Розділ 36 — Спогади про Хікаріґаоку

Спогади про Хікаріґаоку

— Виходить, чотири роки тому ми всі жили в Хікаріґаоці? — запитала Сора Такеноучі, немов шукаючи підтвердження у решти.

Стояв іще зовсім глухий ранок, тож у парку поруч із житловим масивом Одайби не було ні душі — тільки семеро дітей та їхні дигімони.

— І Такеру теж, — підтвердив Ямато Ішіда за молодшого брата, якого ще вчора відвіз до матері в Санґенджаю.

— Схоже, це була грандіозна подія. Я тоді якраз тільки пішов до першого класу.

Навіть Тайчі Яґамі, який це сказав, зовсім не пам'ятав того випадку, поки не почув про нього від молодшої сестри Хікарі.

— Ось тогочасна газетна стаття. Щоправда, подробиць тут кіт наплакав.

Кошіро Ізумі розвернув до них екран ноутбука. Міські бібліотеки ще спали, тож дістатися до мікрофільмів у підшивках преси він не міг — довелося вивуджувати електронний архів безпосередньо з мережевої бази видавництва.

Джо Кідо вголос прочитав заголовок із монітора:

— «Терористичний акт у житловому комплексі Хікаріґаока», он як?.. Якщо подумати, здається, дорослі тоді щось таке обговорювали.

— Знаєте... Коли я вперше побачила Ґреймона... — задумливо простягнула Мімі Тачікава (поруч із нею стояла Палмон, яка лише цього ранку нарешті повернулася до своєї звичної подоби з малюка Танемона), — мені здалося, ніби я його вже колись зустрічала. Але то був наш перший день у Цифровому світі, навколо коїлося стільки безглуздя, що я вирішила, ніби мені просто привиділося.

Випадок чотирирічної давнини.

У 1995 році родина Тайчі та інші жили в одному з корпусів житлового комплексу Хікаріґаока. Одного весняного вечора монітор батькового комп'ютера зненацька спалахнув дивним сяйвом. Першою це помітила Хікарі — вона була ще крихітною й навіть не ходила до дитсадка. Дівчинка відчула чиюсь присутність усередині екрана, хоча на чорному склі не висвічувалося жодного пікселя.

Другим спохопився її старший брат. На очах у Тайчі з монітора викотилося яйце — куди більше за страусине.

Із нього вилупилося кругле рожеве створіннячко на ім'я Коромон. Діти сховали його від батьків, але вберегти таємницю вдалося ненадовго.

Коромон еволюціонував: підріс, обзавівся лапами й перетворився на маленького динозаврика — Аґумона. От тільки той, давній Аґумон був значно більшим за того, який стояв перед ними на галявині в 1999 році.

— Я думав, велетенським він здався лише Хікарі — вона ж тоді була зовсім крихіткою, — пояснив Тайчі. — Але коли вона почала згадувати деталі, пам'ять повернулася й до мене. Він і справді був вищим за дорослу людину.

— То он чому вона вчора сказала, ніби цього разу я якийсь замалий, — тихо пробуркотів собі під ніс теперішній Аґумон.

Тієї далекої ночі той гігантський Аґумон помчав вулицями міста, посадивши Хікарі собі на спину, а Тайчі щодуху біг слідом. А потім у небі над Хікаріґаокою виник велетенський птах.

— Якщо подумати, це ж теж був дигімон! Тільки от як його звали, я й гадки не маю.

Аґумон зчепився з пернатим чудовиськом і просто під час сутички еволюціонував у Ґреймона. І навіть той Ґреймон був на порядок масивнішим за знайомого їм сьогоднішнього велетня.

Обоє гігантів зійшлися в смертельному двобої, вивергаючи сліпучі спалахи світла просто посеред нічного проспекту Хікаріґаоки.

Щойно Тайчі дійшов до цього місця, решта дітей, які досі мовчки слухали, стрепенулися: завіса забуття нарешті спала.

— Я бачив це! Точно бачив, ми з Такеру дивилися на той бій разом!

— Але чому ми геть чисто про все забули? — спантеличено потер підборіддя Кошіро. — Тут щось не сходиться.

— Я бачила все на власні очі, але коли спробувала розповісти мамі, вона тільки відмахнулася й не повірила жодному слову, — згадала Сора.

— І в мене так само! У всій родині це бачив тільки я, а старші брати навіть у вікно не виглянули...

— Наступного дня ми шепотілися про це з друзями у дворі, а потім розмови якось самі собою зійшли нанівець...

— Чимало дітей тоді прилипли до вікон по всьому житловому масиву, але жоден дорослий нічого не бачив, — додала Хікарі навіть таку крихітну подробицю. — Тільки це все, що я пам'ятаю. Що потім сталося з Коромоном і тим величезним птахом — поняття не маю.

Оскільки той чотирирічний Аґумон-Ґреймон не вимовив жодного людського слова, Хікарі подумки досі називала його Коромоном у будь-якій його подобі.

— Я теж... Пам'ятаю хіба що якийсь спалах чи то вибух, і все...

