Розділ 4 — Розділ 4

Мікаеліс приніс тіло Ів до «Кімнати Імператора». Це була зала, у центрі якої таємниче мерехтіло світло, схоже на сонячних зайчиків. Там височіла споруда, схожа на велетенський обеліск, висічений із необробленого червоного мінералу.

Це був «Філософський камінь» — артефакт, що реагував лише на кров Хаделамідів і завдяки алхімії міг зробити можливим будь-що. Для того, хто зараз понад усе прагнув дива, було природньо шукати порятунку саме біля Філософського каменя.

Мікаеліс обережно поклав Ів, влаштувавши її голову на своїх стегнах, наче на подушці. У мерехтінні світла, що колихалося, мов водорості, вони здавалися закоханими, які солодко відпочивають удвох. З вуст Мікаеліса зірвався зневірений голос:

— Ти за все своє життя так жодного разу і не дозволила мені бути поруч.

Мікаеліс не виходив із Кімнати Імператора, відмовляючись від їжі та води. Один із його вірних підлеглих, занепокоєний цим станом, наважився просити про аудієнцію. Це сталося лише на третій день.

Завдяки магії, що зупинила плин часу, тіло Ів зовсім не піддалося розкладанню. Мікаеліс зустрів голову Таємної ради, усе ще тримаючи на руках Ів, яка виглядала так само жваво, як за життя. Перш ніж голова ради встиг бодай відкрити рота, Мікаеліс висловив свою вимогу:

— Зберіть усіх магів та алхіміків імперії. Змусьте їх повернути Ів до життя. Неважливо, скільки часу, грошей чи яких інгредієнтів це потребуватиме.

— А-але, Ваша Величносте, воскресити мертву людину неможливо...

— Хіба Філософський камінь не для того, щоб робити неможливе можливим? Ах, точно. Для використання Філософського каменя потрібна кров імператорської родини. Негайно приведіть Розеніт. Я відрубаю їй голову і виціджу всю кров до останньої краплі.

— Ва-Ваша Величносте!

У фіолетових очах Мікаеліса спалахнуло божевілля. Приголомшений голова Таємної ради намагався його втримати:

— Схаменіться, Ваша Величносте! Восьма принцеса — остання жива представниця імператорського роду Хаделамід. Хіба Ви не вирішили залишити її живою, поки не отримаєте повну владу над Філософським каменем?

— І навіщо мені це тепер?

— Прошу...?

— Ів померла. Який тепер сенс у всій цій імперії чи Філософському камені?

Мікаеліс говорив цілком серйозно. Голова Таємної ради збагнув, що одержимість його володаря цією жінкою перевершує будь-яку уяву. Йому навіть здалося, що рушійною силою, яка привела Мікаеліса до імператорського престолу, була саме ця покинута всіма принцеса — Івієнроуз.

— Негайно виконуй мій наказ.

Невдовзі Розеніт привели до Кімнати Імператора у клітці для звірів. Важко було повірити, що колись вона мала високе походження: одяг був брудним, а волосся розпатланим.

— А-а-а! Це все провина тієї жінки, Івієнроуз! Вона відібрала в мене все! Зруйнувала моє щастя! О-о-о-о, як це несправедливо! У-у-у!

Ця грішна вбивця, що отруїла власну кровну родичку, не виявляла жодних ознак каяття. Потопаючи в жалості до себе та вдаючи плач, Розеніт раптом помітила Мікаеліса. Її очі, повні сліз, миттєво налилися отруйною люттю.

— Мікаелісе! Мікаелісе Агніто! Ти... ти... як ти смієш? Як ти смієш тримати ту жінку на руках прямо перед моїми очима!

— ...

— Негайно прибери її з моїх очей і стань переді мною на коліна! Ти хоч розумієш, як сильно пошкодуєш про те, що зараз робиш? Завдяки кому ти став імператором?! Хто зараз носить під серцем твою дитину?!

