Розділ 32 — Зустріч

Зустріч

— Кошіро, що трапилося? Чого ти дзвониш серед ночі?

— Тайчі-сан, вислухайте мене дуже уважно. Діґівайс при вас, так? Погляньте на екран і скажіть, скільки цяток ви бачите.

Наступні слова Кошіро стали для Тайчі найбільшим потрясінням у житті:

— Не може бути... Хікарі — восьма Обрана Дитина?!

Коли він, досі не вірячи власним вухам, повернувся до кімнати, на нього чекала ще більша несподіванка.

— Тайчі! — розгублено гукнув Аґумон, явно не знаючи, як діяти.

Скляні двері на балкон були розчинені навстіж, а назовні стояла Хікарі. І вона була не сама: поруч переминалася з лапи на лапу біла кішечка, що стояла на задніх лапках, а біля неї височіла таємнича постать у гостроверхому капелюсі та довгому плащі.

— Тейлмон!

Тайчі кулею вискочив на балкон до сестри.

Хікарі обернулася, лагідно всміхнувшись:

— О, братику. Це Тейлмон, мій дигімон.

— Що?..

Слова застрягли в горлі. Він устиг помітити, як у тоненькій дитячій ручці зблиснув Діґівайс — точно такий, як його власний, що відтягував кишеню.

— Вона моя напарниця. Як ти й Коромон.

Восьмій Обраній Дитині справді належало мати власного дигімона. Але подумати тільки, що цією партнеркою виявиться Тейлмон — їхній запеклий ворог!..

Утім, збентежений був не лише Тайчі.

Тейлмон мовчки вдивлялася в обличчя дівчинки, не змигаючи. Стискаючи палицю й Книгу, Візармон тихо звернувся до неї:

— Будь ласка, згадай, Тейлмон. Згадай той день, коли зустріла мене, і все, що було до того.

Якусь таємну силу несли в собі ці слова — крига в її свідомості скресла, і давно забуті спогади крупиця за крупицею ринули назад.

Так, я завжди чекала.

Сама-самісінька.

Я прокинулася в незнайомому краї

і чекала,

і чекала,

і не переставала чекати.

Це очікування тягнулося вічність.

Я так довго була зовсім одна.

З часом я навіть забула, на що чекаю.

Я навчилася виживати самостійно й поволі еволюціонувала.

Не еволюціонувати означало загинути, хоч у глибині душі я завжди знала: по-справжньому рости я мала поруч із кимось іншим.

Я шукала ту людину, яку чекала.

Але...

так і не змогла знайти.

Коли саме я почала служити йому?

Коли Вамдемон підібрав мене?

На той час я вже втратила будь-яку надію.

Але насправді...

насправді я чекала завжди.

Чекала ще до того, як з'явилася на світ.

На свою напарницю.

На Хікарі.

— Хікарі...

Почувши тривожний голос Тайчі, Тейлмон нарешті отямилася.

— Коли ти кажеш, що ця... що Тейлмон твій дигімон, це що... правда?

— Я це просто відчуваю. Правда ж, Тейлмон?

Тейлмон без слів збагнула всю глибину теплого, лагідного погляду дівчинки.

— Хікарі...

Одного цього слова вистачило Візармону, щоб зрозуміти все:

— До тебе повернулася пам'ять, Тейлмон. Твої очі знову світяться так само, як того дня, коли ти врятувала мене.

— Так. Хікарі — моя... моя найдорожча напарниця. Увесь цей час я чекала саме на неї.

Тейлмон відчула, як копія Знака в її лапці ледь помітно запульсувала м'яким світлом.

— Виходить, Хікарі справді восьма дитина... — Тайчі перевів погляд зі свого приладу на той, що тримала сестра. — Хікарі, але звідки він у тебе?

— Оцей? Я знайшла його, коли ти того разу ненадовго повертався додому, але потім він кудись зник. А щойно я знову натрапила на нього тут, на балконі.

Лише значно пізніше, згадуючи ті події, Тайчі збагне: те, що після чорної діри Етемона їх із МеталҐреймоном викинуло саме в Одайбу, а не назад до літнього табору чи в Хікаріґаоку, навряд чи було простою випадковістю.

— Лишати цей Діґівайс у неї смертельно небезпечно, — втрутився Візармон, звертаючись до хлопця. — Вамдемон наказав усім шукати його, орієнтуючись на сигнал ось таких речей. — Він простягнув долоню, показуючи підробку Знака.

— Це Знак Хікарі?

— Ні, лише дублікат. Справжній зберігається в самого Вамдемона.

Погляд Тейлмон миттю сповнився рішучості:

— Ми мусимо повернути його. Ми повернемо справжній Знак Хікарі з пазурів Вамдемона!

— Але прилад їй зараз тримати не можна, — застеріг чаклун. — Поки ми не добудемо справжній артефакт, я прошу тебе: захисти сестру й цей Діґівайс.

— Це надто ризиковано, — запротестував Тайчі. — Ми йдемо з вами. Так, Аґумоне?

— Звісно, Тайчі!

— Тайчі, ти ще не спиш? Тобі тут Ішіда-кун телефонує! — долинув із глибини квартири голос матері.

— А, зараз іду!

Коли він обернувся назад до балкона, там уже нікого не було — тільки порожній нічний вітерець гойдав фіранки.

— Чорт забирай!..

Тейлмон і Візармон безшумними тінями ковзнули в нічну темряву.

На їхнє нещастя, втікачів саме помітив ПікоДевідімон. За наказом Вамдемона він вистежував Ямато в Шібуї й щойно дістався слідом за ним із Санґенджаї назад до Одайби.