Розділ 10 — Світло і темрява

Світло і Темрява

На чолі з Леомоном діти рушили до гори. Ямато дуже хотілося залишити Такеру в селі, але існувала небезпека, що на його молодшого брата нападуть, якщо він залишиться сам.

— До того ж, — сказав їм Леомон, згадуючи той час, коли ним керувала чорна шестерня, — я пам'ятаю, як мені наполегливо наказували вбити наймолодшу дитину. Не знаю, у чому причина.

○

На вершині Нескінченної гори вони побачили незнайому споруду. Це була кам'яна будівля, схожа на грецький храм.

Вчора там не було нічого подібного.

Чорні шестерні, що летіли в повітрі, одна за одною засмоктувалися в цю будівлю. Щоразу, коли це відбувалося, зсередини розросталося щось зле. Навіть діти могли це відчути.

Над головами зібралися темні хмари ще до того, як хтось із дітей устиг це усвідомити. Піднявшись на двадцять метрів від початку підйому біля підніжжя гори, діти закинули голови і побачили, як щось раптом зблиснуло всередині білої будівлі, яка так різко контрастувала з чорними хмарами.

— Д-дивіться! — вигукнула Мімі.

Будівля почала валитися. Здавалося, щось розбухало зсередини, аж поки не знесло дах.

Першим, що з'явилося назовні, була пара кажанячих крил. Коли вони розправилися, зсередини піднялося тіло, до якого вони кріпилися.

Це був Девімон. Але його розміри...

— Чому... чому він такий великий?! — вигукнула Мімі, і її голос уже зірвався на переляканий вереск.

— Він поглинув сили темряви, — невдоволено прогарчав Леомон. — Ми спізнилися!

Девімон розправив крила і ліниво змахнув ними один раз. Розвернувшись у повітрі, він почав спускатися прямо перед Тайчі та іншими. Наближаючись, він давав змогу чітко розгледіти, наскільки він величезний. Девімон приземлився внизу; його повний зріст значно перевищував дерева, а спина велетенською горою височіла перед дітьми.

— Ц-цього не може бути... — Гурт втратив дар мови.

Девімон обернувся до них; його велетенські крила створили такий потік вітру, що дітей відкинуло назад, аж поки вони не вдарилися об схил гори.

— Дурні. Це місце стане вашою могилою.

Девімон підняв одну зі своїх величезних рук і випустив промінь темряви. Він скував дітей таким болем, що ті не могли навіть пальцем поворухнути.

Щось вилетіло з лісу, що розкинувся позаду Девімона. Це були роги Іккакумона. Швидкострільні роги скинули свою оболонку просто в повітрі, і органічні ракети, що були всередині, полетіли в бік Девімона. Вибухи лунали один за одним.

— Тобі вдалося, Іккакумоне! — почули вони крик Джо з лісу.

Девімон перестав випромінювати темряву й обернувся. Цього разу з неба посипалися вогняні кулі. Їх жбурнули крила Бердрамона, Дігімона Сори.

— Друзі! Еволюціонуйте зараз, поки ще можете! — Сора примчала гірською стежкою. І вона, і Джо відчули, де відбувається битва, і поквапилися туди, встигнувши якраз вчасно.

— Гаразд, уперед! — Агумон підвівся. Шкала Дігівайса Тайчі підскочила.

— Агумон, еволюція! Греймон!

Габумон, Тентомон і Палмон також еволюціонували.

Усі вони атакували одночасно. Вогонь та електрика вдарили по Девімону, і всі подумали, що їхні шанси покращилися. Але через його колосальні розміри атаки не завдали Девімону жодної шкоди.

— Розумно з вашого боку, — сказав Девімон і змахнув рукою. Усіх їхніх Дігімонів відкинуло геть, наче комах, яких ударили згорнутою газетою.

— Не може бути! — вигукнув Тайчі. Діти приголомшено спостерігали за цим.

Девімон знову повернувся до них спиною і простягнув руку в ліс, схопивши Іккакумона. Він жбурнув Іккакумона вгору, аж поки той не врізався в Бердрамона в небі. Обидва без найменшого спротиву впали на землю.

Оголивши меч, Леомон стрибнув на спину Девімона, щоб атакувати, як раптом звідти з'явилася верхня половина тіла Огремона.

— Я буду твоїм супротивником! — вишкірився Огремон. Він з розмаху вдарив довбнею Леомона, який не міг змінити траекторію в польоті, щоб ухилитися. Лев-Дігімон отримав пряме влучання і впав на землю.

— Я перетворився на чорні шестерні і тепер став одним цілим із Паном Девімоном! Я більше тобі не програю! — Голосно сміючись у захваті, Огремон знову сховався в тілі Девімона.

