна!»]

Води біля берега справді були забарвлені попелом у чорний колір. Кейл просто мовчки дивився на океан та навколишній пейзаж.

Прохолодний, але солоний вітерець повівав йому в обличчя.

Підлеглий королеви, Бін, який прийшов разом із Кейлом, спостерігав за його діями. Королева наказала йому доповідати про все, що робить Кейл.

«Гадаю, це було справді прекрасне місце»

Підлеглий здригнувся, почувши слова Кейла. Це була правда. Колись це дійсно було прекрасне місце.

«Сонце скоро зайде, тож чи можу я трохи роздивитися околиці? Я дам тобі знати, щойно визначуся з ділянкою землі»

«…Розумію»

Незабаром мав відбутися захід сонця.

Кейл погладив Лока по голові й почав шепотіти.

«Пограйся трохи з Теном. Не йди за мною»

«Так, пане»

Лок тепер слухав, не питаючи.

Кейл попрямував до Бікроса, який стояв там, нахмурившись. Йому не подобався весь цей попіл навколо. Бікрос, який уже кілька днів не знімав своїх білих рукавичок, почав говорити, щойно Кейл підійшов до нього.

«Я займу того Біна чи Бена, чи як там його звати»

«Я знав, що ти зрозумієш, чого я хочу»

Потім Кейл поставив несподіване запитання.

«Бікрос, ти бував у північно-західному регіоні Королівства Роан?»

«Ні, не бував»

«Справді? А ти не хочеш поглянути?»

«Я мушу дбати про кухню маєтку Хенітус»

Бікрос подивився на Кейла зі здивованим виразом обличчя, а Кейл почав посміхатися.

Йому незабаром знадобився експерт з тортур.

Йому потрібен був хтось для фізичних і психічних тортур.

Бікрос був найкращим, коли йшлося про фізичні тортури.

"Психічними тортурами може займатися та божевільна жриця, яка, ймовірно, зараз перебуває з найстаршим сином маркіза Стена"

Кейл кілька разів поплескав по плечах все ще збентеженого Бікроса, а потім попрямував до найвищого пагорба в околиці. Чорна Пантера та Бін деякий час спостерігали за ним, але незабаром їм довелося займатися Локом і Бікросом.

Саме тому кроки Кейла були дуже легкими. Ні, вони були такими легкими, бо він думав про Магічні Камені.

Він відчував те саме, коли вони знайшли кімнату голови Магічної Вежі. Щоразу, коли він на крок наближався до безтурботного життя, серце Кейла підскакувало від радості.

[«Слабка людино, ти виглядаєш дуже схвильованим!»]

Раон мав рацію. Кейл був схвильований. Він перевірив, де саме перебували всі, перш ніж рушити до найвищої точки біля берегової лінії. Він попрямував на вершину пагорба.

Після пожежі тут залишився лише попіл.

[«Гм?»]

Кейл почав посміхатися, почувши реакцію Раона.

У романі Магічні Камені були знайдені випадково. Зазвичай це місце було заросле високими деревами, тож неможливо було розгледіти, що знаходиться під землею. Однак, коли всі дерева згоріли, залишивши після себе лише попіл, Магічні Камені стали видимими, коли попіл і бруд випадково змилися дощем.

«Може, десь тут?»

[«Людино, за п'ять кроків ліворуч від цього місця щось є!»]

Кейл зробив п'ять кроків ліворуч, слідуючи за своєю дивовижною навігаційною системою. Чорний Дракон був всемогутнім. Дракони мали найгостріше чуття на ману у світі.

Кейл підійшов до місця, про яке згадав Раон, і присів. Потім він дістав маленьку мотику, якою користувався, коли здобув Звук Вітру.

Коп. Коп.

Мотика проривалася крізь чорний попіл і бруд. Земля трохи розм'якла від дощу, тож копати було легко, проте Кейл копав обережно, ніби це була найдорожча річ у світі.

І ось, нарешті…

«Вау–»

Кейл не зміг стримати захопленого вигуку.

Він знайшов досить непримітну на вигляд, але велику металеву скриньку. Проте ця іржава скринька виглядала барвистою. Кейл наполегливо копав навколо скриньки.

