Розділ 97 — У мене передчуття (1)

Через місяць.

Кейл зміг відпочити рівно один місяць. Чесно кажучи, з його точки зору це було просто байдикування, але всі інші бачили це інакше.

«Йому нудно?»

Раон спостерігав за Кейлом, який бездумно дивився у вікно і їв літні фрукти. В Раона був серйозний вираз обличчя.

Як він міг не хвилюватися? Останні дві години Кейл гойдався на кріслі-гойдалці, дивлячись у вікно й поїдаючи фрукти. Він не промовив ані слова й навіть не нахмурився.

Спочатку він зривав виноград по одній ягідці, щоб з'їсти, а тепер просто бездумно дивився у вікно.

«Дивно, дуже дивно»

Тепер трохи старше кошеня Хон махав хвостом поруч із Раоном, спостерігаючи за Кейлом.

На жаль, вони обоє валялися на ліжку й знаходилися досить далеко від Кейла, який сидів біля вікна. Він не чув, про що вони говорили.

«Він щодня прокидається дедалі пізніше. Він також їсть дедалі менше. Потім лягає спати все раніше. Останнім часом він майже не рухається»

Раон із серйозним виразом обличчя ділився своїми спостереженнями з Хоном. Потім він ще більше нахмурився.

«Він знову спить!»

Плюх.

Виноградина в руці Кейла впала на підлогу. Кейл знову заснув, гойдаючись у кріслі-гойдалці.

Очі Раона почали тремтіти.

Він більше спить, менше їсть і не рухається! Це ж означає–

«…Він хворий?»

Вираз обличчя Хона також став серйозним, а вуха його насторожилися.

«Ні, це погано!»

Кейл, на якого дивилися Раон і Хон, здавався ще блідішим. Звісно, це було лише тому, що Кейл продовжував сидіти в приміщенні, тоді як усі інші засмагвали під літнім сонцем.

«…Не думаю, що це саме так»

Лише сріблясте кошеня Он похитало головою, слухаючи, як її молодші брати обговорюють це. На її думку, Кейл просто вважав усе навколо дратівливим.

«Ні! Я щось читав у книжці, яку Розалін дала мені деякий час тому!»

Вивчивши всі мови континенту, Раон тепер читав казки, які Розалін приносила йому.

«Там навіть була одна про принца, на якого впало прокляття, через яке він постійно спить!»

«О Боже!»

Хон був шокований. Раон поспішно продовжив. Звісно, він говорив не настільки голосно, щоб це почув сплячий Кейл.

«Я, звісно, вчора перевірив, чи він проклятий, чи отруєний. На щастя, ні. Це означає, що, найімовірніше, він хворий»

"Боже мій"

Он була вражена тим, що Раон справді перевірив, чи не був Кейл проклятий або отруєний. Однак Раону було байдуже, і він просто продовжував говорити.

«Йому стало ще гірше після того, як ми приїхали сюди, до селища Гарріс і Лісу Темряви. Можливо, це якийсь незрозумілий побічний ефект перебування в Лісі Темряви»

Група Кейла наразі перебувала в селищі Гарріс.

Звісно, причина того, що стан "погіршився", як висловився Раон, полягала в тому, що Кейл зміг по-справжньому почати ледаче життя лише тоді, коли опинився подалі від графа та інших осіб, відповідальних за цю територію.

Хоча в селі Гарріс були й інші люди, це були переважно фахівці, які прибули сюди, щоб завершити роботи на кладовищах та відновлення села.

У Кейла, який лише сидів у будинку, не було жодних підстав з ними зустрічатися.

Наразі Кейл перебував у невеликому двоповерховому будинку, який збудували після того, як вони востаннє прибули до Лісу Темряви.

« Батьку, я хочу особисто подивитися, як просувається відновлення, оскільки я вирішив взяти на себе відповідальність за село Гарріс »

« …Кейле, вони ще далекі від завершення будівництва вілли, про яку ти говорив »

« Є багато будинків, у яких мешкають фахівці. Мені потрібен лише один із тих двоповерхових. Також я вважаю, що для одужання Рона найкраще буде, якщо все відбуватиметься тихо, у віддаленому селі »

« Гаразд, я розумію »

Кейл, сповнений радості, поспішив до селища Гарріс, отримавши згоду батька.

Раон, який про це не мав уявлення, занепокоївся. У той момент хтось почав стукати у двері.

Тук-тук-тук.

«Молодий пане-нім!»

Це був заступник дворецького Ганс.

Його голос змусив Он й Хона потягнутися, а Раон розправив крила, а потім знову їх склав.

Клац.

«Хаа-а»

Двері відчинилися, і вони почули, як Ганс зітхнув, а потім здригнувся.

