Розділ 99 — У мене передчуття (3)
Розділ 99 — У мене передчуття (3)
Кейл не заїжджав до столиці, а просто залишився в селі, найближчому до неї.
«Земля Смерті та Темних Ельфів»
«Що думаєш?»
Кейдж поглянула на Кейла, почувши його запитання. Кейл, який обмахувався віялом через спеку, виглядав дуже розслабленим. Хтось міг би подумати, що він тут, аби насолодитися чаюванням.
«Що ви маєте на увазі під "що думаю"? Звісно, я піду»
Вона була такою ж розслабленою.
"Я думала, що це може бути щось серйозне, оскільки я не пам'ятала свій сон"
Але інформація, яку вона отримала від Кейла, виявилася не такою вже й важливою.
«Мені просто потрібно благословити предмет, який ви отримаєте від темних ельфів, юний пане Кейле?»
«Так, раз на день, доки ми не дістанемося столиці. Я хочу, щоб ти щодня дарувала цьому предмету благословення Бога Смерті»
Темні ельфи та благословення Бога Смерті. У голові Кейла зараз панував складний хаос.
Темні ельфи були слабкими проти Бога Сонця, а Бог Смерті – сильним проти Бога Сонця. Хоча у Бога Сонця було значно більше вірян, сила бога не залежала від кількості вірян.
«Молодий пане»
«Так?»
«Хтось збирається вбити єпископа Церкви Бога Сонця?»
«Не думаєш, що це я?»
«Молодий пане Кейле, у вас немає причин воювати проти єпископа. Ви саме та людина, яка сподобалася б Церкві Бога Сонця. Ви багаті, володієте Стародавньою Силою, а головне – ви хороша людина»
Кейл не відповів на слова Кейдж. За винятком того, що він хороша людина, Кейл, безперечно, був саме тим типом людини, який сподобався б Церкві Бога Сонця.
У цей момент пролунав стукіт у двері. Почувши голос, що пролунав слідом за ним, Кейл підвівся.
«Ходімо! Швидше, ходімо!»
Це був хрипкий і сильний голос.
«Кейдж, я хочу тебе з деким познайомити»
Кейл підійшов і відчинив двері.
«О! У вас був гість?»
Там стояла жінка, приблизно такого ж зросту, як і Кейл, і, незважаючи на те, що вона була одягнена в мантію, її фігура була помітно стрункою. Вона зустрічалася з Кейлом два дні тому.
«Вона з моєї групи»
«О, справді?»
Кейдж спостерігала за жінкою, яка то переходила на офіційну, то на неформальну форму звернення до Кейла. Жінка поставила Кейлу запитання.
«Ти їй усе розповів?»
«Звісно. Я розповів їй, куди ми їдемо і що привеземо звідти»
Жінка посміхнулася, почувши відповідь Кейла. Це означало, що саме це він і розповів Кейдж. Кейл також то переходив на офіційну, то на неформальну форму звернення до цієї жінки.
У той момент, коли Кейдж замислилася, хто ж ця жінка, та енергійно підійшла до неї й простягнула руку.
«Приємно познайомитися. Мене звати Таша»
Це була надзвичайно вродлива жінка. Кейдж потиснула їй руку.
У цю мить Кейл зачинив двері, і Таша швидко нахилилася до вуха Кейдж.
«Я – темна ельфійка, провідниця цієї подорожі»
Дві жінки зустрілися поглядами.
«Я щойно змінила колір шкіри»
Потім Таша подивилася на Кейдж, ніби спостерігаючи за її реакцією. У цю мить Кейдж посміхнулася й представилася.
«Приємно познайомитися, Ташо. Мене звати Кейдж, я – відлучена від церкви жриця Бога Смерті»
Слова "Бог Смерті" змусили темну ельфійку Ташу поглянути на Кейла. Кейл похитав головою, даючи зрозуміти, що не говорив з Кейдж про кронпринца.
«Як щодо святкування, раз у нас з'явилася нова учасниця групи?»
«У вас є алкоголь?»
«У нас є всілякі напої»
Кейл поглянув на двох жінок, які невимушено розмовляли між собою, і почав говорити.
«Ташо, ходімо»
Таша й Кейл обмінялися поглядами.
Усі в групі Кейла знали, що Таша – темна ельфійка. Однак лише Кейл, Раон, Он і Хон знали, що вона – тітка наслідного принца.
«Ми скористаємося офісом телепортації в столиці?»
Таша похитала головою у відповідь на запитання Кейдж.
«Моє магічне маскування можуть виявити. Схоже, нам доведеться скористатися каретою»
«Ах»
«У мене є посвідчення особи»
Таша показала Кейдж своє посвідчення.
