Розділ 19 — Озеро Темп

Озеро Темп

У Цифровому Світі було багато речей, при погляді на які люди думали: «Гей, я вже десь це бачив…». Можливо, це сталося через те, що під час його створення туди проникли дані з реального світу. Але, звісно, у результаті вийшло дуже дивне й несумісне поєднання об'єктів. Візьмемо, наприклад, дерева з електричними розетками у стовбурах або корки, застряглі всередині каменів. Проте весь пейзаж навколо цього конкретного озера виглядав так, ніби він зійшов просто зі сторінок книжки з картинками про Альпи.

Навколо на багато миль простягалося безхмарне блакитне небо, якому ніщо не заступало вид. Поверхня озера відбивала небо, здіймаючи дрібні хвилі, що виблискували на сонці. Вітри тут завжди були лагідними: ніколи не відчувалося їхнього шаленого ревіння, і вони навіть не перевищували швидкості у сім кілометрів на годину.

На захід від озера розкинувся гірський хребет, посеред якого велично височіла «Гора Аналогічних Міркувань». На північному березі стояв замок, чий архітектурний стиль являв собою неможливу суміш справжніх замків, збудованих у Європі та Японії. Споглядання такого незвичного явища лише посилювало враження, що це був Цифровий Світ.

Озеро простягалося вузькою довгою смугою з півночі на південь, тому, хоча цього й не було видно із замку, на південному березі розташовувався парк розваг із колесом огляду та американськими гірками. Доповнювали тему парку розваг кілька педальних човнів у формі лебедів, прив'язаних у гавані на березі озера.

На східному узбережжі стояв ресторан із білими стінами, за яким мальовничо розкинувся ліс. У гавані перед ним також був прив'язаний самотній педальний човен-лебідь.

У лісі стояли дві тіні. Це були Сора Такеноучі та її напарниця, Пійомон.

Сора незмигно, ніби скам'янівши, дивилася на задні двері ресторану, де знаходилася кухня. Зсередини ресторану почувся звук розбитого посуду, після чого одразу ж пролунав сердитий крик. Знадвору вони не могли розібрати слів, але голос явно належав Ямато Ішіді.

Задні двері ресторану відчинилися, і назовні вийшов Габумон із совком у лапах. Сора поспіхом кинулася за дерево й сховалася, а за нею слід у слід шмигнула Пійомон.

Габумон висипав розбитий посуд у смітник. Поки двері були відчинені, крізь гнівну тираду можна було розчути тихіші звуки іншого голосу, який вибачався. Це був Джо Кідо.

Сора дістала Герб із сумочки, прив'язаної на поясі. Вирізьблений на ньому символ відрізнявся від Герба Тайчі і слабко мерехтів.

Минуло вже три місяці відтоді, як зникли і Тайчі, і велика еволюціонована форма Агумона — МеталГреймон.

Безшумно Сора наблизилася до складу й поклала Герб, що слабко світився, на найвищу полицю, після чого повернулася до лісу. Якби хтось навмисно не потягнувся до тієї полиці, ніхто б не зміг його там знайти.

— Гей, Соро. Чому ти не повертаєшся до решти? — запитала Пійомон.

Сора не відповіла. Ліс заступав більшу частину сонця, тому саме в цю мить її обличчя ховалося в тіні. Пійомон не могла зрозуміти, який у неї був вираз обличчя.