Насправді в лоні Розеніт нікого не було. Того дня, коли її забирали з в’язниці, вона так відчайдушно намагалася привернути увагу Мікаеліса, що почала битися в істериці та кататися по підлозі. Через це «сім’я гомункула» всередині неї було знищене. Не знаючи про це, Розеніт продовжувала вигукувати сповнені злоби звинувачення, аж поки її голос не захрип:

— У моєму лоні твоя дитина! Не та жінка, а я вагітна від тебе!

Мікаеліс нічого не відповів Розеніт. Його фіолетові очі остаточно втратили будь-який людський блиск.

Розеніт засунули до рота кляп і покинули в кутку. Так у Кімнаті Імператора опинилися разом: володар гомункулів, мертве тіло, що не тліє, і засліплена заздрістю принцеса.

***

У той самий час по всій імперії було оголошено про збір талановитих магів та алхіміків. Безліч людей злетілися, наче оси, на заборонене завдання — «воскресіння мертвих». Більшість із них прагнули лише викрасти таємні знання алхімії, якими володіла імператорська родина, або наблизитися до Філософського каменя.

Єдиною, хто виявила справжній інтерес до самого дослідження, була підозріла алхімікиня , чиє обличчя приховувала маска у формі пугача. Вона називала себе «Мудрицею ялинового лісу».

— Я чув, що ти маєш спосіб повернути Ів.

— Ваша Величносте, дозвольте зауважити, що навіть якщо Ви воскресите мертву, Ви отримаєте лише ляльку, яка просто дихає. Душа сьомої принцеси вже повністю відділилася від тіла і розвіялася. Пошук душі та повернення її в плоть лежить поза межами алхімії та магії. Отже, воскресіння померлої у справжньому розумінні, якого Ви прагнете, неможливе.

— Твоя відповідь нічим не відрізняється від тих дурнів, що приходили до мене раніше. Ти теж хочеш згаяти мій час?

— Ні, Ваша Величносте. Я хочу запропонувати Вам інший шлях.

— Інший шлях?

— Повернути час назад.

Почувши про нову можливість, фіолетові очі Мікаеліса, що досі були каламутними, наче в мерця, дивно заблищали.

— Це можливо?

— Звісно. Однак ціна висока. Доведеться витратити половину сили Філософського каменя.

— Мені байдуже на ціну, — твердо відказав Мікаеліс.

Алхімікиня схилила голову. Протягом цілого тижня вона креслила в Кімнаті Імператора алхімічне коло. Тільки після того, як підлога, стіни та стеля були повністю вкриті магічними знаками, настав день проведення ритуалу повернення у часі.

— Ох, Ваша Величносте, я забула сказати Вам одну річ , — промовила алхімікиня, поклавши руку на Філософський камінь. — Магія та алхімія, які ми зараз застосуємо, використовують Філософський камінь як жертву. А оскільки цей камінь належить імператорському роду, віссю повернення у часі станете не Ви, а сьома принцеса.

Ця підозріла особа в масці не була тією, кому варто довіряти. Вона лише зараз, перед самим початком, обмовилася про такий важливий факт — що у часі повернеться лише Ів. Це було справжнє шахрайство. Мікаеліс здавався приголомшеним цією правдою, проте швидко опанував себе і спокійно відповів:

— Значить, я не зможу зустріти її, але вона зможе зустріти мене.

— Так, усе вірно.

— Вона знову мене не обере, і я знову впаду у відчай і зроблю лихий вибір...

— Ну, щодо цього... хтозна.

Мікаеліс прийняв рішення і віддав наказ:

— Мені байдуже. Починай ритуал.

Поки алхімікиня промовляла заклинання для активації кола, Мікаеліс міцно притиснув Ів до себе. Розуміючи, що це їхні останні обійми, він торкався її ніжніше, ніж будь-коли. Наблизивши губи до її вуст, наче збираючись поцілувати, він прошепотів:

— Ів, коли знову оживеш, тоді або вбий мене, або обери. Одне з двох.

Після цих слів світ перед очима спалахнув червоним. Це було дивовижне сяйво Філософського каменя — «Lapis Philosophorum».