Розділ 7 — Оманливий маєток

Оманливий маєток

Коли вони дісталися підніжжя гори, вже вечоріло. Усі вважали, що їм неабияк пощастило, коли Тайчі натрапив на будинок у лісі. Діти були виснажені до краю, і навіть їхні Дігімони, які, здавалося, ніколи не втрачали енергії (за умови достатньої кількості їжі), тепер ледве трималися на ногах після своїх еволюцій.

Опинившись біля будинку, вони зрозуміли, що доречніше було б назвати його маєтком чи невеликим замком: це була триповерхова цегляна будівля в європейському стилі, яка ідеально вписалася б у кіно. З їхнього ракурсу знизу навіть вікна на горищі виглядали так, ніби за ними ховалися житлові кімнати.

Відчинивши важкі вхідні двері, вони зайшли до просторого холу, яскраво освітленого розкішною люстрою. Цього можна було очікувати, але те, що заскочило їх зненацька і змусило нетерпляче поквапитися до їдальні, — це аромат смачної їжі, який долинав до них. Після того як вони день у день харчувалися на острові напівсирим барбекю та митими фруктами, від вигляду свіжоприготованих страв у них округлилися очі. Стіл був заставлений тарелями, які точно «ідеально вписалися б у кіно».

Там навіть була напіввідкрита ванна кімната, наповнена теплою водою, що дзюрчала з кранів. Ця громадська купальня була єдиним місцем, яке настільки не відповідало навколишній західній архітектурі, що Кошіро знову повернувся до своєї теорії про тематичний парк.

Але найбільше спантеличувало те, що попри всі приготування, які, вочевидь, передували цьому теплому прийому, навколо не було жодної живої душі.

Проте дітям було не до роздумів про це. Напхавши шлунки їжею, яка на вигляд справді нагадувала ту, до якої вони звикли, вони пострибали у ванни, щоб змити бруд і пісок, що в'їлися у волосся.

У великій кімнаті на третьому поверсі стояло вісім ліжок. Простирадла були м'якими й чистими, наче щойно випраними, а ліжка — достатньо просторими, щоб на них міг поміститися навіть середньостатистичний дорослий, тож кожна дитина лягла спати разом зі своїм Дігімоном.

Уперше з моменту прибуття на острів семеро дітей відчули таке неймовірне полегшення. Якийсь час після того, як вони залізли під ковдри, в кімнаті лунали веселі розмови.

— Цікаво, як там мама з татом.

Слова Мімі знову повернули всіх до тривожних думок.

— Минув уже тиждень, відколи ми тут, еге ж? — прошепотів Тайчі.

— Цікаво, чи вони взагалі знають, що ми тут, — промовила Сора, ніби шукаючи підтвердження здогадкам Кошіро.

— Ну, ми не можемо бути в цьому впевнені, — відповів Кошіро. — Зрештою, це місце...

Ямато гучно зітхнув, пірнаючи під ковдру, і перебив Кошіро:

— Навіть якщо ми зараз про це поговоримо, це нічого не вирішить. Ми можемо будувати здогадки до знемоги, але так і не дізнаємося, як там наші батьки або де ми знаходимося. Замість того, щоб перейматися цим, нам краще поспати, щоб набратися сил на завтра.

— Так, згоден, — сказав Джо, знімаючи окуляри і кладучи їх на тумбочку біля ліжка. Навіть Гомамон та інші Дігімони, які ще мить тому радісно сміялися разом із ними, не наважувалися порушити тяжку тишу.

— Мамо...

Усі почули, як Такеру прошепотів це в подушку. Можливо, він навіть плакав. Це єдине слово змусило всіх замовкнути і мовчки натягнути на себе ковдри.

Тайчі дещо зрозумів. Ямато знав, що Такеру засмутиться, щойно вони заговорять про батьків, тому й змусив усіх закрити цю тему, поки вона не зайшла надто далеко.

Дивлячись на двох білявих хлопців, які спали на сусідніх ліжках, Тайчі згадав, як вони щойно приїхали до табору. Спочатку він не знав, що ці двоє — брати. Скільки він його знав, Тайчі завжди вважав Ямато єдиною дитиною в сім'ї. Лише після прибуття на цей острів він дізнався, що той незнайомий хлопчик — молодший брат Ямато.

Ще пізніше він дізнався, що їхні батьки розлучилися і роз'їхалися, щоб жити в різних місцях. Одразу після того, як Ямато розповів йому про це, на Такеру напав дракон-Дігімон, і Ямато ризикнув життям, щоб урятувати його (діючи значно більш нерозсудливо, ніж будь-хто міг би від нього очікувати), у підсумку сам опинившись у небезпеці. Саме тоді Габумон, який зараз спав поруч із Ямато (згорнувшись клубочком, він нагадував Агумона в хутряній шубці), трансформувався, тобто еволюціонував у великого вовка і...

Стривай-но. Здається, я колись питав когось, чи є в Ямато брати чи сестри, але вони уникли прямої відповіді. Це була Сора?

