Розділ 30 — Ніч

Ніч

Ямато й Такеру їхали в поїзді лінії Юрікамоме в напрямку Шімбаші.

— Тато все ж іще не повернувся.

— Ага, він ніколи не буває вдома в такий час.

— Працювати допізна навіть у неділю ввечері... Нелегко йому.

Батько Ямато працював на телеканалі, тож рідко з'являвся додому вчасно. Вечеряти хлопцям довелося самотужки. Ямато вправно господарював на кухні, тож хутко зготував пасту з того, що знайшлося в холодильнику.

— Смачні спагеті вийшли, — похвалив Такеру.

Патамон крадькома ствердно кивнув. Вони з Цуномоном слухняно сиділи на колінах у хлопців, старанно прикидаючись плюшевими іграшками.

Після розлучення батьків мама з Такеру переїхали до Санґенджаї. Оскільки син мав ночувати в літньому таборі, вона, скоріш за все, теж затрималася сьогодні на роботі. І все ж Ямато вважав, що молодшому краще повернутися додому. Пів року в Цифровому світі означали, що Такеру стільки ж не бачив матері. Хлопчик мовчав про це, але ж напевно страшенно скучив.

Та відпускати його самого на ніч глядячи не випадало. Саме тому Ямато й вирушив провести його до самої Санґенджаї.

Хтось пильно стежив за поїздом Юрікамоме.

Попри липку задуху, що не спадала навіть після заходу сонця, цей спостерігач ховався під довгим плащем, поли якого тріпотіли на вітрі. То був Візармон, вірний супутник Тейлмон.

Він чудово бачив, що у вагоні їдуть двоє Обраних Дітей. Проте замість кинутися навздогін, загадкова постать безгучно розтанула в нічній темряві.

○

«...Мобільний зв'язок обірвався практично по всьому Токіо, слідом за чим почалися перебої в прийомі теле- та радіосигналів. Є вагомі підстави підозрювати, що невідомі використовують нелегальні передавачі для глушіння ліній зв'язку. Перші подібні аномалії зафіксували сьогодні в другій половині дня в районі Неріма, неподалік Хікаріґаоки...»

— Ну що? Є якісь зачіпки?

Хіроакі, батько Ямато Ішіди, говорив по слухавці, не зводячи очей із новинних екранів телестудії. На іншому кінці дроту звітував помічник режисера Чіока.

— Поки що глухо, шефе. Масштаби просто шалені. Спершу гадали, що накрило тільки Неріму, але хвиля вже пішла на північ до Сайтами, на південь до Шінаґави, на схід до Ґіндзи й на захід до Оґікубо.

— Кажуть, уже й до Кічіджоджі докотилося, — перебив Хіроакі. — Невідомо, коли ця гидота дістанеться Одайби. Гребіть будь-яку інформацію, що трапиться під руку, і без новин мені на очі не з'являйтеся!

Він кинув слухавку, не чекаючи відповіді. Намацавши в кишені пачку сигарет і запальничку, попрямував до курилки. Коли в Одайбі звели новий офісний хмарочос для їхнього телеканалу, найбільше його дратувало саме те, що тепер суворо заборонялося диміти просто за робочим столом.

— Терористи з глушилками, га? Чорти б їх узяли, кому це здалося в таку спеку? — буркнув Хіроакі, випускаючи цівку сизого диму.

Електромагнітні завади, які зародилися в Нерімі, з кожною годиною розповзалися дедалі ширше. Точніше, вони немов розпорошувалися: складалося враження, ніби десятки автівок зі спеціальними генераторами перешкод одночасно рвонули з Неріми в різні куточки мегаполіса. От тільки знайти бодай один такий підозрілий автомобіль нікому не вдавалося.

— Та й не потягне звичайна людина таку апаратуру на собі...

Містом уже ширилися повідомлення про світлофори, що показилися від збоїв. Вирахувати ці машини чи схопити винуватців раніше за поліцію та конкурентів з інших каналів було зараз завданням номер один. Але дорогоцінний час невблаганно спливав, не залишаючи жодної зачіпки.

Він і гадки не мав, що за всіма цими збоями стоять істоти на ім'я дігімони... і що в самісінькому вирі цих подій опинилися його власні сини.

○

Світлофор на четвертому перехресті Ґіндзи, який допіру безладно миготів, раптом запрацював у звичному ритмі.

З даху хмарочоса біла кішечка спостерігала за тим, як унизу неквапливо рушив нескінченний потік машин. Це була Тейлмон. Люди під ногами метушилися у своїх справах і не дивилися вгору, тож ніхто її не помічав.

