Розділ 25 — Принцеса караоке

Принцеса Караоке

Давним-давно, у дуже далекій країні жив собі король на ім'я ТоносамаГекомон.

ТоносамаГекомон обожнював співати в караоке, тому щодня хапав мікрофон, щоб на повну міць продемонструвати свої неперевершені голосові зв'язки.

Одного разу зі східної країни завітав дуже поважний чаклун, і на його честь влаштували вітальну вечірку. Найкращі кухарі з усієї країни доклали всіх зусиль, щоб приготувати найвишуканіші страви, і чаклун залишився дуже задоволеним.

Після пишного бенкету розпочався турнір із караоке.

ТоносамаГекомон добряче випив, тож у чудовому гуморі представив чаклуну своє улюблене попурі. Здавалося, чаклун також насолоджувався, відбиваючи такт музики.

— Дозвольте мені заспівати для вас на знак подяки, — сказав чаклун, попросивши мікрофон, коли король закінчив.

Але оскільки ТоносамаГекомон ще не наспівався вволю, він не випустив мікрофона з рук. Неохоче чаклун дозволив йому продовжувати, але коли ТоносамаГекомон не припинив співати навіть зі сходом сонця наступного ранку, терпець чаклуна нарешті увірвався.

— Я більше не бажаю слухати твій спів.

Чаклун змахнув своїм посохом, і ТоносамаГекомон миттєво поринув у глибокий-преглибокий сон. Він провалився крізь кам'яну підлогу, аж поки над бруківкою, мов пуп'янок велетенської рослини, не залишився стирчати лише його чуб.

— Ой лишенько, ква, ой лишенько, ква!

— Що ж нам робити, тама?

Поки слуги Гекомони та Отамамони панікували, чаклун сказав:

— Не хвилюйтеся. Він не помер. Через триста років сюди прийде дівчина, яка чудово співає в караоке. Коли вона заспіває, він прокинеться.

І так минуло триста років.

Одного дня, у супроводі дігімона з великою червоною квіткою на голові, до цієї країни прибула прекрасна дівчина. Її звали Мімі Тачікава, а її дігімона — Пальмон.

Хоча вона й справді була дуже красивою, на дігімона вона зовсім не скидалася. І не дивно, адже Мімі була тією, кого називають людською істотою.

Однак її голос звучав, мов солодкий передзвін дзвіночків, і після розмови з Отамамонами та Гекомонами вона вирішила спробувати заспівати.

Витончено відстовбурчивши мізинець і тримаючи мікрофон, вона почала співати.

Її голос був подібний до легкого вітерця, що пестить скло, і всі дігімони слухали її, затамувавши подих.

Дівчина співала, а на екрані караоке тримався високий бал.

І тоді, ви не повірите! Чуб сплячого ТоносамаГекомона почав сіпатися й сіпатися.

— Пророцтво чаклуна збулося, ква!

— Наш король прокидається, тама!

Дігімони радісно загомоніли. Але...

— Я кидаю.

Зненацька Мімі припинила співати.

— А-але чому, ква? — запитав один із Гекомонів.

— Ну, мені це набридло, — байдуже відповіла Мімі. — А ще я зголодніла. Хіба тут немає чогось поїсти?

Гекомони та Отамамони приготували для Мімі розкішний бенкет.

Коли Мімі й Пальмон наїлися досхочу, їх попросили:

— А тепер заспівай для нас ще раз, тама.

Але Мімі, з повним шлунком, широко позіхнула й сказала:

— Я так наїлася, що мене хилить на сон. Приготуйте ліжка.

З цього й почалися примхи Мімі.

У замку були кімнати в японському стилі, але оскільки вони їй не сподобалися, на татамі постелили килими, а до стелі прикріпили люстри.

Ба більше, вона скликала всіх кравців з усієї країни, щоб ті пошили їй розкішну сукню із золотих і срібних ниток, розшиту коштовним камінням.

— Ну що, тепер усе готово, ква? Будь ласка, продовжуйте співати...

Неохоче, але Мімі співала, проте завжди зупинялася на півдорозі.

Коли їй дорікали, вона погрожувала:

— Тоді я взагалі більше не буду співати. Якщо хочете, я можу піти просто зараз.

— Тільки не це, тама!

Дігімони дуже намагалися її не засмучувати. А примхи Мімі ставали дедалі гіршими.

