Розділ 14 — Пастка піраміди

Пастка піраміди

Керований чорними кабелями, одноокий воїн-дракон Цикломон накинувся на них. Схопивши старий зданий на брухт седан своєю правою рукою, яка була неприродно більшою за ліву, він жбурнув його в дітей.

— Гарпун Вулкан! — ріг Іккакумона розніс летючий седан на друзки, тимчасом як...

— Метеоритне Крило! — Бьордрамон обрушив з неба гарячий вогняний вихор.

Але рухи Цикломона були швидкими, і хоча вогонь розплавив кілька старих машин, сам він залишився неушкодженим.

Вони опинилися на автомобільному звалищі, що самотньо височіло посеред пустелі. Могло здатися, що воно невелике, але насправді звалище займало площу розміром із Токіо Доум, і кілька сотень, а то й тисяч списаних автомобілів лежали тут, нагромаджені один на одному.

Цикломон визирав із тіні цих металевих гір і, помітивши слабке місце, вискочив із криком:

— Гіпер Спека!

...і випустив промінь екстремальної температури.

— Гаряче, гаряче, гаряче! — атака влучила в Кабутерімона, який кружляв у повітрі, видивляючись ворога. Втративши рівновагу, Кабутерімон упав на землю.

Але ця атака викрила місцезнаходження Цикломона.

Легко, щоб нічого не обвалити, пробігши вершиною гори автомобілів, Гарурумон виплюнув синьо-біле полум'я просто в голову Цикломона.

— Лисячий Вогонь!

Атака досягла цілі, але, падаючи, ворог наосліп викинув уперед праву руку і вдарив Гарурумона в живіт. Гарурумон також відлетів назад.

Усі вони відчайдушно билися. Однак Агумон залишався у своїй Дитячій формі, і хоча було очевидно, як сильно він хоче приєднатися до друзів у бою, він стримувався і лише нервово тупцяв на місці.

Коли він дивився на Тайчі, той лише з відчаєм спостерігав за битвою, міцно стискаючи кулаки. Не маючи змоги хоч на щось вилити своє нетерпіння, Агумон тупотів ногами.

Йому й без слів було зрозуміло, чому Тайчі вагається.

А що як Агумон знову еволюціонує у СкаллГреймона? Цей страх настільки поглинув Тайчі, що його впевненість у собі випарувалася без сліду. Раніше Тайчі вважав, що всі інші тягнуть його на дно... але тепер тягарем став він сам.

Хоча їм якось і вдалося здолати Цикломона, усі дігімони, що брали участь у бою, були жалюгідно вкриті ранами від ворожих атак. Тайчі так і не вступив у битву до самого кінця, і тепер не міг зустрітися з ними поглядом.

Кожен із дітей по-своєму намагався виявити до Тайчі тактовність. Ямато, Мімі та Кошіро намагалися не розмовляти з ним без крайньої потреби. Такеру, здавалося, хотів щось сказати, але, не знаходячи слів, просто стурбовано на нього дивився.

Джо сказав:

— Усе гаразд. Досі ти рятував нас від багатьох небезпек. Поки що нехай усе залишається як є.

Можливо, з боку Джо це був просто прояв співчуття, але, відверто кажучи, він лише відкладав вирішення проблеми.

У глибині душі Сора хотіла дати Тайчі спокій, як це робили Ямато та інші, але якби поруч не знайшлося хоч когось, хто міг би дати йому прочухана і струсонути, він ніколи б не оговтався. І єдиною людиною, яка підходила на цю роль, був другий член їхньої ударної двійки у футбольному клубі — вона сама. Розсудивши так, вона взяла на себе цей обов'язок, хоч і без особливого ентузіазму.

— Гей, Тайчі.

Сора підійшла до Тайчі, який сидів осторонь з похмурим виразом обличчя. Захід сонця відкидав на його обличчя червонувату тінь, немов підкреслюючи його смуток.

— Чому б тобі не спробувати кинути виклик самому собі знову? Я ж тебе знаю. Тобі це до снаги. Я вірю в тебе, Тайчі.

Навіть промовляючи це, Сора відчувала, ніби сипле кліше з типового підліткового фільму.

Відповідь Тайчі була саме такою, як вона й очікувала.