«Усе там підроблено, крім мого імені та віку»
Кейдж вважала Ташу, яка була приємно відвертою, дивною, але симпатичною. Потім вона подивилася на посвідчення Таші.
Таша, 29 років.
Тоді Таша почала хихикати.
«А, звичайно, до мого віку треба додати нулик наприкінці»
290 років.
Кейдж поглянула на Ташу й запитала.
«Можу я називати тебе "унні"?»
«Я знала, що ти мені сподобаєшся. Ти лише третя людина, яка не назвала мене бабусею, дізнавшись мій вік. Називай мене як хочеш, Кейдж»
«Гаразд, унні»
Кейл, схрестивши руки, дивився на двох жінок. Кейдж зараз здавалася спокійною, але насправді вона була безтурботною людиною, яка любила випити. Таша, здавалося, була такою самою.
"…Має бути все гаразд, правда?"
Він почав розмовляти з двома жінками, які обіймали одна одну й дивилися на нього.
«Поспішаймо, бо тут дуже спекотно»
У той момент Кейл почув у голові голос Раона.
[«Брехун! Слабка людино, тобі зовсім не спекотно завдяки магії температури! Я навіть зробив тобі артефакт для охолодження!»]
Раон мав рацію. Кейл, безперечно, брехав. Зараз Кейл відчував себе так, ніби стояв надворі посеред осені.
[«Хай там як, я піду за тобою, залишаючись невидимим. Я завжди поруч із тобою»]
Це означало, що завжди був хтось, до кого можна звернутися за магією, коли стане занадто спекотно. Це було навіть краще, ніж мати кондиціонер.
«Гадаю, нам треба вирушати до Королівства Каро»
Кейл сів у карету, що прямувала до Королівства Каро, яке розташовувалося на південь від Королівства Брек і на північний захід від Імперії Морган.
У внутрішній кишені він мав нову золоту табличку, яку йому подарував кронпринц.
Клац.
Двері карети відчинилися з легким звуком.
«Спека – це не жарт»
Сухий вітерець пронизував одяг, пошитий спеціально для пустелі. Незважаючи на те, що сонце вже сідало, було все ще спекотно.
«Молодий пане, бажаєте холодного лимонаду?»
«Не треба. Можеш випити сам»
Рон, Бікрос і Чхве Хан, який ніс на руках Он та Хона, вийшли слідом за Кейлом.
«Ташо»
Таша зіскочила з водійського сидіння на поклик Кейла.
Група Кейла наразі перебувала на західному кордоні Королівства Каро, у селі на території Дуборі, що розташоване прямо поруч із Землею Смерті.
«Земля Смерті знаходиться прямо за Західними Воротами?»
«Так, саме так»
У ту мить збуджений голос Раона заповнив думки Кейла.
[«Пустеля! Я бачу її вперше! Хоча я й читав про неї, наживо це зовсім інше! Людино, тобі справді треба подорожувати, щоб усе відчути на власному досвіді!»]
Кейл здригнувся, але потім проігнорував моторошні слова Раона. Таша побачила, як Кейл здригнувся, і, гірко посміхнувшись, запитала:
«Це дивно, чи не так?»
«Мабуть, так»
Кейл погодився з її словами.
Жодна людина ніколи не поверталася із Земель Смерті.
Цей факт, а також легенда про некромантів, дали цій землі назву "Земля Смерті".
Таша почала посміхатися.
«Дивно, що тут є ворота, коли ніхто не хоче туди виходити, правда?»
Розалін зійшла з карети й відповіла.
«Це, безперечно, дивно»
«Я згодна»
Кейдж відчувала те саме.
Таша відкрила рота, щоб відповісти, але Кейл вказав на стіну замку, перш ніж вона встигла це зробити.
«Гадаю, я знаю, чому»
На стіні замку – ну, на занедбаній і старій стіні, яка ледь заслуговувала на назву "стіна замку", на яку вказав Кейл – кілька людей намагалися піднятися.
«Захопіть їх!»
«Спіймайте їх і вбийте!»
Ааа-а-а!
Вони чули, як кричали мешканці, а солдати сміялися.
«…Що тут відбувається?»
Таша гірко посміхнулася у відповідь на запитання Чхве Хана. Вона озирнулася, а потім тихо відповіла.
«Володар території Дуборі стягує зі своїх підданих дуже високі податки, які майже неможливо сплатити мешканцям такого села, розташованого прямо біля пустелі. За пустелею лежить інше королівство та море, що дозволить їм вирушити куди завгодно»
Не було потреби пояснювати далі.
Люди, які намагалися перелізти через стіну, виглядали як дуже бідні селяни.
Кейл почав говорити.