«Привіт, Гансе»

«Радий бачити тебе, заступнику дворецького»

«Заступнику дворецького, я голодна»

Слова Раона, Хона й Он змусили Ганса нахмуритися. Його щоки сіпалися, а ніздрі роздувалися.

«…Таке відчуття, ніби серце ось-ось зупиниться»

Ганс притиснув руку до серця й поділився своїми відчуттями.

Він дізнався про Он, Хона та Раона, щойно вони прибули до селища Гарріс. Спочатку це його дуже шокувало, але він швидко оговтався.

«Хаа~»

Кейл, якого розбудили, зітхнув, щойно розплющив очі. Ганс поглянув на Кейла й почав кричати, виглядаючи так, ніби ось-ось заплаче.

«Я й не знав, що існують такі милі й благородні істоти! Я відчуваю себе таким щасливим, що можу служити вам, молодий пане-нім!»

"Про що він, в біса, говорить?"

Кейл просто проігнорував нісенітниці Ганса. Ганс приділяв більше часу догляду за цими дітьми, середній вік яких становив 7 років, ніж самому Кейлу. Причина, з якої Ганс приходив до кімнати Кейла під час кожного прийому їжі, також, здавалося, була пов'язана більше з ними, ніж із самим Кейлом.

«Заступник дворецького! Що сьогодні на обід?»

«Йой, шановний Раон. У нас є ваш улюблений ніжний стейк із яловичини та солодке ванільне морозиво, яке пані Розалін і Бікрос створили разом»

Ох.

Це були речі, які подобалися цим дітям.

Кейл повільно підвівся, спостерігаючи за їхньою взаємодією.

«Угх»

Кейл видав стогін.

"Чи не варто було б трохи розім'ятися?"

Його тіло заклякло від того, що він занадто довго сидів на гойдалці, не рухаючись. Проте Кейл був готовий терпіти цей невеликий дискомфорт заради безтурботного життя.

Він просто бездумно дивився на серйозних Раона й Хона, перш ніж звернутися до Ганса.

«Усі тут?»

«Так, пане. Сьогодні їхнє тренування, мабуть, закінчилося раніше»

Кейл кивнув і спустився на перший поверх.

У їдальні на першому поверсі стояв довгий стіл.

«Молодий пане»

«Рон, виглядаєш здоровим»

«Так, пане. Ось ваш лимонад»

Мм.

Кейл дивився на лимонад перед собою з дивним виразом обличчя. Рон досить вправно справлявся навіть однією рукою.

Кейл підняв чашку з лимонадом, якого він давно не пив.

Саме в цю мить.

Дзень!

На стіл з гучним звуком поставили тарілку. Бікрос почав говорити, кидаючи злісний погляд.

«Чому б вам спочатку не піти помитися?»

Кейл здригнувся. Потім він згадав, що нещодавно прийняв душ, і озирнувся навколо столу.

"Вони справді виглядають жахливо"

Лок, десятеро Вовченят і заступник капітан Гілсман – усі виглядали жахливо. Вони були брудні й спітнілі.

«Ха-ха, шефе, будь ласка, зрозумійте! Ми так втомилися після тренування, що нам спочатку треба щось з'їсти»

Гілсман сміявся, виправдовуючись, і поглянув на Кейла, який кивнув.

«Не турбуйтеся про мене, їжте»

Тільки-но він це сказав, як Гілсман і Вовченята почали їсти. Чхве Хан дивився на них із задоволенням.

Кейл запитав Чхве Хана.

«Ти пам'ятаєш, що я казав тобі не перестаратися, так?»

Вовченята та Гілсман зараз щодня тренувалися в Лісі Темряви. Вони здригнулися від слів Кейла й поглянули на Чхве Хана.

Заступник капітана виглядав надзвичайно кумедно: він завмер, тримаючи в руці виделку, яка тепер тремтіла.

«Так, Кейл-нім, я не перенавантажую їх. Ми повільно нарощуємо навантаження»

Чхве Хан відповів з лагідною посмішкою, яка змусила Кейла анітрохи не сумніватися в його словах. Він також не хотів більше про це знати.

Діти дивилися на Чхве Хана так, ніби перед ними стояв сержант-інструктор з пекла, але все одно щоранку самі йшли до нього.

"Діти радше–"

Вони не схожі на лицарів. Більше схожі на бійців спецназу. Кейл випив лимонад і вирішив забути про непотрібні речі.

«Молодий пане Кейл, ми залишимося тут до зими?»

Кейл кивнув у відповідь на запитання Розалін.

