Розділ 87 — Ми знову зустрілися? (6)

Спостерігати за цим відчаєм – ось що приносило Раону радість.

«Виглядає розкішно» – сказав Кейл, даючи Чхве Хану наказ.

«Посади його на те крісло он там»

«Зрозумів»

Чхве Хан кинув непритомного Веніона на розкішне шкіряне крісло. Кейл дивився на Чхве Хана, який уникав його погляду.

«…Вибач. Я ще більше розлютився, оглянувши цю базу»

База. Група Кейла наразі перебувала на таємній базі Веніона в Задній Алеї. Вона була сповнена розкішних і вишуканих речей.

Про це місце йому два дні тому розповіла божевільна жриця Кейдж. Кейдж, яка служила Богу Смерті, залишалася жрицею, попри те, що її відлучили від церкви. Вона спеціалізувалася на прокляттях і психічних тортурах. Їй було легко дістати інформацію від прислужників Веніона.

Звісно, оскільки її здібності використовувалися в ім'я бога, вона могла застосовувати свої прокляття лише в ситуаціях, коли вважала це справедливим. Але цього разу у неї, мабуть, було достатньо підстав для "справедливості", щоб застосувати свої прокляття.

"Та й вона теж дивовижна"

Серед тих, хто служив Богу Смерті, не було нікого, хто б краще за неї володів прокляттями. Не дивно, що люди називали її породженням некроманта і вважали її непридатною для ролі жриці.

"Ну, я знаю, що є ще один некромант"

Як і в багатьох фентезійних світах, якщо добре пошукати, неодмінно можна було знайти ті професії, які, як кажуть, загубилися в минулому. Таке, як відкриття того, що сусід головного героя, старий дідусь – у минулому був майстром меча, у фентезійних світах не було рідкістю.

Це все було лише частиною того, щоб зробити історію цікавою для читачів.

"Цей світ – не виняток"

[Народження героя] славилося саме такими сюжетними поворотами.

Кейл мовчки спостерігав за непритомним Веніоном, який згорбився на стільці.

«Я розумію, чому ти хотів так його кинути, але така поза – не те, що нам потрібно. Бікрос»

«Ха-а– так, пане»

Бікрос глибоко зітхнув, а потім підійшов до Веніона. Він акуратно посадив Веніона й подбав про те, щоб той виглядав охайно, поправивши його одяг, зачіску тощо.

Будь-хто, хто побачив би Веніона зараз, подумав би, що це вишуканий аристократ, який протягом останніх кількох днів не мав жодних проблем чи травм.

На спині Веніона все ще залишалося кілька невеликих шрамів, які не вдалося загоїти за допомогою зілля, але більшість травм по всьому тілу загоїлися. Насправді на його обличчі, руках та інших видимих ділянках не було жодних слідів поранень.

«Тоді ми вирушаємо»

«Звісно»

Бікрос взяв Чхве Хана з собою, і вони непомітно вийшли через задні двері бази. Кейл підійшов до Раона, який з самого початку тихо згорнувся в кутку.

«Почнемо?»

«Звісно, людино»

«Ви теж підійдіть сюди»

Ня-яв!

Он і Хон підскочили й сіли поруч із Раоном і Кейлом. Кейл переконався, що всі вони притулилися до кутка, і подивився на Раона. З лапи Раона почала вириватися чорна мана.

Настав час спостерігати.

Вуу-ум!

З тихим звуком тіло Кейла почало ставати невидимим. Усередині бази їх уже не було видно.

«Оо, оо-…»

Трохи згодом база наповнилася стогонами людини. Це був Веніон. Він хмурився, ніби щойно прокинувся від кошмару.

«Ах!»

Він ахнув, розплющивши очі. У той момент він міг лише з порожнім поглядом оглядати оточення.

Він кілька разів моргнув і спробував з'ясувати, де він перебуває.

«Ц- це…»

Веніон у шоці доторкнувся до своєї шиї. Він міг говорити. З його рота справді виходили слова людською мовою.

