Розділ 91 — Якщо доводиться діяти (1)

Через кілька днів Кейл, зійшовши з карети, вдихнув солоне морське повітря. Перед його очима розкинувся океан, на поверхні якого все ще бурхливо вирували кілька вирів.

«Молодий пане, для мене честь познайомитися з вами»

«Ти тут головний?»

«Так, пане»

Кейла привітав представник території Хенітус.

Саме він був відповідальним за представлення території Хенітус разом з іншими керівниками, залученими до розбудови військово-морської бази. Наразі тут перебувало троє керівників, які представляли відповідно корону, територію Убарр та територію Хенітус.

«Розвиток набрав обертів, оскільки деякі вири зникли, що дало нам доступ до більшої кількості островів»

«Справді?»

«Так. Завдяки цьому ми змогли швидко вдосконалити наші кораблі»

Родина Хенітус вклала чимало коштів у розвиток цієї військово-морської бази, оскільки родина Убарр прагнула звести участь корони до мінімуму. Натомість вони хотіли дещо натомість, зокрема щоб родина Хенітус могла вільно користуватися частиною берегової лінії.

«Тоді, може, я проведу вас до резиденції?»

«Ні. Зачекай»

Кейл поглянув у бік карети й показав пальцем.

Двері карети відчинилися, і звідти вийшла маленька, бліда людина.

«Поспішай»

«Так, так, пане!»

Мюллер швидко підбіг і став між Кейлом та керівником.

Мюллер тепер був пухкішим і носив вишуканий одяг. Графиня добре справлялася з тим, щоб тримати Мюллера під контролем за допомогою розкішних речей.

Кейл поклав руку на плече Мюллера.

«Чому б тобі не показати йому креслення першого етапу?»

«Кхк. Так, так, пане!»

Мюллер ахнув, а потім швидко вручив креслення менеджеру. Як керівник будівництва цієї військово-морської бази, менеджер добре розбирався в будівництві та океані.

«…Що?»

Керівник хвилину дивився на креслення корабля, а потім поглянув повз Мюллера на людину, на яку дивився блідий Мюллер.

«Молодий пан, це–?»

«Так, саме так»

«Я ще ніколи не бачив такого корабля»

Це змусило Кейла здригнутися, після чого він поглянув на Мюллера. Кейл теж був шокований, коли вперше побачив креслення.

"Цей виродок не переселився з Кореї ж, так?"

Побачивши гнівний вираз обличчя Кейла, Мюллер міцніше стиснув золоте кільце, яке йому подарувала графиня – його наставниця – на підтримку. Кейл зітхнув, побачивши реакцію Мюллера, а потім поглянув на менеджера.

«Але хіба ти не вважаєш, що все буде добре, коли ми його побудуємо?»

«Більше ніж добре…»

Менеджер не договорив. Це було не просто добре чи погано – це було дивовижно.

Кейл ненав'язливо проігнорував питання, дивлячись на менеджера, який не зміг на нього відповісти.

«А чи буде він хоча б міцним?»

«Так. Він буде дуже міцним, але…»

Він, безперечно, буде міцним. Однак менеджер хотів запитати.

Чи справді це корабель для перевезень?

Він більше схожий на бойовий корабель.

Проте Кейл завершив розмову, не давши менеджеру можливості запитати.

«Тоді це все, що має значення»

Керівник більше не міг ставити питання і просто змирився з тим, що Кейл просто хотів дуже міцний корабель для перевезень. Потім він усвідомив, що може бути інша проблема.

«Схоже, на його будівництво знадобиться чимало грошей, особливо на цю золоту частину у формі черепахи…»

«Чого турбуєшся?»

Ця проблема теж не була для Кейла великою справою.

«Гроші – не проблема»

На обличчі менеджера з'явилася задоволена посмішка.

«Я зроблю все можливе, щоб створити цей шедевр!»

Кейл ухилився від погляду раптово запального керівника й знову сів у карету.

«Я поїду до резиденції з твоїми підлеглим, тож залишайся тут і поговори з Мюллером»

«Так, пане, я зрозумів»

«Молодий пане, будь ласка, відпочиньте спокійно!»

Кейл зачинив двері карети, побачивши, як Мюллер вклонився під кутом 90 градусів. Карета рушила в бік резиденції, і менеджер помітив, як Мюллер розправив плечі.

«Гм, бачите, цей корабель не розіб'ється, навіть якщо в нього влучить магічна бомба»

«Так, схоже саме так. Але, мабуть, ми зможемо виготовити лише один»

«Наша мета – один корабель»

Мюллер удавано кахикнув. Він знав, що є велика ймовірність, що він опиниться як у замку Хенітус, так і на цьому кораблі, тому вклав у ці креслення все, що мав, аби не загинути.

«Чесно кажучи, друга фаза креслень, що стосується внутрішнього облаштування корабля, також майже завершена»

Мюллер зневажливо знизав плечима, розправивши їх у знак зверхності.

«Так. Я ще не показував їх молодому пану-німу, але концепція вже готова»

«У чому полягає ця концепція?»