«Мабуть. Я планую повернутися додому навесні. Будь ласка, сміливо йдіть куди завгодно, якщо це потрібно для ваших досліджень. Також можете повідомляти мені, які інгредієнти вам можуть знадобитися»

«Дякую, молодий пане Кейле»

«Нема за що»

Наразі Розалін проводила дослідження та експерименти з магією в підвалі цієї будівлі. Кейл надавав їй повну підтримку, адже саме вона мала стати володаркою майбутньої Магічної Вежі.

"Добре мати багато людей, до яких я зможу звернутися за допомогою пізніше"

Налагодження зв'язків було дуже важливим інструментом.

Після обіду Кейл повернувся до своєї кімнати й одразу ж знову сів у крісло-гойдалку.

«Хе-е…»

З його вуст вирвалося задоволене зітхання. Кейл хотів провести наступні 70 років, просто так дивлячись на захід сонця.

Раон і Хон почали шепотітися між собою, спостерігаючи за ним.

«Він зітхає, бо йому так нудно?»

«Мабуть, так. Ймовірно, він хоче подорожувати»

Он похитала головою, аж поки не помітила, що якийсь предмет у кутку кімнати почав світитися. Вона швидко заговорила.

«Пристрій для відеозв'язку світиться!»

"Хм?"

Кейл був збентежений. Пристрій для відеозв'язку? Хтось дзвонить з дому?

Он продовжувала говорити.

«Воно червоне!»

Кейл почав хмуритися.

Кейл налаштував пристрій так, щоб кожен, хто міг попросити про щось набридливе, змушував його світитися червоним.

А зараз була лише одна людина, яка могла змусити його світитися червоним.

Це був кронпринц Альберу Кросман.

«О! Це кронпринц! Я швидко з'єднаю його дзвінок»

Раон раптом ожив і кинувся до пристрою для відеозв'язку.

"Тобі насправді не потрібно цього робити"

Кейл зітхнув, побачивши, як Раон раптово почав швидко рухатися, і повернув своє крісло-гойдалку обличчям до пристрою для відеозв'язку.

«Я з'єдную його»

Щойно Раон закінчив речення, пристрій для відеозв'язку оточило блакитне світло. Невдовзі на верхній частині пристрою з'явився невеликий екран.

Кейл побачив, що принц Альберу посміхається.

[Віконте Кейле, скарбе нашого королівства]

[У тебе сьогодні був гарний день?]

«Чому ви так поводитеся?»

[Чому б мені не поводитися так, з огляду на наші стосунки?]

"Що ще за стосунки?"

Кейл нарешті зрозумів, що, мабуть, відчував Альберу, коли казав йому "Ваша Високосте, зірко королівства".

«Гадаю, у нас досить гарні стосунки?»

На відміну від своїх слів, вираз обличчя Кейла був таким самим байдужим, як і раніше. Однак Альберу все ще лагідно посміхався.

[Звісно. І оскільки у нас такі добрі стосунки…]

"Щось тут дивне"

У Кейла виникло тривожне передчуття. Блаженство, яке він відчував протягом останнього місяця, нічого не роблячи, промайнуло, наче сцена з фільму.

"…Гадаю, це нічого"

[Сподіваюся, ти зможеш зробити мені послугу]

«Це складно. Зараз я дуже зайнятий»

Звісно, Альберу просто проігнорував брехню Кейла і сказав те, що мав сказати.

[Якщо ти мені не допоможеш, мене усунуть з посади наслідного принца, і я загину]

Кейл здригнувся, бо слова Альберу були досить серйозними.

Альберу зараз збирав магів Королівства Віппер і зміцнював свої сили. Це було створення армії, яка мала допомогти захистити Королівство Роан.

Кейл допомагав йому, щоб королівство і його рідний дім були в безпеці, а він міг жити спокійним життям.

Кейл придивився до обличчя Альберу й побачив, що його очі, попри яскраву посмішку, здавалися сповненими занепокоєння.

Він навіть не виглядав так стурбованим, коли Кейл з'ясував його справжню особистість.

Кейл випростався на гойдалці й почав говорити.

«Послухаймо, що ви маєте сказати. У чому саме вам потрібна моя допомога, Ваша Високосте?»

Кейл відчув, як по спині пробіг холодок. Вже давно він не мав такого зловісного передчуття. Раон і Хон, яких не бачив кронпринц, сиділи поруч один з одним, а їхні очі блищали.

Альберу почав говорити.

[Темні ельфи]

"Я так і знав"

Кейл очікував, що той скаже саме ці слова.

Кейл заплющив очі й побачив, як його безтурботне життя махає йому на прощання, перш ніж зникнути.

Кронпринц Альберу, який на чверть був темним ельфом, продовжував говорити.

[Чи можеш ти піти до селища темних ельфів?]

[Якщо вам подобається переклад, можете підтримати перекладача гримнею]