Розділ 82 — Ми знову зустрілися? (1)

«Що саме спробувати?» – запитав Дерут, хоча й так знав відповідь. Кейл, звісно, це усвідомлював

«Тату, чого ви боїтесь?»

Дерут не зміг відповісти на це раптове запитання. Однак його син відповів через мить.

«Я боюся, що нам заподіють шкоду»

Очі Дерута затуманилися. Все було так само. Те, чого він боявся, збігалося з побоюваннями сина. Як би егоїстично це не виглядало, Дерут боявся, що його володінням і родині заподіють шкоду.

«Я впевнений, що ви усвідомлюєте, як напружена ситуація на Західному Континенті, що ось-ось вибухне»

Не могло бути, щоб той аристократ, який раптово почав зміцнювати стіни замку й інвестувати в морську базу, цього не знав.

Територія Хенітус не втягувалася в жодні війни аж до кінця 5-го тому. Однак не було жодної гарантії, що так буде й надалі.

«Скажу вам лише одне. Причина, через яку кронпринц відправив мене до Королівства Віппер, пов'язана з чимось»

Кейл навмисно висловився саме так, бо це завадило б Деруту розпитувати його далі. Він не почав би ставити під сумнів слова кронпринца.

Кейл промовив до Дерута одне слово.

«Північани»

Дерут і Мюллер одночасно здригнулися й поглянули на Кейла.

«Північани уклали союз»

«Що?!»

Граф Дерут почав хмуритися.

Кейл зрозумів реакцію Дерута. Це було важливо для ситуації на Західному Континенті.

На Півночі було три королівства.

Королівство Паерун розташовувалося найдалі на півночі. Лицар-охоронець Королівства Паерун хотів повести своїх лицарів на родючі землі Півдня.

Дерут потер обличчя, зітхнув і почав бурмотіти.

«…Це ж не Королівство Віппер і не Імперія Могору?»

Кейл внутрішньо був сповнений захоплення. Хоча їхня територія розташовувалася в глушині, Дерут знав про Королівство Віппер, а також про прагнення Імперії Могору стати "вежею контролю".

Чому Імперія хоче стати такою "вежею"? Тому що Схід і Північ зазнавали змін.

«Кейле, як же мешканці Півночі збираються перетнути ущелину? А ще є Ліс Темряви»

З п'яти Заборонених Регіонів лише один не був цілковитою загадкою. Однак конфігурація цієї місцевості робила переміщення великої кількості людей "майже неможливим", через що люди додавали її до списку Заборонених Регіонів.

Ущелина Смерті.

Як вказує назва, ця ущелина, найнебезпечніша на континенті, стала межею між Північним і Центральним регіонами континенту. За цією межею розкинувся Ліс Темряви. Саме тому Півночі було важко проникнути до Центрального регіону.

Однак Кейл, Імперія і навіть кронпринц Альберу знали про інший спосіб.

«Батьку, є й інші шляхи, крім наземних»

У цю мить він почув голос.

«…Корабель?»

Це був Мюллер. Напівкровний дворф і щур швидко зняв рюкзак, збліднувши. З рюкзака стирчали два рулони паперу.

Один – креслення замку, інший – корабля.

Кейл кивнув розгубленому тридцятирічному чоловікові, який поглядав то на Кейла, то на папери.

«Так. Корабель – це один із варіантів»

Ха-а.

Дерут глибоко зітхнув і сів на диван у своєму кабінеті. Кейл підійшов і сів навпроти нього.

"Але корабель – не єдиний спосіб"

Було дещо, про що Кейл знав, а його батько та кронпринц – ні.

З чого б іншим двом королівствам укладати союз із Королівством Паерун? Лицар-охоронець замерзлого королівства, яке наголошувало на майстерності у бойових мистецтвах, втілив у життя те, що раніше було лише легендою.

Бригада лицарів на вівернах.

Вони знайшли спосіб панувати в небі.

Ця бригада дала їм можливість без жодних проблем перетинати як Ущелину Смерті, так і Ліс Темряви. Окрім магії левітації на великі відстані, якою могли користуватися такі майстри, як Розалін чи Раон, це було найкраще, що можна було знайти.

З того моменту три королівства почали таємно будувати кораблі, щоб заволодіти й морем. Вони займалися цим уже п'ять років. Усе це дасть плоди менш ніж за два роки.

Чому ж Кейл погодився допомогти території Убарр побудувати військово-морську базу?

Тому що вторгнення Півночі було не за горами. Приблизно в той час розпочнеться майбутнє, про яке Кейл ще не знає.

"Я просто хвилююся, бо цей роман був мунчкіновим романом"

[Народження героя] – це, безперечно, був роман типу мунчкіна. Це була така історія, де яйце раптом перетворювалося на курча, щойно перегортаєш сторінку.

