Розділ 34 — Післямова автора 2

Ось друга частина серії ранобе «Пригоди Діґімонів».

Вона охоплює події з 21-го по 34-й епізоди телесеріалу. Ого, ще одна книжка — і все закінчиться! Та облишимо це, аби ви насолодилися читанням пізніше; натомість я хотів би поділитися тут спогадами про те, як уперше познайомився з діґімонами.

Коли я тільки-но почув про намір перетворити «Діґімонів» на аніме, було літо 1998 року.

Десь за місяць до того я взяв паузу в роботі з Toei: малював розкадровки для різноманітних телесеріалів і день у день робив короткометражні фільми. Лише кілька днів минуло відтоді, як я взявся режисувати серію «Секрету Акко-чан», коли мені зателефонував продюсер Toei Animation пан Секі й запитав, чи не бажаю я стати головним режисером проєкту, що виходитиме після неї. Це було наприкінці липня.

Пам’ятаю, що того літа стояла неабияка спека. Саме тоді я поїхав на національний фестиваль анімації в Хіросімі й щоночі повертався до готелю, аби продовжувати роботу над короткометражками... Справ вистачало з головою.

Звісно ж, спочатку назву «Пригоди Діґімонів» ніхто не затверджував. Усе, що ми мали на рівні задуму, — це те, що головні герої навчатимуться в початковій школі та що буде сім різних видів діґімонів.

Посаду «серійний режисер» використовують лише в межах студії Toei Animation, проте за своєю суттю це те саме, що «головний режисер» у звичайному телевізійному аніме. Оскільки в обов'язки режисера входить збирати разом найрізноманітніших фахівців, то, щиро кажучи, для цієї ролі я не надто підходив. Утім, погодився я саме через шанс попрацювати в жанрі, який дещо відрізнявся від того, що існував на той час.

Цю думку підказала мені серія епохи Хейсей про Ультрамена, коли вона переходила від «Тіґи» до «Дайни». З’явилася можливість переосмислити звичні канони й створити щось свіже — або й узагалі започаткувати новий напрям, який не зміг би виникнути без першого «Ультрамена». Я подумав: а чому б не спробувати зробити щось схоже на телебаченні?

Оскільки історія людських персонажів, на відміну від самих діґімонів, мала бути повністю оригінальною, нагода здавалася ідеальною.

Мені хотілося вмістити в оповідь елементи дитячої літератури, фентезі, наукової фантастики, жахів та пригод — усе те, що захоплювало нас самих у творчій команді, — і подивитися, наскільки глядачі будуть готові це сприйняти.

Коли літо поступилося місцем осені, концепція нового шоу поступово набула остаточних обрисів. Тим часом зайшла мова про публікацію манґи в журналі Shueisha V-Jump та створення повнометражного фільму. Єдине, про що домовилися напевне: персонаж на ім'я Тайчі буде головним героєм в обох форматах, хоча над фільмом працювала вже окрема команда. Ім’я «Тайчі» обрали на студії Toei, а оригінальний образ хлопця в захисних окулярах створив автор манґи. Відштовхуючись від образу Тайчі як центральної фігури, ми визначили вік, уміння та характери решти сімох головних героїв.

Діґімонів, які мали стати їхніми партнерами, ми, певна річ, відібрали з гри. Декого з них мені навіть довелося вигадувати наново, додаючи початкові дитячі рівні чи нові форми еволюції.

Події телесеріалу переважно розгорталися в Цифровому світі, тоді як повнометражка спиралася на реальний світ в інший часовий проміжок. А далі почався цілковитий хаос. Історія, яка брала початок на Острові Файлів, розрослася до значно більших масштабів, і ми навіть вплели туди пригоди в реальному світі.

Арка в реальному світі, що розпочинається в цьому другому томі, спершу планувалася лише на три епізоди. У підсумку ж вона розтяглася на цілих одинадцять! Хоча Тайчі з друзями мешкали у впізнаваній Одайбі, «початкова школа Одайби», до якої вони ходили, була цілковитою вигадкою — її вписали всього за два тижні до озвучування першого епізоду. Біготні й метушні тоді було хоч відбавляй.

Та хоч я й називаю це суцільним безладом, зайве казати: як авторові, мені цей процес приніс найбільше задоволення.

На щастя, багатьом глядачам телесеріал припав до душі.

Сподіваюся, що й ця книжкова версія принесе вам чимало приємних вражень.

Травень 2001 року

Хіроюкі Какудо