Вона вигадала безліч дивних законів, наприклад, наказала всім називати її Принцесою Мімі, вигукувати «Л-Ю-Б-О-В, Принцесо Мімі» щоразу, коли вона з'являлася на балконі, і сліпити спалахами камер, коли вона йшла доріжкою.

Тих, хто не виконував її наказів, автоматично кидали до в'язниці.

Слуги-дігімони були вкрай стурбовані. Вони раз у раз перешіптувалися між собою:

— Примхи принцеси виходять з-під контролю, ква.

— Ми випробували все, але нічого не допомагає, тама.

Саме тоді це й сталося.

До країни прибули ще двоє людей, яких, як і Мімі, супроводжували дігімони.

Вони, вочевидь, шукали своїх друзів — «Обраних Дітей», і, вислухавши історію Гекомонів та Отамамонів, двоє людських дітей перезирнулися.

— Це Мімі-чан.

— Ну, для початку я радий, що з нею все гаразд.

Після цього вони попросили Гекомонів та Отамамонів відвести їх до Мімі.

— Гей, зараз не час для дурощів. Негайно скидай це кумедне вбрання, — сказав хлопчик, який назвався Тайчі. Судячи з його різкої манери розмови, він, напевно, був лицарем.

Але Мімі лише надула губки.

— Кумедне вбрання? — обурено перепитала вона. — Яке нахабство! І взагалі, чому я маю перевдягатися?

Хлопчик, який назвався Джо (без сумніву, науковець або мандрівний чернець), дуже розсудливо зауважив:

— Тобі буде важко в цьому йти.

— А чому я маю йти?

— Ми маємо повернутися до решти.

— А чому я маю повертатися до решти?

Вона продовжувала відповідати запитаннями на запитання, наче вередлива дитина.

Не в змозі більше на це дивитися, супутник Джо, Гомамон, сказав:

— Давай, Пальмон. Скажи що-небудь.

Пальмон, яка була одягнена в сукню таку ж сліпучу, як і в Мімі, на мить завагалася. Однак, оскільки в глибині душі вона бажала повернутися до друзів, то зібралася з духом і сказала Мімі:

— Мімі, давай зробимо так, як кажуть хлопці. Ти поводишся дуже егоїстично, і я вже давно думаю, що ти створюєш багато проблем для дігімонів у цій країні.

Як і слід було очікувати, ці слова дуже засмутили Мімі.

Вона закричала майже істерично:

— Егоїстично, кажеш?! І взагалі, який сенс повертатися до решти?! Ми навіть не знаємо, як потрапити додому. Я житиму так, як хочу, прямо тут. Якщо хочеш іти, Пальмон, можеш іти сама!

— Мімі...

Почувши такі жорстокі слова від своєї улюбленої напарниці, Пальмон розридалася.

— Сльози не допоможуть, — різко відрізала Мімі. Вона повернулася спиною, щоб піти.

Тієї ж миті Тайчі та Джо разом зі своїми супутниками Агумоном і Гомамоном спробували схопити Мімі. Але вона спритно ухилилася і наказала своїм слугам Гекомонам та Отамамонам схопити їх.

Так Тайчі й інші разом із Пальмон опинилися в підземеллі.

Тієї ночі Мімі наснився сон.

Поки вона спала в ліжку, до неї хтось підійшов. Коли Мімі відчула присутність і розплющила очі, її зустріло знайоме обличчя.

— Сора... сан?

Сора була красивою дівчиною, але зовсім не такою, як Мімі. З обличчям, сповненим любові й з легким відтінком смутку, дівчина Сора сказала Мімі:

— Ти ж розумієш, що ти наробила, правда?

Мімі кивнула.

Правда полягала в тому, що Мімі й сама відчувала, що перегнула палицю.

Вперше вона припинила співати на півдорозі, бо подумала, що їй загрожує небезпека. Адже якби вона доспівала пісню, невідомо, що б із нею зробили дігімони, коли вона стала б їм не потрібна. Ось чому вона ніколи не завершувала спів.

Але оскільки Гекомони та Отамамони покірно виконували всі її забаганки, вона почала потурати своїм егоїстичним примхам.

Почути, як Пальмон дорікає їй за це, стало для Мімі великим шоком.

А тепер вона ще й замкнула Пальмон та своїх друзів у підземеллі.