Кейлу потрібно було підготуватися, щоб вижити в такому світі.

«Кейле»

«Так, батьку»

Граф Дерут заговорив після довгої паузи. Він дивився прямо на свого сина.

«Як твій батько, я вірю твоїм словам, однак як володар цих земель я мушу перевірити, чи відповідають твої твердження дійсності. Я впевнений, що перевірити це буде нелегко, як ти вже чув від кронпринца»

Кейл розумів, що це буде складно. Він знав про це, бо читав про це в романі, але це не було тим, про що міг знати пересічний дворянин. Проте Дерут зробить усе, що в його силах, аби це з'ясувати.

«Я спробую перевірити це якомога швидше. Якщо твій батько не зможе знайти жодної інформації, я вирішу повірити твоїм словам»

Дерут підвівся й підійшов до свого столу.

«Сину, є дещо, що я усвідомив, коли почав мати справу з грошима»

Родина Хенітус накопичувала гроші протягом багатьох поколінь. Звісно, вони й витрачали гроші, але це були мізерні суми порівняно з тим, що вони заробляли. До того ж граф Дерут ніколи не вважав, що витрачав великі суми.

Він поділився своїми висновками з сином.

«Я зрозумів: якщо знайдеш, куди вкласти гроші, то мусиш витратити їх дуже багато»

Гроші не дуже допомагають під час війни. Однак те, що було зроблено за допомогою грошей до війни, стане в не аби якій нагоді під час війни.

«Я незабаром зв'яжуся з тобою»

«Так, цього достатньо»

Дерут покликав сина, який недбало відповів і попрямував до дверей.

«Кейле»

«Так, батьку»

Дерут згадав розмову з Басеном, коли Кейл обернувся.

«Ти коли-небудь замислювався над питанням нашого наступника?»

«Зовсім ні»

Кейл відповів серйозно, не завагавшись ні на секунду. Дерут почав сміятися, почувши, що Кейл дав таку саму відповідь, як і Басен.

«Так, немає потреби про це думати»

«Так, батьку»

Він точно не мав наміру про це думати. Якщо це питання постане в майбутньому, він планував сказати, що відмовляється від цієї посади. А головне – думати про це не було потреби, оскільки граф Дерут мав залишатися володарем цієї території щонайменше протягом наступних п'ятнадцяти років.

«Басен прийшов до мене й сказав, що не зробить нічого, що могло б тебе стурбувати»

«Звісно. Басен буде чудовим володарем для нашої території»

Басен ідеально підходив на роль наступного володаря території.

«Звісно. Іди відпочинь»

Кейл переконався, що граф Дерут виглядає задоволеним, після чого посміхнувся й вийшов із кабінету.

«Вибачте, молодий пане»

«У чому справа?»

Мюллер озирнувся, а потім обережно запитав.

«Ви будуєте замок і корабель через те, про що ви обговорювали всередині…»

«Так. Саме з цієї причини»

Кейл перервав Мюллера, щоб не доводилося слухати довгі роздуми, і відповів.

Його метою було збудувати цей замок і корабель, щоб безпечно уникнути війни. Він не хотів воювати. Життя називали безперервною війною, але він не хотів жити в справжній війні.

«Просто сприймай це так, ніби ти будуєш володіння, щоб уберегти нас від загибелі»

Погляд Мюллера став складним. Кейл повісив подарунок на шию Мюллера.

Це був золотий ланцюжок.

«Тоді ти проживеш, щоб отримати ще більше таких подарунків»

«Я… я обов'язково створю безпечне місце, щоб уберегти нас від смерті!»

Перед Кейлом Мюллер зблід як ніколи, навіть більше, ніж у присутності кошенят чи дракона. Кейл був задоволений впевненою відповіддю Мюллера. Дарувати подарунки й бути добрим – це й справді було рішенням.

Через тиждень граф Дерут мав здивований вираз обличчя.

«Я не зміг знайти жодної інформації про Північ»

Те, що інформацію не вдалося зібрати навіть за гроші, означало, що це була цінна інформація, яку не можна було купити за гроші, або що її просто не існувало. Дерут обрав перше.

"У мене й так накопичилося безліч грошей"

Заощадити можна було лише певну суму. Дерут почав розмовляти зі своїм сином так, ніби він очікував, що це станеться.

«Сину, давай спробуємо»

Кейл почав посміхатися. Потім він відвів погляд убік. Дерут покликав не лише Кейла. Хоча їхня наймолодша сестра Лілі була ще занадто маленькою, щоб втручатися у справи території, була ще одна людина, яка могла взяти участь.

«Я теж буду старанно працювати, хьон-нім»

«Добре. Саме там житимеш ти, наші батьки та Лілі. Давай докладемо всіх зусиль»

Кейл не включив себе до цього, бо планував у майбутньому піти на спокій у маленьке село. Басен енергійно кивнув.