«Вони збудували ворота, щоб ловити тих, хто тікає»
«А також щоб ловити тих, хто намагається вислизнути»
Земля Смерті та люди, які намагаються втекти в пустелю, щоб уникнути нестерпних податків.
«Звісно, таких, хто наважується на це, не надто багато. Проте принаймні одного можна бачити регулярно, оскільки родина Дуборі править цим регіоном і продовжує раз за разом підвищувати податки»
Поганих правителів завжди було набагато більше, ніж хороших.
«Ходімо до воріт»
Кейл попрямував до воріт, які були досить невеликими як для замкових. Біля воріт стояло кілька солдатів і двоє лицарів.
«Чим можемо вам допомогти?»
Суворий лицар поглянув на групу Кейла. Він ставився до них з повагою, бо їхнє вбрання виглядало розкішним.
Кейл поглянув на солдатів, а потім знову повернувся до лицаря.
Двох містян, які намагалися перелізти через стіну, щоб втекти до Земель Смерті, солдати саме забивали до смерті.
«Ааа, будь ласка, залиште мене живим!»
«Ви, дурні виродки! Ви думали, що нас тут не буде, бо зараз час вечері? Можливо, вам би вдалося, якби ми пішли вечеряти трохи раніше. Ви, тупоголові нікчеми!»
«Я, я вибачаюся! Пане Лицарю, мені дуже шкода! Це тому, що в мене немає г- грошей! Аааа!»
Чулися звуки ударів кулаками та ногами.
«Ми намагаємося вийти за ворота»
Лицар здригнувся, побачивши спокійну поведінку Кейла, а потім викривив губи в посмішці. Кейл простягнув золоту монету лицареві, який швидко поклав її до кишені й крикнув солдату біля воріт.
«Відкрийте ворота»
Лицар поглянув на чоловіка, який, судячи з усього, був заможним дворянином, і почав посміхатися.
«Будь ласка, поверніться живими»
Це було найкраще, що можна було сказати людям, які прямували до Земель Смерті.
Скри-и-ип–
До вух Кейла долинув звук відчинення воріт. Він поглянув у бік воріт, що повільно розчинялися, коли лицар знову заговорив.
«Молюся, щоб ви не стали ще одним кормом для того червоного піску»
Кейл бачив червоний пісок, яскравіший за захід сонця й за власне волосся. Він нагадував гору, збудовану з крапель крові.
«Я подбаю про це» – відповів Кейл лицареві.
«Гм?»
Лицар здивовано впіймав предмет, який кинув Кейл. Кейл поглянув на лицаря й почав говорити.
«Відпусти їх»
«Ах»
На обличчі лицаря знову з'явилася крива посмішка. Справжній лицар не відкрив би ці ворота без належного дозволу. Однак він, інший лицар і солдати – всі вони були однакові.
Їм було байдуже до місцевих правил. Погані правителі завжди породжують поганих підлеглих.
«Хе-хе, здається, ви хороший молодий пан»
«Просто втручаюся в справи без причини»
Кейл побачив, як двоє селян ледь відійшли, а потім сам рушив до воріт. Він зробив лицареві останню заяву.
«Я дам тобі ще одну золоту монету, якщо повернуся живим»
«Ке-ке-ке, з нетерпінням чекатиму на це»
Кейл отримав від лицаря шанобливу відповідь, яка насправді була сповнена глузування, і увійшов у пустелю.
Скри-и-ип– бух !
Ворота знову зачинилися, не давши Кейлу жодної миті, щоб передумати.
«На що ви дивитеся?»
Кейл різко запитав групу, яка всіма очима дивилася на нього. Він проігнорував складний вираз на обличчі Чхве Хана. Він і так був незадоволений тим, що щойно зробив, тож не хотів ще й звертати увагу на емоції інших людей.
«Таша, швидше веди нас туди»
Хоча хтось міг би здригнутися від холодного тону Кейла, Таша, стоячи поруч із ним, мала на обличчі свіжу посмішку.
«Звісно, звісно. Молодий пане Кейл, ви така добра людина»
«Добра людина? Ні, просто безвідповідальна»
Кейл побачив, що Таша збирається сказати ще щось, і швидко додав:
«Поспішай»
«Ой-ой, я розумію»
Таша вийшла попереду Кейла.
«Давайте трохи прогуляємося»
Таша швидко понеслася вперед. Кейл легенько відштовхнувся від піщаного ґрунту, слідуючи за нею.
Туп.
Тіло Кейла стрімко вистрілило вперед завдяки поштовху.
Чхве Хан йшов за Кейлом, тримаючи на руках Он та Хона, тоді як Розалін застосувала магію прискорення на себе та Кейдж, щоб наздогнати їх.
«Батьку, тобі потрібна моя допомога?»