Він також усвідомив, що на шиї не було кайданів.

Потім він гарячково обмацав своє тіло, щоб переконатися, що на руках і ногах немає ні поранень, ні крові. На його ошатному вбранні теж не було ані краплі крові.

Він не відчував жодного болю.

«…Це був сон?»

Він не міг зрозуміти, чи зараз це був сон, чи той підвал і тортури були сном.

Це було настільки жахливо й болісно, що він досі чітко це пам'ятав, але це, мабуть, був сон. Веніон повільно простягнув руку й доторкнувся до столу перед собою.

Це, безперечно, здавалося справжнім.

Так, це все було насправді.

Веніон почав хмуритися й міркувати, чи не спав він. Можливо, його не викрали дорогою до бази, а він просто прибув туди й заснув.

«Ха-ха»

Веніон почав посміхатися, хоча в його голові вирували різні емоції.

«Так, це був лише сон»

Це мав бути сон. Він досі відчував, як батіг розрізає його тіло, а також холодний погляд ката й погляд того дракона-виродка, але все це було лише сном. Не мало значення, що він досі боявся. Це не було насправді.

Інакше неможливо було пояснити, як він опинився тут саме зараз.

«Ха-ха»

Веніон притулив долоні до шиї. Він відчував тепло своїх рук. Саме в цю мить.

Ня-я-яв.

Веніон здригнувся, і його плечі почали тремтіти.

Кейл, який у невидимому стані спостерігав за цим збоку, з байдужим виразом обличчя один раз погладив Хона по голові. Хон видав ще одне моторошне нявкання.

Мя-яау.

Веоніон зблід, а його руки почали тремтіти. Йому раптом щось спало на думку.

« Я маю намір залишити тебе в живих »

« І я приходитиму до тебе щоразу, коли втрачатиму апетит »

Руки Веніона, що вчепилися в стіл, блідли.

«Бо- божевільний–»

Він опустив погляд і почав тремтіти.

Темно-червоний туман повільно повз по його ногах, наче змія. Його обличчя затуманилося сльозами, наче у маленького немовляти.

«Ц- цей божевільний виродок-дракон!»

Він швидко почав відмахуватися від туману. Однак туман не зникав, а лише підіймався вище по його тілу. Йому здавалося, що він ось-ось збожеволіє.

Проте в ту мить Веніон щось усвідомив.

Це було інакше, ніж минулого разу.

На відміну від минулого разу, він міг рухати тілом. Веніон озирнувся й швидко знайшов двері.

У ту мить, коли Веніон поглянув на двері, Кейл підвів очі на годинник. Якщо Веніон трохи поквапиться, це створить ідеальний кадр.

Цього разу Кейл поплескав Он по спині.

Шву-у-ух–

Туман почав підійматися по нозі Веніона ще швидше.

Ня-я-ав.

Нявкання двох кошенят стало ще гучнішим.

Обидві ноги Веніона тремтіли. Він швидко підвівся зі стільця.

Бах!

Шкіряне крісло з гучним гуркотом впало. Проте Веніону було байдуже – він швидко кинувся до дверей.

На відміну від його ошатного вбрання та вичесаного волосся, гідних аристократа, його обличчя виглядало так, ніби він збожеволів від страху.

«Ш- швидше…»

Веніон схопився за дверну ручку тремтячою рукою.

Саме в цю мить–

Клац.

Він почув, як хтось повернув ручку ззовні.

Це були його підлеглі? Веніон подумав, що йому більше не доведеться самотужки стикатися з цією страшною ситуацією. Він відчув полегшення. Це, безперечно, мали бути ті двоє лакеїв, яких він бачив зранку.

Хтось відчинив двері ззовні. Завдяки цьому Веніону не довелося нічого робити, адже двері відчинилися самі.

Скри-и-ип–

Двері повільно відчинилися. Веніон навіть не встиг помітити, що туман, який огортав його ноги, зник. Він був надто зачарований світлом, яке пробивалося з-за дверей.