Мюллер упевнено відповів.

«Найкращий захист – це потужний напад!»

Вдар першим, перш ніж тебе вдарять.

Звісно, це були лише власні думки Мюллера, адже він ще не отримав дозволу від Кейла.

Кейл мовчки спостерігав за людьми, які зібралися в кабінеті, щойно вони прибули до резиденції.

«Цього разу буде нелегко»

Присутні були всі, крім Рона, якого Кейл відправив до своєї кімнати, та Бікроса, який доглядав за Роном.

Троє дітей віком у середньому 7 років, Чхве Хан, Розалін, Лок, а також навіть віце-капітан Гілсман і десятеро Вовченят – швидко прибули до кабінету Кейла.

Кейл зібрав усіх, хто був у його розпорядженні.

"Я ж не збираюся знищувати королівство чи щось таке"

Кейлу здавалося, що це, можливо, занадто, але він не мав достатньо інформації про ворога. Краще бути надмірно підготовленим.

Розалін поглянула на Кейла й почала говорити.

«Молодий пане Кейле, то ми пливемо на кораблі до острова Хайс?»

«Так. Ми, ймовірно, попрямуємо кудись у район острова Хайс Номер 5»

"Острів Хайс" – так називали групу островів між Західним і Східним континентами. Цифри позначали порядок їхнього відкриття.

Пункт призначення Кейла – острів Хайс Номер 5.

Це був п'ятий за порядком відкриття острів, а також найбільший у цій групі.

Він також був найближчим до Західного Континенту, що дозволяло легко дістатися туди на кораблі. Саме тому навіть Рон міг поїхати з ними.

«Я чув, що на острові є база русалок»

«Дивно, що вони мають базу на острові»

«Мабуть, саме тому це одна з баз Руки. Ось чому це наш перший пункт призначення…»

Кейл уже вирішив, куди вони поїдуть.

«Це буде острів Хайс-12»

Острів Хайс-12 був дуже маленьким островом, який відкрили дванадцятим.

Це був острів, найближчий до острова Хайс-5.

«Умм, вибачте, молодий пане»

Заступник капітана Гілсман обережно почав говорити. Кейл жестом вказав йому продовжувати.

«Хіба ви не казали, що ми будемо битися проти русалок? Хіба Кити зараз не воюють проти русалок?»

«Так»

Гілсман був дуже серйозним, на відміну від свого звичного дурнуватого вигляду. Це було тому, що він знав: на кону стояло життя Рона. Кейл продовжував спостерігати за Гілсманом, згадуючи слова свого батька.

« Незалежно від того, чи є він вбивцею, він все одно один із моїх людей. Врятуй його. Потурбуватися про це можна буде й пізніше, після того як ти врятуєш йому життя »

Інші люди могли б подумати, що граф Дерут рятує просто ще одного слугу, і дивуватися, чому він докладає стільки зусиль. Однак річ була у тім, що Рон опікувався Кейлом понад десять років, тоді як Кейл цурався решти своєї родини. Він думав більше як батько, ніж як граф.

«Молодий пане, з нами все буде гаразд? Я чув, що русалки – це істоти темряви, і зараз вони сильніші завдяки мертвій мані та отруті»

Гілсман хвилювався через їхній атрибут темряви та мертву ману.

Замість Кейла на запитання відповіла Розалін.

«З нами все буде гаразд. Молодий пан Кейл знає, як вилікувати отруту русалки, а нам просто потрібно придушити мертву ману ще сильнішою силою»

Звичайна стратегія у боротьбі з істотами темряви, які використовують мертву ману, полягала в тому, щоб придушити їх одним ударом, аби скоротити час бою.

Щоб придушити мертву ману, потрібно було застосувати сильнішу ману чи ауру, або навіть дуже потужний удар.

І існувала сила, яка була надзвичайно ефективною проти мертвої мани.

Кейл знав про цю силу.

Життя.

"Є один дурнуватий метод, який чудово спрацює проти цього"

Насправді все було досить просто.

Живі істоти були сильнішими за мертвих. Існувало щось, що найточніше доводило, що істота жива.

Розалін почала говорити.

«Звісно, найефективніше використовувати кров у боротьбі з істотами темряви, які використовують мертву ману, але це небезпечно»

Так, кров.

І їм знадобиться чимало крові.

Навіть слабка людина зможе на короткий час стримати істот темряви, якщо оббризкає їх своєю кров'ю.

Однак існувала велика ймовірність, що вона загине від надмірної втрати крові. Неможливо боротися з сильними істотами темряви, використовуючи невелику кількість крові.

"Хоча проти темних ельфів чи вампірів кров марна"

Темні ельфи все ж були дітьми природи, адже вони – живі істоти з кров'ю, хоч і використовують мертву ману, тоді як вампіри п'ють кров регулярно.

У стародавніх текстах описувалося, що демонічні раси забарвлювали людські серця мертвою маною, аби вони продовжували битися навіть після смерті людини.

"Яка божевільна нісенітниця"

Для Кейла це звучало божевільно.

