Розділ 8 — Село початків

Село Початків

Довга ніч нарешті змінилася світанком. Такеру і Патамон сиділи тихо в темряві, ховаючись, поки не зійде сонце. Ліжко, на якому вони летіли, впало в річку і розлетілося на друзки, остаточно втративши здатність літати. Саме тоді вони виявили, що в його каркасі була захована чорна шестерня.

— Цікаво, як там мій брат і всі інші.

— Упевнений, з ними все добре, — відповів Патамон. — З ними ж мої друзі.

Серед семи Дігімонів Патамон був єдиним, хто досі не еволюціонував у сильнішу форму, як інші. Такеру не був упевнений, чи звучать слова Патамона переконливо, але згадавши минуле, хлопчик зрозумів, що опинився в майже такій самій ситуації лише тиждень тому: коли він був зовсім сам і вперше зустрів Токомона. Тоді цей Дігімон був білішим, пухкішим і не виглядав дуже надійним, проте Такеру не відчував ані найменшого занепокоєння.

Однак у перші кілька днів, коли Дігімони з чорними шестернями нападали на їхню групу, жоден із них не полював конкретно на цю парочку. Ця відмінність могла мати значно більше значення, ніж вони думали.

○

Коли розвиднілося, Такеру і Патамон вирушили в дорогу, залишаючись дуже пильними. Не маючи конкретного пункту призначення, вони вирішили поки що прямувати до далекого силуету Нескінченної гори. До обіду вони дійшли до села, земля в якому була м'якою, наче подушка.

На цьому острові було дуже мало місць, які можна було б назвати селом. Звісно, коли вони все ж натрапляли на якесь село, там не жило жодної людини; лише Дігімони. Проте це село мало особливі обмеження щодо того, які саме Дігімони в ньому мешкали.

— Село Початків? Так називається це місце? — запитав Такеру єдиного Дігімона тут, який був більшим за Патамона. Цей Дігімон був вкритим хутром ссавцем розміром із собаку та з андрогінними рисами обличчя. Що видавало в ньому не звичайну тварину, а Дігімона, так це його численні роздвоєні хвости і те, що він розмовляв людською мовою.

— Ага, саме так. Усі Дігімони на цьому острові народжуються в цьому селі. Тому воно й називається «Селом Початків». Я Елекмон. Я захищаю це місце.

Елекмон провів їм екскурсію селом. Будівлі навколо були зроблені з м'якого, пухнастого матеріалу, із закругленими кутами, що робило їх схожими на великі, безпечні для дітей іграшки. Усі Дігімони, які тут жили, були маленькими — розміром від рисової кульки до середньої дині.

— Єдині Дігімони тут — це рівень Немовляти, які щойно народилися. Щойно вони еволюціонують на один рівень, вони покидають село. Але до цього хтось має їх захищати, годувати і всіляко про них піклуватися. Зараз ця відповідальність лежить на мені.

У центрі села знаходилася ще одна будівля, зроблена з іншого матеріалу. Усередині круглої споруди, схожої на бункер, лежали великі різнобарвні яйця розміром зі страусині, що виглядали так, ніби їх розмалювали до Великодня.

— Це Дігіяйце. Усі Дігімони народжуються з нього.

— Хто зніс це яйце? Якийсь дуже великий Дігімон?

Смикнувши вухами від запитання Такеру, Елекмон уперше виглядав спантеличеним. — Ні, не думаю. Воно просто з'являється тут ще до того, як я це помічаю. З Дігіяйцями завжди так.

Одразу після цих слів одне з Дігіяєць почало легенько тремтіти.

— О, воно зараз вилупиться, — пояснив Елекмон, підбігаючи до нього.

Шкаралупа Дігіяйця акуратно розкололася навпіл, і зсередини з'явився маленький Дігімон. Шкаралупа на мить розсипалася на дрібні фрагменти, які відпали і перетворилися на колиску, коли частинки зібралися під немовлям-Дігімоном.

— Ну-ну, ти голодний, чи не так? Зараз я принесу тобі поїсти. — Попросивши Такеру і Патамона приглянути за малюком, Елекмон побіг геть.

Такеру захоплено дивився на новонародженого Дігімона. Він був м'яким і круглим, мов зефірка. Хоча він і мав іншу форму, Такеру відчув, як у нього перехопило подих, наче він дивився на людське немовля або дитинча звичайної тварини.

— Ти теж тут народився, Патамоне?

— Га? Ну, я не пам'ятаю, що було, коли я був немовлям. А ти пам'ятаєш, Такеру?

— Я...

Такеру раптом пригадав свій найраніший спогад: старший брат ніжно трясе брязкальцем і грається з ним. Але чому саме брат? Наступний спогад, який до нього прийшов, був із дитячого садка. Батьки про щось голосно сперечалися. Брат зайшов до їхньої кімнати і сказав щось, чого Такеру не розчув. Обоє батьків замовкли.