«Нісенітниця. Твій тато й досі такий самий спритний»
Рон і Бікрос рушили останніми. Рон був не менш швидким за Чхве Хана й рухався пустелею легше за всіх інших.
«Хіба не весело бігати ввечері? Ха-ха-ха! Давайте відійдемо якнайдалі від воріт!» – вигукнула Таша, продовжуючи бігти. Кейл був вражений, спостерігаючи за її бігом. Вона бігла не за допомогою магії чи навіть фізичної сили.
"Це елементаль"
Темні ельфи – це істоти темряви, які жили за законами природи. Вони все ще могли керувати елементалями, бо були ельфами. Саме тому вони й досі могли називати себе істотами природи, навіть маючи атрибут темряви.
Псш, псшш.
Пісок злітав у повітря, слідуючи за рухами групи Кейла. Кейл був вражений червоним піском, що справді нагадував кров.
Група Кейла ще деякий час бігла за Ташею. Таша нарешті зупинилася, коли вони опинилися досить далеко від воріт замку.
Вона дивилася на захід сонця, звертаючись до групи.
«Будь ласка, насолодіться видом, що відкрився перед вашими очима»
"Видом?"
У ту мить, коли Кейл здивувався, що саме мала на увазі Таша, сонце повністю зайшло й зникло.
«Вау»
Мяаааау!
Мяу!
Уся група була вражена.
У мить, коли сонце зайшло, пісок почав чорніти, починаючи від горизонту. Це було дивовижне видовище.
«Це справді неможливо описати словами»
Чорний пісок світився.
[«Він такого самого кольору, як і я! Ця пустеля така ж прекрасна й приваблива, як і я!»]
Раон теж здавався захопленим.
Кейл додав свої власні враження.
«Схоже, ніч зійшла на землю»
«Правильно»
Таша посміхалася.
«Якщо ніч зійшла на землю, куди ж тоді дінеться сама земля?»
У ту мить повз них пронісся прохолодний вітер.
Пісок почав котитися під вітром, утворюючи численні піщані дюни.
«Хаа»
Кейл зрозумів питання Таші. Він дивився на чорний пісок, що рухався під вітром, і відповів.
«Якби ніч зійшла на землю…»
Погляд Кейла перейшов на Ташу.
«Тоді темні ельфи, мабуть, сховалися під ніччю»
«Правильно»
Таша зняла намисто, яке носила, і кинула його на землю.
«Ах»
Розалін вигукнула від подиву. Зовнішність Таші миттєво змінилася: її шкіра стала чорною й сяяла так само, як чорний пісок, зіниці та волосся також стали чорними. Вона нагадувала чорну перлину, що перетворилася на людину.
Таша, яка до цього виглядала як звичайна мешканка континенту, повернулася до свого справжнього вигляду й почала кричати.
«Тепер я проведу вас до Міста Темних Ельфів»
Вітер закручувався в її руці, а стихія змушувала пісок рухатися ще швидше.
Вони перебували посеред пустелі, поза межами чийогось погляду.
На місці, де раніше височіла піщана дюна, на землі з'явилися великі двері. Таша щосили потягнула за ці круглі двері.
«…Під землею»
Розалін була вражена.
Якщо на землю спускалася ніч, то землі просто треба було опуститися ще глибше.
«Я піду першою. Чи може останній, хто зайде, закрити двері за собою?»
Таша легенько стрибнула в отвір.
«Я закрию двері в кінці»
Кейл зробив крок назад, почувши слова Чхве Хана. У отворі було настільки темно, що він нічого не бачив.
"Я ж не впаду і не загину, правда?"
[«Людино, ходімо!»]
"Має бути все гаразд, адже Раон зі мною"
Кейл подивився на всіх, хто спостерігав за ним, і стрибнув у яму.
«О»
Кейл звеселів.
Це була гірка. Він відчував щось на спині. Раон притискався до нього, ковзаючи вниз.
[«Людино, це весело! Я хочу ще раз!»]
Кейл продовжував спускатися по гірці в те, що здавалося безкінечною безоднею. Нарешті він побачив світло в кінці. Це було дуже яскраве світло.
Пуф.
Кейл приземлився на м'яку купку бавовни. Перед його очима з'явилося Місто Темних Ельфів.
На стелі, яку підтримували великі колони, було безліч блискучих вогників.
Перед Кейлом розкинулося прекрасне підземне місто, в якому були присутні природні елементи, такі як вода та дерева.
Хтось простягнув руку, щоб допомогти йому підвестися. Це була Таша.
«Ласкаво просимо до Міста Смерті»
"Місто Смерті"
Кейл взяв Ташу за руку, щоб підвестися.
«Тут гарно»
Таша посміхнулася, почувши його відповідь.