— Вибач. Просто дай мені спокій.

— Але ж...

— Я не...

Сказавши це, Тайчі проковтнув решту слів. Він відчував: якщо скаже щось іще, Сора почне його жаліти. Трохи подумавши, він виправився:

— Просто не переймайся мною.

Навіть фальшива усмішка, яку він вичавив, щоб вона не хвилювалася, виглядала жалюгідно. Або ні, можливо, ця усмішка була сповнена гіркої насмішки над самим собою.

Не кажучи більше ні слова, Тайчі мляво підвівся і кудись пішов. Дивлячись, як його зсутулена спина віддаляється, Сора відчула укол каяття. Можливо, їй взагалі не варто було нічого казати.

○

Кошіро теж сидів осторонь від усіх, але з іншої причини, ніж Тайчі — він хотів потайки знову поекспериментувати з доступом до мережі.

Хоча першого разу все і спрацювало, він не розповів про це іншим одразу, бо й сам не розумів, чому мережа не працює. Можливо, саме через цей збій у мережі ворог їх досі не помітив.

Розумніше було б утриматися від входу в мережу на довший час, але тепер, маючи власну поштову скриньку, він не міг позбутися нав'язливої думки, чи не надіслав йому хтось (наприклад, Андромон або Геннай) нового листа.

Посміхнувшись сам до себе від того, як це нагадувало йому часи, коли він щойно почав користуватися інтернетом, Кошіро сказав Тентомону:

— Гаразд, я збираюся трохи розкопати землю.

— Добре.

Тут також пролягав чорний кабель. Оскільки модульного роз'єму поблизу не було видно, Кошіро тягнув за кабель, поки не знайшов його, і здмухнув пісок, яким той був присипаний.

— Ну що ж, час заходити.

Ще обережніше, ніж раніше, Кошіро підключив свій ноутбук до мережі. Електронна скринька, яку він для себе створив, усе ще була там, не видалена.

— Хвала небесам. Не схоже, щоб нас помітили.

Перевіривши вхідні, він побачив одне повідомлення.

— Цікаво, від кого воно.

Відправником листа був хтось на ім'я «Наномон».

○

Пісок перед ними тік, мов каламутний потік. Це були сипучі піски.

Зграя риб Гомамона утворила зі своїх тіл пліт, який тепер ніс дітей поверх сипучих пісків. Пісок тік по прямій лінії, хоча в деяких місцях русло вигиналося під кутом 90 градусів.

— Це як конвеєрна стрічка! — захоплено вигукнув Такеру, тримаючи на руках Токомона.

Джо стояв поруч із ним і гриз нігті. Він не вимовив цього вголос, але запитання «Що ми будемо робити, якщо ворог нападе на нас тут?» було написано на всьому його обличчі.

— З хвилини на хвилину ми маємо побачити піраміду, — сказав Кошіро, який сидів на носі плота і пильно вдивлявся вдалечінь по курсу. — Саме там має бути Наномон.

Ось що було написано в листі Наномона:

Обраним дітям. Я багато чув про вас від старого Генная. Якщо ви підете прямо на захід від вашого нинішнього місця, то вийдете до Піщаної Ріки. Будь ласка, пливіть нею, щоб дістатися до піраміди, де я перебуваю.

P.S.: У мене також є один Герб.

Кошіро одразу ж пішов до Сори, щоб обговорити зміст листа з нею. Сора порадила йому сказати іншим, що Наномон зв'язався з ним через комп'ютер, приблизно так само, як Геннай надіслав їм карту, і приховати те, що це вдалося зробити лише завдяки доступу до ворожої мережі.

Тайчі, Ямато, Мімі та Такеру цікавилися комп'ютерами так само мало, як і сама Сора; Джо, можливо, щось у них і тямив, але Сора була певна, що він спише це на чергове диво цього світу.

Після цього почалася їхня нарада щодо того, чи варто вирушати до Наномона.

Хоча вона очікувала, що Тайчі утримається від голосування, він впевнено сказав «так». Він не пояснив причини, але Сора подумала, що, можливо, слово «зростання», про яке згадував Геннай, зачепило його, і тепер він шукав нагоди відновити впевненість у собі.