Невдовзі після цього він почав жити удвох із матір'ю. Відтоді в брата завжди був похмурий вираз обличчя... хоча у своєму найранішому спогаді брат щастливо усміхався...

— Ні, напевно, не пам'ятаю. — Він вирішив не розповідати про це Патамону.

○

Головною стравою в цьому селі була риба, яку Елекмон ловив у сусідньому струмку. Всього одним електричним розрядом із пір'я на хвості він міг зібрати одразу цілу купу риби. Коли рибу засмажили, Такеру і Патамон наїлися досхочу.

Жоден із них не здогадувався, що вони були найщасливішою парою. Інші діти та Дігімони боролися за своє життя, відбиваючись від Дігімонів, контрольованих чорними шестернями, або тікаючи від зеленого демона.

Але поки сонце почало хилитися до горизонту, рука темряви вже простягалася до Села Початків.

На вершині скелі, що височіла над селом, простяглася довга людиноподібна тінь із великою левиною гривою. Тінь лівою рукою витягла меч із піхов. Лезо блиснуло, відбиваючи сонячні промені.

Краєм ока Патамон помітив цей спалах. Поглянувши туди, він побачив Леомона, який так стрімко мчав схилом скелі, що здавалося, ніби він просто з'їжджає вниз.

— Такеру, тікай!

Патамон досі не міг еволюціонувати на наступний рівень, і зараз у нього не було жодного шансу перемогти Леомона. Вони також не могли наражати на небезпеку Дігімонів-немовлят у цьому селі. Все, що їм залишалося наразі, — це тікати.

— Швидше!

Нарешті збагнувши ситуацію, Такеру побіг за Патамоном. Удвох вони поспіхом покинули село, щоб сховатися в лісі, але щоразу, озираючись назад, бачили, як Леомон мчить за ними. Він уже зістрибнув на землю і стрімко наближався. Такими темпами він наздожене їх будь-якої миті.

Саме в цю мить із лісу вирвалася довга смуга синього полум'я. Вогонь прослизнув між деревами, повз Такеру і Патамона, і досяг аж до самого Леомона. Навіть Леомону довелося зупинитися, щоб не обпектися цим вогняним шквалом.

— Такеру!

З того боку, звідки вирвалося полум'я, почувся голос Ямато. Синій вовк — Гарурумон — на повній швидкості вибігав із лісу прямо на них. Верхи на ньому сидів старший брат Такеру, Ямато.

— Братику!

Ямато зістрибнув зі спини Гарурумона перед Такеру та Патамоном. — Вибач, що так пізно, Такеру!

Скинувши швидкість лише настільки, щоб Ямато міг злізти, Гарурумон вп'явся кігтями в землю і метнувся до узлісся, просто на Леомона. Леомон замахнувся мечем, який Гарурумон відбив своїм жорстким хутром. Відстрибнувши назад, щоб розірвати дистанцію, Леомон знову став у бойову позицію. Вони люто дивилися один на одного, але перш ніж хтось із них устиг зробити рух, цього разу пролунав голос Тайчі.

— Ямато! — Зі свого місця на плечі Греймона, який наближався з боку Села Початків, Тайчі підняв над головою синій пристрій. — Використай це світло!

Ямато згадав те, що бачив зі свого літаючого ліжка вчора, і одразу зрозумів, що мав на увазі Тайчі. Побігши вперед із власним синім пристроєм у руці, він простягнув його, наближаючись до Леомона. Коли він підійшов ближче, рідкокристалічний дисплей пристрою почав світитися.

Тайчі зліз із плеча Греймона і також рушив на Леомона. Лев-Дігімон намагався сховатися від світла їхніх пристроїв, заплющуючи очі та закриваючи обличчя рукою, але його швидкі рухи, які він демонстрував раніше, стали значно повільнішими. Коли Тайчі та Ямато нарешті спрямували свої пристрої просто на Леомона, світло огорнуло все його тіло і піднялося вгору на висоту триповерхового будинку.

— Оце так світло! — вигукнула Мімі, вказуючи пальцем. Мімі та Кошіро пощастило зустрітися, і вони летіли на гігантському жуку — Кабутерімоні — в небі приблизно за три кілометри від села.

— Ґррроооооххххх!

Грива Леомона стала дибки, і він видав болісний рев. З його спини почала підніматися чорна шестерня. Його крики ставали дедалі глибшими, коли шестерня повністю вийшла назовні, і він упав на коліна. Шестерня повільно піднялася в небо, затремтіла у світлі і розлетілася на дрібні шматочки.

Промінь світла зник тієї самої миті, коли очі Леомона повернулися до нормального стану, але цього часу виявилося достатньо, щоб Кабутерімон зміг точно визначити їхнє місцезнаходження.