Двері нарешті відчинилися навстіж.

«Ми нарешті знайшли тебе»

Тим, хто зустрів Веніона, був Тейлор Стен — його старший брат, якого він колись паралізував.

«…Ух-»

Веніон зробив крок назад. За Тейлором простягалася стежка, що вела до цієї таємної бази, яка тепер була заповнена великою кількістю людей. Там були як люди Тейлора, так і мешканці маєтку Стен.

«Що- що це таке?»

Тейлор переконався, що Веніон не має видимих поранень, перш ніж поглянути йому в обличчя. Обличчя Веніона було сповнене страху.

Тейлор зазирнув через плече Веніона всередину бази. Там нікого не було. Однак він знав, що Кейл перебував усередині.

Раніше він позичав у Кейла магічний пристрій невидимості. Саме тому він був ще більш упевнений, що Кейл перебував усередині.

«Ц-це теж сон?»

Веніон розгублено почав бурмотіти собі під ніс. Тейлор подивився на свого брата, того брата, якого він ненавидів, і відповів на його запитання.

«Схоже, у тебе був довгий кошмар»

Він обернувся й віддав наказ лицарям маєтку Стен.

«Заарештуйте його»

Це був лише початок кошмарів Веніона.

Тепер його не тільки повністю витіснили з-поміж претендентів на спадщину, але й він мав заплатити ціну за всі свої незаконні вчинки. Йому довелося зазнати гніву всіх членів родини Стан за те, що він зіпсував їхню репутацію.

«… Це- це дракон зробив. Дракон все це зробив…»

Тейлор не звертав уваги на бурмотіння Веніона. Він зосередився на словах Кейдж, яка йшла поруч із ним.

«Сьогодні вночі»

Сьогодні вночі Тейлор знову зможе зустрітися зі своїм благодійником. Минуло вже чимало часу.

«Молодий пане, чи почати обшук бази вже зараз?»

Тейлор похитав головою у відповідь на запитання лицаря.

«Найголовніше зараз – тихо перевезти Веніона до замку. Назовні занадто багато людей»

«Чи не буде важко зробити це тихо?»

Громадяни території Стен зібралися назовні. Саме тому лицарі й хвилювалися. Однак усе це сталося через те, що Одеус поширив чутки за наказом Кейла. Тейлор теж про це знав, але вдавав, ніби хвилюється. Навіть він тепер міг грати на такому рівні.

«Це правда, але нам все одно треба перевезти його якомога тихіше. Ми не можемо дозволити, щоб наша репутація ще більше погіршилася»

«…Розумію!»

Лицар відповів із серйозним виразом обличчя.

«Після цього ви зможете зосередитися на обшуку бази. Ми залишимо тут частину солдатів, щоб охороняти вхід»

«Так, пане»

Тейлор трохи полегшив Кейлу вихід і повернувся спиною до входу. Тепер йому треба було йти до замку й по черзі відрубувати маркізу та Веніону руки й ноги.

Частина лицарів залишилася охороняти цю порожню таємну базу. Решта вирушила, щоб захопити інших посіпак Веніона, які, ймовірно, перебували на його інших базах.

«Гей, охороняйте як слід»

«Там же нікого немає. Ми вже кілька днів не мали змоги відпочити. Давайте просто розслабимося»

«Ми не можемо так робити»

«Чому ти такий серйозний? Нам просто треба не дати нікому зайти всередину»

Двоє лицарів розмовляли тихо, щоб солдати не почули. За їхніми спинами промайнув легкий вітерець, але вони не звернули на нього уваги.

Хоча цей вітерець був дивним, вони все одно нічого не бачили, тож їм було байдуже.

Кейл, який спричинив той легкий вітерець, сів у карету, яку підготував неподалік від бази. Раон, що йшов слідом за Кейлом, зняв маскування з усіх, крім себе.

«Вирушаємо?»