Водночас у Кейла раптово виникла думка, яку він пробурмотів, не замислюючись.

«Моя кров, мабуть, була б надзвичайно ефективною»

Його кров живилася Життєздатністю Серця. Завдяки регенеративним здібностям Життєздатності Серця його кров мала б більше життя, ніж будь-яка інша. Крім того, кров продовжувала б безперервно вириватися назовні завдяки Життєздатності Серця, яка забезпечувала б поповнення крові та зцілювала його. Не було б нічого ефективнішого проти істот темряви, ніж його кров.

Хоча для впевненості йому потрібно було б це перевірити, він, ймовірно, міг би протриматися деякий час у боротьбі з русалками.

Найголовніше, що Стародавні Сили – це сили, породжені природою та людьми. Це означало, що Життєздатність Серця мала атрибути як природи, так і життя. Була велика ймовірність, що вона виявиться сильною проти темряви.

Кейл почав уявляти собі.

«Мм, якщо я розбризкаю свою кров–»

А що, якби він облив себе кров'ю й оббризкав нею своїх ворогів?

Кейл почав хмуритися.

"Як огидно"

Це звучало дуже огидно.

Озирнувшись, Кейл помітив, що в кімнаті запанувала тиша. Раптом тиху кімнату заповнив гучний голос.

«Яка божевільна ідея! Чому такий слабак, як ти, взагалі думає про таке?! Нам не потрібна твоя слабка кров!»

Раон був дуже розлючений.

«Я б хотіла, щоб ти перестав мати такі дивні думки»

«Дуже дивно. Це дуже дивна думка»

Он і Хон дивилися на Кейла, ніби він збожеволів.

Ця реакція змусила Кейла поглянути на Розалін, яка також хитала головою. Здавалося, ніби вона хотіла сказати, що вони нізащо не дозволять йому це зробити.

«У цьому немає потреби»

Кейл оглянув усіх присутніх і зупинився, побачивши обличчя Гілсмана, яке з якоїсь причини здавалося сповненим захоплення.

Кейл відповів із легким занепокоєнням.

«Звісно, я й не маю наміру цього робити»

"Навіщо мені використовувати свою дорогоцінну кров?"

У нього було чимало інших козирів, окрім власної крові.

Навіщо йому використовувати власну кров, якщо він ненавидів біль? Він скоріше втік би, ніж зробив би щось подібне. Він міг би вилікувати Рона, якби просто схопив труп русалки й втік.

Раон підлетів до дивана, на якому сидів Кейл, і розлючено промовив.

«Я подбаю про те, щоб ти не зробив такого»

Ніхто не вірив, що він не зробить такого.

Кейл презирливо посміхнувся, побачивши їхню реакцію, але швидко вирішив забути про це. Таке нізащо не могло статися, тож він не бачив сенсу витрачати на це ще більше енергії.

Натомість він підвівся.

«Куди ти йдеш?»

Кейл відповів Раону.

«До Скелі Вітрів»

Найкрутіша скеля на цьому узбережжі. Кейл попрямував до тієї скелі, під якою вирував вир.

Добравшись до вершини скелі, він поглянув униз. На узбережжі кипіли роботи з будівництва військово-морської бази. Однак його погляд незабаром відвернувся – у бік горизонту.

«Що ви збираєтеся робити, Кейл-нім?»

На запитання Чхве Хана Кейл знизав плечима, а потім дістав зі своєї чарівної сумки мушлю, схожу на рогову флейту. Чхве Хан уже бачив цей предмет раніше.

Це був один із предметів, які Кейл отримав від Вітіри, коли вони зустріли Короля Китів на шляху до Королівства Віппер.

«…Що?»

Чхве Хан подумав, що, можливо, знає, що Кейл намагається зробити.

Кейл притулив рот до меншого отвору мушлі й почав дути.

Кі-іі-і-і—

З мушлі почав лунати тихий, але високий звук, а потім вона огорнулася блакитним світлом.

Звук був настільки тихим, що люди внизу його не чули, але далеко здалеку його було чутно чітко.

* * *

Через два дні Кейл стояв на Скелі Вітрів, спостерігаючи за заходом сонця. Сонце повільно опускалося за горизонт.

Раптом він притулив до вуха мушлю, що все ще світилася.

Гі-ііі-іі-і-і–

Він почув щось усередині мушлі.

«Вони тут»

Раон вказав на горизонт, коли Кейл це сказав, і також вигукнув:

«Вони тут!»

«Ха»

«…Вау»

Чхве Хан, який припускав, що так і буде, вигукнув з подивом, а Розалін, яка не мала про це ні найменшого уявлення, була шокована.

Плесь, плесь.

Здавалося, що океан ворушиться далеко на горизонті. Причиною цього були два великі кити та третій, менший за розміром.

Кейл обернувся, щоб поглянути на решту групи. Усі вони дивилися не на червоний захід сонця, а на рудоволосого Кейла. Вони бачили, що на обличчі Кейла грала посмішка.

«Час рушати»

Їхні провідники прибули.

"Якщо вже доводиться діяти, то чому б не прокотитися на Китах?"