Розділ 94 — Розділ 94. Те, що приховане в озері квітів

Мікаеліс пильно вдивлявся в очі Ів. Його фіолетові зіниці ледь помітно тремтіли, наче від болю.

— Принцесо.

— Так?

— Чому ви покинули мене?

— Це... це ж був лише сон.

— Саме так, чому уві сні ви покинули мене, принцесо?

— Ні, я...

Такий безглуздий допит, заснований на чомусь нереальному, був зовсім не в дусі Мікаеліса. Ів хотіла вірити, що це лише невдалий жарт, але помилялася. У цей момент у погляді Мікаеліса читалася цілком справжня, хоч і слабка, образа.

«Так не піде».

Ів глибоко вдихнула. Здавалося, магія заспокоєння зараз була потрібна їм обом. Оскільки вона все ще тримала його за руку, то застосувала закляття одночасно для обох. Опанувавши себе, Ів спокійно промовила:

— Це всього лише сон. Нумо забудемо про нього.

— ...

— Подумай сам. Хіба я могла б тебе покинути?

— Справді?

— Відносини монарха і підданого тримаються на вірності. Невже ти вважаєш мене за пані, яка не знає свого обов’язку?

— Звісно, ні.

— Ось бачиш. Тому я тебе не покину.

Слова подіяли краще за будь-яку магію заспокоєння. Образа в очах Мікаеліса почала потроху зникати. Проте невдовзі його погляд знову став гострим, наче він хотів відсікти навіть найменшу ймовірність іншого розвитку подій.

— Просто не покидати мене — замало. Я хочу, щоб ви також не дозволили іншим членам імператорської родини забрати мене.

— Обіцяю.

— Бо я ваш лицар.

— Звичайно. Мікаеліс — мій.

Ів хотіла якнайшвидше заспокоїти Мікаеліса, який став незвично наполегливим. Підігруючи йому, вона рішуче підтвердила своє право власності на нього.

Це спрацювало: Мікаеліс нарешті замовк.

Замість слів він підніс руку Ів до свого чола. Цей жест був ще скромнішим за поцілунок руки, прийнятий серед лицарів. Проте в ньому відчувалася значно глибша шана, а також розпачливе бажання бути поруч.

— Так, я належу вам, — промовив Мікаеліс.

— ...

Його слова були сповнені таких глибоких почуттів, що Ів не знайшла, що відповісти. Мікаеліс знову підвів голову. Хоча допит закінчився, його фіолетові очі дивилися на неї пильніше, ніж будь-коли.

«Хай вашим лицарем навіки буду лише я».

У його душі міцніло вперте бажання, яким він не збирався ні з ким ділитися.

***

Минуло шість днів відтоді, як експедиція Івієнроуз прибула до родовища магічної руди Галамута. Граф Хосен Санчес перебував у вкрай нервовому стані.

Щодня Хосен вирушав із баронського замку до ущелини Зелькатос. Там він пильно, наче розлючений звір, стежив за процесом пошуку магічної руди.

— Кха! Призначення в таку глушину, якого я геть не вартий. І все це через того зухвалого хлопчиська, Алвена Редмона!

«Особливе доручення Бріжіт», яке отримав Хосен, було платою за те, що третя принцеса приховала його махінації з розтратами та хабарництвом. Він мусив досягти успіху за будь-яку ціну.

«Її Високість Третя принцеса бажає лише одного — провалу Сьомої принцеси. Найкращий спосіб домогтися цього — потайки вивести з ладу пошукових големів».

Ще під час виїзду зі столиці Хосен підкупив алхіміків та магів. Разом із ними він планував непомітно випалювати магічні ланцюги мана-контурів у пошукових големах. Зовні вони мали виглядати справними, проте насправді ставали б абсолютно марними для пошуку.

Якщо все піде за планом, Івієнроуз нічого не знайде, навіть якщо перериє всю ущелину Зелькатос.

«Якщо за кілька місяців експедиція не дасть жодних результатів, Сьома принцеса втратить довіру Його Величності, а тим часом маркіз Ченслі зможе розпродати всі магічні кристали».

Хосен планував влаштувати «нещасний випадок», щоб виставити Сьому принцесу некомпетентною та поставити під сумнів її лідерські якості. Щойно Івієнроуз усунуть з посади відповідальної особи — справу буде зроблено!

Цей витончений план неабияк тішив Хосена. Однак невдовзі до нього дійшли невтішні новини. Поширилися чутки, що Ів вилікувала «гарячкову задерев’янілість» — найбільшу біду селища Лапіс, — чим значно підвищила продуктивність праці гомункулів.

— Гарячкова задерев’янілість? Що це взагалі таке?!

Він уперше чув назву цієї хвороби. Поки Хосен намагався розібратися в ситуації, зі столиці надійшов лист від Бріжіт. Якщо коротко, зміст зводився до одного запитання: «Ти що, зовсім нічого не може зробити як слід?»