«Поїхали»

Одеус зачинив двері карети й сів на місце кучера. Карета повільно рушила в бік резиденції. Кейл сперся на спинку крісла й відчув, як м'яка шкіра розслабляє його.

Він опустив погляд і зустрівся очима з Раоном, який уже не був невидимим і лежав у нього на колінах. У ту мить Раон почав посміхатися й говорити.

«Я не такий вже й поганий. Я – великий і могутній дракон!»

«Так. Їхнє пекло тільки починається»

«Правильно!»

Кейл звернувся до інших у кареті.

«Давайте сьогодні всі поїмо смачної їжі та трохи відпочинемо»

Однак Кейлу довелося насолоджуватися вечерею окремо від інших.

«Мабуть, у тебе зараз є трохи вільного часу?»

«Звісно, я мусив прийти, адже це заради зустрічі з вами, молодий пане Кейле»

Тейлор Стен і божевільна жриця Кейдж. Вони двоє прийшли до Кейла з алкоголем і чарками. Прийшли пізно вночі, тож Кейлу довелося пити і їсти одночасно.

«Мабуть, після сьогоднішнього дня я стану ще зайнятішим»

«Звісно ж»

Кейл кивнув на слова Тейлора й поглянув на Кейдж. Вона посміхнулася й підняла пляшку. Кейл випив усю чарку, не змінюючи виразу обличчя.

«Більшість людей, про яких ви нам розповіли, були людьми Веніона, молодий пане Кейле»

«Невже?»

Тейлор не міг спокійно дивитися на Кейла. Кейл передав йому досьє щодо баз Веніона та причетних до них осіб. Це саме по собі було несподіванкою, але стався ще більш дивовижний поворот подій.

«Там були й деякі люди мого батька»

«…Я й уявити не міг»

Кейл подивився на Тейлора з виразно здивованим обличчям.

Але, звісно, він лише прикидався.

Веніон отримав наказ від маркіза Стена катувати Чорного Дракона. Завдяки цьому серед тих, хто охороняв печеру, природно мали бути й люди маркіза. Деякі з них були причетні до брудних справ Веніона.

Їм загрожувало як мінімум довічне ув'язнення, а як максимум – страта. Адже на території Стен діяли найжорстокіші закони. Маркіз, ймовірно, захотів би вбити їх усіх, щоб приховати свою причетність.

«…Я повірю, що ви не знали»

Тейлор відповів так, ніби переконував самого себе. Між ними поставили пляшку.

«А давайте спочатку вип'ємо цю пляшку?»

«Звісно. Вип'ємо»

«Чудова ідея»

Троє по черзі наповнювали один одному чарки й випили пляшку до дна. Коли пляшка спорожніла, Тейлору й Кейдж довелося повертатися до роботи.

«Ви завтра виїжджаєте?»

«Так»

«Я чув, ви їдете до столиці західним маршрутом. Столиця – це ваш кінцевий пункт призначення?»

Тейлор побачив, що Кейл, замість того щоб відповісти на його запитання, почав посміхатися. Тейлор не став більше розпитувати. Натомість він поділився своїми почуттями з Кейлом.

«Я обов'язково віддячу вам за допомогу в цій ситуації, а також за минулий раз»

«З нетерпінням чекатиму на це»

«Так, будь ласка, чекайте з нетерпінням»

Побачивши, як Тейлор дивиться йому прямо в очі, кажучи, що Кейл має чекати з нетерпінням, Кейл подумав про нові зв'язки, які він мав у цьому північно-західному регіоні.

Тейлор і Одеус. У нього було чимало людей, яких він міг використати в найближчому майбутньому.

* * *

Наступного ранку Кейл рано завершив усі свої приготування й дивився у дзеркало.

Він запитав Раона, який також дивився у дзеркало.

«Ти розібрався з магією кронпринца?»

«Я знаю, що це таке, людино. Я великий і могутній»

На обличчі Кейла з'явилася посмішка, і він продовжував дивитися у дзеркало.