Греймон та інші ще не здавалися. Накинувшись на Девімона, вони вп'ялися іклами в його ноги, руки та плечі, міцно тримаючись. Але для Девімона вони були розміром зі звичайні іграшки.

— Нікчемні комашки!

Випустивши темряву з усього тіла, він здув Греймона та інших Дігімонів. Упавши на землю, вони виявили, що більше не можуть поворухнутися.

— Вибач, Тайчі, — з каяттям простогнав Греймон.

— Я хотіла повернути Мімі в її світ, але... — промовила Тогемон голосом, що тремтів від сліз.

Діти також не могли поворухнутися. Безперервні промені темряви, що сковували їхні тіла, позбавили їх сил. Багато хто відчував слабкість, ніби міг знепритомніти будь-якої миті.

Вони побачили, як Девімон повільно простягає руку. Його пальці тягнулися до хлопчика в задніх рядах групи — Такеру.

— Найменша дитина. Коли тебе не стане, ніщо не стоятиме на моєму шляху, — злісно посміхнувшись, сказав Девімон.

— Тікай, Такеру! — крикнув Ямато. Але, як і він сам, Такеру не міг поворухнутися.

Звук «пуф-пуф» почувся, б'ючись об долоню наближуваної руки Девімона. Патамон усе ще був поруч із Такеру, використовуючи свою єдину зброю — «Повітряний постріл». Вбираючи повітря в рот, він невтомно вистрілював ним під високим тиском.

Але, звісно, лише цього було недостатньо, щоб зупинити руку Девімона.

— Цього недостатньо. — Патамон краще за всіх розумів власну безпорадність. — Чому? Чому лише я один не можу еволюціонувати?!

Він не міг стримати сліз, що котилися по щоках. Проте він не припиняв випускати свій «Повітряний постріл».

— Я мушу захистити Такеру, мушу, Такеру, Такеру...!

Він уже не міг продовжувати стріляти своїм «Повітряним пострілом». Рука Девімона зімкнулася навколо Такеру, готуючись на смерть розчавити хлопчика у своїй хватці.

— ТАКЕРУ!

Патамон залетів у цю руку за мить до того, як вона міцно стиснулася навколо них.

Використавши лише дещицю своєї сили, він міг розтерти і Такеру, і Патамона в порошок, не залишивши й сліду. Кутики рота Девімона піднялися; його усмішка відображала впевненість у перемозі.

Усередині цієї руки відбулися певні зміни.

Пекучий біль так раптово пронизав долоню Девімона, що він мимоволі розтиснув кулак. Зсередини ринуло світло. Засліплений його яскравістю, Девімон відсмикнув руки, щоб захистити очі.

Світло піднялося високо над головою Девімона, і коли воно трохи потьмяніло, можна було розгледіти силует чоловіка, якого підтримували шість розкритих крил.

Це змусило всіх згадати картину з ангелом, що висіла на стіні в маєтку Девімона.

Це була еволюціонована форма Патамона — Ангемон. З-під шолома, що закривав його очі, вони побачили, як його губи прокреслили слова:

— Твої сили темряви стали надто великими, Девімоне. Тебе потрібно стерти з цього світу.

Ангемон знав, що має зробити. Піднявши над головою свій золотий посох, він вигукнув:

— Прийдіть до мене, о святі сили!

Дігівайси Тайчі, Ямато та всіх інших випустили промені світла. Це світло тягнулося, аж поки не досягло піднятого посоха Ангемона.

Світло також вирвалося з нерухомих тіл Дігімонів на землі. Усе це світло поглинув посох. Греймон та інші віддали всю свою силу Ангемону і повернулися до форм Дитини.

— Якщо ти зробиш це, воно знищить і тебе!

Девімон нарешті розплющив очі й побачив, що відбувається. Ангемон накопичував енергію такої вибухової сили, що вона могла спопелити його власне тіло.

— Але іншого виходу немає, — холодно відповів Ангемон.

Девімону стало страшно. Ще до цієї еволюції він знав, що цей Дігімон стане його найлютішим ворогом. Саме тому він намагався покінчити з усім ще до того, як цей Дігімон матиме шанс еволюціонувати.

Ніби відчувши цей страх, Огремон вилетів із тіла Девімона і попрямував просто до Ангемона.

— Я надеру тобі зад! — гаркнув він.

Витягнувши верхню частину тіла, він замахнувся довбнею, і здавалося, що він ось-ось ударить Ангемона. Але коли його торкнулося світло посоха Ангемона, що опускався, Огремон відскочив назад, наче від удару.

Сили темряви не могли витримати навіть дотику святого світла. Від цього імпульсу Огремона відкинуло так далеко назад, що він вилетів зі спини Девімона, залишивши зяючу діру там, де щойно був.

— О ні!