Але, як не дивно, коли Сора дорікнула їй за те саме, вона не відчула роздратування.

Такою вже людиною була Сора. Вона нагадувала чудову старшу сестру, яка ставилася до всіх із добротою і без жодних упереджень.

— Мені... Мені шкода... — щиро перепросила Мімі.

— Тоді ти вже знаєш, що з цим робити, правда?

— ...Так.

Почувши це, Сора ніжно усміхнулася Мімі.

— От і чудово. Мімі-чан, ти справді хороша дівчинка.

Коли тобі в обличчя кажуть, що ти хороша, це може дуже збентежити. Але з якоїсь причини тієї миті Мімі без жодних заперечень чи удавання кивнула на знак згоди.

Щойно вона це зробила, її раптово здолав сон.

Можливо, це сталося тому, що вона сама для себе визнала, що є хорошою дівчинкою. Ніби оповита ароматом свіжоспеченого хліба, вона поринула в спокійний сон.

Коли наступного ранку Мімі прокинулася, вона виявила, що стискає в руці Герб.

Події минулої ночі були для неї туманними, ніби все це було лише частиною сну.

Мімі звільнила Пальмон та інших із підземелля і приготувалася співати. Щоб спокутувати провину за все, що вона їм заподіяла, вона вирішила доспівати пісню до самісінького кінця.

Змінивши розкішну сукню на свій звичайний старий одяг, Мімі стояла на сцені одна. Пальмон та інші сиділи на глядацьких місцях, і перед тим як почати пісню, Мімі попросила в усіх вибачення.

Пальмон та інші пробачили її з усмішками на обличчях.

Зазвучав вступ, і Мімі заспівала на повну силу.

Усі слухали її як зачаровані.

Навіть чуб ТоносамаГекомона, що стирчав із бруківки, почав погойдуватися в такт музиці. А коли Мімі взяла останню ноту...

— Ква-а-а-а!

З-під підлоги з'явилася потворна велетенська червона жаба.

Це був ТоносамаГекомон.

Оскільки слуги прислуговували йому поколіннями протягом останніх трьохсот років, опис зовнішності та характеру їхнього володаря, мабуть, прикрашався з кожним переказом легенди. ТоносамаГекомон почав трощити стелю й стіни тієї ж миті, як прокинувся, чим неабияк налякав навіть Гекомонів та Отамамонів, які в паніці розбіглися.

— Я й не знав, що він такий тиран, тама!

— Нам узагалі не варто було його будити, ква!

Агумон еволюціонував у Греймона, Гомамон — в Іккакумона, а Пальмон — у Тогемона, щоб зупинити його, але ТоносамаГекомон виявився занадто сильним. ТоносамаГекомон побачив Мімі, яка стояла на сцені з мікрофоном у руці, і зрозумів, що це та сама дівчина, яка його розбудила.

Схопивши Мімі однією перетинчастою лапою, він із приглушеним сміхом запитав її:

— Знаєш, чому в мене такий великий рот?

— Щ-щоб співати гучним голосом, так? — відповіла Мімі, але ТоносамаГекомон розреготався.

— Га-га-га-га-га! Ні. Це щоб я міг тебе з'їсти! — сказав він і широко розкрив пащу.

— Ні-і-і! — закричала Мімі.

І тоді це сталося. Герб, який тримала Мімі, засяяв білим світлом.

І тоді, ви не повірите!

Тіло Тогемон засяяло прекрасним золотим кольором, і, наче гарбуз, що перетворюється на карету, вона обернулася на милу квіткову фею з рожевим пуп'янком замість голови.

— Тогемон, надеволюція! Лілімон!

Завдяки чотирьом листочкам на спині Лілімон, які слугували їй милими крильцями, вона стрімко злетіла в повітря, ухиляючись від атаки ТоносамаГекомона.

Потім, тримаючи квітку обома руками, вона промовила магічне заклинання:

— Квіткова Гармата!

Вилетів веселковий промінь світла і влучив точнісінько в ТоносамаГекомона.

— Ква-а-а-а-а-а! — загорлав ТоносамаГекомон і впав.

Тієї ж миті дах будівлі обвалився просто на нього.

Опинившись під завалами, ТоносамаГекомон знову поринув у довгий сон.

А після цього Мімі й Пальмон вирушили кудись, щоб приєднатися до Тайчі та інших у їхній безперервній пригоді.