Розділ 11 — Континент сервер

Континент Сервер

Місто Тонамі було портовим, але в його водах не плавало жодного човна. Натомість у землю було вкопано чимало кораблів, чиї носи стриміли в небо. У цьому місті такі вертикальні кораблі називали будинками.

Саме зараз місто вирувало приготуваннями до зустрічі «Обраних дітей». У повітрі майорів здоровенний транспарант із написом великими літерами: «Ласкаво просимо, Обрані діти!». Він був настільки великим, що слова можна було прочитати неозброєним оком навіть далеко на горизонті. До того ж, тут напоготові стояла гармата: щойно діти з'являться у відкритому морі, з неї мали вистрілити (що водночас слугувало б сигналом до початку).

Тепер залишалося лише чекати на прибуття гостей, але дітей ніде не було видно.

Флаймон, якого ще вранці відправили на розвідку, повернувся з доповіддю: він бачив, як діти їхали верхи на Вамоні на південний захід. Вони вже давно мали б дістатися берега, тож у чому річ?

— Як же це дивно.

Стоячи перед величезним трейлером, на боках якого каліграфічним стилем «кантей» було виведено «Е-ТЕ-МОН», дігімон у помаранчевому костюмі мавпи (який і носив це ім'я) бурмотів собі під ніс, чухаючи стегно. Через чорні сонцезахисні окуляри було важко розгледіти його очі, але в них, безперечно, читалося збентеження.

— Може, вони десь зрізали шлях?

Тепер у нього засвербіла спина. Жовтий пісок забився в костюм і прилип до спітнілого голого тіла, якого ще ніхто ніколи не бачив (і навряд чи колись побачить).

Видавши пронизливий мавпячий вереск: «Укі-і-і!», Етемон затупотів до свого трейлера.

Усередині трейлер нагадував велику кімнату для караоке. Зі стелі звисала дзеркальна куля, а диван підковою огинав три стіни навпроти тридцятидюймового екрана телевізора. У вільному просторі перед диваном стояв стіл, заставлений напоями та закусками. І, звісно ж, там був мікрофон.

Однак, на відміну від звичайної караоке-кімнати, стіни були вкриті електронним табло. На ньому відображалася карта континенту Сервер, перекреслена 26 вертикальними та 26 горизонтальними лініями, що позначали довготу і широту. Жовта крапка блимала на витягнутому кінчику півострова в південно-східній частині континенту, вказуючи на місцезнаходження цього трейлера.

Також там стояли комп'ютери, що слугували обладнанням для зв'язку. Перед ними сидів, втупившись в екрани, самотній Газімон — дігімон, чия морда нагадувала злого дикого кота.

Комп'ютери були підключені до підземних кабелів, що, мов павутина, обплітали весь континент Сервер. Завдяки цьому з цієї кімнати можна було не лише отримувати доступ до певних локацій, а й керувати камерами спостереження, встановленими у віддалених районах.

Газімон, який чергував на зв'язку, підвів очі, коли Етемон важко опустився на диван, і сказав:

— Хазяїне Етемоне. Я щойно отримав повідомлення від пані Тейлмон.

На обличчі Етемона промайнуло роздратування:

— Не кажи на неї «пані». Вона нижча за мене рангом.

Під «нижчим рангом» Етемон мав на увазі те, що він був Ідеального рівня, тоді як Тейлмон — Дорослого, а не те, що вони мали різний статус в організації. Це була лише одна з багатьох причин, чому Етемон її недолюблював.

— Я отримав повідомлення від Тейл... мон, — виправився Газімон з відверто ніяковим виразом на морді. — Вона запитує, чи потрібне вам підкріплення, сер.

Етемон пирхнув.

— Підкріплення? Яке нахабство з її боку так насміхатися з мене. Скажи їй «ні».

Звісно, в нього майнула думка відповісти: «Так, мені потрібна допомога», просто щоб подивитися, що вона скаже на це. Але він уже уявляв її реакцію: вона б зверхньо заявила, що вони зайняті підготовкою до вторгнення і їм катастрофічно не вистачає людей, щоб надсилати когось на підмогу.