Хосен занервував. Єдиним недоліком його плану було те, що він потребував багато часу. Чим більше досягнень здобувала тут Ів, тим примарнішим ставав успіх його задуму.

Це було неприпустимо. Хосен прагнув якнайшвидше повернутися до столиці, за якою так палко сумував. Він визнав помилкою те, що зосередився лише на ущелині Зелькатос. Потрібно було негайно перешкодити справам у селищі.

«Точно! Треба зробити так, щоб вона і носа не могла вткнути в ущелину Зелькатос. Велика халепа в селищі — це саме те, що треба!» — підступно блиснув очима негідник.

***

Наступного дня, коли супутники Івієнроуз, як зазвичай, проводили навчання управителів на околиці селища, вони дізналися про візит Хосена.

— Треба привітати графа Санчеса. Алвене, ти найкраще підходиш для цієї справи.

— Покладіться на мене, Ваша Високосте.

Алвен вирушив до входу в селище наодинці. Хосен уже був там, розгублено оглядаючись навколо.

«Що за чортівня? Селище виглядає набагато краще, ніж я очікував».

Це й не дивно, адже перебудова архітектурного стилю селища була майже завершена.

«Я прибув, а мене ніхто не зустрічає… А, онде йде один».

Побачивши Алвена, що наближався, Хосен скривився. Він хотів був покликати когось іншого, але селище здавалося порожнім — ймовірно, через розпал видобувних робіт.

«Гм, нічого не вдієш».

Хосен саме вирішив проявити «великодушність старшого» і стерпіти присутність Алвена, як той раптово звернув убік. Демонстративно проігнорувавши графа, молодий чоловік просто зайшов до свого намету, розташованого поруч із наметом Сьомої принцеси.

— Ах ти ж зухвалець!

Від такого нахабства у Хосена ледь не стався удар. Він миттю кинувся за Алвеном у намет.

— Гей!

— «Гей»? Ви що, вуличний гультяй? — спокійно відповів Алвен. — Хоча, зважаючи на те, що вам скоро доведеться повернути свій титул, така манера спілкування вам цілком пасує.

— Пхе! Яке там «повернути»! Скільки б ти не гавкав на мене, наче скажений пес, мені нічого не загрожує! Ти впадеш у безпам’ятство, коли дізнаєшся, хто стоїть за моєю спиною!

Алвен роздратовано насупився, згадавши, що Хосен справді уникнув покарання, попри доведені факти розтрат та хабарництва. Зрештою, він вирішив ігнорувати графа і повернувся до паперів на столі.

Побачивши це, Хосен відчув нікчемну радість перемоги в суперечці. До нього знову повернулася «великодушність». Тепер йому стало цікаво, що за документи розглядає Алвен.

— Кхм-кхм, молодий пане Редмоне. Чув я, що Її Високість Сьома принцеса доручає тобі майже всі справи селища Лапіс. Давай-но поговоримо.

— Я зайнятий.

— Охо-хо, я взагалі-то твій начальник! Я просто хочу перевірити, чи немає в твоїй роботі якихось недоліків!

З цими словами Хосен вихопив стос паперів із рук Алвена. Той обурено вигукнув: «Та що ви собі дозволяєте?!», але граф уже відійшов на безпечну відстань і вп’явся поглядом у першу сторінку.

У заголовку йшлося про «Методи збільшення видобутку магічних кристалів», але підзаголовок привернув його увагу значно більше:

«Ефективні способи експлуатації гомункулів».

— …….

У Хосена від захвату ледь не зупинилося серце. Забувши, що перебуває у ворожому стані, він занурився в читання. З кожною сторінкою його очі все більше округлювалися, а пальці тремтіли від подиву.

Дочитавши до кінця, Хосен був приголомшений.

«Як можна експлуатувати їх настільки жорстоко?!»

Він підняв погляд на Алвена. Той кашлянув і додав:

— Я лише допомагав. Це все вказівки Її Високості Сьомої принцеси.

— Сьома принцеса…!

Через скромність Алвена, який приписав усі заслуги керівництву, Хосен остаточно заплутався у своїх висновках.

«Навіть Третій принцесі варто було б повчитися».

Він чув, що Сьома принцеса має неймовірну силу домінування над гомункулами, але її методи експлуатації були просто поза межами уяви.

«Ось вона — справжня імператорська подоба!»

Після захвату прийшов страх.

«О ні! Такими темпами результати з’являться миттєво! Що ж робити? Тоді на мене впаде гнів Третьої принцеси!»

У цей момент Алвен вирвав папери з рук Хосена. Він обтрусив їх, наче на них сиділа брудна комаха, і промовив:

— Навіть не думайте перешкоджати, графе Санчесе. Втім, у селищі справи вже стабілізувалися, тож ви нічого не вдієте.

— Кхм…

— Її Високість Сьома принцеса незабаром зосередить усю увагу на пошуках в ущелині. Тож раджу вам, графе Санчесе, приготуватися як слід.