[«Людино, чому ти так напружуєшся? Я ще ніколи не бачив, щоб ти так старанно працював»]

Кейл, як завжди, проігнорував Раона й продовжував копати, аж поки не з'явився отвір в скриньці. Він був настільки великий, що Кейлу треба було діяти якомога швидше, аби встигнути до заходу сонця. Він був у захваті.

[«Тобі треба було лише попросити мене його почистити»]

Кейл на мить зупинився.

[«Я сам про це подбаю!»]

Пшссссст.

Пролунав тихий звук, коли чорна мана зависла в повітрі й позбавила скриньку бруду та попелу. Кейл усвідомив, що занадто захопився. Він зробив вдих, щоб заспокоїтися, а потім вказав на замок.

«Зламай його»

[«Гаразд»]

Замок зламався без зусиль.

Кейл ще раз вдихнув, а потім повільно взявся за кришку скриньки. Магічні камені найвищого ґатунку. Гроші – це добре, але це був дорогоцінний інгредієнт для його міцного й безпечного затишного дому та надійного транспортного засобу. Він використовуватиме ці інгредієнти аж до самої смерті.

Він повільно відкрив кришку.

Взш-ш, к-джінь.

«Мм»

Кейл видав звук захоплення.

Перед його очима з'явилися всілякі яскраві кольори. Ці магічні камені анітрохи не змінилися навіть через сотні років. Кольори цих магічних каменів найвищого ґатунку були дуже яскравими й прекрасними.

Куточок губ Кейла почав сіпатися, піднімаючись вгору.

«О! Чудова річ! Людино, ми знайшли ще один скарб!»

Раон зняв маскування й приземлився поруч із Кейлом. Потім він навшпиньки підійшов, щоб зазирнути всередину скриньки. Побачивши це, Кейл озирнувся, щоб переконатися, що нікого немає поруч, перш ніж підняти магічний камінь.

Ці купи грошей.

Магічні камені, що використовувалися в магічних пристроях Королівства Віппер, зазвичай були низького або середнього ґатунку. Це дає уявлення про цінність цих магічних каменів найвищого ґатунку.

Люди рівня королівської родини використовували б магічні камені високого класу.

Цінність цих магічних каменів зростала б у міру загострення воєн. Було безліч місць, де він міг би їх продати. Кронпринц Альберу, безперечно, був би одним із його найбільших покупців.

«Людино»

Раон підвів голову від скриньки й подивився на Кейла. Його крила тремтіли.

«Я теж хочу трохи!»

Кейл здригнувся, але потім вирішив проявити щедрість. Він погладив Раона по голові й вказав на скриньку, в якій лежало кілька сотень магічних каменів найвищого ґатунку.

«Я дам тобі той, який тобі сподобається найбільше»

«Справді? Дякую, людино! Ти дуже добра людина!»

Кейл зрадів, побачивши, що цей чотирирічний малюк так радіє, отримавши лише один із цих магічних каменів.

«Тож добре сховай його у своєму просторовому вимірі. Зрозумів?»

«Гаразд! Насіння та один магічний камінь – мої!»

«Звісно, звісно»

Раон, як і личить справжньому Дракону, ретельно уточнював усі деталі. Кейл замислився, чи це просто Раон звикає до нового світу, і деякий час спостерігав за заходом сонця, перш ніж спуститися назад до берега.

За спиною Кейла заходить сонце, створюючи прекрасну картину. Він ледь посміхнувся, вказав на пагорб і почав розмову з Біном.

«З вершини того пагорба добре видно захід сонця. Чи можу я отримати там невеличку ділянку землі?»

«Звісно»

Бін був вражений, побачивши розміри ділянки, про яку просив Кейл. Її вистачило б саме на невелику віллу.

Кейл тримав у руках свій примірник договору, коли почав говорити.

«Я просто залишуся тут, доки не приїде решта моєї групи»

Бін, Бікрос і Лок швидко розвантажили припаси й розклали намети. Кейл збирався чекати на інших саме в цьому місці.

* * *

Через тиждень усі зібралися разом. Кейл, який лежав на стільці в тіні від намету, розплющив очі, щойно вони зібралися.

«Варто повернутися?»

Заступник дворецького Ганс, зробивши крок уперед, не міг не подумати, що Кейл – це той самий Кейл, яким він завжди був. Він не знав, що, кажучи "повернутися", Кейл мав на увазі територію Хенітус.