«Так. Я хочу жити, працюючи на благо нашої родини та території, аж до самої смерті»

Кейл, якому було важливо лише жити для себе, лише кивнув на слова Басена.

Одразу після цього таємний документ із гербом "Золотої Черепахи" було доставлено необхідним особам. Починався план, який триватиме щонайменше один рік і щонайбільше два роки.

Кейл, який спостерігав за початком реалізації цього плану, все ще виглядав розгубленим.

«Він справді наполовину дворф, наполовину щур?»

«Гм, так, саме так»

Мюллер підійшов, встав на стілець і, відповідаючи на запитання будівельника, й удавано кашлянув.

«О, мій пане! Ваша спритність, мабуть, вражаюча!»

«Неймовірно. Скрупульозність Племені Щурів та технічні навички дворфів »

«Ми хочемо побачити ваші вміння!»

Плечі Мюллера радісно підскакували вгору-вниз.

Кейл потайки спостерігав за зустріччю Мюллера з деякими будівельниками з цієї території. Поруч із ним стояла графиня Віолан.

«Вони всі талановиті й вміють тримати язик за зубами, тож ми можемо їм довіряти. Ми також підготували всі договори»

Оскільки Віолан відповідала за всіх митців на території, будівельники не могли не увійти до цієї групи. Будівельники, яких Віолан ретельно відібрала, були кращими з кращих – експертами у своїй галузі. Але навіть ці двоє експертів зараз були вражені Мюллером.

«Сім'я, яка збудувала Чарівну Вежу. Мені шкода, що ми не можемо похвалитися таким талановитим фахівцем перед іншими людьми!»

«Я знаю, правда ж? Боже мій, я ніколи не думав, що зможу на власні очі побачити дворфа за роботою. Будь ласка, подбайте про нас»

Кхм! Гхм!

Мюллер кілька разів удавано кашлянув.

«Цього року мені виповнюється тридцять, але я маю двадцять дев'ять років досвіду. Я дивлюся на креслення з однорічного віку, а молоток тримаю в руках з п'яти. Це типово як для Племені Щурів, так і для дворфів»

Кейл презирливо скривився, почувши слова Мюллера. Він ніколи не бачив Мюллера таким упевненим у собі. Той навіть одягнув свій найкращий одяг із золотою брошкою.

Саме в цю мить–

«З ним має бути легко впоратися»

Почувши зауваження Віолана, Кейл розслабився й почав говорити.

«Будь ласка, подбайте про Мюллера»

«Звісно. Тобі не треба хвилюватися»

Холодний погляд Віолана спрямувався на Мюллера. Кажуть, що лисиця стає королем, коли тигра немає поруч. Мюллер про це не знав, бо поводився як король.

«Ти підеш після того, як перевіриш креслення?»

«Так. Я повернуся якомога швидше»

«Гаразд»

Кейл лише посміхнувся у відповідь на стурбований вираз обличчя Віолан. Йому знову довелося звідси йти.

Кейл завершив справи, які мав вирішити, після чого повернувся до своєї кімнати й ліг на диван. Він поглянув на Чхве Хана, що сидів навпроти нього, і почав говорити.

«Чхве Хане»

«Так, пане»

«Ходімо»

«… Ми тут лише 4 дні. Ми вже йдемо?»

Чхве Хан продовжував говорити.

«Я зберу всіх»

«Ні»

Була причина, чому Кейл покликав лише Чхве Хана.

«Цього разу підемо лише ми»

У ту мить проявилися істоти, які завжди мешкали в спальні Кейла.

Мяу.

«Давно вже ми не були тільки вдвох!»

Хон і Он легенько зістрибнули з ліжка й підійшли до Чхве Хана.

«Я, звісно, теж піду»

Раон зняв маскування й сів на столик поруч із диваном.

Чхве Хан оглянув команду, коли почув голос Кейла.

«Бікрос приєднається до нас пізніше. Але спочатку ми вирушимо з цією групою. Є справа, яку нам треба вирішити самим. Я впевнений, ти знаєш, про що я говорю»

«…Це маркіз Стен і його компанія?»

Чхве Хан справді був кмітливим хлопцем. Кейл почав посміхатися.

«Я знав, що ти кмітливий. Готуйся до виходу»

Це була та сама команда, яка спочатку зустріла й врятувала Раона. Вони зібралися разом, щоб знову вирушити і допомогти Дракону.

Тієї ночі проста карета без жодного герба непомітно виїхала через задні ворота маєтку графа. Вона прямувала до північно-західного регіону Королівства Роан.

[Примітка перекладача на англійську: "Мунчкін" – це персонаж-чітер, який ігнорує баланс сил у фентезійному світі й продовжує набирати рівні з приголомшливою швидкістю]