Розділ 26 — Таємниця гербів

Таємниця Гербів

-–Пійомон–-

Гей, Соро, що трапилося?

Чому ти не хочеш приєднатися до інших?

Навіть Тайчі, якого ми так довго шукали, тепер повернувся. Після того, як нас так розкидало, всі знову зібралися разом. Залишилася тільки ти, Соро.

Тож тебе все-таки турбувало те, що він тоді сказав. Коли ми пішли до того дивного підземного складу.

Це сталося через деякий час після зникнення Тайчі та Агумона, коли ми всі вирушили на їхні пошуки. Зрештою ми так і не змогли їх знайти, і всі були дуже втомлені та пригнічені.

Але навіть тоді Сора була єдиною, хто продовжував шукати. Сора продовжувала вірити, що вони десь поруч і що їх якось знайдуть.

Ноутбук Кошіро навіть не працював у такий важливий момент. Іноді він буває таким марним.

Га? Він працював, але ніяк не міг підключитися до мережі, хоч скільки разів ти пробував? Я не дуже розумію, про що ти говориш.

У будь-якому разі, коли Етемон загинув, він був обплутаний купою кабелів, тож, можливо, причина в цьому.

Менше з тим, ми говорили про склад.

Ти сказала, що сама шукатимеш Тайчі, і залишила інших.

Ні, я не хвилювалася. Зрештою, я поруч, щоб захистити тебе, коли ти в небезпеці.

Отже, після кількох днів ходьби ми дісталися складу.

Я не очікувала, що під цією горою буде вхід. Тобто над нею постійно клубочилися дивні темні хмари, і виглядало це так моторошно, що мені навіть не хотілося наближатися. Чому ти взагалі вирішила туди піти, Соро?

Розумію... Ти й сама не знаєш чому.

Це, мабуть, тому, що твій Герб, який був усередині складу, кликав тебе. Так, точно, той Герб. Ти постійно тримаєш його, Соро. Він такий гарний. Герб Любові тобі ідеально пасує.

Коли ми наблизилися до складу, у мене з'явилося недобре передчуття. Що далі ми заходили в ліс, то сильнішим воно ставало.

До вечора було ще далеко, але сонця там ніде не було видно. Лише дерева з чорним листям.

Іноді, хоч і дуже рідко, було чути звуки пересування дрібних дігімонів, але ніхто до нас не наближався. Здавалося, вони були налякані.

Мені теж було трохи страшно. Але Сора йшла все далі й далі.

У лісі ми раптом натрапили на цю скелю. Я трохи здивувалася, коли зрозуміла, що це підніжжя гори, яка височіла над найвищими деревами. Але те, що сталося потім, було справжнім сюрпризом.

Коли ти підійшла до гори, звідкись пролунав дивний панічний крик.

Потім скеля розкололася, і ми побачили всередині тепле рожеве світло. А потім вийшов він — той мерзенний ПікоДевімон.

Я одразу зрозуміла, що кричав саме він. З одного погляду зрозуміло, що він огидний тип. Він менший, кругліший і темніший за мене, але він так надимався від удаваної хоробрості.

І коли він побачив тебе, це було перше, що він сказав.

«То ти носійка Герба Любові! Дідько, повірити не можу, що Обрана Дитина тут!»

Я не дуже розуміла, про що він говорить, але знала, що Герб, який він тримав, був джерелом того рожевого світла.

«Але я не можу віддати їх таким, як ви. Лорд Вамдемон наказав мені охороняти це місце! Щоправда, ці Герби знайшла Тейлмон, але поки вона зайнята іншими справами, ця територія — моя! Ви їх не торкнетеся!»

Ми навіть нічого не питали, а він сам усе нам вибовкав. Певно, він дуже запанікував.

Але ти помітила, що всередині були й інші Герби. Від тебе іншого й не очікуєш, Соро!

Той ПікоДевімон спробував напасти на нас, тож я еволюціонувала в Бьордрамона і прогнала його. Тоді Сора зайшла прямо в гору.

Дивлячись знадвору, ми б нізащо не здогадалися, що всередині гори був склад. Він був настільки просторим, що я могла б зручно там поміститися у формі Бьордрамона.

Усередині було багато різних речей, але ти обов'язково знайшла Герби.

Тож ти хвилюєшся через те, що він тоді сказав.

«Як іронічно, що ти — носійка Герба Любові. Ти ж навіть не знаєш, що таке справжня любов».

Який грубіян. Як він може казати, що Сора не знає, що таке справжня любов?

Тобто, це просто неможливо! Ти завжди думаєш про те, що краще для інших, і ти така добра.

Га? Соро, що не так? Чому ти так розлютилася?

...Вибач. Будь ласка, Соро, не злися на мене. Ні, тобі не потрібно перепрошувати.

Є так багато речей, яких я не розумію, тому через своє невігластво я, мабуть, сказала щось таке, що тебе розлютило.

Справжня любов? Хм-м-м-м-м-м... Я теж насправді не знаю, що це таке.

Але чому ти думаєш, що не знаєш, що таке справжня любов?

Школа ікебани? Що це? Хтось, хто навчає квіти?

Тож твоя мама — майстриня, яка навчає ікебани. Хм. Тоді, напевно, у неї багато цих «учнів», як ти кажеш, і вона завжди зайнята.

А мама Сори також є матір'ю тих учнів? Нічого подібного, але їй доводиться весь час думати про інших, так?