Те, що обидва це чудово розуміли, але ця маленька відьма все одно знайшла час поставити таке безглузде запитання, означало лише одне: вона безсоромно з нього кепкувала.

— До речі, ти вже вирахував, де ці діти?

— П-поки ні, сер, — відповів Газімон з болісним небажанням, крадькома позираючи на обличчя Етемона. — Поки діти на воді, вони перебувають поза межами нашої мережі.

З незворушним виглядом Етемон сьорбнув напій зі столика поруч. Це був банановий сік за його власним особливим рецептом — із медом та протеїном.

Тієї ж миті з комп'ютера пролунав сигнал про нове електронне повідомлення. Газімон відкрив його, прочитав і вигукнув:

— Хазяїне Етемоне! Ми знайшли дітей! — Він сказав це бадьорим голосом, щоб здатися в очах Етемона здібним підлеглим.

— Де, де?! — схопившись із місця, Етемон перестрибнув через стіл, щоб зазирнути в монітор через плече Газімона.

— Ось тут, — сказав той, вказуючи не на екран, а на яскраву крапку, що блимала на електронному табло. — Вони в селі Коромонів.

— Кі-і-і! Коли це вони туди дісталися?!

Але тут озвався інший Газімон:

— Насправді, сер, на випадок, якщо станеться щось подібне, я наказав замінити жителів цього села на Пагумонів. — Його голос звучав досить тріумфально. — Я припустив, що діти можуть висадитися не на півострові, а деінде.

Слухаючи це, Етемон ствердно закивав, але відразу після цього запитав:

— ...І за чиїм це наказом?

— За чиїм... Ох... Ем...

— Я щось не пригадую, щоб віддавав такий наказ.

— М-мої вибачення, сер! — Газімон злякано відступив на крок, його морда скривилася, ніби він ось-ось розплачеться, але навіть Етемон не був аж таким чудовиськом.

— Гаразд, сьогодні я тебе похвалю. А тепер усім негайно вирушати! Тільки почекайте, діточки. Я влаштую вам таку вітальну вечірку, якої ви ще не бачили.

○

Спочатку вони навіть не зрозуміли, що це нічний напад.

Їм здалося, що на них падають сузір'я. Звісно, казки про те, що зірки з'єднані між собою нитками, були лише плодом багатої уяви давніх людей, тож діти знали, що сузір'я насправді не зберігають постійної форми, а тим паче не можуть упасти на землю. Але це був Цифровий Світ.

Нічне небо Цифрового Світу нагадувало велетенський купол, а сузір'я ніби звисали з нього, наче різдвяні гірлянди на будинках, тож мимоволі закрадалася думка: а що, як хтось просто перерізав дроти і вони посипалися додолу?

Коли «зірки» впали на землю, між ними з лиховісним електричним дзижчанням заіскрило. Очевидно, по лініях, що з'єднували сузір'я, протікав струм високої напруги. Його руйнівна сила не поступалася виверженню вулкана чи цунамі: він перетворив село Коромонів на попіл.

На щастя, Тайчі та інші в цей час перебували біля водоспаду, розташованого далеко від села, тож уникли небезпеки. Як вони там опинилися — найкраще пояснити, повернувшись до того моменту, коли вони ще пливли океаном.

Після того, як Тайчі з друзями поспіхом спорудили пліт, щоб покинути острів Файл і вийти в океан, наступного дня вони натрапили на вир, а потім на них напав велетенський дігімон-кит на ім'я Вамон... який згодом проковтнув їх своєю велетенською пащею.

Коли вони вже готувалися до того, що розчиняться у шлунку Вамона, Тайчі та інші помітили чорну шестірню, що застрягла в рожевій стінці його шлунка, і змогли її витягти. Вамон прийшов до тями і не лише перепросив за свою грубість, а й запропонував підвезти їх до континенту Сервер. Після наради (в якій брали участь усі, крім Мімі, котра тоді спала) щодо того, де саме їм висадитися, діти обрали точку на узбережжі далі на захід від південно-східного півострова. Це узбережжя запропонував Ямато — воно вгиналося всередину, утворюючи бухту, що давало змогу краще слідкувати за можливим нападом ворогів.

