Розділ 88 — Гадаю, це подарунок (1)

Кейл, який виходив зі спальні й прямував до задніх дверей, натрапив на Одеуса.

«Одеусе, дуже вдалий виступ»

Одеус не знав, сміятися йому чи плакати, почувши коментар Кейла. Однак, з огляду на підсумки всього, він відчував лише радість.

«Ні, це мені було приємно. Я дуже задоволений тією величезною вигодою, яку отримав»

«Я впевнений»

Кейл навіть не став підігравати, сказавши, що гонорар, який отримав Одеус, був невеликим.

Адже угода полягала в тому, щоб Кейл позбувся Веніона з Південного підпільного світу.

«Зв'яжуся з тобою наступного разу»

Одеус не хотів більше ніколи бачити Кейла. Його інстинкти, напрацьовані за довге життя, підказували йому, що це небезпечно і що він сильно постраждає. Однак його величезний досвід також підказував, що цього не уникнути. У нього не буде іншого вибору, як побачити його знову.

«Звісно. Я час від часу повідомлятиму вам, де я перебуваю»

«Добре»

Кейл сів у карету, за кермом якої сидів Бікрос. Кучер, який привіз карету на територію Стен, уже повернувся.

«Одеус»

«Так, пане?»

«Ти знаєш, що робити з підвалом, правда?»

Очі Одеуса злегка затремтіли. Він поглянув у бік, де колись був вхід до підвалу біля задніх дверей. Тепер там була лише купа уламків.

«…Я про все подбаю як слід»

«Добре»

Одеус бачив залишки бенкету, а також поламані катувальні пристрої в підвалі ще до того, як його зруйнували.

"Те, що він нібито "хороша людина", повна маячня"

Не було жодних добрих аристократів із сильним почуттям самопожертви. Усі вони були підлими й хитрими.

«І я не хочу, щоб ти розповідав Біллосу про те, що сталося»

«Таємниці – це суть таких доручень»

«Так, я знаю. Це, безперечно, головне»

Обидва почали лагідно посміхатися один одному. Однак у душі жоден із них не посміхався.

«Тоді я вирушаю»

«Бажаю вам щасливої дороги»

Прощання Одеуса було дуже щирим, ніби він хотів більше ніколи не бачити Кейла. Кейл посміхнувся у відповідь на прощання Одеуса й зачинив двері карети.

Як тільки двері зачинилися, Бікрос рушив з місця.

Карета покинула територію Стен і попрямувала до західного регіону Королівства. Вони продовжували швидко подорожувати, зупиняючись лише на нічний відпочинок.

«Нудно?»

Кейл, який дивився у вікно, повернув голову, почувши лагідний голос Чхве Хана. На обличчі Чхве Хана була його характерна щира посмішка, коли він роздавав Он та Хону якісь закуски.

«Ні. Не нудно!»

«Мені найбільше подобається просто валятися, нічого не роблячи»

Чхве Хан засміявся й відповів:

«Ви, хлопці, справді схожі на Кейла-німа»

"…Він що, маячню якусь про мене несе?"

Кейл зосередився на Чхве Хані, почувши те, що могло бути як компліментом, так і докором, а потім перевів погляд на Он та Хона.

Карета зараз перебувала між північно-західним і південно-західним регіонами Королівства Роан. По суті, вони зараз знаходилися у західній частині Королівства. Якщо північно-східний регіон, де розташована територія Хенітус, славився своїм мармуром, то північно-західний та західний регіони славилися гранітом.

Саме тому в цьому регіоні було багато кам'яних гір.

Чхве Хан продовжував говорити.

«Я й минулого разу тут бував, але тут справді немає нічого, крім кам'яних гір»

"Чхве Хан раніше проїжджав тут?"

Кейл подумки засумнівався в цьому, але швидко з'ясував.

Розалін. Ймовірно, він проїжджав тут, коли разом із Локом їхав до Королівства Брек, щоб допомогти Розалін.

«Ти проїжджав тут, коли їхав до Королівства Брек?»

Побачивши реакцію Чхве Хана на своє запитання, Кейл відчув дивне передчуття. Те, що Чхве Хан вагався з відповіддю, викликало в нього гірке відчуття. Кейл продовжував говорити, ніби нічого не сталося.

«Ти влаштував там хаос у Королівстві Брек?»