Девімон спробував заповнити цю діру, щоб закрити її, але не встиг. Ангемон сконцентрував усю святу силу свого тіла в правому кулаці і завдав одного удару прямо в діру.

— Небесний Кулак!

Золоте світло розірвало груди Девімона і продовжувало розширюватися, аж поки все видиме довкола не наповнилося світлом. Тіло Девімона, що складалося з молекул темряви, почало руйнуватися зсередини.

— Який сенс було виснажувати всю свою силу тут, Ангемоне? — Половина тіла Девімона вже розпалася, проте він промовив, зникаючи: — За морем є інші Дігімони, які мають набагато більші сили зла, ніж я! Вам кінець!

З останнім гучним реготом, що зловісно лунав ще довго після нього, Девімон зник.

Тіло Ангемона також розпадалося і кришилося на частинки. Він опустив погляд на Такеру, який приголомшено дивився на нього знизу вгору.

— Вибач, Такеру.

— Ангемон... — зміг лише прошепотіти Такеру.

— Я впевнений, що ми зможемо зустрітися знову. — Ангемон усміхнувся. — Тобто, якщо ти цього забажаєш.

Із цими останніми словами він розсипався на іскристі частинки.

— АНГЕМООООН! — закричав Такеру.

Після того, як він почав жити окремо від батька і брата, Такеру присягнувся собі, що більше ніколи не хоче ні з ким розлучатися. Але тепер, бути примусово розлученим з Ангемоном... з Патамоном ось так, він ніколи... ніколи...

Такеру вже не міг зрозуміти, що він думає і що відчуває, коли кілька білих пір'їн м'яко впали перед ним. Вони були з крил Ангемона.

Зібравшись в акуратну купку, вони набули круглої форми і перетворилися на велике яйце.

— Це Дігіяйце.

У своєму стані Такеру не знав, хто це сказав. Він лише невиразно відчував, що його брат, Тайчі, Агумон, Габумон та всі інші стоять навколо нього.

— Патамон починає все спочатку як Дігіяйце.

— Якщо ти будеш дбайливо його ростити, ви неодмінно знову побачитесь.

Такеру ніжно пригорнув яйце до себе.

○

Лише трохи згодом перед групою з'явилася таємнича голограма. У циліндрі веселкового світла стояв літній чоловік. Це була перша людина, яку вони побачили відколи прибули на цей острів.

— Я нарешті зміг подолати сили темряви і зв'язатися з вами! Тепер ви маєте дуже уважно мене вислухати, Обрані діти.

Старий назвав себе «Геннай».

Те, що він мав повідомити, було не надто хорошими новинами. Місія Обраних дітей не закінчувалася перемогою над Девімоном. Він сказав, що вони також повинні перетнути океан до Континенту Сервер, щоб здолати джерело злих сил, яке там розташоване. Агумон та інші Дігімони мали еволюціонувати на вищий рівень. Для цього вони мусять знайти дещо під назвою «Герб».

У цей момент по голограмі пішли перешкоди, і зв'язок перервався. Придивившись ближче, вони побачили в землі лише передню частину чогось схожого на проектор.

— Гайда за океан!

Першим заговорив Такеру. Він більше не хотів нікого втрачати: цей намір був чітко написаний на його обличчі.

Гурт вагався, що робити, але його слова зміцнили їхню рішучість. Зрештою, навіть якби вони залишилися на цьому острові, повернутися додому вони б не змогли.

Леомон та інші Дігімони, яких вони зустріли на острові, допомогли їм збудувати пліт, достатньо міцний, щоб перетнути води. Він був більш ніж просторим, щоб витримати всіх сімох дітей та дещо ще. Назбиравши достатньо їжі, діти відпливли: у відкритий океан, назустріч Континенту Сервер.

На цьому плоту вилупилося Дігіяйце, яке Такеру тримав на руках. Немовля-Дігімон, що народилося з нього, одразу ж вигукнуло:

— Такеру!

У чотирьох куточках світу чотири сили світла і темряви протистояли одна одній.

Ті, що були на боці Світла, мали великі, звіроподібні форми, тоді як ті, що були на боці Темряви, різнилися. Один був схожий на великого дракона, інший — на механічного динозавра, ще один був розміром із дорослу людину, а останній — завбільшки з дитину. Хоча їхні форми відрізнялися, усі вони були Дігімонами.

Новина про те, що Обрані діти покинули Острів Файл, дійшла до темного Дігімона, який нагадував дорослу людину. Він вилаявся.

— Цей нікчемний Девімон провалився!

Проте він не міг поворухнутися. Наразі йому була потрібна вся його концентрація, щоб запечатати Дігімона Світла, який звивався перед ним; його сяюча драконоподібна форма була в пастці і б

езуспішно борсалася під його владою.

Потрібен був ще деякий час, перш ніж печать буде повністю накладена.