Звідти вони вирушили до села Коромонів, про яке їм розповідав Вамон, ось тільки жодного Коромона там не було. Натомість село було повне Пагумонів — дігімонів того самого Дитячого рівня. Діти з радістю прийняли теплу гостинність Пагумонів: змили з волосся сіль та смердючий піт, після чого накинулися на приготоване для них частування. Коли вони вже збиралися спокійно лягати спати, Такеру вигукнув: «Токомон зник!».

Усі негайно розділилися, щоб знайти Токомона. У результаті Тайчі та Агумон виявили печеру за водоспадом, де Газімони тримали в полоні і Токомона, і справжніх мешканців села Коромонів. Після того, як Агумон еволюціонував у Греймона і розігнав Газімонів, інші діти приєдналися до них. Саме в цей час нічне небо й обвалилося.

Тайчі з друзями бачили все, що відбувалося, з-за водоспаду, але від раптовості цієї нищівної катастрофи вони стояли як укопані. Їхній мозок не міг одразу осягнути те, що сталося.

Лише раптова поява монстра, схожого на гігантську мавпу, змусила їх отямитися.

— Ви ще живі, діточки? — манірно запитала мавпа. — Те, що ви щойно бачили, — це мої Темні Духи. Мій вітальний подарунок для вас.

Ямато, якого, здавалося, відверто дратувала манера розмови Етемона, гидливо скривився і запитав:

— Це ще хто такий?

— Ц-це Етемон! — заголосили Коромони, тулячись одне до одного. Їхні мордочки тремтіли й кривилися від страху.

— Він сильний? — запитав Тайчі.

— Дуже! Він Ідеального рівня! — відповів один із Коромонів.

— Ідеального рівня? Це ще що таке?

Цього разу на запитання Тайчі відповів Тентомон:

— Ідеальний рівень — це той, якого досягають після еволюції з Дорослого. Дорослий рівень — це, наприклад, я у формі Кабутерімона або Габумон у формі Гарурумона.

«Чи зможемо ми перемогти когось настільки сильного?» Це запитання залишилося невисловленим, але темною тінню лягло на обличчя всіх дітей.

— Краще не висовуватися, — сказав Джо. — Якщо він нас не знайде, то подумає, що ми загинули, і піде.

Однак на той момент Етемон уже чудово знав, де ховаються діти. Камера спостереження поблизу водоспаду зафіксувала Тайчі та інших, вивівши їхнє зображення на монітор у трейлері.

— О, тікати вже пізно, солоденькі мої, — мовило велетенське голографічне зображення Етемона в нічному небі, широко шкірячись. — Я вже знаю, де ви. Зачекайте хвилинку, зараз буду.

Голограма Етемона раптово згасла, і майже відразу після цього почулося:

— А-а, а-а.

Бадьоро відкашлявшись, перед ними з'явився справжній Етемон, близько двох метрів на зріст. Він зняв із плеча гітару у формі «Flying V» і, взявши одну високу ноту, проспівав на довільний мотив:

— Зустрічайте суперзірку, хазяїна Етемона!

Діти впали на коліна і не могли поворухнутися. Можливо, вони інстинктивно відчули безжалісність, що ховалася за ексцентричністю Етемона, бо жоден із них навіть не пискнув, хоча всім страшенно хотілося плакати.

— А тепер нападайте або здавайтеся, як вам більше подобається. Кінець однаково буде один — ви всі тут помрете!

Етемон наближався до них, пританцьовуючи кумедним кроком.

— Якщо результат буде однаковим, то нам залишається тільки битися! — зухвало кинув Тайчі. Вочевидь, він був налаштований на перемогу.

Сора часто бачила цей вираз обличчя в Тайчі під час футбольних матчів. Він мав такий вигляд навіть тоді, коли вони відставали на два чи три очки, і, як не дивно, врешті-решт їм вдавалося зрівняти рахунок і виграти. Він належав до тих людей, чий бойовий дух лише розпалювався перед обличчям труднощів.

Сора вирішила повірити в Тайчі.

— Усім еволюціонувати! — крикнула Сора. Навіть якщо вони протистоять Ідеальному рівню, маючи на своєму боці шістьох дігімонів Дорослого рівня, у них мусив бути хоч якийсь шанс на перемогу.