Навіть Ямато, який, як вона думала, буде проти, погодився після того, як Тайчі віддав свій голос. Такеру та Мімі наслідували його приклад.

Не було жодних сумнівів, що в глибині душі Джо хотів проголосувати проти, але він, вочевидь, не хотів бути єдиним, хто заперечує, тому відповів ухильно:

— Що ж, якщо всі згодні...

Зрештою ніхто не виступив проти, і їм навіть не довелося рахувати більшість, щоб зрозуміти — вони йдуть на зустріч із Наномоном.

Згодом цікавість Сори взяла гору, і вона запитала Ямато:

— Чому ти погодився?

— Тайчі нарешті виявив хоч якусь мотивацію. Я просто не міг це обрубати, — пошепки відповів Ямато. Здавалося, навіть він хотів, щоб Тайчі знову став таким, як раніше.

— Я бачу її!

Це була Мімі, яка першою подала голос. Але потім вона продовжила більш невпевнено:

— Це ж... піраміда, правда?

Її речення закінчилося знаком питання тому, що ця піраміда була перевернута догори дриґом, на відміну від тих пірамід, які знала Мімі.

○

Хоча вони були впевнені, що піраміда буде складена з нагромадженого каміння або цегли, натомість вона складалася з великих кольорових плиток. Навіть вузькі коридори були викладені плиткою, а хмари піску, що надувало зверху, встеляли їх, немов хутряний килим. Зважаючи на відсутність слідів, здавалося, що сюди вже дуже давно ніхто не заходив.

Довга-довга безперервна лінія люмінесцентних ламп тягнулася по краях, де стіни сходилися зі стелею, і хоча ніхто не розумів, як це працює, світло вимикалося позаду них, щойно вони проходили. Коли шлях розгалужувався, освітленим залишався лише один коридор.

— Припускаю, що ці вогні мають вести нас. Наномон має бути в кінці цього освітленого шляху, — пояснив усім Кошіро.

Оскільки вершина піраміди була схована під піском, а перевернута основа височіла під сонцем (що в єгипетській міфології вважалося б священним), більшість коридорів усередині природно йшли під нахилом униз. Вони, мабуть, ішли близько десяти хвилин, перш ніж дісталися масивних сталевих дверей, які явно були зроблені з кращого матеріалу, ніж дешева плитка, яку вони бачили досі.

— Це тут?

— Давайте подивимося.

Сталеві двері мали латунну ручку, яку Тайчі та Ямато спробували повернути разом, але вона була такою масивною, що не зрушила ні на міліметр.

Так і мало бути, бо ручка насправді була одночасно і замком, і пасткою. Зазвичай, якби необережний зловмисник спробував повернути її, його б ударило струмом високої напруги в ту саму мить, коли він торкнувся б металу. Але оскільки Наномон знав, що Тайчі та інші прийдуть, він заздалегідь скасував цю програму.

Кошіро подумав, чи не було тут десь прихованого перемикача, але під час пошуків нічого такого не знайшлося.

— Що ж нам робити?

Діти ламали голови, але для дігімонів відповідь здавалася простою.

— Іншими словами, нам просто треба їх виламати, так?

Агумон перезирнувся з іншими дігімонами, і вони всі як один обрушили на двері свої атаки. Звісно, з першого удару зламати їх не вдалося, але після п'ятої спроби сталеві двері розплавилися, наче цукерка на сонці, утворивши величезну діру.

На всіх чотирьох кам'яних стінах цієї кімнати були цифри, літери алфавіту та символи, вишикувані від краю до краю, мов ієрогліфи.

— Це програма, — одразу ж сказав Кошіро, бо це було схоже на те, що він уже бачив усередині великої батареї у Фабричному місті.

— Програма? Ти впевнений, що це не просто випадкові каркулі? — засміялася Мімі.

— Ні. Ці символи, самі літери, вони створюють власну енергію. Спочатку було Слово, як то кажуть.

Кошіро більше не говорив зі своєю звичною прямолінійністю. У його голосі бриніла відверта нота захоплення.

— До речі, а де Наномон? — нетерпляче запитав Тайчі.

У кутку кімнати стояв єдиний увімкнений комп'ютер, через який, як вони припустили, їм і надсилали листи. Але хай де б вони шукали в цій кімнаті, дігімона, схожого на Наномона, ніде не було.