«…Це було не так»

Кейл більше нічого не запитував. Він не хотів знати. Йому вистачило того, що він почув про наслідки від кронпринца Альберу.

Однак було ще дещо, про що він мав запитати.

«Ти проїжджав повз Гору Десяти Пальців, коли їхав на Захід?»

«Хм? Є така гора? Я ніколи про неї не чув»

Он, Хон і Раон також зацікавилися цією незвичайною назвою. Їхні блискучі погляди, що просили Кейла пояснити, змусили його нахмуритися.

Мац.

Раон поклав лапу на коліно Кейла.

«Людино, поясни! Мені цікаво!»

Зрештою, Кейлу довелося пояснити.

«На Заході є багато міцних скель, які називаються гранітом. Однак не все складається з таких скель. Проте на кордоні Західного та Південно-Західного регіонів розташовані десять гранітних вершин, що стоять одна біля одної»

Ці гранітні вершини розташовувалися на межі Заходу та Південного Заходу й мали унікальну форму, що нагадувала десять пальців.

«Мм, не думаю, що ми бачили їх минулого разу, бо ми проїжджали через Північний Захід, а не через Південний Захід. Те саме було й на зворотному шляху. Я впевнений, що запам'ятав би таку гору, якби її побачив»

«Справді? Мені стало цікаво, бо казали, що звідти відкривається унікальний краєвид»

Раон відреагував на відповідь Кейла про свою цікавість. Раон пригадав, як Кейл казав Літані, що любить подорожувати.

Раон відкрив рота, щоб сказати: "Давай поїдемо туди прямо зараз!"

Однак Кейл випередив його.

«Я думав поїхати туди десь через рік. Ось чому я й запитав»

«Через рік?»

«Так»

Кейл обов'язково мав поїхати до Гори Десяти Пальців через рік.

"Там відкриється остання Стародавня Сила"

Кейлу потрібно було здобути цю останню Стародавню Силу – атакуючу вогняну Стародавню Силу, схожу на блискавку.

«Я подумав, що було б чудово, якби ми всі поїхали разом»

Кейл недбало пробурмотів цю фразу, але його слова змусили втому на обличчях Он, Хона та Раона зникнути. На обличчі Чхве Хана також з'явилася легка посмішка.

«Так, звучить добре. Але, мабуть, поблизу там немає жодних сіл»

«Чому там не– ні, їх там немає»

Кейл поглянув на Чхве Хана та дітей і суворо повторив свої слова.

«Їх немає. Наскільки мені відомо, поблизу немає жодного села»

"Зовсім немає"

Принаймні, якщо мова йшла про людські села.

Проблема полягала в тому, що там було село ельфів, які палко любили природу й майже поклонялися драконам.

Ельфи.

Це була магічна раса, яка використовувала магію ілюзій, щоб приховати своє село, і жила подалі від людей. Це була раса, яка після драконів була найближчою до природи.

Саме тому вони вміли керувати елементалями й володіли красою, якою захоплювалися всі люди.

Вони відрізнялися від темних ельфів, які були так само прекрасні, але володіли елементом темряви.

У романі Чхве Хан разом із Локом проходить через Гори Десяти Пальців, повертаючись після вирішення проблем у Королівстві Брек.

Вони випадково натрапляють на ельфійське селище і вступають у контакт з одним ельфом.

Пендрік – цілитель.

На відміну від здібностей Кейла до відновлення, ельф Пендрік мав здатність зцілювати інших. Він приєднується до групи Чхве Хана і починає подорожувати разом з ними.

У фентезійних світах у групі головного героя, здається, завжди є принаймні один ельф. У цьому романі таким був Пендрік.

"Проблема в тому, що він зрештою гине"

Саме смерть Пендріка стала першопричиною перетворення Лока на берсерка. Він загинув, коли Лок захищав його, і це призвело до того, що Лок вперше оскаженів. Це також змінило особистість Лока.

Це означало, що Пендрік не повинен був загинути, якщо він не зустрінеться з Локом або не подорожуватиме з групою Чхве Хана.

"Вони вже пропустили момент, коли могли б зустрітися"

До цього моменту Пендрік не мав жодних контактів із Кейлом, Чхве Ханом чи Локом. Якщо так мине рік, Пендрік проживе довше, ніж у романі.

Це можна вважати найбільшою зміною у сюжеті оригінального роману.

