Розділ 39 — Полонені

Полонені

Родина Тайчі мешкала в чотирисекційному житловому корпусі, який від будинку Сори та Кошіро відділяла лише проїжджа частина. А от дім Ямато стояв трохи осторонь, ближче до телецентру «Фуджі ТВ».

Вхідні двері квартири Ішіди з гуркотом розчахнулися, і коридором луною рознісся голос:

— Ямато, ти вдома?!

То був Хіроакі, батько хлопця. Він забіг до вітальні, навіть не скинувши черевиків на порозі:

— Нам треба негайно тікати...

Ямато й чимала плюшева собака з рогом на голові водночас підвели на нього очі з-за обіднього столу.

— ...з Одайби...

Обоє тримали в руках палички й мирно наминали рис зі скумбрією в місо-соусі. Його син і ця дивовижна м'яка іграшка безсумнівно сиділи за спільною вечерею.

Плюшевий звір — Ґабумон — розгублено зиркнув на Ямато. Той квапливо відклав палички:

— Т-тату! Це... це не те, що ти думаєш!..

○

Зайве й казати, що саме працівники «Фуджі ТВ» першими збагнули: зі зв'язком коїться щось неладне.

Рації відмовлялися приймати й передавати сигнали. Усе телевізійне обладнання вийшло з ладу. Що б не виводили на монітори, скрізь шипів лише порожній білий шум.

Інтуїція підказала Хіроакі: з огляду на денні новини про монстрів у місті та вчорашні завади, звичайною поломкою тут і не пахло. Саме це внутрішнє чуття свого часу й викувало з нього першокласного телевізійного режисера.

До того ж із панорамних вікон верхніх поверхів телевежі він на власні очі побачив, як Одайбу навсібіч бере в облогу непроглядна стіна туману.

Він не вагався ані секунди. Залишивши збуджений, охоплений панікою телецентр, чоловік кинувся додому.

○

— Поясниш потім! Зараз треба забратися звідси якнайдалі!

Але блискавична реакція ледь не запізнилася. Крізь розчинені навстіж двері до квартири влетіли білі примари. Вони скидалися на класичних західних привидів, наче хтось накинув на голови білі простирадла, проте насправді були дигімонами й звалися Бейкемонами.

— Мале полум'я!

Ґабумон миттю випустив цівку блакитного вогню, спиняючи нападників, і кулею вискочив у під'їзд:

— Ґабумоне, еволюція! Ґарурумон!

Перетворюючись просто на бігу, він витягнувся вздовж довгого коридору, розкидаючи Бейкемонів урізнобіч. Велетенський вовк ледве вміщався у вузькому проході. Слідом за ним щодуху біг Ямато, а за сином поспішав і батько, який геть чисто нічого не тямив, але сліпо довірився сину.

Навколо стояв несамовитий ґвалт: лемент, тріск і людські крики злилися в суцільний гул. Безліч Бейкемонів заполонила будинок, хапаючи мешканців квартири за квартирою. За мірками Цифрового світу вони були доволі слабкими бійцями, але зі звичайними людьми розправлялися граючись. Кожен, хто намагався вибігти на сходовий майданчик чи вистрибнути у вікно, тієї ж миті опинявся в цупких лапах примар як заручник.

А до тих, хто чинив занадто впертий опір, виходив моторошний дигімон, з голови до п'ят закутаний у криваво-червоний балахон, — Фантомон. Його велетенська коса безгучно розтинала бетонні стіни та броньовані двері. Після такої демонстрації сили воля до боротьби згасала в будь-якої людини.

Ямато з батьком нарешті видерлися на подвір'я біля будинку. Ґарурумон відчайдушно відбивався від настирливих Бейкемонів, але виривати з їхніх пазурів полонених мешканців просто не мав змоги. Ворогів налітала ціла хмара, і будь-яка необачна атака могла покалічити самих людей, якими ті прикривалися мов щитом.

Раптом із протилежного крила сусіднього корпусу спалахнуло сліпуче сяйво — світло еволюції.

— Аґумоне, еволюція! Ґреймон!

У тісних кімнатах Аґумон не міг прийняти свій бойовий зріст, тож еволюціонував лише тоді, коли вискочив на повітря. Але дорогоцінний час було втрачено: батьків Тайчі вже схопили примари.

— Тайчі! Хікарі! — відчайдушно кричали батько з матір'ю, поки Бейкемони тягли їх геть.

Тайчі стояв за масивною спиною Ґреймона, з усіх сил пригортаючи до себе сестричку, аби захистити її:

— Тату! Мамо!

Ґреймон не міг дихнути своєю вогняною кулею, боячись зачепити рідних свого напарника. Усе, що йому лишалося, — люто відмахуватися пазурами й рогом, не підпускаючи зграю до дітей. Динозавр обернувся до Тайчі:

— Тайчі! Благаю тебе, треба бігти!

Пробиваючи шлях крізь нападників, до них підбіг гурт Ямато:

— Тайчі! Хікарі-чан ціла?!

Тайчі мусив прийняти найважче рішення в житті. Батьків він урятує пізніше. Зараз понад усе треба вберегти Хікарі.

— Тікаймо звідси!

Бердрамон теж не могла перетворитися всередині квартири.

Бейкемони вдерлися саме тоді, коли Сора закінчила квапливо переказувати матері історію про подорож до Цифрового світу та їхні пригоди й нарешті покликала Піймон з карниза до кімнати.

— То це... Піймон-сан?

— Дуже приємно познайомитися! Я — Піймон.

Йошіко тільки-но несміливо простягнула руку до дивної пташки, як вхідні двері з тріском вилетіли, і до оселі ринула навала білих примар.

Спершу «Чарівний вогонь» Піймон стримував їхній натиск. Але Бейкемони перли нескінченною хвилею. Пташка метнулася у відчинене вікно й еволюціонувала просто в польоті:

— Піймон, еволюція! Бердрамон!

Та поки тривало перетворення, примари вже оточили кімнату. Йошіко щосили штовхнула доньку до підвіконня, а сама розвернулася обличчям до потвор, виграючи для неї рятівні секунди:

— Біжи, Соро!

Дівчинка мертвою хваткою вчепилася в пазуристі лапи Бердрамона. Озирнувшись крізь віконний отвір, вона побачила, що матір уже з головою накрило біле простирадло Бейкемона. Вихопити її з повітря було неможливо.

— Мамо! Я повернуся за тобою! Я обов'язково тебе врятую!

І в ту мить, коли жінку волокли геть, Сорі здалося, ніби на спокійному обличчі матері майнула тепла, ледь помітна посмішка.