Пам'ять підвела не лише Тайчі: ніхто з присутніх не міг пригадати, чим же все завершилося. Натомість реальні сліди побоїща розкинулися на весь район: розтрощені пішохідні мости та зяючі вирви посеред проїжджої частини.

— Дорослі нічого не бачили на власні очі, тому поліція просто списала все на теракт із підривом.

— Та навіть якби й побачили, нізащо б не повірили. Точнісінько як учора зам'яли те, що сталося в Шібуї, — похмуро кинув Ямато.

Вони з братом бачили бійку ВерҐарурумона й Анджемона проти Вамдемона на власні очі, проте у ранкових випусках новин усе подали як «вибух невідомого походження».

— Казали, ніби через електромагнітні завади по всій Шібуї вуличні камери спостереження записали лише білий шум, тож розгледіти хоч щось було просто неможливо, — згадав Джо ранкові новини. До розповіді друзів він навіть не підозрював, що за цим телевізійним повідомленням криється справжня битва дигімонів.

— І все ж тут криється якась неприродна закономірність. Особливо якщо зіставити це з подіями чотирирічної давнини. Той Ґреймон та його суперник були набагато більшими за наших напарників. Але найдивніше навіть не це, — Кошіро обвів поглядом мовчазних друзів. — Найдивніше те, що чотири роки тому ми всі жили в Хікаріґаоці, а тепер раптом опинилися тут, в Одайбі.

Того вечора свідками сутички стали десятки, якщо не сотні сусідських дітлахів. Чому ж тоді з-поміж усієї тієї малечі саме вони семеро мало того, що з'їхалися в один район, так іще й виявилися «Обраними Дітьми»? Чи може це бути банальним збігом?

Чи обрали їх тому, що вони стали свідками подій у Хікаріґаоці? Чи тому, що переїхали в Одайбу? Чи, може, через те, що вирушили разом у той злощасний табір?

— Мої батьки тоді страшенно перелякалися: казали, що жити в будинку після теракту надто небезпечно, тому ми й зібрали речі.

— А ми переїхали, бо звідси батькові ближче добиратися на роботу.

Згадувати ті дні Ямато не хотів. Йому раптом спало на думку: суперечка про те, чи бачили сини чудовисько на вулиці, стала однією з багатьох гучних сварок між батьками перед самим розлученням. Розпад сім'ї та переїзд відбулися практично водночас.

— Хай там як, спершу треба вирішити невідкладне, — урвав власні думки Ямато. — Нам слід придумати, як захистити Хікарі-чан від Вамдемона, хіба ні?

— Саме так! Я досі повірити не можу, що восьма дитина — це молодша сестричка Тайчі!

— Треба бути вкрай обережними. Вамдемон не просто жорстокий, він нещадний. Він без вагань убиває навіть тих, хто вірно на нього працює.

Загибель Пампмона та Ґоцумона в Шібуї досі стояла перед очима Ямато. Він сумнівався, що колись зможе забути ту криваву розправу.

— Ти про це й уночі телефоном казав, — насупився Тайчі. Саме коли він біг до слухавки, Тейлмон і Візармон безслідно розтанули в нічній темряві за балконом.

— Може, найкраще взагалі сховати Хікарі-чан у надійному місці?

— Але Тейлмон має повернутися... — тихо заперечила Хікарі. Вона всю ніч не стулила очей, тільки й чекаючи на свою напарницю.

— До того ж усі вісім Обраних Дітей мають бути разом, хіба ні? Треба негайно покликати сюди й Такеру-куна, — запропонував Джо.

Почувши про брата, Ямато ледь помітно відвів погляд. Сора вловила цей жест: старший брат усіма силами хотів уберегти молодшого від нових боїв. На обличчі Тайчі застиг такий самий вираз — напевно, його краяли ті самі тривоги за сестричку. Адже Хікарі була ровесницею Такеру.

— Уся ця плутанина не розв'яжеться, доки ми всі восьмеро не повернемося до Цифрового світу, — вів далі Кошіро. — Я до кінця не розумію всієї глибини задуму, але поки ми тут теревенимо, час у тому світі спливає з шаленою швидкістю. Треба квапитися.

— Чудово, але ж Вамдемон зі своїми головорізами вже господарює в Токіо! — у голосі Мімі вчувався глухий розпач. — І що нам із ними робити?!

— Ну...

Проблем накопичилося стільки, що жоден із них не мав гадки, за яку ниточку тягнути спершу.

— Тайчі-са-а-а-а-ан!

З-за меж скверу донісся тоненький хлоп'ячий вигук.

— О, Дайсуке! Ти чого тут?

Тайчі рвонув назустріч голосу, аби перехопити малого на вході й не дати йому побачити причаєних дигімонів.

— А це хто? — поцікавився Джо в Хікарі, проте відповіла Сора:

— Це молодший хлопець із нашої футбольної секції. Здається, другокласник. Одноліток Хікарі-чан і Такеру-куна.

За хвилину Тайчі повернувся до гурту. Його обличчя було білішим за крейду.

— По всьому Токіо розгулюють монстри й трощать усе на своєму шляху. Кажуть, про це вже сурмлять усі новини. Це точно дигімони.