— Пійомон еволюціонує в... Бьордрамона!

— Габумон еволюціонує в... Гарурумона!

— Тентомон еволюціонує в... Кабутерімона!

— Гомамон еволюціонує в... Іккакумона!

— Пальмон еволюціонує в... Тогемона!

Разом із Греймоном, який еволюціонував раніше, всі дігімони (за винятком Токомона, який щойно вилупився з яйця) досягли Дорослого рівня. Але...

— Серенада Кохання!

Етемон широким дугоподібним рухом підняв праву руку і рвучко вдарив по струнах своєї гітари. Тоді, не гаючи ні секунди, він покрутив кілок, ніби налаштовуючи скрипку, і звук гітари, розлетівшись у повітрі, спотворився. Миттєво...

— Н-не знаю як, але...

— Мої сили зникають...

Еволюціоновані дігімони деградували назад до своїх Дитячих форм.

— Щ-що не так?!

— Що з вами сталося?!

На запитання дітей відповів Етемон:

— Моя «Серенада Кохання» здатна скасовувати еволюцію. Яка прикрість для вас, любі мої.

— Дідько!

Наступні дії Тайчі були блискавичними. Схопивши невеликий камінь, що лежав у нього під ногами, він переніс вагу на одну ногу і прицілився в Етемона.

Камінь влучив Етемону просто в маківку.

— Ой! — зойкнув Етемон.

— Зараз, друзі! Усі в печеру!

Діти підхопили своїх ослаблих дігімонів — хто на руки, хто на спину, когось просто потягли за собою, — і крізь завісу водоспаду кинулися до печери. Жага до життя перемогла страх опинитися в глухому куті, тож ніхто не вагався ані миті.

Але Тайчі не побіг.

— Тайчі?!

Коли Сора зрозуміла, що його немає поруч, і озирнулася, він усе ще стояв по той бік водоспаду.

— Отримуй! І ось ще! — Судячи з його слів, він продовжував жбурляти каміння.

— Н-не роби дурниць!

Чи то почувши голос Сори, чи то сам помітивши відсутність Тайчі, Ямато теж прибіг назад.

— От ідіот! — вилаявся він і вискочив з-за водяної стіни.

Скрегочучи зубами, Етемон наближався до Тайчі.

— Ах ти ж дрібний паразит! Це тобі з рук не зійде! — загорлав він, відштовхнувся від землі й у стрибку кинувся на Тайчі.

— Обережно, Тайчі!

Сора почула пронизливий крик Ямато навіть ізсередини печери.

— Тайчі!

Саме тоді це й сталося. Краєм ока Сора помітила яскравий спалах світла глибоко в печері.

Вона не могла збагнути, що відбувається, але Джо, Кошіро, Мімі та Такеру, які забігли далі, бачили все зблизька. Ця четвірка дісталася глухого кута в тунелі, наштовхнувшись на величезний валун, що перекривав шлях, аж раптом камінь спалахнув світлом і зник.

Потім щось розміром із міні-картку, що яскраво мерехтіло, пролетіло в повітрі в напрямку водоспаду. Там, де був валун, утворився прохід, за яким виднілися невідомі землі.

Це блискуче «щось» промайнуло перед очима Сори, пролетіло крізь водоспад назовні, зі свистом промчало над плечем Тайчі і на повній швидкості врізалося просто в живіт Етемону, який у повітрі вже не міг змінити напрямок польоту. Ця річ відкинула його назад, а потім відскочила й акуратно лягла в розкриту долоню Тайчі. Точнісінько так само, як Дігівайс колись прилетів до нього в літньому таборі.

— Щ-що це?

Широко розплющивши очі, Тайчі подивився на річ у своїй руці. Це був «Герб», який Геннай показував їм на 3D-голограмі на острові Файл.

— У-ух...

Удар, певно, був дуже сильним, бо Етемон лежав на землі, трима

ючись за живіт і стогнучи.

Побачивши це, Ямато схопив Тайчі за руку і потягнув за собою, крикнувши:

— Тікаймо звідси!