«…Так, там немає сіл»

Кейл ще раз пробурмотів і прийняв рішення.

Він пообіцяв собі, що наступного року, вирушаючи до Гори Десяти Пальців, омине Село Ельфів.

Він взяв на себе занадто багато тягаря, не обдумавши все до кінця і просто роблячи те, що вважав для себе найлегшим. Кейл не збирався допустити, щоб наступного року повторилося те саме.

«Хочу, щоб уже настав наступний рік. Мені байдуже, чи є там села»

Кейл поглянув на Раона, який, здавалося, був у захваті.

Він точно не міг взяти дракона до селища ельфів. Там його сприйматимуть як бога. Від однієї лише думки про це Кейла вже пробирав холод.

Кейл швидко відвернувся від Раона. Він настійно нагадав собі, що не зробить і кроку в Західний Регіон, доки не повернеться через рік із золотою табличкою кронпринца, щоб знайти останню Стародавню Силу.

Кейл відкрив маленьке віконце, що вело до місця водія, і звернувся до Бікроса.

«Давай трохи прискоримося»

«Так, пане»

* * *

Карета швидко проїхала Західним регіоном і прибула до столиці.

«Скільки ж часу минуло, Ваша Високосте»

Кейл, що лагідно посміхався й був одягнений у простий, але стильний одяг, привертав увагу кожного.

«Так. Радий знову вас бачити. Як пройшло ваше одужання?»

Світле волосся та блакитні очі. Альберу, який був не менш вродливий за Кейла, широко посміхнувся, обіймаючи його.

Вони зараз перебували перед палацом кронпринца. Принц Альберу тепло вітав героя "Терористичного інциденту на площі", який вже майже забувся.

Хоча люди вже майже не згадували про це, Площа все ще перебувала на стадії відновлення, а навколо неї патрулювали лицарі. Було також чимало тих, хто був незадоволений тим, що палац не розкрив особи терористів.

«Я зміг добре відпочити й одужати завдяки турботі Вашої Високості та щедрості королівської родини»

Кейл, який посміхався так, ніби говорив правду, виглядав цілком здоровим. Кронпринц Альберу подивився на нього так, ніби радів, що Кейл одужав, а потім вказав на внутрішню частину палацу.

«Заходьте. Я маю хоча б пригостити вас чаєм, оскільки ви завітали до мене після такої тривалої перерви»

«Так, Ваша Високосте. Я впевнений, що Ви зайняті роботою, тому займу у Вас лише трохи часу»

[«Не знаю, чому ви це робите щоразу»]

Кейл думав те саме, але нічого не міг вдіяти.

Клац.

Щойно вони увійшли до кабінету Альберу й зачинили двері, Кейл і Альберу, які йшли поруч, швидко відсунулися один від одного.

«Ваша Високосте, ви, мабуть, втомилися»

«Я впевнений, що ти відчуваєш те саме»

Альберу зітхнув, а потім вказав на стіл у кутку кабінету. Однак він помітив, що Кейл, як завжди, підійшов туди й сів на те, що здавалося найзручнішим диваном.

«Люди подумають, що ти тут був вже кілька разів»

«Я тут уперше, але мені здається, що тут дуже затишно»

Кейл без проблем користувався своїм красномовством. Альберу поглянув на Кейла, який сидів на обраному ним дивані, залишивши для нього вільне місце на чолі столу, і сам сів.

«Мені здавалося, я казав тобі приїхати якомога швидше»

«Саме тому я скоротив час сну, щоб поспішити сюди, Ваша Високосте»

Альберу презирливо хмикнув у відповідь на слова Кейла. Він не знав, чим саме займався Кейл, але людина, яка мала перебувати на північно-східній території Хенітус, прибула із Заходу.

І він точно знав, що зараз відбувалося на Заході, ні, у північно-західному регіоні.

«Ти дуже підозріла людина»

Альберу зробив ковток чаю, який приніс його слуга, і просто мовчки спостерігав за Кейлом, доки слуга не вийшов із кімнати. Сьогодні йому було чимало про що поговорити з Кейлом. У нього також було багато прохань до Кейла.

[«У кронпринца на обличчі хитрий вираз»]

Кейл погодився з оцінкою Раона й вдавав, що не помічає погляду Альберу. Цей погляд ніби прагнув сьогодні багато чого витягнути з нього, однак ця думка та їхні стосунки підуть у протилежному напрямку.