«Ми повертаємося до Королівства Віппер?»

«Тоді навіщо б я казав вам приїжджати сюди?»

«То куди ми повертаємося?»

Не лише Ганс. Інші також були збентежені спокійною поведінкою Кейла. Однак лише одна людина – єдиний, хто залишився, щоб попрощатися з Кейлом – Бін, мовчки слухав.

Кейл підвівся на стільці й вказав у бік певного місця. Група побачила, що він вказує на океан.

«О! Може, це воно?»

Розалін поглянула на Кейла з запитливим поглядом. Кейл почав говорити, коли всі звернули на нього увагу.

«Це океан»

У ту мить–

Буууу-

Він почув звук горну десь удалині. До групи наближався один корабель.

Вони добре знали цей корабель, адже саме на ньому вони дісталися до Королівства Віппер.

«Ви вже вирушаєте?»

«Так. Дякуємо за все»

Кейл і Бін невимушено розмовляли між собою. Він пройшов повз групу, яка розглядала корабель, і попрямував до берега.

«Молодий пане-нім!»

На носі корабля, що стрімко наближався, стояв Біллос, який махав Кейлу рукою. Кейл посміхнувся схвильованому Біллосу й у відповідь помахав магічним мішком.

Як тільки корабель зупинився біля берега, Біллос сів у невеликий човен і попрямував до Кейла.

«Ось»

«Ха-ха! Дуже дякую!»

Біллос був надзвичайно щасливий, отримавши другий мішок з магічними пристроями. Кейл обернувся, щоб поглянути на групу, яка також дивилася на нього.

«Ходімо»

У той момент він почув у голові злісний голос.

[«Людино, чи настав час моєї помсти?»]

Це був Раон. Кейл кивнув. Він піднявся на борт, відчув прохолодний вітерець і кліпнув очима.

Морський бриз був дуже приємним.

Кейл повертався на територію Хенітус, у своє рідне місто.

* * *

«З поверненням»

Граф Дерут тепло привітав Кейла з поверненням. Кейл, який повернувся тихо, не попередивши Дерута про свій приїзд, одразу ж попрямував до кабінету графа, щоб доповісти батькові.

«Саме завдяки вашій турботі я повернувся цілим і неушкодженим»

«Радий бачити, що ти, здається, не поранений»

Дерут був вдячний і щасливий, що син спершу прийшов до нього. Однак потім на його обличчі з'явився дивний вираз. Його погляд перейшов на лівий нижній кут, де стояв Кейл.

«Мм, а хто це?»

«Привіт»

Кейл без зайвих слів промовив, і офісом пролунав гучний голос.

«Привіт, приємно познайомитися!»

Здавалося, Мюллер останніми днями добре харчувався, бо виглядав набагато краще, ніж тоді, коли Кейл знайшов його у Вежі.

«Мене звати Мюллер Хон, я – спадкоємець родини Хон, яка вже понад 200 років спеціалізується на будівництві та проектуванні. Я докладу всіх зусиль, щоб виконати будь-яке завдання, яке ви мені доручите!»

Це було дуже гучне представлення. Дерут був збентежений.

Будівництво? Проектування?

Він здивовано поглянув на свого сина. У цю мить Кейл звернувся до нього.

«Лорде»

Кейл не назвав Дерута батьком, навіть не графом. Цей жест змусив Дерута також стати серйозним. Тепер Кейл звертався до Дерута як до володаря цих земель.

«Я чув, що ви зміцнювали стіни замку. Я впевнений, у вас є на це причина?»

Дерут почав зміцнювати стіни замку приблизно тоді, коли Кейл вирушив до столиці. Причина цього пролунала з вуст його сина.

«Я вважаю, ви також очікуєте, що незабаром розпочнеться епоха воєн, мій лорде?»

Кейл бачив, як очі його батька затуманилися. Кейл висунув Мюллера перед собою.

«Цей чоловік – нащадок роду, що збудував Магічну Вежу»

Кейл побачив, як Дерут здригнувся. Зміцнення замку, Магічна Вежа – Кейл знав, що Дерут усе зрозумів.

«Батьку»

Кейл звернувся до свого батька, Дерута.

«Давай спробуємо»

[За можливості, закиньте кілька гримень на збір на потреби СОУ, якому ви довіряєте]