Тільки щось схоже на робота недбало валялося посеред кімнати. По його вкритій склом голові йшла тріщина, а одна з двох лампочок була розбита. З тієї, що була розбита, визирала лампочка, схожа на налите кров'ю від недосипання око — сплетіння коралово-рожевих кабелів робило її схожою на справжнє око з плоті та крові. Хай як на це поглянь, це був просто шматок брухту.

— Можливо, він відійшов до вбиральні, — прошепотів Кошіро, наче розмовляючи сам із собою.

Вони вирішили трохи почекати, але зрозуміли, що це теж марна трата часу.

— Я підключуся до мережі та пошукаю його, — сказав Кошіро, підходячи до комп'ютера, що стояв у кімнаті.

У ту мить, коли він увійшов до своєї поштової скриньки, у Кошіро в голові одночасно промайнуло «Є!» та «О ні!». Він раптом згадав, що мав тримати факт підключення до мережі в таємниці від усіх.

Але Кошіро не було чого боятися. Ніхто нічого не сказав. Щиро кажучи, просто ніхто з них не розумів, що саме він робить.

Не гаючи часу, Кошіро надіслав листа на поштову адресу Наномона.

МИ ВЖЕ В ПІРАМІДІ. ДЕ ТИ?

Відповідь надійшла миттєво.

Я ПОРУЧ.

МИ НІКОГО НЕ БАЧИМО. МОЖНА ТРОХИ ТОЧНІШЕ?

Я У ВАС ПІД НОГАМИ.

ПІД НОГАМИ?

Кошіро обернувся. Усе, що він бачив, — це зламаний робот на підлозі...

...око-лампочка якого, спрямоване на них, блимало червоним. Коли Кошіро помітив, що інфрачервоний порт на комп'ютері блимає у відповідь, він вигукнув:

— Т-Тайчі-сане. Це той робот. Цей робот і є Наномон!

Під час обміну повідомленнями з'ясувалося, що Наномон мав ясну свідомість, але не міг поворухнутися через пошкодження свого механічного тіла. Йому потрібен був ремонт, проте, вочевидь, було достатньо просто наново з'єднати купу пошкоджених дротів.

— Я зроблю це, — зголосився Ямато, знімаючи рукавички. Здавалося, вдома він мав чимало подібної практики.

Наномон надсилав письмові пояснення, а іноді й графічні схеми, щоб проілюструвати, як усунути пошкодження, які Кошіро вголос пояснював у найдрібніших деталях.

Загалом на це пішло близько двох-трьох годин. Ямато не зміг відновити всі дроти, але полагодив достатньо, щоб Наномон міг здійснювати бодай мінімальні рухи.

Із дзижчанням мотор запрацював, і функція його руки відновилася першою. Ніби перевіряючи, чи повертається чутливість, Наномон розім'яв свої три товсті пальці, а потім за допомогою тієї ж руки відштовхнувся від землі й підвівся.

— Клас! — хором вигукнули діти. Голос Тайчі лунав найголосніше.

— А тепер скажи нам. Що я маю зробити, щоб еволюціонувати правильно?

Відповідь Наномона була лаконічною.

ЗВІДКИ МЕНІ В БІСА ТАКЕ ЗНАТИ?

Вишуканий стиль написання в електронних листах, до якого вони вже встигли звикнути, різко контрастував із цією грубою реплікою.

— Звідки, кажеш? Що з тобою? Хіба Геннай не просив тебе допомогти нам?

ХЕ-ХЕ-ХЕ. — Наномон видав уїдливий смішок. — Я ЗБРЕХАВ. МЕНІ ПРОСТО ПОТРІБЕН БУВ ІНСТРУМЕНТ, ЩОБ ПОЛАГОДИТИ СВОЄ ТІЛО. ОСЬ ЧОМУ Я ПОКЛИКАВ ВАС СЮДИ.

— Т-ти нас надурив?

ТАК, САМЕ ТАК.

— Про Герб ти теж збрехав? — запитала Мімі.

ЯСНА РІЧ.

— Тоді чого ти хочеш?! — цього разу запитав Ямато.