Поки Тайчі поринав у свої роздуми, він відчув, як його повіки важчають, а сон накочується дедалі сильніше. Він уже майже провалився в сон, коли його раптово розбудив чийсь голос.

— Тайчі... — прошепотів йому Агумон. — Мені треба в туалет.

○

Щоб дістатися до туалетів на другому поверсі, їм довелося спуститися сходами.

Тайчі стояв у коридорі, що виходив у великий хол, і нетерпляче чекав, поки Агумон зробить свої справи. Було дивно, що єдині туалети в цій величезній будівлі знаходилися саме тут, але зараз Тайчі значно більше переймався іншими речами.

— Блін, міг би хоч раз сходити в туалет сам, — пробурчав Тайчі і подивився вздовж коридору.

Надворі яскраво світив великий місяць, його світло лилося крізь вікна і падало на картину, що висіла в кінці коридору.

— Га?

Тайчі помітив дещо відмінне від того, що вони бачили, коли тільки прибули сюди надвечір.

— Хіба там не повинна бути картина з ангелом?

У масивній рамі, залитій блідим світлом, раніше була картина, на якій ангел схилився перед чимось на колінах у молитві. Він пам'ятав, як Такеру і Патамон, які першими її помітили, вигукували, яка це гарна картина, і довго на неї дивилися. Але тепер та картина...

— Вона чорнісінька.

На натягнутому в рамі полотні нічого не було намальовано. Хоча на нього падало світло, воно було найтемнішого чорного кольору, наче велетенська рука залізла туди й акуратно вирізала прямокутний отвір.

Він спробував перехилитися через поруччя коридору, щоб краще розгледіти, але одразу ж злякано відсахнувся. Поруччя під його вагою огидно заскрипіло, хоча й було зроблене з товстого дерева і виглядало міцним. Чому воно заскрипіло, наче...?

Але ні, поруччя і справді кришилося, ніби було трухлявим.

Коли його очі звикли до темряви, Тайчі озирнувся і побачив, що все в маєтку розвалюється на очах. Коли раніше на нього падало помаранчеве світло вечірнього сонця, все здавалося таким блискучим... але зараз усе навколо було вкрито товстим шаром пилу. Він навіть міг розгледіти сліди, які вони залишили пообіді. Здавалося, ніби відтоді, як вони зайшли до спальні, минули сотні років.

— Це...

Вони бачили чимало дивних речей відколи потрапили на цей острів, але нічого подібного.

Саме тоді звідкись із темряви маєтку пролунав голос.

— Здається, ти помітив.

Голос звучав так, ніби долинав здалеку, але водночас Тайчі відчував, як його нашіптують йому просто у вухо. У його тихих глибинах пульсувало лише концентроване зло. Якби темрява мала голос, вона б точно розмовляла саме так.

— Якби ви тихо спали, то померли б, нічого не підозрюючи.

— Хто тут?! — вигукнув Тайчі.

Темрява не відповіла. Натомість він почув голос Агумона з туалету.

— Тайчі!

У коридорі пролунав звук потужного удару. З глухим гуркотом Агумон вибив товсті двері, і його тіло вилетіло в коридор. Зсередини Тайчі міг розгледіти тінь велетенської людиноподібної постаті.

— Ґве-хе-хе-хе-хе! — Це був зелений демон, якого вони зустріли на Нескінченній горі. Злегка крутнувши своєю довбнею, він розтрощив важкі двері туалету на друзки.

— Агумоне! — Тайчі притягнув Агумона до себе. Невже ця довбня вдарила його маленьке тіло?

— Еволюціонуй, Агумоне! — Він простягнув свій Дігівайс, але той ніяк не відреагував.

— Тайчі, я не можу... У мене зовсім немає сил.

Зелений демон стояв просто перед ним. Тайчі не мав жодного уявлення про те, що відбувається, але швидко прийняв рішення: треба повертатися до друзів. Схопивши Агумона на руки, він кинувся тікати, але одразу ж зупинився. Під сходами на третій поверх стояла непорушна і тверда тінь. Це був Леомон.

— Обрані діти мусять померти.

Леомон витяг меч. Тайчі та Агумон опинилися в пастці в коридорі, відрізані з обох боків.

— Чому ти не можеш еволюціонувати, Агумоне?!

— Коли я пішов у туалет, з мене нічого не вийшло — це дуже дивно — так, ніби я взагалі нічого не їв...

— Але ж ти стільки всього з'їв!

Той самий голос із темряви озвався знову. — Усе це було ілюзією... Я планував хоча б приспати вас, перш ніж убити.

Голос лунав так, ніби долинав з протилежного кінця іншого коридору, що з'єднувався з холом. Саме тоді, коли Тайчі перевів погляд, щоб краще розгледіти глибини темного холу, темрява промовила:

— Цей сон скінчився.