Що ти маєш на увазі під «становищем у сім'ї»? Тобі завжди потрібно бездоганно поводитися і виглядати? Це, мабуть, важко. Тож ти ненавидиш, коли тебе називають донькою майстрині.

А як щодо твого батька?

А, ти любиш свого батька.

Але його ніколи немає вдома, хоча він викладач? Робота професора, мабуть, забирає багато часу. Отже, твоїй мамі доводиться виконувати ще й роль батька.

Чому ти думаєш, що твоя мама не піклується про твого батька?

Її ніколи не буває вдома, але вона ніколи не їздить до твого батька. Ось чому ти так думаєш. Соро, ти вважаєш, що твоя мама не вміє любити. Зрозуміло, тож саме тому ти думаєш, що в тобі теж немає любові.

Твоя мама проти того, щоб ти грала у футбол?

Не зовсім, але на той матч вона сказала, що тобі не можна грати? А потім ви програли?

Ну, так, без головного нападника мало що можна зробити. Ти так хотіла боротися заради інших.

А що сталося з тією раною?

О, слава небесам. Вона загоїлася і не залишила жодних шрамів.

Але через неї ти більше не могла бути частиною тієї команди.

Розумію. Тож ось чому ти думаєш, що твоя мама тебе не розуміє. Оскільки там немає любові, ти не розумієш, що це таке.

Але ці Герби — справжня загадка. Щоразу, коли їхній справжній власник поруч, вони світяться таким гарним кольором. Це сталося, коли ми знайшли Ямато в ресторані, коли розповіли Коромону про гриби, і коли знайшли Мімі в замку ТоносамаГекомона. Здавалося, ніби Герби кликали всіх.

Твій Герб, мабуть, теж кликав тебе, Соро.

Соро! Подивись! Та штука, що летить у нічному небі! «Дракон»? Це так у вашому світі називають?

Так, ота штука, що схожа на «дракона», чорний-чорний дракон... цей дігімон — ДевіДрамон. Він дуже поганий тип.

Але не зважай на це, подивися, що тягне той ДевіДрамон. Воно квадратне і зроблене з дерева. До нього прикріплені колеса.

Схоже на карету? Я не знаю точно, що таке карета, але всередині щось дуже зле. Воно дуже зле. Хіба це не дивно, що карета літає в повітрі? А ще, а, хіба це не ПікоДевімон летить позаду неї?

Е, летіти за ним?

Добре. Хай що б не сталося, я захищу тебе, Соро. Рушаймо.

Задня частина карети відкривається.

Звідти випадає труна, вау!

Вона падає.

А, кришка труни відкрилася, і звідти щось виходить.

Воно легко опускається на землю.

Це чорна тінь у формі людини. На ній червона маска.

Схожий на людину, але це дігімон.

У ньому є щось дуже зловісне. Соро, у мене дуже погане передчуття.

Я не знаю, хто він, але він точно дуже поганий.

Зрозуміло, це, мабуть, той, про кого згадував ПікоДевімон. Вамдемон.

Там, по той бік, хтось є. О ні! Га? Це Тайчі. Всі інші теж там. Коромон, Цуномон, Мотімон, Танемон — вони всі повернулися до своїх дитячих форм.

Вамдемон піднімає руку.

«Кривавий Потік!»

Щось схоже на сяючий червоний батіг виривається назовні.

Вони б'ються?

А, вони впали! Червоний батіг пронизує їх, мов струм! Ні, Коромон та інші не витримають! Патамон і Гомамон і так ледве справляються з ПікоДевімоном.

Я маю швидко летіти їм на допомогу!

Га? Соро! Чому ти мене зупиняєш?

Соро, я мушу йти. Вони всі у своїх слабких формах.

Ти кажеш, що я не зможу перемогти його сама, але я все одно маю йти.

Я повинна битися!

Чому ти не розумієш?!

«Нічний Набіг!»

А, цього разу з-під плаща Вамдемона вилітає велика зграя кажанів!

Вона вже майже наздогнала всіх.

Я лечу! Я більше не можу на це дивитися!

Пійомон еволюціонує в... Бьордрамона!

Метеоритне Крило!

Але я не можу завдати багато шкоди цій чорній фігурі. Я повинна врятувати Тайчі та інших.

Червоні блискавки, що вириваються з руки Вамдемона, пронизують моє тіло.

Я відчуваю, як мене покидають сили. Моя свідомість ось-ось згасне.

Я чую голос.

Це голос Сори.

Сора кличе мене. Я чую. Це сповнює моє серце теплом.

Всередині мого тіла стає гаряче. Крізь мене струмує світло. Герб на грудях Сори світиться.

Звідкись виривається малинове полум'я і злизує моє тіло.

Бьордрамон, надеволюція! Гарудамон!

Моє тіло еволюціонувало в гігантську птахо-людину з великими крилами.

Я ухиляюся від кажанів «Нічного Набігу», яких випускає чорна фігура Вамдемона, і...

«Тіньове Крило!»

Я випускаю полум'яну копію всього свого тіла. Але Вамдемон сильний. Порятунок Тайчі та інших — мій головний пріоритет. Я підхоплюю їх і тікаю високо в небо.

--Сора--

«Я й незчулася, як почала поводитися точнісінько як моя мама. Я не хотіла, щоб Пійомон постраждала. Я розуміла її бажання битися заради інших. Я дуже добре це розуміла, але просто не могла їй цього дозволити... Тепер я нарешті зрозуміла, що відчувала тоді моя мама».