Розділ 33 — Два знаки

Два Знаки

Труна Вамдемона спочивала в підземеллях Хікаріґаоки. Її оберігав чаклунський бар'єр, який змушував звичайних людей несвідомо оминати це місце десятою дорогою. Навіть якщо хтось дивився просто туди, погляд натикався лише на непроглядну пітьму.

Тейлмон і Візармон відчинили віко. На самому дні лежала скринька, обплутана цілою низкою магічних печаток. Зняти їх, за задумом, міг лише сам володар, але завдяки знанням таємних мистецтв для Візармона це було лише питанням часу.

Коли піддалася остання печатка, чаклун підняв кришку й дістав справжні артефакти. Усередині виявилося два Знаки — ті самі, які свого часу не встигла викрасти зі сховища Сора. Без зайвих слів спільники надійно сховали обидва.

Проте коли вони нарешті дісталися назад до Одайби, на сході вже починало сіріти.

— Ви запізнилися. Скоро світанок.

Біля самого в'їзду до Одайби на них уже чекали ПікоДевідімон і Вамдемон.

— Оці очі... Погляд, що не втрачає надії за будь-яких обставин. Очі, які вірять у завтрашній день. Як же я їх ненавиджу, — промовив Вамдемон, і його губи розтяглися в крижаній усмішці. — Мені відома правда. Подумати тільки: виявитися напарницею восьмого поріддя... Яка іронія. Я прагнув знищити восьму Обрану Дитину ще до того, як вона взагалі зустріне свого дигімона...

Його очі загрозливо звузилися:

— І все ж саме я власноруч привів її напарницю в цей світ. Утім, так ти лише полегшила мені завдання.

— Передай це Хікарі! — стиха кинула Тейлмон, квапливо сунувши Знаки до рук Візармона, і тієї ж миті Вамдемон пішов в атаку.

— Тейлмон!

У неї не було жодного шансу протистояти такій силі. Отримавши прямий удар багряного електричного батога, кішечка знесилено впала й завмерла.

Візармон підніс посох до неба й квапливо зашепотів закляття. Над головою вмить зібралися важкі грозові хмари:

— Грозова хмара!

Сліпуча блискавка розсікла ніч і вдарила прямісінько у Вамдемона. Це мало стати нищівним влучанням. Але для вампіра, чия темна міць сягнула апогею після нічного кривавого бенкету, удар виявився мов укус комара.

— Нічний наліт!

Шквал кажанів підхопив Візармона, відкинув крізь повітря й скинув у темні морські води.

— Ой! А як же Знаки?! — нажахано заверещав ПікоДевідімон.

— Не має значення. Маючи її, я знайду дитину сам.

Вамдемон схопив непритомну Тейлмон.

Перші промені сонця вже торкнулися обрію.

— Поспішати нікуди. Зачекаємо до завтрашнього вечора. До того часу збери решту тут, — наказав Вамдемон ПікоДевідімону й ступив до карети.

Екіпаж без коней заскрипів колесами, пірнув у туман і розтанув без сліду. Слідом за ним розвіялася й біла пелена.

Візармон повільно опускався на дно океану.

У його міцно стиснутому кулаці покоїлися два Знаки.

Далі буде…