Щойно голос змовк, дах, стіни та підлога маєтку розлетілися на шматки. Тайчі побачив над собою нічне небо, ліс та Нескінченну гору. Маєток, який колись здавався таким розкішним, тепер виглядав так, ніби його зруйнували багато століть тому. Жодна його частина не залишилася неушкодженою. Тайчі стояв серед руїн коридору.

Тайчі швидко зрозумів, що в нього бурчить у животі, а тіло вкрите брудом. Їжа та ванни, очевидно, були такою ж ілюзією, як і сам маєток.

Не дивно, що Агумон не зміг еволюціонувати. Йому бракувало енергії.

Від коридору, звідки лунав голос темряви, залишилася лише частина поруччя, що небезпечно балансувала в повітрі. На тлі залитого місячним сяйвом лісу над цим поруччям височіла людиноподібна тінь.

— Хто ти?! — сердито вигукнув Тайчі. Тінь, здавалося, перетворювала все навколо на суцільну темряву. Але те, що це точно була не людина, видавали надзвичайно довгі руки, схрещені на грудях, і схожі на кажанячі крила, що проростали з її спини.

Відкривши рота під чорною маскою, істота промовила: — Моє ім'я Демон. Той, кому доручено виконати місію Темряви.

Повільно розвівши довгі руки, він підняв їх угору. Тайчі почув крики, що долинали зі спальні. Захлинаючись від жаху, він обернувся і побачив, як у повітрі літають ліжка.

Ямато та інші прокинулися від дивного звуку, якого вони ніколи раніше не чули. Коли вони зрозуміли, що це звук зникнення даху і стін маєтку, над ними вже почало розгортатися зоряне небо. Спробувавши злізти з ліжок, вони побачили, що підлога всіяна дірками. Один невірний крок — і вони могли провалитися крізь неї і впасти з висоти третього поверху.

Поки вони розмірковували, що робити, їхні ліжка раптом піднялися в повітря. Поки вони міцно трималися за спинки ліжок, ті нахилилися і почали рухатися під химерними кутами. Це було схоже на катання на американських гірках без пасків безпеки; вони докладали всіх зусиль, щоб не злетіти вниз.

— Такеру! — вигукнув Ямато, намагаючись серед цього божевільного танцю ліжок знайти те, на якому був його брат. Такеру з усіх сил чіплявся за своє ліжко.

— Я в порядку, братику!

Навіть Патамон, який умів літати, здавався безпорадним перед швидкістю ліжка: він теж тримався за нього щосили.

— Чому ти не можеш еволюціонувати? — почули вони крик Сори.

Унизу виднілися руїни маєтку, де ще кілька хвилин тому вони мирно спали. На одній з ділянок коридору зелений демон, Леомон і невідомий чорний демон оточили Тайчі з Агумоном. Леомон із занесеним мечем наближався до Тайчі.

Діти нічим не могли їм допомогти.

— Тайчі!

Коли здавалося, що Тайчі ось-ось порубають на шматки, щось змінилося. Ямато побачив, як сліпуче світло раптом пронизало темряву, але не зміг розгледіти, що воно виходило від синього пристрою в руці Тайчі.

Наступна зміна сталася в самому Леомоні, коли світло досягло його. Зупинивши руку з мечем на півдорозі, він почав мотати головою туди-сюди, ніби намагаючись щось скинути. Щось чорне почало вириватися з його спини.

— Це шестерня! Як я і думав, Леомоном керує чорна шестерня! — крикнув Габумон.

Ямато досі не міг повірити, що щось настільки просте повернуло Леомона до тями, але коли світло згасло, Леомон обернувся до чорної тіні, схожої на демона.

Виставивши праву руку (ту, що без меча) вперед у бойовій стійці, Леомон із гучним криком ударив нею повітря перед собою. З його кулака вирвалася маса розпеченого повітря у формі левиної голови, що з лютим ревом помчала на демонічну тінь.

Демон розправив крила і злетів у повітря, щоб ухилитися. Поруччя, на якому він стояв, розсипалося на друзки разом із коридором, до якого воно кріпилося.

Літаючі ліжка раптом вирівнялися, ніби хтось втратив над ними контроль, і почали плавно рухатися в повітрі. Всі вісім ліжок розлетілися в різних напрямках. Ліжко Такеру летіло все далі й далі від Ямато, зникаючи з поля зору.

Одне з двох порожніх ліжок раптово пірнуло вниз, наче втративши пункт призначення. Краєм ока Ямато помітив, що воно прямує до Тайчі, і саме тоді, коли він подумав, що воно пролетить повз, Леомон схопив Тайчі з Агумоном і з силою жбурнув їх на ліжко. Не втрачаючи висоти, ліжко продовжувало падати до рівня води.

— Леомон урятував Тайчі...

Це було останнє, що побачив Ямато. Він не знав, чим завершилася битва між Леомоном, зеленим демоном та тим чорним демоном.

Ліжка дітей продовжували летіти нічним небом, аж поки не приземлилися в різних куточках острова.