Хоч і запала ніч, неонові вивіски Ґіндзи так заливали небо сяйвом, що на їхньому тлі виразно вималювалася дивна чорна повітряна кулька. Вона розмахувала маленькими крильцями, проте перехожі внизу були сліпі й до цього.

ПікоДевідімон безгучно опустився поруч із Тейлмон.

— Знайшла Обрану Дитину?

— А ти?

— Моє завдання — звітувати володарю Вамдемону, а пошуки цуценяти — справа другорядна, — єхидно вишкірився ПікоДевідімон.

Обоє мали при собі Знаки. Справжній Знак восьмої дитини був надійно схований там, де його ніхто не міг дістати. Проте завдяки темній магії Вамдемон спромігся створити його копії.

Хоч підробки й не володіли всією міццю оригіналу, вони принаймні мали спалахувати світлом, коли наближалися до дитини, якій судилося володіти цим артефактом.

Прислужники Вамдемона розійшлися по всьому Токіо з цими фальшивими Знаками. На відміну від Аґумона та інших малюків початкового рівня, дигімони Зрілого рівня справляли колосальний вплив на земну електроніку. Сам факт їхньої присутності в нашому світі спричиняв потужні електромагнітні бурі.

Хтось шукав з неба, хтось нишпорив колекторами каналізації. А ті, хто мав людську подобу, як Візармон, або був достатньо малим, як Тейлмон, вільно блукали вулицями. Усюди, де вони проходили, божеволіли світлофори та зникав стільниковий зв'язок.

Одного вони не врахували — наскільки Токіо неосяжний і густонаселений. Скільки знадобиться часу, щоб вивудити одну-єдину дитину з цього людського океану, не знав ніхто.

— Де пан Вамдемон?

— Вирушив на вечерю.

Ще одним прорахунком Вамдемона виявилося нещадне літнє токійське сонце.

Бувши дигімоном, він водночас ніс у собі сутність міфічних вампірів і страждав від згубного денного світла. Тут не було похмурих чорних хмар, які закривали його замок у Цифровому світі й берегли від променів.

Зате ніч належала йому безроздільно. Та і його «вечеря» виявилася точнісінько такою, як розповідали стародавні легенди.

— Ну, постарайся знайти те поріддя до світанку. Чекатиму на гарні новини.

Щойно ПікоДевідімон змахнув крилами й розтанув у повітрі, Тейлмон повільно озирнулася:

— Що сталося? Чого ти ховаєшся?

Із густої тіні виступив Візармон:

— Є дещо, про що маю сказати тобі. Тільки для твоїх вух.

○

Кошіро відразу помітив, коли Ямато з Такеру виїхали за межі Одайби.

— І довго ти ще будеш сидіти над цими науковими пошуками, Кошіро-хан?

Кошіро сидів перед розкритим ноутбуком і вже котру годину зосереджено клацав по клавішах:

— Ґеннай-сан завантажив сюди силу-силенну програм, але більшість їхніх функцій для мене поки що темний ліс. Тут точно має бути щось, що допоможе знайти восьму дитину завтра, тому я мушу розібратися з усім ще сьогодні. — Дорогою в автобусі на це просто забракло часу.

Припустивши, що Діґівайс здатен на щось більше, ніж просто передавати дані на комп'ютер через кабель, він від'єднав прилад і взяв його до рук. Тієї ж миті на маленькому екрані з'явилися дві рухомі цятки.

Хлопчик відчинив вікно й визирнув на вулицю. Двоє Обраних Дітей саме мчали вагоном Юрікамоме.

— Мабуть, Ямато-сан проводжає Такеру-куна додому.

Сказавши це й пильніше придивившись до екрана Діґівайса, Кошіро раптом помітив іще дещо.

○

В одному з віддалених куточків нічного Токіо зненацька здійнявся густий туман завширшки в кілька метрів. Ті, хто опинився поблизу, подейкували, ніби крізь білу пелену долинав скрип важких дерев'яних коліс. Дехто навіть божився, що бачив обриси старовинної карети... без жодного коня в упряжці.

Коли мряка розвіялася, на тротуарі знайшли жінку непритомною. Її шкіра зморщилася й посіріла, мов у глибокої бабусі, хоча модне вбрання свідчило: постраждалій ледве перевалило за двадцять. А на шиї безсило схиленої голови виднілися два крихітні сліди від укусу.

— Наче вампір приклався... — так тихо прошепотів фельдшер швидкої, що ніхто навколо не почув. Йому й на думку не спало, що безглузда здогадка виявилася чистою правдою.

Туман повільно котився на південь, і кількість його жертв невблаганно зростала.