Я Ж УЖЕ КАЗАВ. Я ХОТІВ ВІДНОВИТИ ЗДАТНІСТЬ РУХАТИСЯ.

— Я маю на увазі, що ти плануєш робити тепер, коли можеш рухатися?!

ПРАВИТИ ЦИМ СВІТОМ. СВІТОМ РУХАЄ ІНФОРМАЦІЯ; ХІБА ДЛЯ ВАШОГО СВІТУ ЦЕ НЕ ТАК САМО? ТОЙ, ХТО КОНТРОЛЮЄ ІНФОРМАЦІЮ, МОЖЕ КОНТРОЛЮВАТИ СВІТ. ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ ГРУБУ СИЛУ, ЯК ЕТЕМОН, НЕДОСТАТНЬО. НАЙВАЖЛИВІШЕ — ВИКОРИСТОВУВАТИ ТЕ, ЩО ОСЬ ТУТ.

І Наномон постукав пальцем по прозорому склу своєї голови, ніби хизуючись власним розумом.

ПРАВДА В ТОМУ, ЩО Я ПРИПУСТИВСЯ ПОМИЛКИ Й МЕНЕ МАЙЖЕ ЗНИЩИВ ЕТЕМОН, ПІСЛЯ ЧОГО Я БУВ ЗМУШЕНИЙ ПРАЦЮВАТИ АДМІНІСТРАТОРОМ МЕРЕЖІ ДЛЯ НЬОГО ТА ЙОГО ДРУЖКІВ. ВОНИ НАВІТЬ ЗМУСИЛИ МЕНЕ СТВОРИТИ ПРОГРАМУ, ЩОБ ПОВАЛИТИ ПОРЯДОК У ЦЬОМУ СВІТІ. АЛЕ ВИКИНУТИ ПОРЯДОК У ВІКНО, ЩОБ ЗАМІНИТИ ЙОГО ІНШИМ — ЦЕ НЕРОЗУМНО. КРАЩЕ ПЕРЕТВОРИТИ ЙОГО НА ХАОС. ЯКЩО НІХТО НЕ БАЧИТИМЕ, ЯК ВЛАШТОВАНИЙ СВІТ, ВОНИ НЕ ЗМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЗРОБИТИ, АБИ ЙОГО ЗМІНИТИ. МАЄ БУТИ ЛИШЕ ОДИН ВОЛОДАР, ЯКИЙ ЗНАЄ ІСТИНУ.

На цьому етапі дітей уже найменше обходила улюблена теорія Наномона. Найбільше вони хотіли знати зовсім інше, і саме Сора озвучила це запитання:

— Зрештою, ким ти є для нас? Союзником чи ворогом?

НА ДАНИЙ МОМЕНТ МИ НЕ ВОРОГИ. МЕНІ ПОТРІБНІ ТАКІ НЕВИЗНАЧЕНІ ФАКТОРИ, ЯК ВИ, НАВІТЬ ЯКЩО ВАША ПРИСУТНІСТЬ ЛИШЕ ДОДАЄ ПЛУТАНИНИ В ІНФОРМАЦІЮ. ПОКИ ВИ ЗАЛИШАТИМЕТЕСЯ ЗАГРОЗОЮ ДЛЯ ЕТЕМОНА ТА ЙОГО ЛЮДЕЙ, Я БУДУ ВИКОРИСТОВУВАТИ ВАС У СВОЇХ ЦІЛЯХ. АЛЕ НАВІТЬ ПРИ ЦЬОМУ, БУЛО Б ДУЖЕ ПРИКРО, ЯКБИ ВИ СТАЛИ НА ЗАВАДІ Й МЕНІ, ТОМУ...

Рука Наномона витягнулася і міцно вчепилася в руку Сори, яка стояла найближче до нього.

Я ВІЗЬМУ ЦЮ ДІВЧИНУ В ЗАРУЧНИКИ.

— Щ-що?

Дігімони миттєво приготувалися до бою, але їм так і не випало нагоди побитися. Єдине вціліле око-лампочка Наномона засвітилося червоним, активуючи перемикач системи безпеки піраміди.

Тієї ж

миті підлога зникла з-під їхніх ніг, і система безпеки піраміди, розцінивши їх як сміття, а не як ворогів, викинула Тайчі та інших назовні.