Клац.

Слуга вийшов із кабінету, і двері тихо клацнули. Альберу вже збирався заговорити, але хтось випередив його.

«Ваша Високосте»

"Гм?"

Кейл зустрів поглядом Альберу, який виглядав збентеженим. Раон говорив у його думках, коли це робив.

[«Розв'язавши обидві справи, я тепер упевнений. Він справді дивна істота»]

Кейл дістав із кишені магічний мішечок.

«Я підготував для вас подарунок»

«…Для мене?»

«Так, для зірки, яка світить у серцях жителів нашого Королівства…»

«Досить»

Альберу не сподобалося, що Кейл підготував для нього подарунок. Насправді він дивився на Кейла з ще більшою підозрою. Це було через те, що сталося з Кейлом до цього моменту. Однак він не міг збрехати й сказати, що, почувши про подарунок, не відчував жодного передчуття. Кілька тижнів тому Альберу вже отримав один із так званих подарунків Кейла від одного з членів Торгівельної Гільдії Флінна.

«Давай спочатку подивимося на цей подарунок»

Отримавши дозвіл Альберу, Кейл повільно розгорнув магічний мішечок. Коли він дістав із нього маленьку скляну пляшечку, у голові Кейла пролунав голос Раона.

[«У нього атрибут темряви»]

Дзінь.

Скляну пляшечку поставили на стіл.

«… Що це?»

Кейл замість відповіді продемонстрував це своїми діями.

Скрип, скрип.

Кришка скляної пляшечки повільно відчинилася.

Ця маленька скляна пляшечка була наповнена чорною водою.

Кришка відчинилася повністю, і з пляшечки повільно почала витікати невидима речовина.

[«Я звик до цього запаху. Я відчував його в Чорному Болоті»]

Запах мертвої мани повільно почав заповнювати кімнату.

Це був один із предметів, які він отримав від Короля Китів на шляху до Королівства Віппер.

На відміну від іншої пляшки Кейла, у цій пляшці була лише мертва мана, без отрути.

Речовина, яку він отримав від Короля Китів, містилося в цій маленькій пляшці.

«…Ти-…»

Кейл повільно закрив кришку, побачивши, що Альберу не може продовжувати говорити.

«Ваша Високість, звичайно ж, цей подарунок не безкоштовний»

Кейл нізащо не віддав би щось настільки цінне просто так.

Для людей це була отрута, і вона аж ніяк не була цінною.

Однак Кейл згадав, що Раон казав про Альберу, коли вони востаннє були тут.

[« Чому цей слабак, якого називають кронпринцом, пофарбував волосся за допомогою магії Це на такому рівні, що тільки великий і могутній дракон, як я, міг це помітити. Чи ще якийсь дракон пофарбував йому волосся Ні, це якийсь інший вид сили »]

Інший вид сили. Раон зміг визначити, що це відрізняється від природної мани, бо він був драконом, але не був упевнений, що саме це таке.

Це було логічно, адже Раон ніколи раніше цього не відчував.

Однак тепер він це відчув.

Мертва мана.

Кейл пробурмотів, ніби розмовляючи сам із собою.

«Напевно, не демон, не чорна магія і не некромант»

Мертва мана.

Її використовували ті, хто мав атрибут темряви, щоб творити магію. Звісно, вона дуже відрізнялася від звичайної мани. Магічні пристрої, створені для виявлення мани, не могли виявити мертву ману. Особливо якщо мертву ману використовувала раса високого рівня.

«Я чув, що покійна королева була звичайною людиною, але люди вважали її наполовину південкою, бо її шкіра була трохи смаглявою»

Раон зазначив, що у кронпринца було звичайне каштанове волосся.

Його волосся й очі були звичайними, але Альберу славився своєю зовнішністю. Люди також говорили, що мати наслідного принца теж була красунею.

«Темні ельфи мають темну шкіру, але я чув, що дитина, народжена від темного ельфа та іншої раси, має шкіру, схожу на шкіру жителів Півдня»

Кейл поглянув на Альберу й завершив своє міркування.

«Тож, дитина напівкровної темної ельфині?»

Кронпринц відповів впевненіше, ніж очікував Кейл.

«Ти мене доводиш до божевілля»

«Мабуть, я мав рацію»